§ 3.2. Революційний характер сцієнтизації техніки та технізації науки

На відміну від науки розвиток техніки до XIX ст відбувався внаслідок зовнішніх впливів. Поява технічних наук змінила на­прям впливу: теоретичні узагальнення окремих галузей техніч­ного знання зумовлювали потреби наукової підготовки інженерів при орієнтуванні на природничонаукову картину світу, оскільки створення техніки на наукових засадах ґрунтувалося на теоре­тичних знаннях природознавства.

Яскравим прикладом сцієнтизації техніки й виокремлення технічних наук виступає програма викладання у підготовці ін­женерів на науковій основі у Паризькій Політехніці, розроблена математиком і інженером Г.Моржем, фундатором нарисної гео­метрії, яка базувалася на глибинній математичній і природничо- науковій підготовці майбутніх інженерів. До викладання у цій школі залучалися відомі вчені у сфері природознавства і технічних наук — Лагранж, Лаплас, Карно та ін.

Якісні зміни знайшли відображення у кількісних характерис­тиках результатів наукових досліджень і технічної діяльності (табл. 3.2). Кількісні параметри динаміки формалізованого науко­вого і технічного знання на етапі становлення науково-технічної діяльності були узагальнені П.Сорокіним.

Упродовж XVI—XIX ст. сформувалася стійка тенденція зрос­тання кількості наукових відкриттів: за століття вона зростала вдвічі щодо попередніх ста років, у XIX ст. відбулося зростання у 4,8 раза, і йшлося вже не про десятки відкриттів, як це було у XVI ст., їх кількість сягнула понад півтори тисячі. Темп техніч-

Таблиця 3.2

Динаміка природничонаукових відкриттів і технічних винаходів у західному світі [259; с. 317]

ного прогресу стає відчутним упродовж століття лише у XVIII ст.: технічні винаходи зростають у 3,5 раза, що знаменує настання першої промислової революції — машинної.

Тільки промислова революція обумовила підвищення техніко- технологічного рівня виробництва на 10%, що відбувалося вже кожні наступні 10 років [12; с. 18]. Перебіг XVII-XVIII ст. ознаме­нували поодинокі технічні винаходи, дослідники історії згадують такі з них: телескоп Г.Ліпершея (1608), мікроскоп З.Ясена (1609), ртутний барометр Е.Торрічеллі (1643), парова помпа Т.Севері (1698), ртутний термометр Д.Г.Фаренгейта (1718), парова машина Дж.Вата (1765), «мюль-машина» (прядка) С.Кромптона (1779), куля з гарячим повітрям братів Монгольф’є (1783), оптичний телеграф К.Шапа (1791), токарний верстат Г.Модслі (1797) [70; с. 1321].

У XIX ст. кількість технічних винаходів перевищує півтисячі, серед них найголовніші: електрична батарея А.Вольти (1800), водонепроникна тканина Ч.Макінтоша (1823), пасажирська заліз­ниця Дж.Стівенсона (1825), фотографія Н.Ньєпса (1826), водяна турбіна Б.Фурнерона (1826), підводний човен С.Бауера (1850), конвертер Г.Бесемера (1856), телефон Й.Райса (1861), динаміт А.Нобеля (1867), генератор В. фон Сіменса (1867), двигун внутріш­нього згорання Н.Ото (1876), мікрофон Е.Берлінера (1877), автомо­біль Ґ.Даймлера і К.Ф.Бенца (1885), аероплан К.Аде (1890), кінема­тограф братів Люм’єр (1895), дизельний двигун Р.К.Дизеля (1898) та багато ін. Отже, лише у к. XVIII ст. динаміка, що відбувалася раніше у тисячу років, стає досяжною в одне століття [92; с. 125]. У XIX ст. зростання кількості технічних винаходів перевершує досягнення природознавства епохи наукової революції, що разом з кількісним зростанням наукових відкриттів у 4,7 раза свідчить про настання нової революції — першої науково-технічної, що діс­тала назву електротехнічної, її результатом стали уречевлені у технічних винаходах наукові відкриття.

Рис. 3.2 представляє динаміку результатів наукової і техніч­ної діяльності, де кількісні характеристики результативності наукової діяльності, відокремленої від технічної діяльності до XIX ст., перевищують темпи технічного прогресу Зближення двох гілок знання відбувалося впродовж декількох століть [131; с. 305]. Вже у XVIII ст. створення перших технічних засобів робітниками, які не мали теоретичної підготовки, і вдосконалення цих машин в університетських лабораторіях перетинаються. Зокрема, світ за­вдячує створенню парової машини не стільки слюсарю і ковалю Т.Ньюкомену (1712), скільки лаборанту університету у Ґлазґо Дж.Вату (1765), якому було доручено виправити модель машини Ньюкомена для університету. Пізніші вдосконалення парової

Рис. 3.2. Динаміка природиичонаукових відкриттів

і технічних винаходів у західному світі

машини здійснювалися механіками-практиками без допомоги з боку науки [21; с. 325].

З початку етапу з’являється нова якість прогресу техніки: між технікою й економікою встановлюються зв’язки, відбувся поступ від майже самоцінної техніки інженерів Відродження до економіч­ної техніки XVII ст. [334; с. 325]. І лише в останній чверті XIX ст. формується наростаюча взаємозалежність наукових досліджень та техніки, що перетворило науку на безпосередню продуктивну силу [305; с. 81]. Наукові дослідження трансформувалися у наукові дослідження та розробки, результатом стало посилення прак­тичної спрямованості генерованих наукових знань та створення наукової основи генерування технічних знань. Становлення тех­нічних наук обумовило появу нової якості — об’єднання науко­вих досліджень і технічної діяльності у взаємообумовлений вид діяльності, де наукові знання, здобуті вченими як представниками нової професії, в якій знання і вміння відокремлені, є передумо­вою генерування технічних знань, на відміну від їх джерела впро­довж тисячоліть — емпіричного досвіду ремісників, що базувався на вміннях і передавався демонстраційно у спілкуванні кількох поколінь.

Технічні знання, уречевлені у наукових приладах, багатора­зово пришвидшили генерування нових знань, взаємовплив цих двох видів діяльності відбувався через процеси сцієнтизації тех­ніки і технізації науки. Як зазначав російський дослідник-при- родознавець К.Тимірязєв, «той разючий розвиток техніки, яким засліплені поверхневі спостерігачі, готові визнати його за найви- датнішу рису XIX ст., є лише результатом не для всіх видимого небувалого в історії розвитку саме науки, вільної від будь-якого утилітарного гніту. Разючим доказом того слугує розвиток хімії: була вона й алхімією й ятрохімією, на послугах і в гірничої справи, і в аптеки, і лише у XIX ст., «столітті науки», ставши просто хімією, тобто чистою наукою, постала вона джерелом незліченних застосувань і в медицині, і в техніці, і в гірничій справі, пролила світло і на фізику, що розташована у науковій ієрархії вище неї, і навіть на астрономію, і на молодші галузі знання, так, наприклад, фізіологію, яка, можна сказати, сформувалася впродовж цього століття» [275; с. 17].

Водночас саме у галузі хімії уперше вживається термін «тех­нологія», що виник в Європі у 1780-х рр. У тогочасній російсько­мовній науковій літературі цей термін було введено у 1807 р. з публікацією першої частини підручника з хімічної технології І.Двигубського «Первісні основи технології, або Короткий показник робіт на фабриках і заводах», надалі це роботи В.Северіна «Нариси технології мінерального царства» (1821), у подальшому — засну­вання у Росії «Технологічного журналу» (1840). Хімія стала пер­шою наукоємною галуззю промисловості, оминувши таким чином ремісничий період, в якому традиційні галузі, що склали ядро ін­дустріалізації, еволюціонували століттями, хімічна промисловість одразу постала як технологія. Загалом технічні науки, які поста­вали на основі класичної механіки, стали виростати з хімії, елек­тродинаміки, інших наук. Причому індустріальне виробництво формувало проблеми, для вирішення яких потрібні були технічні знання, генеровані на науковій основі [131; с.

Таким чином, технічне знання, формуючись і транслюючись тисячоліття через емпіричний досвід, здобуло нову основу ге­нерування — наукове знання, синергічний ефект від такої вза­ємодії розглядаємо в актуалізації двох інтеграційних функ­цій: пізнавальної і перетворювальної. Пізнавальна функція розширювалася завдяки розширенню об’єктів досліджень — ними ставали нові, складні системи, природні та створені людиною

Особливості науково-технічної діяльності та її впливу на ринкове господарство... 289 технічні артефакти, перетворювальна функція, на відміну від пізнавальної, була новою, але її потенційні можливості не зі- ставні з можливостями емпіричного досвіду. Техніка набула та­кої характеристики, як ефективність, а наука набула розши­рення своїх пізнавальних меж через уречевлену складову засобів науково-технічної діяльності — новітнє наукове обладнання й інструменти, лабораторії. У науці відбувалася її подальша спе­ціалізація і професіоналізація з одночасною її технізацією і сцієнтифікацією техніки, що відобразилося в їх дисциплінарній організації — появі великої кількості наукових і технічних дис­циплін [263; с. 314]. Відтак технічне знання постало як наукове технічне знання. За висновком дослідників історії технічних наук, з 1870-х р. розпочався «класичний період» наукового технічного знання [104; с. 1440-155]. Внутрішня єдність наукових і техніч­них знань формувалася на основі внутрішньодисциплінарних і міждисциплінарних зв’язків, це значно вплинуло на динаміку ге­нерування нового знання у XX ст. Вивчаючи динаміку знання за останні 300 років, Д.Прайс встановив стійку закономірність його експонентного зростання з періодом подвоєння його обсягів кожні 10-20 років [231; с. 288-289].

Відбувається становлення філософії як загальної методологіч­ної основи всіх наук, формування класичного раціоналізму; впровадження експерименту у природознавчих дослідженнях, поєднання математики і експериментально-дослідного природо­знавства, закладення основ діалектики Г.Гегелем і матеріалістич­ної діалектики К.Марксом і Ф.Енгельсом. Наприкінці XIX ст. від­булися якісно нові процеси і в сфері наукового знання: постають нові, гібридні науки як відображення внутрішньої закономірності інтеграції наукових знань, що розвивалися раніше відокремлено. Зокрема постали фізична хімія і біохімія, такі процеси знайдуть продовження й поглиблення у XX ст. Відомий дослідник проблем соціального розвитку суспільства І.Валлерстайн відмітив також і зміни, які відбулися впродовж XIX ст. у зовнішньому середовищі, що спричинили формування таких наук, як економіка, політологія та соціологія: завдяки найбільш впливовій ідеології лібералізму сформувалися ринок, держава і громадянське суспільство, проб­леми розвитку яких і стали предметом досліджень нових дисцип­лін [36; с. 57]. Прикметною характеристикою процесів наукових

досліджень XIX ст. стало перенесення природничонаукових ме­тодів досліджень на вивчення проблем розвитку людини і сус­пільства, поряд з гуманітарними науками формуються соціальні науки: політична економія, етнографія, соціологія, політологія, психологія, психіатрія та ін. Зокрема, органістичні та еволюціоніс- тичні ідеї біології заклали теоретичну основу розвитку соціології [251; с. 203]. До к. XIX ст. наука здобула дисциплінарну структуро­ваність за головними блоками — математикою, природознавством, технічними і соціогуманітарними науками.

Значне накопичення наукових і технічних знань у період ста­новлення науково-технічної діяльності набувало нової якості. За образним висловом П.Друкера, ним стала відмінність між знанням в однині та знаннями у множині [76; с. 98]. Якщо і теоретичне, і тех­нічне знання в античну добу було цілісним, загальним, то у XIX ст. і наукові, і технічні знання набули внутрішньої структурованості, поглибилися взаємообумовлені процеси диференціації, започат­ковані становленням природознавства і технічних наук, продов­жені формуванням соціальних наук, водночас міждисциплінарна взаємодія обумовлювала подальшу інтеграцію наукових і техніч­них знань.

Важливою ознакою етапу становлення науково-технічної діяльності у професійному контексті вважаємо формування окре­мих галузей філософії — філософії науки і філософії техніки. Як зазначають дослідники, «заняття чи рід діяльності, що пре­тендує називатися «професією», має передбачати певну тра­дицію критичних філософських роздумів і, можливо, наявність корпусу наукової літератури, в якому ці роздуми викладалися б і обговорювалися» [223; с. 185]. Виокремлення філософії науки та філософії техніки є свідченням того, що предметом філо­софської рефлексії стали феномени науки і техніки, осягнення їх місця в людському бутті. Важливим аспектом вважаємо ви­знання окремою науковою дисципліною історії науки, що відбу­лося у 1892 р., коли у Франції було створено першу спеціалізо­вану кафедру історії науки [155; с. 3]. Початок наукових розвідок у цій царині був закладений у 1837 р. роботами британського вче­ного В.Вевелла («Філософія індуктивних наук» та «Історія індук­тивних наук») й утворенням Дж.Халлівелом Товариства історії науки (1841).

Філософія науки бере початок у натурфілософії Р.Декарта і П.Гассенді (перша пол. XVII ст.), «Новому Органоні» (вчення про науковий метод) і «Великому відновленні наук» Ф.Бекона (поч. XVII ст.). Біля витоків філософії науки стояли такі великі мислителі, як Г.Гельмгольц, Е.Мах, Ч.Пірс (друга пол. XIX ст.). Еволюція філософії науки постане у послідовності таких її етапів, як допозитивістський, позитивістський й постпозитивістський

Термін «філософія техніки» був введений пізніше, наприкінці XIX ст., коли у 1877 р. у Брауншвейзі вийшла книга філософа- антрополога Е.Каппа «Основи філософії техніки. До історії виник­нення культури з нової точки зору». У російську наукову лексику термін «філософія техніки» введено інженером П.К.Енгельмейє- ром у 1890-х рр. У брошурі «Технічний підсумок XIX ст.» (1898) він надав таке визначення техніці: «Своїми пристосуваннями вона посилила наш слух, зір, силу і спритність, вона скорочує відстань і час і взагалі збільшує продуктивність праці. На кінець, полегшу­ючи задоволення потреб, вона тим самим сприяє народженню но­вих... Техніка підкорила нам простір і час, матерію і силу і сама слугує тією силою, яка невпинно гонить вперед колесо прогресу» [цит. за: 197; с. 5, 6]. Німецький філософ Ф.Бонн одну з глав своєї праці «Про обов’язок і добро» (1898) присвятив філософії техніки, у такий спосіб визначивши поняття «техніка» — це «будь-яка діяльність, і передовсім професійна діяльність, що потребує тех­нічних правил» [цит. за: 197; с. 48].

Один з найвидатніших сучасних дослідників філософії техніки К.Мітчем, говорячи про суб’єктний аспект виникнення цієї галузі знань, зазначав, що поява філософії техніки була спробою техні­ків та інженерів виробити певну філософію своєї сфери діяльності, в об’єктному аспекті її виникнення — це була спроба зусиль вчених-гуманістів осмислити техніку як предмет дисциплі­нарних рефлексій [197; с. 11]. Відтак в історії філософії тех­ніки виділяють два напрями: інженерний і гуманітарний. Го­ловними представниками інженерного напряму, що розглядає предметне буття техніки, її загальні закони і принципи розвитку, були Е.Капп, П.К.Енгельмейєр, Ф.Дессауер. Вчені, що досліджу­вали різноманітні аспекти суспільного функціонування техніки у межах гуманітарного напряму, — це К.Маркс, К.Ясперс, Л.Мемфорд, Х.Ортега-і-Ґассет, М.Гайдеґер, Ж.Еллюль. Об’єктом систематичного вивчення техніка, її розвиток, місце у суспіль­стві, значення для майбутнього людської цивілізації стають вже у XX ст.

Наприкінці XIX ст. об’єктом філософської рефлексії постане новий об’єкт у технічній сфері — технічна інженерія, філософ­ський аналіз якої здійснив Ф.Рело у праці «Теоретична кінема­тика: основи теорії машинознавства» (1875). Її поява відобража­тиме становлення особливої професії знавців машин — інженерної діяльності, необхідної для індустріального типу виробництва.

Звернено увагу й на те, що у філософії з епохи Просвітництва стала підкреслюватися роль людського знання у забезпеченні поступального розвитку суспільства. Йдеться про ідеї Сен- Сімона, О.Конта та ін. Зокрема О.Контом уперше в його «Курсі позитивної філософії» було обґрунтовано ідею про закон розвитку людського розуму (у сучасному розумінні — еволюції наукових знань), де кожна галузь знань в своєму розвитку послідовно про­ходить три етапи: теологічний (фіктивний), метафізичний (відсто­ронений) та науковий (позитивний). Відтак у першій пол. XIX ст. було поставлено питання про механізм розвитку знань й запропо­новано вважати науковими знання, які були обґрунтовані з пози­цій позитивної філософії, починаючи від Ф.Бекона, ідей Р.Декарта і відкриттів Г.Галілея [163; с. 159].

Дві магістралі розвитку цивілізації — науковий і технічний прогрес — об’єдналися наприкінці XIX ст. в єдиний швидкісний поступ — науково-технічний прогрес, їх об’єднання ознаменувала перша науково-технічна революція — електротехнічна револю­ція, що була відмінною від наукової революції. Наукова революція проявилася у становленні експериментального природознавства і появі дисциплінарної організації наукових досліджень, інститу- ційні основи яких створювали на колективному рівні академії наук і державні бібліотеки, дисциплінарні товариства зі спеціалізо­ваними формами комунікацій — статтею і науковим журналом, а також дослідницькі університети та їх наукові бібліотеки, на ін­дивідуальному рівні — формування нової професії «вчений», що здобував інституціоналізовану вищу освіту і на системних заса­дах провадив наукові дослідження передовсім у вищій школі. По­ява філософії та історії науки як наукових дисциплін ознамену­вала набуття науковими дослідженнями стану самовизначення,

Особливості науково-технічної діяльності та її впливу на ринкове господарство... 293 коли процеси, що відбувалися у надрах цієї складової нового виду діяльності, постали як об’єкт філософської рефлексії, становлення філософії техніки як наукової дисципліни відобразило об’єднання науково-технічної діяльності у взаємообумовлений цілісний вид діяльності та трансформацію наукових досліджень у наукові дослі­дження і розробки.

Електротехнічна революція не тільки інтенсифікувала зазна­чені взаємовпливи, але й долучила до сфери безпосереднього впливу наукових досліджень технічну діяльність. Це проявилося у скороченні періоду від появи нового наукового знання (від­криття) до його практичної реалізації (втілення винаходу). Так, від відкриття фотоапарата до його першого практичного застосу­вання минуло 112 років, а для того, щоб винайдені засоби електро- телекомунікацій (1820) знайшли промислове застосування, про­йшло лише 56 років [22, т. 2; с. 83]. Технічна сфера була пов’язана з господарським середовищем, що поставало як економічне середо­вище, де домінували ринок та підприємництво. Відтак об’єднання наукових досліджень і технічної діяльності у взаємообумовлений вид діяльності — науково-технічну діяльність — об’єктивно зу­мовило встановлення взаємозв’язків з економічним середовищем. Зовнішнім щодо науково-технічної діяльності поряд з соціокуль- турним поставало й економічне середовище.