ПЕРЕДМОВА
Роботу присвячено проблемам ведення цивільної справи адвокатом, юристом, представником особи та застосування норм Цивільного процесуального кодексу України. Мета книги - допомогти зазначеним особам і громадянам у використанні тих процесуальних можливостей із захисту прав та інтересів сторони, які надає Конституція та законодавство України.
Щоб успішно виступати у суді, потрібно володіти не лише знанням законодавства, а й методами, прийомами, формами та способами захисту, які може використати сторона у змагальному процесі.Цивільний процесуальний кодекс України вніс новий зміст у принципи змагальності та диспозитивності, переорієнтував суди касаційної інстанції тільки на вирішення питань права. До ЦПК усякчас вносять зміни, не завжди достатньою мірою продумані та обґрунтовані, а напрацювання теорії процесуального права у багатьох випадках не враховується цими змінами. Тому висловлені автором позиції не можуть бути ні остаточними, ні безспірними.
"Для правозастосування важливим було б глибоко усвідомити, що в останні роки цивільне законодавство розвивалось у напряму його ускладнення, посилення неузгодженості між окремими актами законодавства, висновками й деякими їх положеннями та зменшення рівня формальної визначеності"[1]. Такий само висновок можна зробити і щодо ухвалених в Україні процесуальних кодексів. Тому автор намагався подати своє бачення тих чи інших проблем, які виникають підчас вирішення цивільних справ, аби полегшити засвоєння новел, що з'явились у ЦПК. Зроблено також спробу поділитись особистим досвідом участі у цивільних справах та узагальнити досвід адвокатів минулого, який залишається актуальним для цивільних справ і нині.
Книга перевидавалася неодноразово, однак після внесення змін до Закону "Про судоустрій" і до ЦПК постала вимога про істотне перероблення окремих розділів і глав цього видання. Автор вважає, що низка положень зміненого ЦПК суперечить вимогам верховенства права.
Вищому спеціалізованому суду надано можливість відмовляти у відкритті провадження за допомогою закликань, які нічого спільного з правосуддям не мають. Так, в окремих випадках правосуддя перетворене на ворожбитство, що для правової держави недопустимо.У рішенні Європейського суду від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Великої Британії" затверджено правило, що пункт 1 ст. 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Вважаю, що прямим порушенням права на доступ до суду є потреба в отриманні спеціальних дозволів на звернення до Верховного Суду України. Звернення до Верховного Суду (після розгляду справи у касаційному порядку) вимагає спеціального дозволу того суду, який вирішив справу на певному інстанційному рівні (у касаційній інстанції). В результаті Вищий спеціалізований суд України може контролювати та не допускати до Верховного Суду звернення з розглянутих ним справ. Внаслідок цього касаційний суд стає судом у власній справі. Такий підхід, на мою думку, є помилковим, хоча Конституційний Суд України не визнав цю норму порушенням Конституції та Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
У книзі подано зразки окремих процесуальних документів адвокатів, взяті з конкретних справ. До їх оцінки слід поставитись критично, оскільки живий матеріал справ диктує власні правила й корективи.
Своє завдання автор убачає в тому, щоб представити цивільне судочинство зсередини, вручити громадянам ключик від воріт правосуддя, тобто надати практичну допомогу у веденні ними цивільних справ у суді.
•[1] Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. заступника голови Верховного Суду України П. І. Шевчука. - К., 2002. - С. б.