РОЗДІЛ XII. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ СУДОВИХ РІШЕНЬ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ТА РІШЕНЬ ІНШИХ ОРГАНІВ (ПОСАДОВИХ ОСІБ)

Ст. 367 ЦПК передбачає випадки, коли суд допускає негайне виконання рішень. Перелік випадків обов'язкового негайного виконання рішень є вичерпним і поширюваному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до Закону "Про виконавче провадження" виконавчі листи можуть бути пред'явлені до виконання протягом одного року. Зазначений строк обчислюється з наступного дня після набрання рішенням чинності чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення. Зміст виконавчого листа має відповідати резолютивній частині рішення суду. Виконавчий документ видається на прохання стягувача. Очевидно, що виконавчий лист має видаватись і на прохання адвоката або іншого представника, якщо тільки це їхнє право не обмежено у документі, який визначає повноваження представника або адвоката. На практиці окремі суди вимагають від представника спеціального повноваження на одержання виконавчого документа. Такі дії є неправильними. Заява про видачу виконавчого листа подається у письмовій формі. У судах вивішено зразки таких заяв, щоб полегшити написання заяви.

Якщо в рішенні суду йдеться винятково про визнання права власності та не зазначається про виконання певних дій, то виконавчий лист на виконання такого рішення не надається.

Якщо було вжито заходи про забезпечення позову, суд разом з виконавчим листом може видати копію постанови відповідної державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження по забезпеченню позову.

На думку окремих суддів, у разі якщо рішення суду має виконуватись у кількох місцях, виконавчі листи можуть за заявою стягувача видаватись за кількістю цих місць. Така позиція є правильною з огляду на статті 1, 3 Конституції України.

Виконавчий лист має бути підписаний уповноваженою посадовою особою та скріплений печаткою. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити допущену помилку, визнати виконавчий лист таким, що не підлягає поверненню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Така заява розглядається у 10-денний строк.

Із заявою про видачу дублікату виконавчого листа можна звернутися лише до суду, який видав оригінал, у межах строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. На виконавчому документі робиться позначка "дублікат", який має за формою і змістом повністю збігатися з оригіналом. Якщо виконавчий документ втратив стягувач, то із заявою про видачу дубліката звертається саме він. Якщо документ втрачено державним виконавцем, то до суду звертається останній. За видачу дубліката встановлено плату в розмірі 3 грн (постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 №151).

Статтею 371 ЦПК встановлено порядок поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Підставою для цього є визнання причин пропуску встановленого строку поважними. Заява подається до суду, який видав виконавчий лист, або за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Суд може поновити лише строк для пред'явлення до виконання виконавчого документа, виданого судом. Отже, можна дійти висновку, що за іншими виконавчими документами пропущені строки поновленню не підлягають.

Стягувач має право відмовитись від примусового стягнення або укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Заява стягувача про відмову від примусового виконання або мирову угоду передається у письмовій формі державному виконавцеві, який у триденний строк передає її до суду за місцем виконання рішення для її визнання судом.

Суд має роз'яснити сторонам наслідки процесуальних дій, а тому їх потрібно повідомити про час слухання справи. Суд вправі не прийняти відмови стягувача від примусового виконання та не визнати мирову угодусторін. У всякому разі, це виправдано, якщо йдеться про інтереси неповнолітніх, важкохворих, які не можуть самостійно захищати свої інтереси.

Стягувач замість відмови від примусового виконання може просто не передавати виконавчий документ до стягнення. Визнаючи мирову угоду, суд має переконатися у можливості її виконання (наприклад, у наявності технічної можливості поділу будинку).

На практиці виникають обставини, які утруднюють виконання рішення або унеможливлюють його виконання. Коментована стаття визначає підстави та порядок вирішення таких питань. Крім коментованої статті, ці питання регулюються Законом "Про виконавче провадження". Ст. 33 Закону тільки називає обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, але не розкриває їх змісту, як це зроблено у коментованій статті, якою до таких обставин віднесено хворобу боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. Під відстрочкою розуміють перерву у вчиненні виконавчих дій на певний, точно зазначений строк. Розстрочка передбачає виконання рішення протягом певного визначеного часу у відповідних частинах.

У вирішенні питання про відстрочку або розстрочку суд має враховувати інтереси стягувача та боржника, а також наявність обставин, які дають підставу для відстрочки або розстрочки. У вирішенні цих питань суд враховує відсутність вини боржника у створенні обставин, що є підставою для відстрочки або розстрочки; тимчасовість перебування боржника у такому стані. Відстрочка або розстрочка виконання може вирішуватись судом одночасно з ухваленням рішення (ст. 217 ЦПК) під час вирішення порядку і строку виконання рішення та забезпечення його виконання. Боржник і стягувач можуть досягти згоди на розстрочку або відстрочку виконання рішення. У цьому випадку вони можуть подати спільну або дві окремі заяви, в яких просять суд постановити ухвалу про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Боржник і стягувач можуть також укласти мирову угоду, за якою допускається відстрочка або розстрочка судового рішення. У процесі виконання сторони, на мою думку, можуть укласти мирову угоду про припинення зобов'язань (зокрема і передавання відступного, відповідно до ст. 600 ЦК України). Питання про відстрочку або розстрочку може бути розглянуто також за заявою державного виконавця. Хоча якихось певних вимог до заяви про відстрочку або розстрочку не передбачено, така заява має відповідати загальним вимогам, які ставляться зазвичай до такого документа у суді першої інстанції. Якщо сторони дійшли згоди про укладення мирової угоди, то до суду подається текст мирової угоди та заява про її затвердження.

Зміна способу та порядку виконання є актуальною тоді, коли за ухваленим рішенням неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення, або з інших причин. Наприклад, якщо суд присудив передати позивачеві певні індивідуально визначені речі, а вони були знищені, то в такому разі виконати рішення неможливо. У цьому випадку виникає потреба у зміні способу виконання рішення. Таким чином, залежно від конкретних обставин суд може змінити чи встановити порядок виконання рішення. Зокрема, передавання відступного (наприклад, замість боргу в грошах передається автомобіль або інша річ) по суті є зміною способу виконання рішення. Однак при цьому слід ураховувати особливості відчуження деяких об'єктів права власності. Наприклад, ч. 3 ст. 326 ЦК передбачено, що законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Пунктом 15 Перехідних положень ЗК передбачено, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" і "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний кадастр і про ринок земель. Угоди (зокрема довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення.

Можна визначити, що для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки - обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання - обставини, що роблять виконання неможливим.

М. И. Штефан звертає увагу, що надання відстрочки та розстрочки або зміна способу і порядку є компетенцією суду (ст. 373 ЦПК), а тому право державного виконавця організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій є фактичною зміною порядку виконання рішення, а тому правило ч. 2 ст. 76 Закону "Про виконавче провадження" суперечить ст. 398 Закону та коментованій статті. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 20 ст. 293 ЦПК).

У процесі виконання рішень може виникнути потреба тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу. Наприклад, у справах про витребування дитини. Суд вирішує це питання за поданням державного виконавця. Участь органу опіки і піклування (представника) в цьому випадку є обов'язковою. За загальним порядком орган опіки і піклування ознайомлюється з обставинами справи, умовами проживання дитини, а за потреби суд може доручити провести обстеження умов проживання дитини та запросити письмовий висновок. Хоча ці питання коментованою статтею не передбачено, але вони випливають із загальних завдань органу опіки і піклування та необхідності почути думку органу опіки і піклування щодо суті справи.

Справа розглядається у десятиденний строк. Неявка сторін (тобто батьків та інших учасників, які за обставинами справи повідомляються судом) не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування до дитячого або лікувального закладу. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 21ст. 293 ЦПК).

У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) дитини або боржника у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку з втратою годувальника державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або дитини (ст.

Слід зауважити, що коментована стаття не дає переліку випадків, коли може бути оголошено розшук боржника, і водночас не відсилає до ст. 42 Закону "Про виконавче провадження". Отже, можна дійти висновку, що коментована стаття допускає розшук боржника, незалежно від того, за яким видом стягнення проводиться виконання рішення. Подання про оголошення розшуку може бути подано до суду за місцем виконання рішення, за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання стягувача. Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника і дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 22 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Ч. 2 коментованої статті встановлює, що суд має право витребувати від державного виконавця всі потрібні документи для вирішення питання про оголошення розшуку. Така норма по суті є зайвою. Суд завжди визначає предмет дослідження в тій чи іншій справі, а особа, яка звертається до суду, має підтвердити обґрунтованість звернення. Однак, у всякому разі, суд з'ясовує суму стягнення та заходи, що вживалися для встановлення місця перебування боржника чи дитини заінтересованими особами. Подання державного виконавця суд розглядає протягом 10 днів.

Ст. 30 Конституції України закріпила принцип недоторканності житла чи іншого володіння особи. Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду. Коментована стаття встановлює порядок дозволу суду на такі дії, як у випадках виконання рішень судових органів, так і інших органів (посадових осіб). Такий дозвіл вирішується судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, (ч. 3 ст. 5 Закону "Про виконавче провадження").

Подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін, але за участю державного виконавця. Такий порядок виправданий, оскільки потреба у проникненні може бути нагальною і з метою забезпечення інтересів дитини, громадян або збереження майна.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 23 ст. 293 ЦПК).

Грошові кошти боржника можуть знаходитись на банківських рахунках в установах банків та інших фінансових установах. Коментована стаття передбачає також випадок звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти. Стягнення на такі кошти вирішується судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 53 Закону "Про виконавче провадження " державний виконавець має право на пропозицію боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони мають передати боржникові.

Готівкові кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду.

Суд розглядає таке подання негайно без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Якщо вирішується питання стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, то в цьому випадку суд має перевірити достовірність факту належності боржнику коштів третіх осіб і відповідність такого документа вимогам закону. У разі спірності права боржника на конкретне майно чи спірності самого питання про те, що майно знаходиться у певної особи, вказаної у зверненні державного виконавця, то суд не може задовольнити таке подання611. Наприклад, на користь боржника присуджено кошти з третьої особи, про що є рішення суду та виконавчий документ на користь боржника тощо. Вважаю, що питання про стягнення таких коштів вимагає додаткового і більш ґрунтовного правового врегулювання. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 24 ст. 293 ЦПК).

Питання про тимчасове обмеження боржника (ст. 377-1 ЦПК - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Суд негайно розглядає подання, зазначене в ч. 1 цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Вибуття сторони із виконавчого провадження може статися в результаті реорганізації підприємства-боржника, смерті однієї зі сторін тощо. Якщо відносини допускають у разі смерті однієї зі сторін правонаступництво, а також в інших передбачених законом випадках, заміна сторони здійснюється судом за поданням державного виконавця. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яка вибула. Процесуальне правонаступництво передбачене ст. 37 ЦПК, в якій зазначено, що воно можливе на будь- якій стадії процесу в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. Після прийняття судового рішення державний виконавець має своєю постановою провести заміну особи.

Суд розглядає подання у десятиденний строк з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 25 ст. 293 ЦПК).

У процесі виконання рішення може виникнути потреба у визначенні частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Це може бути частка будинку, іншої нерухомості, це може бути і частка у майні товариства. Це питання законодавець вирішив спрощено. Визначення певної частки може вимагати проведення експертизи, оцінки та виділення майна тощо. У складних випадках суд просто не зможе точно визначитися з часткою. Тому перед поданням заяви в суд має бути проведена визначальна робота з перевірки всіх обставин, які вказують на належність боржнику майна, одержання за потреби висновків спеціалістів тощо.

Подання розглядається в 10-денний строк. Неявка сторін і заінтересованих осіб не є перешкодою для прийняття рішення. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 26 ст. 293 ЦПК). При зверненні стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, захист майнових прав осіб, порушених у виконавчому провадженні шляхом накладення на їхнє майно арешту, забезпечується правом цих осіб на звернення до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Право на звільнення майна з-під арешту передбачено ст. 59 Закону "Про виконавче провадження".

Поворот виконання є способом захисту майнових прав відповідача і полягає у поверненні стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням. Настання повороту виконання пов'язується з цілою низкою юридичних фактів: одержання позивачем (стягувачем) майна або грошових сум у порядку виконання рішення суду; скасування такого рішення і закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи заміна рішення шляхом задоволення позову в меншому розмірі, або скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються у меншому розмірі чи має місце відмова в їх задоволенні. У зазначених випадках, ухвалюючи рішення, суд має зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. Питання про поворот виконання має вирішуватись апеляційним судом або судом касаційної інстанції, який скасовує або змінює рішення, чи судом, рішення якого було скасоване під час нового розгляду справи.

У разі неможливості повернути майно суд має передбачити відшкодування вартості майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. Останнє правило є невдалим, оскільки не захищає достатньою мірою інтереси особи, яка втратила майно.

Приклад. Працівники податкової служби вилучили майно як безгосподарне. Майно на суму 1 млн 200 тис. грн за договором схову зберігалось на складі суб'єкта підприємницької діяльності. Майно було реалізовано в результаті численних переоцінок на суму 90 тис. грн. Таким чином, від власника було вилучено майна на 1,2 млн, а повертати потрібно, за правилами коментованої статті, лише 90 тис. грн. Ухвала суду про поворот виконання може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 28 ст. 293 ЦПК).

ЦПК встановлює, що заяву про поворот виконання рішення, якщо питання не було вирішено відповідним судом, можна подати у межах позовної давності.

Справу розглядає суд, у провадженні якого перебуває справа. За подання такої заяви судовий збір не сплачується. Заява має відповідати усталеній формі та містити вказівку на номер справи, дату її розгляду, а також на остаточні рішення, які було прийнято відповідним судом. До заяви варто подавати копії відповідних рішень та обґрунтування вимоги про поворот виконання.

Як і у більшості інших заяв, які подаються до суду, вважаю, що до заяви доцільно подавати її текст в електронному вигляді (запис на диску тощо). Це спрощує і полегшує роботу суду. Такі дії не суперечать судочинству і по суті є фактичною процесуальною діяльністю. Однак подання документа в електронному вигляді має фіксуватись у додатках з тим, щоб друга сторона, якщо вона цього побажає, могла ознайомитися з текстом документа в електронному вигляді або одержати його копію. Право на подання додатково до письмових документів їх електронних копій було б доречно передбачити й у ЦПК, щоб не наштовхуватись на нерозуміння з боку судів вищої інстанції.

Для питання про поворот виконання потрібні дві умови: 1) повне або часткове виконання судового акта; 2) скасування цього акта з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю або в частині, чи залишення позову без розгляду або закриття провадження у справі.

Суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу. Оскільки строк для розгляду такої заяви не встановлений, то це має бути розумний строк, аналогічний іншим заявам, наприклад, у межах 10 днів. Поворот виконання вирішується такими судами:

1)судом апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє у позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі;

2) якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а у новому розгляді справи відмовлено у позові, або задоволено позовні вимоги в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду. У цьому випадку суд, ухвалюючи рішення, має зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. У разі неможливості повернути майно в натурі передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

Заяву про поворот виконання можна подати в межах строку позовної давності. Спеціальні правила про поворот виконання передбачено ст. 382 цього Кодексу.

У разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.