РОЗДІЛ XVIII. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції), зокрема й у сфері цивільного судочинства, але з особливостями, які закріплено у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

У ст. 1 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземцями визнаються громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземними юридичними особами є такі підприємства та організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де вони створені.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплено норми міжнародного цивільного процесу, належить, зокрема, Закон "Про міжнародне приватне право". Цим законом передбачено автономію волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосуванню до відповідних правовідносин. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність особи визначається її особистим законом. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними та юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою. Ч. 1 ст. 2 ЦПК передбачає, що у розгляді справ слід керуватись поряд з цим Кодексом також і Законом "Про міжнародне приватне право". Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законами країни, громадянином якої є ця особа або в якій вона постійно проживає.

Іноземними юридичними особами є підприємства та організації, які засновані за межами України за законами свого місцезнаходження.

Представниками цих осіб можуть бути особи, зазначені у ст. 40 ЦПК (у цьому випадку - Укрінколегія), немає якихось переваг перед іншими особами. Оформлення документів на представництво здійснюється у порядку ст. 42 ЦПК. Якщо особі видається іноземна довіреність, то вона має бути належним чином легалізована консульськими або дипломатичними службами України. Консульська легалізація - засвідчення консулом своїм підписом і печаткою автентичності підписів на документі або акті, складеному в межах його консульського округу та затвердженого місцевою владою. Отже, документ завіряється спочатку в уповноваженому органі держави походження документів, а потім легалізується в консульській установі України у цій державі. Іноземний документ може бути завірений також у дипломатичному представництві або консульській установі держави, на території якої видано документ, а потім легалізовано в консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Замість легалізації офіційних документів консульськими чи дипломатичними службами може бути проставлено апостиль для тих, хто приєднався до відповідної конвенції (Гаага, 5 жовтня 1961 р.). "Апостиль - це спеціальний штамп розміром 10>розірвання шлюбу, якщо подружжя є громадянами однієї держави, була дана відповідь у п. 1 ст. 20 Конвенції, де вказано, що позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з країн-учасниць, пред'являються незалежно від їхнього громадянства в суди цієї країни. Норма п. 1 ст. 29 Конвенції надає право подружжю, які мають громадянство однієї держави і проживають на території іншої держави, право вибору в судові установи держави, громадянами якої вони є, або держави, на території якої вони проживають тощо.

Ст. 415 ЦПК встановлює правила щодо виконання доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів. Суди України виконують доручення, за винятком випадків, коли виконання доручення порушувало б суверенітет України або таке доручення не відноситься до компетенції цього суду. Якщо виникає потреба у врученні документів або отриманні доказів чи проведенні

У разі якщо під час розгляду справи з іноземним елементом У суду виникне потреба у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.

Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном, або отримання від них доказів на території іноземної держави можуть бути виконані консульською посадовою особою України відповідно до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування.

Доручення про надання правової допомоги має відповідати умовам міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою. Якщо такий договір не укладено, то доручення має відповідати вимогам ч. 2-4 коментованої статті. Перелік цей не є вичерпним, і доручення може містити також інші дані, які мають значення для конкретної справи (у випадку, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором).

Судове доручення оформлюється українською мовою. До судового доручення додають засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором.

Судове доручення та документи, які додаються до нього, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються печаткою суду.

Ст. 417 ЦПК визначає порядок виконання судових доручень іноземних судів і містить перелік процесуальних дій та інших завдань, які виконують суди України.

1)може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;

2) не належить до юрисдикції цього суду;

3)суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

На прохання іноземного суду судове доручення може виконуватись із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України. Суд може надати згоду на особисту присутність учасників судового розгляду чи уповноважених представників.

Виконання доручення підтверджується протоколом судового засідання та іншими документами, складеними або отриманими під час виконання доручення. Протоколи, що передаються, засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою суду.

У разі неможливості виконання доручення суд повертає доручення без виконання із зазначенням причин і додає відповідні документи, що це підтверджують.

Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду або інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання, перебування або роботи фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи.

Судова повістка, що направляється з метою виконання доручення, крім відомостей, зазначених у ст. 75 цього Кодексу, додатково вказується інформація про наслідки відмови від явки до суду або відмови від отримання документів. Відповідно до ч. 5 коментованої статті доручення вважається виконаним, а документи врученими у випадку відмови їх одержати. Якщо ж особу викликають до суду для вручення документів або виклику до суду, то у разі повторної неявки до суду без поважних причин такі документи вважаються врученими. Доручення іноземного суду вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали документи чи відмовилися від їх отримання, або не з'явилися до суду - у день такого засідання (за умови повторної неявки без поважних причин).

Про виконання судового доручення складається протокол, який є підтвердженням його виконання. Протокол засвідчується підписом судді та скріплюється гербовою печаткою суду.

Ст. 419 ЦПК визначає, що компетентні органи України можуть виконати судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави. Такі документи особа отримує добровільно. Документи вручаються під розписку із зазначенням дня вручення, підписуються посадовою особою та скріплюються печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.

Виконання такого доручення здійснюється відповідно до процесуального законодавства України. Під час виконання такого доручення не можуть застосовуватись примусові заходи.