ВИСНОВКИ

У ході даного дослідження здійснено теоретичне узагальнення та вирішення нового наукового завдання - запобігання злочинам, що вчиняється персоналом виправних колоній України, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі.

1. Визначено стан наукової розробки питань, що стосуються запобігання злочинам, які вчиняються персоналом виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі. Зокрема, встановлено, що на сьогодні відсутні комплексні наукові дослідження з означеної проблематики, а це, у свою чергу, не дозволяє у запобіжній діяльності застосовувати новітні технології та більш ефективно протидіяти даному виду злочинів.

Необхідність постановки цього питання в якості дисертаційного дослідження обумовлена також низкою проблем, що носять теоретико- прикладний характер для суб’єктів запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, а саме: досі на доктринальному рівні не з’ясовано зміст поняття запобігання цим злочинам; не визначено сучасний стан зазначених злочинів та тенденції їх розвитку, а також зміст інших елементів їх прояву кримінологічної характеристики (детермінант злочинів; особи злочинця; ^ін.).

2. Сформовано поняття запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній України у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, під яким слід розуміти систему заходів, що здійснюються різноманітними суб’єктами запобігання злочинам та спрямовуються на вдосконалення діяльності персоналу КВУ закритого типу, що виконують покарання у виді позбавлення волі відносно повнолітніх засуджених, з метою усунення детермінант, що породжують або сприяють вчиненню злочинів, а також недопущення їх вчинення на різних стадіях злочинної поведінки винних осіб.

Т еоретичне значення виведення даного поняття полягає у тому, що через його зміст визначені основні параметри, які варто враховувати при кваліфікації злочинів, що вчиняються персоналом зазначених УВП, та які дають можливість відмежовувати їх від інших суміжних злочинів, що мають місце з боку цих осіб.

Практичне значення цього поняття виражається тим, що на його підставі можна чітко визначити межі, об’єм та напрями запобіжної діяльності, що важливо з огляду вимог принципу законності та необхідності дотримання прав людини і громадянина у ході застосування відповідних правообмежень щодо особи.

Про потребу більш активного дослідження означених проблем свідчать і результати анонімного опитування відповідних респондентів, які на питання «Чи зрозумілим для Вас є зміст запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній України?» відповіли наступним чином: а) персонал ДКВС України - «так» - 30% осіб; «ні» - 10%; «частково» - 60%; б) працівники прокуратури - «так» - 60% осіб; «ні» - 10%; «частково» - 30%; в) засуджені - «так» - 5% осіб; «ні» - 60%; «частково» - 35%.

3. Встановлені проблемні моменти, що пов’язані з реалізацією в Україні міжнародно-правових вимог, які пред’являються до персоналу місць позбавлення волі у зв’язку з виконанням кримінальних покарань, та розроблені науково-обгрунтовані шляхи їх вирішення на нормативно-правовому та організаційно-управлінському рівнях. Зокрема, запропоновано внести зміни у ст. КВК, ст. 50 та ст. 127 КК України, в яких викласти положення цих правових норм у відповідності з назвою Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Крім цього, доведена необхідність викладення у новій редакції ст. 16 Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України", шляхом приведення її термінології до вимог Конвенції проти катувань та КК і КВК України, та доповнення її ч. 4 такого змісту: „У разі притягнення посадової особи органу чи установи виконання покарань до відповідальності за вчинення діянь, зазначених у частинах 1 -3 цієї статті, вона відстороняється від посади уповноваженою на це законом особою на час проведення досудового слідства або до винесення вироку суду, допоки це рішення не вступить у законну силу".

Важливим є також доповнення ч.

4. Виведено зміст та науково обґрунтовано системо утворюючі ознаки поняття кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, під якою слід розуміти стійкі відомості про рівень, структуру, динаміку та географію злочинних діянь, а також про осіб, що їх вчиняють, та потерпілих від злочинів, тобто нові відомості про справжній стан злочинів, що вчиняються даною категорією персоналу ДКВС України, повні та точні знання про ці суспільно небезпечні явища для ефективного й науково обґрунтованого запобігання цього виду злочинів.

Т еоретико-прикладне значення вирішення такого завдання полягає у тому, що в ньому закладені прикладні засади удосконалення правового механізму запобігання зазначеному виду злочинів, а також набули подальшого розвитку доктринальні підходи щодо змісту зазначеної кримінологічної характеристики злочинів.

5. Визначено сучасний стан та здійснено аналіз особи з числа персоналу виправних колоній, яка вчиняє злочини у ході виконання покарання у виді позбавлення волі. Зокрема, встановлено, що у 2014 році, по зрівнянню з 2005 роком, кількість вчинених злочинів збільшилась майже у 3 рази і ці тенденції зберігались й у 2015 році.

У структурі злочинців майже 40% складають особи рядового начальницького складу; більше 35% - особи середнього начальницького складу; до 25% - інші особи з числа персоналу ДКВС України (старший начальницький склад; державні службовці; вільнонаймані працівники). При цьому у розрахунку на 1 тис. осіб найбільшу кримінальну активність мають особи старшого начальницького складу, що є однією з основних детермінант, яка обумовлює вчинення злочинів персоналом виправних колоній, позаяк саме зазначені особи є головними суб’єктами, що організують, координують та контролюють діяльність по запобіганню цих злочинів.

У структурі злочинів, що вчиняються персоналом виправних колоній, майже 60% пов’язано із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прокурорів (розділ 13 Особливої частини КК. України); інші злочини - більше 40% - відносяться до зловживання чи перевищенням службових повноважень; отримання неправомірної вигоди; посягання на життя і здоров’я особи.

Доведено, що основу запобіжної діяльності мають складати саме ці напрями, виходячи з повторюваності цих злочинів із року в рік (з 2005 по 2014 р.р.), а також активної співучасті у їх вчиненні засуджених до позбавлення волі, а, отже, у даному випадку суспільно небезпечні наслідки наступають не тільки для процесу виконання, але й відбування покарання у виді позбавлення волі.

На необхідність вирішення цих проблем вказують і результати опитування, проведеного в ході даного дослідження. Зокрема, на питання «Чи володієте Ви інформацією про сучасний стан запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній України?» відповідні респонденти відповіли наступним чином: а) персонал ДКВС України - «так» - 35% осіб; «ні» - 25%; «частково» - 40%; б) працівники прокуратури - «так» - 30% осіб; «ні» - 10%; «частково» - 60%; в) засуджені - «так» - 5% осіб; «ні» - 74%; «частково» - 21%.

6. Встановлено основні детермінанти, що породжують та обумовлюють вчинення злочинців персоналом виправних колоній України, та здійснена їх класифікація на: а) зовнішні, що пов’язані з джерелами загальної злочинності в цілому в Україні; б) внутрішні що детерміновані змістом виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі.

У свою чергу, останні поділені та пов’язані з: 1) прорахунками в організації запобігання цим злочинам (неналежною взаємодією оперативних апаратів ДКВС

України з іншими правоохоронними органами; проблемами відомчої взаємодії у середині ДКВС України; розривом між професійним рівнем правоохоронних органів, які ведуть боротьбу із злочинністю, і професіоналізмом організованих злочинних угрупувань, їх матеріально-технічними та іншим забезпеченням); 2) недостатнім рівнем соціального захисту персоналу виправних колоній; 3) антисуспільною установкою особи злочинця.

Про важливість поділу детермінант цього виду злочинів наголошують і результати опитування. Так, на питання «Чи відомі для Вас причини та умови вчинення злочинів персоналом виправних колоній України?» респонденти відповіли наступним чином: а) персонал ДКВС України - «так» - 45% осіб; «ні»

- 15%; «частково» - 40%; б) працівники прокуратури - «так» - 45% осіб; «ні» - 15%; «частково» - 40%; в) засуджені - «так» - 26% осіб; «ні» - 24%; «частково»

- 50%.

7. З’ясовано зміст загально соціального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, під яким слід розуміти комплекс перспективних правових, соціально-економічних, культурно-виховних та інших заходів, що здійснюються постійно або тимчасово органами державної влади і місцевого самоврядування та іншими неспеціалізованими суб’єктами запобігання злочинам, з метою подальшого розвитку та вдосконалення кримінально-виконавчих правовідносин і усунення або нейтралізації причин та умов, що породжують або сприяють вчиненню суспільно небезпечних діянь та настанню суспільно небезпечних наслідків з боку зазначеної категорії суб’єктів злочинів.

Для усунення існуючих проблем та удосконалення правового механізму з цих питань запропоновано ч. 1 ст. 127 КВК «Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі» доповнити словосполученням «а також для запобігання злочинам, що вчиняються персоналом колоній» та викласти її в наступній редакції:

«Самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі створюються в колоніях з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення і ресоціалізацію засуджених, розвитку соціальних зв’язків, а також для запобігання злочинам, що вчиняються персоналом колоній».

8. Встановлено зміст спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, та розроблені науково обґрунтовані заходи, спрямовані на підвищення ефективності цих видів діяльності.

1) . У Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» дати визначення поняття «персонал ДКВС», що пропонується в наукових джерелах.

2) . Внести зміни у КВК України, доповнивши ст. 133 «Злісний порушник установленого порядку відбування покарання» приміткою такого змісту: «Під адміністрацією виправної колонії слід розуміти персонал Державної кримінально-виконавчої служби України, який в силу свого посадового становища має право пред’являти законну вимогу та вправі застосувати до засудженого передбачені законом заходи дисциплінарного впливу, а також заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю».

3) . Друге речення ч. 1 ст. 104 КВК України «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» викласти у такій редакції: «забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб, у тому числі шляхом виявлення потенційних жертв злочинів».

4) . Пункт 1 ч. 1 ст. 6 Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність» доповнити такою підставою для проведення зазначеної діяльності, як: «наявність достатньої інформації про осіб, які можуть стати жертвами злочинів».

5) . Привести у відповідність до вимог ст. 1 Конвенції проти катувань термінологічний апарат нормативно-правових актів, пов'язаних з діяльністю України - держави, спрямованої на запобігання зазначеним суспільно небезпечним діянням. Зокрема, слід внести зміни у ст. КВК, ст. 50 та ст. 127

КК України, в яких викласти положення правових норм у відповідності з назвою Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

6) . Викласти у новій редакції ст. 16 Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України", привівши її термінологію до вимог Конвенції проти катувань та КК і КВК України, та доповнивши її частиною четвертою такого змісту: „У разі притягнення посадової особи органу чи УВП до відповідальності за вчинення діянь, зазначених у частинах 1 -3 цієї статті, вона відстороняється від посади уповноваженою на це законом особою на час проведення досудового слідства або до винесення вироку суду, допоки це рішення не вступить у законну силу".

7) . Частину першу ст. 104 КВК „Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» доповнити реченням такого змісту: „Крім цього, ОРД здійснюється з метою запобігання катувань та іншого нелюдського поводження із засудженими" та викласти її у новій редакції.

8) . Доповнити ст. 5 Закону України «Про Наукову та науково -технічну експертизу» таким об’єктом дослідження, як проекти Концепцій та розвитку органів кримінальної юстиції, що не тільки підвищить рівень цих проектів, але й унеможливить нецільове використання коштів з Державного бюджету України, що виділяються для реалізації поставлених завдань і цілей зазначених проектів, а також по запобіганню злочинам.

9) . Частину другу ст. 104 КВК «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» викласти в новій редакції, а саме: «Оперативно -розшукова діяльність в колоніях здійснюється відповідно до чинного законодавства України з цих питань оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань, працівники яких відносяться до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та виконують, крім цього, кримінально-виконавчі функції».

10) . Доповнити ст. 104 КВК частиною третьою наступного змісту: «До проведення оперативно-розшукової діяльності в колоніях можуть залучатися й інші оперативні підрозділи у випадках і на підставах, визначених у чинному законодавстві України».

11) . Шостий абзац ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» доповнити у кінці речення словосполученням «зазначених органів і установ» та викласти його у новій редакції: «Оперативно -розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ Державної пенітенціарної служби України - оперативними підрозділами зазначених органів і установ».

На необхідність удосконалення діяльності з цих питань вказали і опитані у ході даного дослідження респонденти. Зокрема, на питання «Чи варто удосконалювати зміст спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній України?» опитані особи відповіли наступним чином: а) персонал ДКВС України - «так» - 30% осіб; «ні» - 10%; «частково» - 60%; б) працівники прокуратури - «так» - 70% осіб; «ні» - 5%; «частково» - 25%; в) засуджені - «так» - 27% осіб; «ні» - 3%; «частково» - 70%.