Висновки до розділу 3
1. Встановлено, що не дивлячись на розроблені в науці алгоритми та зміст загальносоціального запобігання злочинам, на практиці вони застосовуються не досить ефективно та цілеспрямовано, включаючи й діяльність по запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній.
А це, у свою чергу, виступає однією з детермінант, що обумовлюють зазначений вид злочинів, та не дозволяє діяти на випередження, позаяк в основі будь-якої діяльності, зокрема й по запобіганню злочинам, лежать новітні наукові технології, розробки та підходи.Враховуючи зазначене, в роботі доведена необхідність більш ефективно використання у загальносоціальному запобіганню злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, можливостей інших, крім ДКВС України, суб’єктів даного виду
запобігання злочинам (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, що мають відношення до кримінально-виконавчої діяльності, місцевих держаних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, громадських організацій, окремих громадян, т.ін.), а також розроблені науково обґрунтовані заходи, що спрямовані на удосконалення правового механізму з цих питань.
2. Доведено, що в основу спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, має складати оперативно-розшукове запобігання злочинам, суб’єктами реалізації якого є визначені у законі відповідні оперативні підрозділи України, позаяк в умовах певної обізнаності про ті негласні слідчі (розшукові) заходи, що здійснюються в умовах місць позбавлення волі, та з урахуванням особливостей кримінально - виконавчої діяльності (виокремленості територій колоній від адміністративно - територіальних одиниць, на яких вони розташовані; спеціального пропускного режиму на ці об’єкти інших осіб, включаючи працівників правоохоронних органів; корпоративності службових інтересів, що мають місце як в окремо взятій колонії, так і в цілому в системі ДКВС України; т.ін.); традиційними формами, методами, прийомами і засобами спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, вирішити складні завдання у цьому напрямку досить складно, а досягти мету запобіжної діяльності - не завжди можливо.
Саме неефективне використання можливостей оперативно-розшукового запобігання у механізмі зазначених видів запобіжної діяльності і виступає, як встановлено в ході даного дослідження однією з детермінант, що обумовлює вчинення злочинів з боку персоналу виправних колоній.
Для усунення цих прогалин та удосконалення правових засад спеціально- кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам з участю даної категорії персоналу ДКВС України в дисертації розроблено низку науково обґрунтованих заходів законодавчого характеру, що спрямовані у відповідний Комітет Верховної Ради України та які отримали схвалення у виді листа - впровадження результатів даного дисертаційного дослідження у правотворчу діяльність.