Спеціально-кримінологічне та індивідуальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі

В науці під спеціально-кримінологічним запобіганням злочинам розуміють сукупність заходів, цілеспрямованих на боротьбу зі злочинністю, які здійснюються органами, підприємствами, організаціями, установами, які мають функції, закріплені у відповідних нормативно-правових актах [202, с.

В науковій літературі говорять також про систему профілактики (запобігання, протидію, попередження тощо) злочинам, тобто про сукупність державних органів, громадських організацій та громадян, які цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях й у різних масштабах управління й планування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів та мають у зв’язку з цим певні права й обов’язки і несуть відповідальність за досягненням поставленої мети [120, с. 115], хоча, як свідчить практика, така система є умовною, через низку факторів, що обумовлюють діяльність суб’єктів запобігання злочинам.

Саме зазначені методологічні підходи й були застосовані у цій роботі при розкритті питань, що склали зміст даного підрозділу дисертації.

Обєктами спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, ящо вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, є: а) злочинність;б) її детермінанти; в) особа злочинця; г) умови формування особи злочинця, які підлягають корегуванню [120, с. 115].

У широкому сенсі спеціально-кримінологічне запобігання зазначеним злочинам у виправних колоніях полягає у:

1) цілеспрямованому здійсненні цього виду запобіжної діяльності як функції;

2) зв’язку з елементами системи «по горизонталі»(взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування);

3) неухильному виконанні команд управляючого механізму системи;

4) виборі лінії поведінки відповідно до стану об’єкта профілактичного впливу [114, с.

У більш вузькому змісті спеціально-кримінологічне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, мислиться як синтезована кримінологічна теорія і практика власної організації протидії злочинності шляхом розробки і використання спеціальних знань і методів кримінології та інших галузей знань (соціології, економіки, психології, педагогіки, антропології, статистики тощо) [65, с. 21].

Таким чином, слід визнати, що спеціально-кримінологічне запобігання зазначеним злочинам - це не простий і не випадковий набір певних заходів, а комплекс науково-обгрунтованих, практично необхідних і реально здійснюваних заходів, спрямованих саме на недопущення потенційних злочинів з боку персоналу виправних колоній на різних етапах їх кримінального формування. Саме тому, як вірно зазначає В.В. Голіна, зазначений запобіжний напрям здійснюється на макро-, мікро- та індивідуальному рівнях. Більш того, спеціально-кримінологічне запобігання злочинам, що вчиняються цими особами, спрямоване не тільки на недопущення конкретних її проявів з боку певних суб’єктів, а й на ті негативні явища і процеси в суспільстві, які створюють, так би мовити, певний рівень і структуру криміногенного потенціалу, що виявляється в частості й тяжкості вчинених злочинів [ 65, с. 2122].

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити обґрунтований висновок про те, що завданнями спеціально-кримінологічнго запобігання даного виду злочинності є як запобігання виникненню детермінуючих злочинність проявів негативних явищ і процесів, їх обмеження і усунення, так і оперативне реагування на формування і розвиток злочинної поведінки персоналу виправних колоній [37, с. 400].

Як свідчить практика, спеціально-кримінологічне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконаня покарань у виді позбавлення волі, здійснюється за трьома головними напрямами, за якими розробляють і реалізують заходи: а) кримінологічної профілактики; б) відвернення злочинів; в) припинення злочинів.

В науці під профілактикою злочинів розуміють особливий вид соціального управління, що покликаний гарантувати безпеку правоохоронних цінностей та яка полягає в розроблені і здійсненні системи цілеспрямованих заходів щодо виявлення та усунення причин злочинів, умов, які сприяють їх здійсненню, а також запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки [17, с. 814]. Як з цього приводу влучно зауважив В.В. Голіна, профілактика означає завчасне вжиття заходів, які здатні перешкодити реалізації небажаних явищ, подій, зв’язків, наслідків чогось [ 65, с. 23]. Саме тому, залежно від того, на які криміногенні явища і процеси спрямовані профілактичні заходи, їх за принципом професіоналізації і спеціалізації вчені небезпідставно запропонували об’єднати в окремі види профілактики: 1) профілактику випередження; 2) профілактику обмеження; 3) профілактику усунення; 4) профілактику захисту [ 65, с. 23]. При цьому, як вірно зробив висновок А.Е. Жалінський, спеціалізація і професіоналізація полягає в тому, що вона, по-перше, потребує все більше спеціальних, у тому числі кримінологічних знань; по-друге, в тому, що розширюється коло посадових осіб, для яких ця діяльність є основною або провідною; по-третє, всередині профілактики утворюються види діяльності, які потребують специфічних знань, навичок і вмінь [132, с. 283].

На переконання кримінологів і це не викликає заперечень, профілактика випередження - це вид запобіжної діяльності спеціалізованих суб’єктів, що спрямована на недопущення виникнення і поширення криміногенних явищ і процесів у суспільному житті [ 65, с. 24].

В умовах виправних колоній її зміст спрямований на те, щоб заздалегідь інформувати владу про суспільно небезпені явища, що можуть виникнути в разі здійснення тих чи інших соціально-економічних заходів та безпосередньо або опосередковано детермінувати злочинні прояви з боку персоналу ДКВС України, у тому числі своєчасно врегулювати суспільні відносини з метою усунення в такий спосіб причин й умов майбутніх (можливих) злочинів, позаяк, як з цього приводу зауважив В.В.

У свою чергу, профілатика обмеження передбачає вжиття у виправних колоніях України таких запобіжних заходів, що перешкоджають поширенню в цілому в системі ДКВС України криміногенних явищ, детермінації окремих видів злочинності та формуванню типових рис різних категорій злочинців [65, с. 26]. При цьому в наукових розробках профілактика обмеження спеціально не виділяється і частіше розглядається як метод загальної профілактики злочинності, враховуючи, що, як у зв’язку з цим зауважили К.Ю. Ігошев та І.В. Шмаров, відповідно до цільової орієнтації, методи загальної профілактики можуть охоплювати різні способи організації і управління діяльностю, спрямованої на нейтралізацію, обмеження факторів і явищ, які детермінують окремі злочинні прояви та формують типологічні риси тих чи інших категорій злочинців [68, с. 80].

Профілактика усунення у виправних колоніях визначає таку діяльність суб’єктів, яка полягає або ліквідує негативні явища та процеси, що активізують злочинні прояви [65, с. 27]. Останні, як встановлено в ході даного дослідження, можна розрізнити залежно від соціального рівня суспільних відносин: від недоліків, зумовлених порушенням функцій цих державних органів, у тому числі як господарюючих суб’єктів; громадських організацій; службових осіб і поведінкою громадян, до криміногенних явищ та процесів, які охоплюють значну частину персоналу ДКВС України. Конкретні криміногенні об’єкти та їх прояв при цьому не просто «відтискуються» з однієї життєвої сфери в іншу, а реально знешкоджуються, руйнуються, придушуються, взагалі престають існувати [219, с. 193].

Профілактика захисту в умовах виправних колоній розглядається як сукупність заходів, що здійснюються з метою ліквідації умов, які сприяють виникненню злочинних проявів та (опосередковано) антигромадських поглядів [65, с.

Як свідчить практика, немаловажну роль у змісті спеціально- кримінологічного запобігання злочинам, що вчиняються цими особами, відіграє такий її напрямок, як відвернення злочинів.

У юридичній літературі за відверненням злочинів визнається самостійність і специфічність, оскільки центр ваги запобіжної роботи переноситься на стадію, коли з’являється умисел та приймається рішення про вчинення злочину [145, с. 408]. Як з цього приводу зробив висновок В.В. Голіна, очевидно, що відвернення злочинних проявів має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від формування злочинного мотиву до початку виконання діяння. На його переконання, відвернення злочинів - це активна специфічна запобіжна діяльність держави та її інституцій, громадськості і громадян, розрахована як на не обмежене коло, так і на конкретних осіб, що замислюють вчинення злочинів, домовляються про це заздалегідь, позитивно сприймають злочинний спосіб життя і кримінальну субкультуру, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від загальної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності [ 65, с. 30-31].

Результати даного дослідження показують, що усередині напряму відвернення злочинів з боку персоналу випарвних колоній можна виділити загальне відвердення та індивідуальне відвернення злочинів.

Під загальним відверненням злочинів розуміється сукупність спеціальних заходів, спрямованих на певне коло або групу осіб з числа персоналу зазначених УВП, щодо усунення або нейтралізації їх злочинних намірів, добровільної відмови від злочинної діяльності.

Індивідуальне відвернення злочинів у виправних колоніях являє собою специфічний комплекс заходів, які здійснюються різними суб’єктами запобіжної діяльності щодо тих осіб з числа персоналу цих УВП, про яких достовірно відомо, що вони замислюють учинення злочинів з метою активного втручання і впливу на їх свідомість, волю, поведінку, спосіб життя [65, с. 32]. При цьому заходи індивідуального відвернення злочинів у виправних колоніях реалізуються на практиці у формі: а) переконання (індивідуальна переорієнтація антигромадської установки персоналу ДКВС України); б) примусу; в) перестереження; г) допомоги [65, с. 35].

Свої особливості та переваги, як один із напрямів спеціально - кримінологічного запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, має й такий із них, як припинення злочинів.

Традиційно у спеціальній літературі і на практиці припинення злочинів розглядається в контексті кримінально-правової теорії розвитку злочинної діяльності, а саме - з моменту виявлення наміру про злочин до його повного здійснення, якою охоплюється готування до злочину (ст. 14 КК України); замах на злочин (ст. 15 КК) і закінчений злочин (ч. 1 ст. 13 КК) [ 102, с. 41-53]. Виходячи з цього, як вірно прийшов до висновку В.В. Голіна, припинення злочинів - це виявлення осіб, які готують вчинення злочину або намагаються безпосередньо його здійснити (замах на злочин), і прийняття до таких осіб відповідних заходів [65, с. 35]. У зв’язку з цим припинення злочинів розглядається в науці та на практиці як сугубо професійна ОРД спеціалізованих суб’єктів запобігання злочинам, в основному, правоохоронних органів [122, с. 3-4].

Так у цілому вигладає спеціально-кримінологічне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом колоній, як синтезована кримінологічна теорія і практика використання спеціальних знань і методів кримінології та інших галузей знань, яка стала методологічним підґрунтям при розробці науково обґрунтованих заходів запобігання зазначеному виду злочинів у цих УВП. Поряд з цим, на особливому рівні теоретико-прикладними засадами даного дисертаційного дослідження стали й сучасні наукові розробки, що зв’язані із змістом та сутністю, а також особливостями спеціально-кримінологічного запобігання злочинам в УВП [112, с. 259-288]. Саме тому, як з цього приводу обґрунтовано зробив висновок О.Г. Колб, спеціально-кримінологічне запобігання злочинам в УВП має розглядатися як вид практики на концептуальній науковій основі, спрямованої на недопущення антигромадських проявів у місцях позбавлення волі, де запобігання виступає як певна сукупність ідей, концепцій, наукових гіпотез, проектів, практичних рішень, спрямованих на забезпечення відповідної діяльності держави і суспільства [ 112, с. 259].

Виходячи з означених вище та інших концептуальних підходів щодо змісту спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, можна вивести наступне його поняття - це комплекс заходів, що здійснюється на відповідній правовій основі спеціалізованими суб’єктами запобігання злочинам з метою кримінологічної профілактики (випередження, обмеження, усунення та захисту), відвернення та припинення суспільно - небезпечної діяльності персоналу цих установ виконання покарнь, блокування та нейтралізацію детермінант їх виникнення і розвитку в умовах місць позбавлення волі, а також встановлення осіб, які є схильні до вчиненння злочинів та оперативне реагування на їх протиправні прояви у будь-якій формі.

Отже, системоутворюючими ознаками, що складають зміст даного поняття, є:

1. Комплекс заходів, тобто така їх сукупність, яка має горизонтальні та вертикальні зв’язки, координацію їх реалізації, т.ін., та складає в цілому упорядковану систему дій відповідних суб’єктів запобігання злочинам.

2. Правова основа запобіжної діяльності.

Як з цього приводу зазначено в ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади (у даному випадку - ДПтС України, її територіальні управління та органи і установи виконання покарань) та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічний порядок встановлений й в п. 14 ст. 92 Основного закону, а саме: виключно законами визначається діяльність органів і установ виконання покрань.

Це у повній мірі відноситься й до правової основи у сфері запобігання злочинам, яка, без сумніву, має регулюватись тільки законами. Певні елементи даного виду суспільної діяльності визначені в ч. 1 ст. 1 КВК України «Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України» (у виді постановки задачі по запобіганню вчиненню нових злочинів засудженими та іншими особами (у даному випадку - персоналом виправних колоній, а також окремих не систематизованих законах («Про попереднє ув’язнення» [ 190]; «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю [ 187]; «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»; «Про оперативно- розшукову діяльність», ін.). Проте цілком очевидним є й той факт, що без прийняття спеціального закону, який регулював би питання по запобіганню злочинам, включаючи й в системі ДКВС України, ефективно вирішити існуючі проблеми на практиці не можна. Крім цього, важливим у цьому контексті було б, як пропонують науковці, доповнення КВК України спеціальною главою «Діяльність по запобіганню правопорушенням і злочинам» [66, с. 124].

3. Спеціалізовані суб’єкти запобігання злочинам.

Як з цього приводу зауважив О.Г. Кальман, спільним для них є те, що функція протидії та запобігання злочинам виділяється в самостійний напрям діяльності. Зміст цієї функції полягає у виявленні й усуненні криміногенних явищ, профілактиці злочинів, запобіганні й припиненні злочинів, виявленні й усуненні причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, запобіганні рецидиву, здійсненні контролю за реалізації заходів протидії злочинності [ 111, с. 30-31]. Виходячи з правовго статусу органів та установ виконання покарань, а також функцій і задач їх діяльності, до спеціалізованих суб’єктів запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, можна віднести: оперативні підрозділи внутрішньої безпеки ДПтС України, а аткож оперативні підрозділи виправних колоній, а також частково - підрозділи охорони і нагляду зазначених УВП та служби соціально-психологічного напрямку.

4. Метою даної діяльності є здійснення заходів кримінологічної профілактики, відвернення та припинення суспільно небезпечних наслідків вчинення злочинів з боку персоналу виправних колоній.

Під метою в науці розуміють те, до чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль [30, с. 338].

5. Блокування та нейтралізація детермінант виникнення і розвитку злочинної поведінки персоналу виправних колоній.

Під блокуванням розуміється сукупність методів і засобів, спрямованих на припинення функцій даного виду злочинів в УВП [30, с. 38].

Нейтралізація - послаблення чи припинення причин, що породжують, та умов, які сприяють вчиненню злочинів персоналом цих УВП [30, с.392].

Детермінанта - причина, яка визначає виникнення даного виду злочинів у виправних колоніях [27, с. 190].

6. Встановлення осіб, з боку яких можна очікувати вчинення злочинів та оперативне реагування на їх протиправні прояви у будь-якій формі.

Зазначена діяльність в науці та на практиці називається індивідуальним запобіганням злочинам [65, с. 39].

Як встановлено в ході даного дослідження, головним завданням індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, є недопущення їх суспільно небезпечних наслідків - злочинів у цих УВП - та усунення їх потенційних загроз.

Виходячи з цього, об’єктами даного запобігання є:

1) поведінка та спосіб життя персоналу випарвних колоній, який схильний до вчинення злочинів;

2) кримінально-правова, кримінологічна та кримінально-виконавча характеристика цих осіб;

3) несприятливі, криміногенні умови оточуючого таких осіб середовища (відсутність кар’єрного росту; низький рівень матеріально-побутового забезпечення персоналу; прорахунки у доборі кадрів; ін.);

4) інші криміногенні (довготривалі) детермінанти даного виду злочинів (відсутність необхідного соціального контролю; висока концентрація у виправних колоніях засуджених із сталою злочинною установкою; ін.)) [112, с. 91].

Фактичні підстави такого виду запобігання - це реальна поведінка особи, в якій закладений потенційний арсенал вчинення злочинів.

На практиці, враховуючи відсутність закріплених у законі об’єктів кримінологічного запобігання злочинам та хаотичність їх визначення в інших нормативно-правових актах України, як правило, фактичні підстави для запобіжної діяльності створюють порушники встановленого порядку виконання покарання у виді позбавлненння волі. Інші категорії цих осіб беруться на профілактичний облік на розсуд підрозділів внутрішньої безпеки, ДПтС України, що, з одного боку, породжує різні недоречності, скарги, зловживання тощо з участю персоналу колоній, а, з іншого, знижує ефективність запобіжної діяльності у силу «відомчої» зацікавленості у її результатах, посилюючи таким чином «кримінологічний потенціал» в УВП [111, с. 306-315] та його латентну складову [159, с. 150-152].

У такій ситуації визначення об’єктів кримінологічного запобігання злочинам в УВП є об’єктивно необхідною дією на законодавчому рівні, позаяк злочинна мотивація як необхідна умова реалізації протиправних намірів персоналу цих установ може бути ліквідованим лише при всебічному та повному дотриманні в кримінально-виконавчій діяльності принципів, закріплених у ст. 5 КВК України.

Під правовими підставами індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, в науці розуміють урегульованість зазначеного виду запобігання нормами права [65, с. 40].

Кримінологічні підстави даного запобігання у виправних колоніях передбачають наявність певного рівня кількісно-якісних показників кримінологічної характеристики, що дозволяє виділити із середовища персоналу виправних колоній саме тих осіб, від кого з високим ступенем ймовірності слід очікувати вчинення злочину [65, с. 40].

Враховуючи результати сучасних наукових досліджень з означеної проблематики та практику відповідної діяльності в УВП з питань запобігання злочинам з боку цих осіб, за основу кримінологічних підстав запобігання можна взяти кримінологічну характеристику злочинів, що вчиняються персоналом виправних колоній, мова про яку велась у розділі 2 даної дисертації.

Як показали результати даного дослідження, залежно від властивих для напрямів соціально-кримінологічного запобігання форм, методів і засобів, які у свою чергу, як свідчить практика, залежать від стану сформованості і ступеня реалізації тих елементів системи детермінації даного виду злочинів, які становлять сукупність причин, що її породжують, та умов, які цьому сприяють, індивідуально-запобіжну діяльність у виправних колоніях України можна поділити на три етапи:

1) заходи щодо запобігання формування мотиву негативного прояву окремо взятого представника з числа персоналу колоній;

2) заходи щодо запобігання формування протиправної поведінки цих осіб;

3) заходи щодо запобігання вчинення конкретних злочинів цією категорією персоналу ДКВС України.

Підводячи підсумки по даному питанню дослідження, варто зазначити, що основу спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, складають заходи оперативно-розшукового запаобіганння злочинам, що здійснюються відповідними оперативними підрозділами, які визначені в ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (оперативні підрозділи внутрішньої безпеки ДПтС України; оперативні підрозділи виправних колоній; оперативні підрозділи територавльних ОВС та ^ін.).

Як показали результати даного дослідження, оперативно-розшукове запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, - це діяльність, що здійснюється на індивідуальному (індивідуальне запобіганння) [117, с. 160-162] та загальному (загальне запобіганння) [97, с. 184-187] рівнях і відноситься до одного з видів спеціально-кримінологічного запобігання злочинності [62, с. 327].

Специфічність оперативно-розшукового запобігання злочинам у колоніях обумовлена як загальними особливостями зазначеного виду запобігання злочинів, мова про які велась вище, так й особливостями кримінально - виконавчих відносин [34, с. 17-18] і певною обізнаністю засуджених з числа рецидивістів (ст. 34 КК України «Рецидив»), питома вага яких у структурі засуджених складає щорічно більше 25% від загальної їх кількості [ 6, с. 26], та персоналу колоній з формами, методами і засобами проведення ОРД. При цьому пріоритетною ознакою оперативно-розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях є поєднання мети запобігання злочинів (запобігання вчиненню злочинів на індивідуальному та загальних рівнях) з метою кримінально-виконавчої діяльності (ст. 1 КВК України), одним із елементів якої виступає запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.

Зміст такого запобігання виражається у постійній перевірці осіб, що представляють оперативний інтерес і знаходяться під оперативно - профілактичним спостереженням, та з боку яких можна очікувати вчинення злочинів, і виявленні та блокуванні детермінант таких злочинних намірів, поведінки і вчинків.

Як свідчить практика, є два основних напрямки, що застосовуються, у тому числі у виправних колоніях, при вивченні осіб у межах оперативно-розшукового запобігання злочинам, а саме:

- перший напрямок - вивчення осіб, що представляють оперативний інтерес, з метою виявлення ознак (процесу) розвитку злочинної поведінки;

- другий напрямок - вивчення осіб, що знаходяться під оперативно - профілактичним спостереженням, з метою визначення ефективності та корегування заходів індивідуального запобігання злочинам.

Реалізуючи заходи першого напрямку, оперативні підрозділи у виправних колоніях мають можливість отримати, систематизувати, проаналізувати та використати найбільш повну інформацію про особу, що представляє оперативний інтерес, безпосередньо у середовищі, в якому функціонує цей об’єкт ОРД та запобігання злочинам. При цьому в даному випадку немає конкретного, чітко визначеного об’єкта запобігання злочинам. Саме тому в такій ситуації тактично оправданими є ті прийоми, що спрямовані на те, щоб викликати обмін думками, міркуваннями, знаннями про факти, які можуть розкрити особистісні цінності, відношення, погляди, т. ін. об’єкти профілактики, а також свідчити про його злочинний досвід і навіть конкретну злочинну діяльність.

Разом з тим, якщо і не будуть встановлені конкретні факти, то зміст міркувань щодо злочинності, включаючи з боку персоналу виправних колоній, моральні оцінки, погляди на вибір засобів задоволення потреб цих осіб дозволяє судити про ціннісні орієнтації, плани на найближчу перспективу, інтереси особи, про допустимість чи недопустимість задоволення тих чи інших потреб злочинним шляхом. Більш того, у середовищі спілкування об’єкта оперативно- розшукового запобігання виявляються і такі досить значимі у структурі мотивації злочинної поведінки особистісні властивості, як цинізм, агресивність, зневажливе ставлення до інтересів інших осіб, жорстокість, ненависть до тих чи інших людей, включаючи засуджених, ігнорування норм права й моралі.

Проте на практиці виникає досить складна проблема щодо становлення таких ознак об’єкта оперативно-розшукового запобігання у виправних колоніях, враховуючи, що не завжди можна визначити матеріалізовані наслідки його злочинної діяльності (шкоду в контексті цивільно-правової відповідальності). На це питання дають відповідь науковці (зокрема, К.К. Горяїнов, В.С. Овчинський, Г.К. Синілов) [220, с. 590]. Мова йде про ті ознаки, що проявляються багато разів у розвитку злочинної поведінки особи, включаючи персонал виправних колоній. Зазначеними вченими ці ознаки систематизовані по частоті її повторюваності і, таким чином, по ступеню значущості у розвитку злочинної поведінки. При цьому в науці отримані прогностичні оцінки для кожної з такої ознак та для їх різноманітних сполучень.

Дещо простіше, як показує практика реалізації заходів оперативно- розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях, вдається виявляти ознаки злочинної діяльності особи. Вони, зокрема, проявляються в:

а) обізнаності осіб, що представляють оперативний інтерес, про конкретні події злочинів;

б) наявності предметів, які могли бути викрадені або отримані у результаті шахрайства та інших злочинних діянь в умовах виправних колоній;

в) наявності знарядь вчинення злочинів, великих сум грошей; т. ін.;

г) слідах на одязі або на тілі осіб, що попадають у поле зору оперативних підрозділів.

При цьому про злочинну діяльність особи можуть свідчити також:

- її цікавість до дороговартісних предметів;

- пошук каналів збуту наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;

- періоди запоїв та розбещеного способу життя особи на кошти, отримані незаконним шляхом; т. ін.

Результати вивчення осіб, що знаходяться під оперативно -запобігальним спостереженням (перший напрямок оперативно-розшукового запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній), реалізуються, як встановлено у ході даного дослідження, або через заходи загальної чи індивідуальної профілактики, або через заходи, що пов’язані із затриманням злочинців та притягненням їх до кримінальної відповідальності.

Другий напрямок зазначеного виду запобігання злочинам у виправних колоніях, що пов'язаний з визначенням ефективності та корегуванням заходів профілактики, забезпечує взаємодію різних оперативних підрозділів (ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») та робить предметним профілактичне втручання самих оперативних працівників. При цьому корегування оперативно-розшукових і запобіжних засобів нерідко є необхідним у виправних колоніях, у зв’язку з тим, що зовнішні зміни у поведінці та способі життя особи, які наступають під впливом дії зазначених засобів, не завжди відображають дійсну перебудову у свідомості об’єктів оперативно-розшукового запобігання злочинам. Зокрема, здійснення цих засобів обумовлює необхідність проникнення у внутрішній світ людини, отримання достовірної інформації про її істинне відношення до заходів дисциплінарного, адміністративного та іншого впливу, що здійснюється персоналом виправних колоній, до тих порад і рекомендацій профілактичної спрямованості, які він отримує від інших джерел оперативної інформації.

Крім цього, корегування означає також зміну структури оперативно - запобігальних заходів та режиму контролю за їх реалізацією. Необхідність у цьому виникає і при відсутності позитивних зрушень, і при їх констатації тощо.

Разом з тим, вносячи корективи в систему оперативно-розшукових і запобіжних заходів, можна, як підтверджує практика їх реалізації у виправних колоніях, розвинути успіх, закріпити позитивні результати цієї діяльності, т. ін. Проте, так як індивідуально-профілактичний вплив зіштовхується із складними кримінальними механізмами, у структурі яких пріоритетними є навмисно маскуємі інформаційні зв’язки [220, с. 591], проблема отримання інформації про результати реалізації оперативно-запобіжних заходів вирішується із застосуванням оперативно-розшукової тактики, що дозволяє отримувати достатньо об’єктивну інформацію та долати протидію кримінально-активних осіб, включаючи представників персоналу виправних колоній. Разом з тим, на відміну від оперативно-пошукової роботи у середовищі об’єктів оперативно- розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях, що характерна для вивчення осіб, оцінка ефективності індивідуально-профілактичних засобів у більшій мірі вимагає зближення оперативних співробітників з конкретними об’єктами ОРД та профілактики, а також з’ясування їх відношення до оперативно-розшукових і запобіжних заходів.

Як показує практика, констатація зміни способу життя об’єкта оперативно- розшукового запобігання, його зв’язків, інтересів тощо досягається також шляхом особистого спостереження оперативних працівників як оперативних підрозділів виправних колоній, так і внутрішньої безпеки ДКВС України та інших оперативних підрозділів, залучених до реалізації заходів даного виду запобігання злочинам, їх бесід з жителями, де дислокуються виправні колонії, представниками персоналу цих КВУ, сусідами, родичами, ін., у тому числі й шляхом отримання відомостей про об’єкти оперативно-розшукового запобігання злочинам негласно, так як будь-яке її розголошення, зокрема офіційне отримання довідок про таку особу, звернення уваги до особистості профілактуємого об’єкта можуть викликати негативні наслідки як для останнього, так і для оперативних працівників.

Як свідчить практика, в ході проведення заходів оперативно-розшукового запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, вирішуються й завдання, що пов’язані з використанням оперативно-розшукової інформації, з метою реалізації завдань як загального, так й індивідуального запобігання злочинам. У зв’язку з цим виникає проблема легалізації цієї інформації, тобто її вводу в офіційну процедуру оперативно-розшукового запобігання злочинам. Одним із засобів такої легалізації виступає документування протиправної діяльності персоналу виправної колонії. Таке документування, як встановлено у ході даного дослідження, визначається двома видами оперативно-розшукової інформації профілактичного спрямування, а саме:

- перший вид - інформація орієнтуючого характеру;

- другий вид - інформація, що безпосередньо використовується в індивідуально-профілактичних заходах.

Зміст першої інформації вказує на обставини, які необхідно усунути, змінити чи нейтралізувати методами загальної профілактики або опосередковано, або через знання особи профілактуємого та середовища. Саме зазначена інформація має вводитись у процедуру індивідуального запобігання злочинам з боку персоналу виправних колоній, так як вона забезпечує поінформованість про індивідуальні властивості профілактуємих осіб, їх замасковані зв’язки, місця концентрації злочинних та антисуспільних елементів, т. ін. При цьому індивідуально-запобіжна робота ведеться суворо диференційовано, як це передбачено ст. 5 КВК України, у якій закріплений принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань, з урахуванням характера, ступеня суспільної небезпеки злочинів, що вчиняються персоналом виправних колоній, а також даних про його поведінку по місцю роботи (служби) та проживання. При такому підході мають бути здійсненні наступні заходи:

- постійно (безперевно) здійснюватися аналіз кримінологічної ситуації;

- визначатись черговість проведення тактичних ходів;

- встановлюватись необхідність «включення» або «відключення» джерел впливу на профілактуємих осіб;

- планування проведення оперативних комбінацій, які б забезпечували досягнення цілей переконання профілактуємих осіб, по відношенню яких здійснюються заходи оперативно-розшукового запобігання злочинам, або «відключення», хоча б на певний час, джерел неактивного впливу на них.

Зміст другого виду інформації оперативно-розшукового та

профілактичного спрямування у виправних колоніях полягає в тому, що вона пов’язана з безпосереднім її використанням в індивідуально-запобігальних заходах, а саме - це:

а) проведення індивідуальних бесід з тими представниками персоналу цих КВУ, що представляють оперативний характер;

б) заслуховування зазначених осіб у трудових (службових) колективах;

в) застосування заходів адміністративного впливу;

г) компрометація осіб з антисуспільною спрямованістю;

ґ) перевід особи в інший підрозділ (як всередині колонії, так і за її межі, у тому числі в іншу КВУ чи інший правоохоронний орган);

д) залучення до громадської та іншої суспільно корисної роботи, т. ін.

Цей вид інформації, як показали результати даного дослідження, на

практиці реалізують у процедурі запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, за допомогою спеціальних прийомів. При цьому документування у даному випадку забезпечується отриманням офіційних матеріалів, що виступають приводом для профілактичного втручання.

Вивчення практики засвідчило й інший факт, а саме - процедура документування, що здійснюється з профілактичною метою, не передбачає проведення складних оперативно-тактичних заходів (як для доказів, зокрема, злочинної діяльності), що є однією з особливостей оперативно-розшукового запобігання злочинам, які вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі.

Як показали результати даного дослідження, підставами для профілактичного втручання у зазначених КВУ щодо персоналу виправних колоній можуть бути:

1) пояснення засуджених та інших громадян з приводу тих чи інших фактів допущених правопорушень з боку цих представників персоналу ДКВС України;

2) акти (рапорти посадових осіб колонії) по фактах правопорушень цих

осіб;

3) заяви засуджених та інші звернення (скарги, пропозиції - ст. 1 Закону України «Про звернення громадян») про конфлікти, порушення тих чи інших їх прав, . ін. вчинених персоналом зазначених УВП;

4) результати проведення інвентаризації, ревізії, інших планових та раптових перевірок в цих КВУ;

5) повідомлення у пресі та інших засобах масової інформації про факти протиправної, аморальної та іншої тому подібної поведінки персоналу виправних колоній; ін.

Разом з тим, зашифровка зазначених та інших підстав профілактичного втручання (як істинних джерел інформації) досягається шляхом офіційного звернення до суб’єктів тих відомостей, що мають відношення до об’єкта профілактичного впливу, а також для отримання відповідних належно оформлених документів. При цьому суттєву роль при такому документуванні відіграють письмові пояснення засуджених, що доставляються у чергову частину виправної колонії по фактах допущених порушень встановленого порядку відбування покарання у виді позбавлення волі. Такі пояснення дають можливість використовувати раніше отриману інформацію для здійснення гласних профілактичних заходів. Більш того, значну роль у тактично виправданій демонстрації таких відомостей (інформації про ситуацію, об’єкт профілактики, т. ін.) можуть відіграти різноманітні матеріальні носії інформації (фото, отримані негласно, що відображають різні періоди життя об’єкта оперативно-розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях; виписки з журналів чергових частин КВУ, ОВС, а також інші документи). Проте при здійсненні документування, пов’язаного з індивідуальним запобіганням злочинам у виправних колоніях, варто, як свідчить практика, враховувати й можливості кола суб’єктів, які у тій чи іншій мірі приймають участь у проведенні заходів даного виду запобігання злочинам (державних органів, підприємств та організацій, громадських об’єднань, окремих громадян, т. ін.). При реалізації зазначених заходів, як свідчить практика, виникає багатоманіття інформаційних зв’язків між учасниками оперативно-розшукового запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, а це, у свою чергу, обумовлює прийняття нових профілактичних рішень.

Крім цього, широке коло цих учасників забезпечує вибір зашифровки джерел оперативно-розшукової інформації та здійснення цілеспрямованих комбінацій, що сприяють нейтралізації, блокуванню, усуненню антисуспільних позицій об’єктів профілактики та детермінант їх злочинної поведінки. Поряд з цим, як показує практика, виникнення інформаційних зв’язків - це процес, для якого властивою є ще одна досить вагома тактична особливість, а саме: в індивідуальному оперативно-розшуковому запобіганні використовується не тільки оперативно-розшукова інформація, але й у ході профілактичних бесід нерідко отримують інформацію, що є досить цінною для аналізу оперативної обстановки (криміногенної ситуації) та для виявлення злочинців і фактів вчинення ними злочинів.

Отже, у межах індивідуального оперативно-розшукового запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, досягаються й інші цілі даного виду запобігання злочинам, а документування, у свою чергу, дозволяє закріпити інформацію, яка використовується у розкритті злочинів та розшуку осіб, що їх вчинили.

У контексті зазначеного та виходячи зі змісту даного виду запобігання злочинам, ряд науковців (І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, М.П. Ільтяй) запропонували низку науково обґрунтованих заходів, спрямованих на виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів у місцях позбавлення волі [21, с. 85-88], які можна було б використати при проведені заходів оперативно-розшукового запобігання злочинам, що вчиняються виправних колоній, а саме:

а) у кожній КВУ такого типу варто складати списки осіб з числа персоналу колоній, які відносяться до об’єктів профілактичного впливу, тобто це особи: що зловживають спиртними напоями; ведуть аморально-розгульний спосіб життя; мають сумнівні доходи, що виражаються у придбанні цінних товарів, дач, будинків, т. ін.; систематично порушують службову дисципліну та громадський порядок; проявляють лібералізм, «панібратство», низьку вимогливість до засуджених, які порушують встановлений порядок відбування покарання у виді позбавлення волі; ін.

Зазначені списки мають вестись не тільки оперативними підрозділами внутрішньої безпеки ДКВС України (це їх прямий обов’язок), але й оперативними підрозділами виправних колоній, що витікає з їх статутних завдань і повноважень, а також обумовлюється змістом і необхідністю володіння оперативною обстановкою (кримінологічною ситуацією) та своєчасним проведенням заходів, спрямованих на запобігання розвитку негативних тенденцій і наслідків на об’єктах оперативно-профілактичного впливу;

б) створити необхідні оперативні позиції як у середовищі засуджених, що відбувають кримінальне покарання у виді позбавлення волі, але й серед персоналу виправних колоній і населення , що проживає поблизу розташування даних КВУ.

Така діяльність, хоча й не передбачена прямо у виді функціональних завдань оперативних підрозділів виправних колоній, проте витікає зі змісту оперативно-розшукового запобігання злочинам у цих КВУ та з об’єктивної необхідності забезпечення безпечних умов відбування покарання засудженими (ст. 10 КВК України), а також обумовлена завданнями, що пов’язані зі створенням безпечних умов виконання покарання у виді позбавлення волі персоналом колоній та залучених до цього процесу інших осіб (прокурорів, суддів, представників громадськості, ін.) (ст. 104 КВК);

в) налагодити ефективну взаємодію з іншими оперативними підрозділами, що займаються питаннями оперативно-розшукового запобігання злочинам.

Зокрема, таке завдання стоїть перед оперативними підрозділами виправних колоній у зв’язку з тим, що злочинні елементи та їх середовище у сучасних умовах консолідують свої зусилля у протидії з правоохоронними органами, у тому числі проводячи контр-розвідувальні та запобіжні заходи серед персоналу цих державних утворень, залучаючи його до вчинення корупційних та інших протиправних діянь, включаючи злочини;

г) повно, всебічно і своєчасно володіти та уміло і професійно грамотно та виважено використовувати оперативну й іншу інформацію, що поступає про об’єкти оперативно-розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях.

При цьому варто не стільки перейматись завданнями щодо 100% її реалізації та легалізації, скільки - забезпеченням безпеки джерел її отримання та досягненням мети даного виду профілактики злочинів. Це означає, що вирішуючи завдання оперативно-розшукового запобігання злочинам з боку персоналу ДКВС України, з використанням передбачених законом форм, сил і засобів ОРД, оперативні підрозділи виправних колоній не можуть створювати умов та в цілому детермінувати вчинення злочинів щодо інших осіб, очевидців злочинних подій, інших учасників протиправних дій, т. ін.;

ґ) оптимізувати функціональні обов’язки, робочий час та психологічну напругу працівників оперативних підрозділів виправних колоній, що обумовлені високим ступенем ризику при проведенні ОРД, інтенсивністю спілкування з представниками злочинного середовища та можливістю юридичної відповідальності за можливе розшифрування негласного співробітництва з певною категорією осіб, форм, методів і засобів оперативно-розшукового запобігання злочинам.

Як у зв’язку з цим зазначено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», судам необхідно систематично вивчати практику застосування норм законодавства, що стосуються проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій і вживати відповідних заходів щодо усунення порушень законодавства в судовій практиці [21, с. 175];

д) здійснювати заходи оперативно-розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях послідовно, один за одним, паралельно та одночасно, або комплексно, коли кілька негласних розшукових (слідчих) заходів та запобіжних засобів проводяться спільно у поєднанні між собою, доповнюючи один одного.

При цьому, безумовно, як влучно зауважили ряд науковців (І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, М.П. Ільтяй) для вжиття того чи іншого заходу, необхідно мати відповідні підстави та проектувати оперативно -розшуковий і профілактичний захід на досягнення певної мети у виконанні завдання [21, с. 109].

До таких підстав у контексті оперативно-розшукового запобігання злочинам у виправних колоніях законодавець, зокрема, відніс наступні (ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»):

1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про:

-злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- осіб, які готують або вчинили злочин;

- осіб, які переховуються від досудового слідства та суду, або ухиляються від відбування покарання у виді позбавлення волі;

- реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів, включаючи персонал виправних колоній, у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя;

Зазначені підстави, як це витікає зі змісту закону, можуть міститися у :

а) заявах та інших повідомленнях громадян або посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації;

б) письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах суду в кримінальних провадженнях;

в) матеріалах інших правоохоронних органів;

г) запитах оперативних підрозділів та інших повноважних органів, установ та організацій; ін.

При цьому, як це визначено у ст. 7 Закону України «Про оперативно - розшукову діяльність», оперативні підрозділи, включаючи виправні колонії, зобов’язані у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу ОРД, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо запобігання, своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочинів та викриття причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень [14, с. 26-27].

Правові гарантії такої діяльності також передбачені у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність». При цьому окремі обмеження цих прав і свобод, що визначені у даному законі, мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише за рішенням суду щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч.ч. 4, 5 ст.12 КК України), та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства. При цьому, як зазначено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», обмеження вказаних конституційних прав і свобод людини і громадянина допускається лише за вмотивованим рішенням суду (крім випадку, передбаченого ч. 3 ст. 30 Конституції України) і носить винятковий та тимчасовий характер. При цьому у випадках, передбачених п. 4 ч.1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про контр-розвідувальну діяльність», за рішенням суду можуть бути витребувані документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерела та розміри їх доказів [ 21, с. 166];

7) при застосуванні оперативно-розшукових та запобіжних заходів працівники оперативних підрозділів зобов’язані врахувати їх відповідність ступеню суспільної небезпеки злочинних посягань та загрозі інтересам суспільства і держави;

8) у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб у процесі здійснення ОРД, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались негласні слічі (розшукові) дії, не підтвердились, відповідні оперативні підрозділи зобов’язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі;

9) громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержувати від органів, на які покладено здійснення ОРД, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод оскаржити ці дії;

10) забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, нерозкриті злочини або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України;

11) підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в ОРД, повинні забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів досудового слідства, прокуратури, суду;

12) в місцях зберігання інформації повинна бути гарантована її достовірність та надійність охорони;

13) одержані внаслідок ОРД відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені;

14) не підлягають передачі і розголошенню результати ОРД, які відповідно до законодавства становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини.

За передачу і розповсюдження цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні ОРД чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини;

15) негласні слідчі (розшукові) заходи, пов’язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться зі спеціальною (обов’язковою) метою, а саме - для запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх припинення та розкриття та вирішення інших завдань, що зазначені в ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

16) для оформлення інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які принижують волю або завдають шкоди здоров’ю людей та навколишнього середовища [ 16, с. 56].

Для вирішення завдань спеціально-кримінологічного та індивідуального запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній, у ході виконання покарання у виді позбавлення волі, нейтралізації та блокування детермінант зазначеного виду злочинів, а також удосконалення правового механізму з цих питань, варто здійснити наступні заходи:

1. У Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» дати визначення поняття «персонал ДКВС», що пропонується в наукових джерелах.

2. Внести зміни у КВК України, доповнивши ст. 133 «Злісний порушник установленого порядку відбування покарання» приміткою такого змісту: «Під адміністрацією виправної установи слід розуміти персонал Державної кримінально-виконавчої служби України, який в силу свого посадового становища має право пред’являти законну вимогу та вправі застосувати до засудженого передбачені законом заходи дисциплінарного впливу, а також фізичну стилу, спеціальні засоби і зброю».

3. Друге речення ч. 1 ст. 104 КВК України «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» викласти у такій редакції: «забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб, у тому числі шляхом виявлення потенційних жертв злочинів».

Така видозміна обумовлена тим, що термін «безпека» (гарантія, необхідна умова життєдіяльності особи, що дозволяє їй зберігати та збільшувати духовні та матеріальні цінності; відсутність небезпеки та загроз) не в повній мірі відображає зміст такого явища, як віктимологічна профілактика, яка, виходячи з існуючої в науці та на практиці типології жертв злочинів, спрямована і на захист осіб, що своєю поведінкою потенційно провокують або створюють небезпеку завдання шкоди щодо себе.

4. Пункт 1 ч. 1 ст. 6 Закону України від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно - розшукову діяльність» доповнити такою підставою для проведення зазначеної діяльності, як: «наявність достатньої інформації про осіб, які можуть стати жертвами злочинів».

Ця видозміна дозволить створити реальні механізми реалізації таких законодавчо визначених завдань, що закріплені в:

- ст. 3 Конституції України, у якій встановлений обов’язок держави утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, включаючи право на безпеку;

- ст. 1 КВК України, у якій одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства визначено захист інтересів особи, у тому числі забезпечення її безпеки;

- ч. 1 ст. 106 КВК, що встановлює таку мету застосування до засуджених фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї, як «запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі».

5. Привести у відповідність до вимог ст. 1 Конвенції проти катувань термінологічний апарат нормативно-правових актів, пов'язаних з діяльністю України - держави, спрямованої на запобігання зазначеним суспільно небезпечним діянням. Зокрема, слід внести зміни у ст. КВК, ст. 50 та ст. 127 КК України, в яких викласти положення правових норм у відповідності з назвою Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких,

що принижують гідність, видів поводження та покарання, яка в уставноленому порядку ратифікована Україною.

Це обумовлено правовою природою міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною (ст. 9 Конституції України), а також їх пріоритетністю у регулюванні суспільних відносин, що виникають в Україні.

6. Викласти у новій редакції ст. 16 Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України", привівши її термінологію до вимог Конвенції проти катувань та КК і КВК України, та доповнивши її частиною четвертою такого змісту: „У разі притягнення посадової особи органу чи УВП до відповідальності за вчинення діянь, зазначених у частинах 1 -3 цієї статті, вона відстороняється від посади уповноваженою на це законом особою на час проведення розслідування, досудового слідства або до винесення вироку суду, допоки це рішення не вступить у законну силу".

7. Частину першу ст. 104 КВК „Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» доповнити реченням такого змісту: „Крім цього, ОРД здійснюється з метою запобігання катувань та іншого нелюдського поводження із засудженими" та викласти її у новій редакції.

8. Доповнити ст. 5 Закону України «Про Наукову та науково -технічну експертизу» таким об’єктом дослідження, як проекти Концепцій та розвитку органів кримінальної юстиції, що не тільки підвищить рівень цих проектів, але й унеможливить нецільове використання коштів з Державного бюджету України, що виділяються для реалізації поставлених завдань і цілей зазначених проектів, включаючи й у сфері запобігання злочинам.

9. Частину другу ст. 104 КВК «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях» викласти в новій редакції, а саме: «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях здійснюється відповідно до чинного законодавства України з цих питань оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань, працівники яких відносяться до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та виконують, крім цього, кримінально-виконавчі функції».

10. Доповнити ст. 104 КВК частиною третьою наступного змісту: «До проведення оперативно-розшукової діяльності в колоніях можуть залучатися й інші оперативні підрозділи у випадках і на підставах, визначених у чинному законодавстві України».

11. Шостий абзац ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оперативно -розшукову діяльність» доповнити у кінці речення словосполученням «зазначених органів і установ» та викласти його у новій редакції: «Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ Державної пенітенціарної служби України - оперативними підрозділами зазначених органів і установ».