Дотримання прав людини
визначає функціонально-ціннісну спрямованість усіх складових принципу верховенства права. Невід’ємні, невідчужувані права і свободи людини, як свідчить досвід сучасних розвинутих держав, становлять основу «стримувань і противаг» публічної влади, яка завжди схильна до виходу з-під контролю суспільства.
Це той обмежувальний бар’єр, який не може бути подолано на власний розсуд жодною владною інституцією. Пов’язаність усіх гілок влади фундаментальними, невідчужуваними правами і свободами людини розглядається в сучасній теорії та практиці правового регулювання як безпосередній прояв реалізації верховенства права.Конституція України в цьому аспекті закріплює засадничі положення, за якими «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (частина друга статті 3).
В аспекті утвердження і забезпечення прав і свобод людини важливо вказати на вимогу пропорційності до органів та посадових осіб публічної влади під час здійснення ними владних повноважень. Інакше кажучи, йдеться про те, чи було дотримано необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав і свобод людини і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення (дія) органів та посадових осіб публічної влади.
Міжнародними судовими органами, зокрема Європейським судом з прав людини, та національними судами, передусім конституційними, сформульовано низку вимог пропорційності, які в узагальненому вигляді зводяться до такого: а) будь-які обмеження основоположних прав і свобод можливі тільки на підставі закону у передбачених Конституцією та/або міжнародно-правовими документами цілях та лише у межах, що є необхідними для нормального функціонування демократичного суспільства; б) такі обмеження мають застосовуватися тільки у випадках, якщо не існує менш обтяжливих засобів і способів запобігання порушенням прав і свобод інших осіб та забезпечення публічних інтересів; в) наслідки заходів, які обмежують реалізацію прав і свобод, повинні не бути надмірними та суворо зумовлюватися метою, що переслідується.