<<
>>

4.3. Позовна давність

Серед часово-правових категорій у римському судочинстві великого значення набула позовна давність – встановлений за­коном термін для захисту порушеного права в суді. Як право­ва категорія вона виникла досить пізно (класичне римське право цього поняття не знало).

За тих часів були законні строки для деяких позовів, з яких поступово розвинулась і позовна давність.

Римське право не виробило спеціальних умов стосовно обмеження права на заяву позовних вимог за часом. Гасильна, або позовна, давність (praescriptio) перепліталася в обґрунтовуванні своїх вимог з набувальницькою давністю, що випливала із специфічних речових прав. Нормальний перебіг позовної давності міг перериватися й призупинятися. Перерва наставала за двох підстав: підтверд­ження боргу і звернення з позовом у встановленому порядку. Призупинення позовної давності наставало за певних обставин (війни, епідемії, неповноліття пра­вомочної особи та інше), але після усунення цих причин позовна давність тривала. Виконання зобов'я­зання після спливання строку давності позову вважалося виконанням належного обовязку, а не додаткового.

Встановлення жорстких строків позовної давності вимагало точного визначення початку їх відліку, що залежало від характеру правовідносин. У строкових договорах почат­ком відліку позовної давності вважався наступний день після закінчення договірного строку. У суперечках про речове право відлік позовної давності починається з того часу, коли в суб'єкта речового права (власника) виникає право на позов, тобто коли йому стає ві­домо, де знаходиться його річ.

Позовні вимоги, засновані на звичайному праві, вважалися погашеними «за незапам’ятним часом», якщо люди не могли точно пригадати час виникнення колізії (вважалося, що вказаний час був звичайним для третього покоління). Позовні вимоги, засновані на законних розпорядженнях, вважалися погашеними після закінчення тридцяти років з моменту виникнення підстави для претензії. Гасильна давність відносно складних позовів мала подвійний характер: повна, коли в цілому задовольнялась уся вимога, і часткова, якщо право вимагати штраф за невиконання умов договору не було передбачено, але зберігалося право вимагати виконання договору у повному обсязі.

Особливий характер позовних вимог був притаманний тим позовам, які випливали зі спадкового права. За загальним правилом, вимога про відновлення в правах спадку не мала гасильної давності.

<< | >>
Источник: Калашников, В.М.. Римське право [Текст]: нав. посіб. / В.М. Калашников. – Д.: РВВ ДНУ,2010. – 88 с.. 2010

Еще по теме 4.3. Позовна давність:

- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -