4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав

Крім позовного захисту порушених прав були введені найрізноманітніші форми непозовного захисту від правопо­рушень. Їх створювали магістрати, тим самим втілюючи до життя власну адміністративну владу.

Інтердикти, тобто розпорядження претора, якими він забо­роняв здійснювати які-небудь протиправні дії, первісно були адресовані конкретним особам. З часом вони стали загальнообов'язковими правилами застосування проти самоуправності, яка виявлялася у відносинах володіння.

Стипуляцією позначалася обіцянка сплатити певну суму або зро­бити будь-що на користь іншої особи, і проголошувалася вона в урочистій обстановці. Зрозуміло, що публічні обіцянки були формою забезпечення виконання зобов'язань чи, навпаки, попередженням щодо можливих негативних наслідків.

Вступ у володіння (найчастіше, спадковим майном) здійснювалося за розпорядженням претора. Воно могло здійснюватися над цілим майном або на певну річ. Поновлення до первісного стану здійснювалося в разі, якщо після здійсненого юридичного факту виявилося, що наслідки невигідні або шкідливі для однієї із сторін правочину. Реституція застосовувалася у разі неповнолітності однієї із сторін (minor aetis), обману (dolus), помилки (еrrог), погрози (metus), відсутності однієї із сторін (absentia justa).

Під час захисту приватних прав претор або суддя могли використовувати також і фікції, тобто постулювати неіснуюче немов би існуючим за допомогою прийомів, подібних до тлумачення права. На відміну від презумпцій, фікції завжди були неспростовними, завдяки чому вони створювали в преторській юстиції нові правові наслідки. Вони, зрозуміло, були вимушеним прийомом через неможливість відмови від формалізму старих законів, а підстава для виникнення фікцій – дія принципу справедливості в праві.