<<
>>

2. Провина або злочинний психічний стан (Mens rea)

Злочин має місце лише тоді, коли кримінальна дія (actus reus) поєднується з певним злочинним психічним станом (mens rea). Хоча цей стан у минулому характеризувався по-різному, згідно з сучасними поглядами існує три його рівні: навмисність, необачність та недбалість.

Рівні провини.

Найбільшою провиною є навмисна дія обвинуваченого. Вважають, що особа діє навмисно, щоб завдати шкоди, коли вона діє (1) з метою (тобто

Див., напр., State v. Ulvinen, 313, N.W. 2d 425 (Minn. 1981) (звинувачений не є кримінально відповідальним за смерть племінниці, коли він знає про плани сина вбити її і не перешкоджає цьому).

20 Див., напр., State v. Benton, 187, А.609 (Del. 1936) (службовець на залізничному переїзді визнаний

винним у кримінальному вбивстві, оскільки він був неспроможним опустити шлагбаум, щоб попередити

зіткнення автомобіля з поїздом).

21 Див. МРС § 2.01(1).

Див., напр., Fain v. Commonwealth, 78 Ку. 183, 39 Am.Rep.213 (1879) (особа, що здійснює вбивство у стані сну або напівсну, невинна в убивстві). " Див. МРС § 2.01.

24 Див. 370 U.S. 660 (1962).

25 Див. 392 U.S. 514 (1968).

Див. також United States v. Moore, 486 F.2d 1139 (D.C. Cir. 1973) (незгода визнати пристрасть як аргумент на користь захисту, оскільки консенсус щодо того, чи може пристрасть пересилити добру волю, відсутній).

Кримінальне право 459

за бажанням чи за планом) спричинити шкоду або (2) зі знанням того, що в результаті шкода напевно матиме місце . Прикладом навмисної дії з метою вбивства є ситуація, коли особа прицілюється та стріляє в іншу особу з рушниці 28. Необачність може бути визначена як дія особи з усвідомленням того, що її поведінка створює значний невиправданий ризик спричинення шкоди. Наприклад, особа, що стріляє з рушниці у напрямі натовпу людей, діє необачно. Злочинна необачність вимагає, щоб обвинувачений фактично усвідомлював ризик спричинення шкоди.

Злочинна недбалість є дещо меншою провиною, ніж необачність. Вона характеризує поведінку, яка в іншому разі була б необачною, але обвинувачений суб'єктивно не усвідомлює значний невиправданий ризик спричинення шкоди дією, яку він чинить. Недбалість мала б місце, коли «розумна та передбачлива» особа усвідомлювала такий ризик. Отже, недбалість є більш зрозумілою не з погляду визначення психічного стану звинуваченого, а у встановленні зразка поведінки, якої він повинен був би дотримуватися незалежно від психічного стану. Прикладом злочинної недбалості є ситуація, коли особа стріляє з рушниці з вікна, не глянувши, чи є там хто-небудь 29.

Безпосередня відповідальність. Деякі злочини не вимагають доказу вини або посилання на те, що обвинувачений діяв у якомусь особливому психічному стані. Такі злочини відомі як злочини з безпосередньою відповідальністю. Вони часто мають місце за обставин, коли покарання є мінімальним, а доказ того, що обвинувачений діяв з певним усвідомленням або розумінням своїх дій,— необгрунтованим. Найбільше таких злочинів трапляється при порушенні правил дорожнього руху .

Загальна та особлива навмисність. Встановлення провини вимагає щонайменше

доказу загальної навмисності. Ця вимога задовольняється шляхом встановлення

добровільності дії з усвідомленням її можливих наслідків, яка є, по суті, виявом не- !і|

обачності31. При розгляді деяких злочинів може також встановлюватись «особлива навмисність» 3 . Цей додатковий ментальний елемент є фактично констатацією того, що обвинувачений мав намір досягти певного шкідливого результату. Поло-ження про особливу навмисність загалом висувається тоді, коли закон хоче виділити окремі типи поведінки для більш серйозного їх тлумачення. Звичайно, основні злочинні дії вже є карними, але якщо вони здійснені з особливими намірами, то вимагають більш суворого покарання. Наприклад, штат може покарати за просте володіння наркотиками, але покарання за те саме буде більш суворим, коли володіння поєднується з наміром продажу цих наркотиків.

Подібно до цього закон може покарати за напад з наміром завдати тяжке тілесне ушкодження більш суворо, ніж за простий напад, навіть якщо травма в обох випадках однакова. Для засудження за більш серйозний вид злочину обвинувачення має довести як загальну навмисність, так і особливу 33.

МРС не використовує термін «навмисно». Замість цього він розрізняє пункти (1) та (2) у више-наведеному тексті як (1) «умисно» та (2) «свідомо»; МРС § 2.02.

28 Знання включає підозру щодо існування факту навмисного ухилення від встановлення корек

тності даної підозри, що інколи визначають як «умисна сліпота». Див., напр., United States v. Jewell, 532

F. 2d 697 (9th Cir. 1976) (де обвинувачений знав про схованку в автомобілі, яку він виявив за підозрілих

обставин; це було достатнім для встановлення вимоги знання щодо транспортування марихуани, навіть

якщо він фактично й не знав, що наркотик був у схованці).

29 Наведені визначення в цілому збігаються з відповідними у цивільно-процесуальному праві (див.

розділ XI).

30 МРС 2.02(1) відкидає пряму відповідальність для більшості злочинів через вимогу доказу вини

обвинуваченого. Єдиний виняток можна знайти у МРС 2.05, що дозволяє застосувати пряму відпо

відальність за «образу» (образа не передбачає застосування ув'язнення як міри покарання).

31 МРС встановлює, що при відсутності навмисності у злочині необхідно щонайменше визначити

рівень необачності; МРС § 2.02(3).

32 МРС не дає такої відмінності.

Особливі наміри звичайно встановлюють через непрямий доказ. Деякі презумпції щодо наміру продати наркотики можуть виникнути, виходячи з їх кількості. Такі презумпції є конституційними. Порівняй розділ VIII.

460 Розділ Ж

«Перенесені» наміри. Трапляються ситуації, коли обвинувачений діє з наміром спричинити один результат, а натомість спричиняє інший. Наприклад, якщо цей обвинувачений стріляв в одну особу з наміром убивства, а вбив іншу, він має необхідний mens rea для вбивства особи, яку він убив, оскільки мав намір вбити певну особу, і тому вимогу провини за убивство задоволено . Оскільки заподіяна шкода (вбивство особи) була шкодою того самого типу, що її намагався завдати обвинувачений, він має необхідний mens rea для даного злочину. У таких випадках вважається, що намір «переноситься» від передбаченої жертви до фактично випадкової. Проте, якщо обвинувачений стріляє в чашку на столі з єдиним наміром розбити її і замість цього випадково влучає в людину, заподіяна шкода не є шкодою того самого типу, що її намагався спричинити обвинувачений, і намір дії не може бути «перенесений» з чашки на особу 35.

<< | >>
Источник: В. БЕРНХЕМ. ВСТУП ДО ПРАВАТА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ США. Київ - 1999. 1999

Еще по теме 2. Провина або злочинний психічний стан (Mens rea):

  1. 2. Провина або злочинний психічний стан (Mens rea)
  2. В. Особливі правопорушення
- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -