Індуктивні методи встановлення причинних зв’язків при аналізі юридичних явищ

Причинний зв’язок - це зв’язок двох або більше явищ, коли одне з них є причиною появи іншого.

Суттєвою ознакою причинно-наслідкового зв’язку є послідовність причини і наслідку в часі.

Це положення відіграє важливу методологічну роль, оскільки у процесі розслідування кримінальної справи час­то трапляються помилки, коли причинно-наслідкові події підміняються чистою послідовністю у часі. Такі помилки, що є результатом поверхневого вивчення і аналізу при­чинно-наслідкового відношення, тягнуть за собою непра­вильні, хибні висновки щодо причин цих чи інших фактів, стають на перешкоді розслідуванню.

Важливою рисою зв’язку причини і наслідку є необ­хідний характер даного зв’язку, що підтверджує наступну закономірність: одні й ті ж причини за однакових умов викликають однакові наслідки. При встановленні причин за їх наслідками важливо відрізняти необхідні, суттєві причинні зв’язки від випадкових. Випадкові причинні зв’язки виражають нестійкі зовнішні відношення явищ. Отже, встановлення причинної залежності ускладнюється тим, що наслідок часто виступає як результат багатьох причин. Виділити із цієї кількості конкретну причину є достатньо складно, потребує не тільки кропіткої аналі­тичної діяльності, а й логічних методів встановлення при­чинних зв’язків. Слід вказати й на те, що серед багатьох причин, важливо виділити ту конкретну причину, що спричинила виникнення даного наслідку.

При розслідуванні кримінальних справ необхідно, в першу чергу, встановити чи існує між обставинами і зло­чином прямий причинний зв’язок. Cm. 23 КПК України цілком виправдано твердить про те, що «при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримі­нальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зо­бов’язані виявляти причини й умови, які сприяли вчинен­ню злочину».

Методом встановлення причинних зв’язків є побудо­ва загальних і часткових версій розслідування.

Явище, яке за певних обставин викликає інше, нази­вається причиною, а явище, яке породжується причиною називається наслідком.

Виділяють п’ять основних методів встановлення при­чинних зв’язків:

1) метод єдиної схожості;

2) метод єдиної різниці;

3) сполучений метод схожості і різниці;

4) метод супутніх змін;

5) метод залишків.

а) Метод єдиної схожості. Сутність цього методу полягає в тому, що спостерігаються і порівнюються між со­бою дві або більше групи факторів, під впливом яких на­стає один і той же результат.

Так, наприклад, причиною явища «а» можуть бути різні фактори, які в деяких ознаках можуть бути схожі між собою. Важливо в процесі дослідження виявити найбільш суттєвий фактор, який і є основною причиною появи явища «а».

Схема методу:

При розслідуванні кримінальних злочинів, напри­клад, квартирних крадіжок, слідчий виявляє наявність єдиної, загальної для всіх крадіжок ознаки: відбитки паль­ців однієї й тієї ж особи або типові прийоми відкриття две­рей квартир. Із цього можна зробити висновок про вчи­нення крадіжок однією і тією ж особою. Слід мати на ува­зі, що в одних випадках виявляється єдиний засіб вчи­нення злочину. Так, сучасні терористи часто використову­ють для вчинення терактів машини начинені вибухівкою.

Метод єдиної схожості широко використовується для виявлення причин вчиненого злочину. Наприклад, добре відомо, що хуліганство (cm. 296 KK) - «грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспіль­ства, що супроводжується особливою зухвалістю чи ви­нятковим цинізмом» - вчиняється за найрізноманітніших обставин, але найчастіше під впливом одного фактора - алкогольного сп’яніння, звідси випливає висновок: пияцтво - одна із причин хуліганства.

При розслідуванні кримінальних справ, слідчий аналі­зує сутність різних факторів, їх взаємозв’язок між собою і вплив на вчинений злочин.

Метод єдиної схожості застосовується для аналізу ситуації, коли виявлено декілька підозрюваних, а злочин міг бути вчинений тільки однією особою. Звуження кола підозрюваних шляхом встановлення алібі деяких з них або іншої перевірки - це індуктивний метод пошуку особи, що вчинила злочин.

Наприклад, існує декілька підозрюваних осіб: А, В, C і злочин - X. Співставлений дій В і C з X не підтвер­джують їх участі у вчиненому злочині X, а значить, виключають їх із кола підозрюваних. Отже, злочин X пов’язаний з поведінкою A.

Метод єдиної схожості, як і інші методи, не дає аб­солютно достовірного знання про причини наслідків, хоча й дозволяє висувати гіпотези і версії, що мають великий ступінь ймовірності, однак він має певні недоліки.

Враховуючи можливість помилкового висновку згідно методу єдиної схожості, під час умовиводу слід дотримува­тися головної вимоги: висновок щодо причини досліджу­ваного явища, одержаний з допомогою неповної індукції, повинен бути підтверджений фактичними даними.

Для того, щоб підвищити достовірність висновку ме­тодом єдиної схожості необхідно виконати ряд вимог:

1) число факторів, які передбачені як причини, по­винно бути якомога більшим;

2) дослідження цих факторів повинно бути всебічним і глибоким;

3) виявити фактори і чинники, які не є суттєвими як причини виникнення явищ.

б) Метод єдиної різниці - метод прямо протилежний методу єдиної схожості. При аналізі правових явищ порів­нюємо одну групу факторів, під впливом котрих настає дане явище, з іншою групою факторів, при яких воно не настає.

Загальне правило методу єдиної різниці формулю­ються так:

«Якщо обставина А має місце тоді, коли виникає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а всі інші об­ставини залишаються незмінними, тоді обставина А, ймо­вірно, є причиною явища а».

У вигляді схем метод єдиної різниці записується так:

Отже, фактор А є причиною явища а.

При розслідуванні кримінальної справи про вбивство молодого чоловіка важливо, спираючись на всю сукупність факторів, послідовно виключати один фактор за другим і перевірити можливість лише тих з них, що стали причи­ною смерті. А.А. Тер-Акопов у зв’язку з цим наводить приклад. «Декілька хуліганів побили громадянина А., в період бійки наносили жертві удари кулаками, ногами, пляшкою і кастетом по різних частинах тіла, в резуль­таті чого настала смерть».

Необхідно визначити, яке із нанесених ушкоджень ви­явилось смертельним. Із числа причин смерті виключаються різні синці, подряпини та інші ушкодження, виявлені на тілі, якщо вони, згідно досвіду, об’єктивно не можуть призвести до смерті. Причиною, наприклад, визнається ушкодження черепа, що викликано діями твердого предмета, яким, мож­ливо, був кастет. В даній ситуації удар кастетом по голові - єдиний фактор, що здатний спричинити смерть. Цей висно­вок був зроблений за методом єдиної різниці.

Такі ситуації складаються не у всіх кримінальних справах, вони найбільш характерні для злочинів, у яких діяння і наслідки, так би мовити, розтягнуті за різними періодами часу, складаються із різних епізодів. Це при­клади систематичного вчинення крадіжки. Тобто крадіжка вчиняється постійно, але в різні періоди часу і складається з різних епізодів. Так, при порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки зі складу продуктів, було встановле­но, що періодично для допомоги завідувачеві складом за­прошувався громадянин К. Але у цій кримінальній справі могла скластися і така ситуація: завідувач складом у пе­ріод роботи на складі К. сам вчиняє крадіжку продоволь­чих товарів, створюючи видимість їх нестачі, що пов’язано з К. Враховуючи ймовірний характер висновку, одержано­го за методом єдиної різниці, слід добиватися підтвер­дження даного висновку фактичними даними.

в) Сполучений метод схожості і різниці є спо­лученням методу схожості і різниці. Таке сполучення необхід­не для перевірки одержання достовірності знання, одержаного одним методом.

Схема сполученого методу схожості і різниці така:

Отже, фактор А є причиною явища а.

І.В. Хоменко наводить цікавий приклад правильного використання цього методу при розслідуванні крадіжки в поштовому відділенні. Порівнюючи різні дні тижня, коли крадіжки відбувалися і коли їх не було, слідчий міг склас­ти таку таблицю:

«Порівнюючи рядки таблиці, можна одразу зробити висновок, що крадіжка мала місце лише у тих випадках, коли працював Колодій, і нічого не відбувалося, коли він не працював. Всі інші робітники змінювалися і щодо них можна встановити закономірність. Звідси слідчий міг би зробити висновок: винним, скоріше за все, є Колодій».

г) Метод супутніх змін. Якщо зі зміною якого- небудь фактора відбувається певна зміна явища, то даний фактор, можливо, знаходиться у причинному зв’язку із зміною явища або в них існує загальна причина.

Схема методу супутніх змін:

Метод супутніх змін використовується і при кваліфі­кації для вирішення питання про наявність причинного зв’язку. Більшість злочинів: вбивство (cm. 115~119 KK), умисне тяжке тілесне ушкодження (cm.

Метод супутніх змін відіграє суттєву роль у встанов­ленні причини того чи іншого правопорушення, а його ви­користання необхідний етап у розслідуванні кримінальних справ.

д) Метод залишків: цей метод застосовується тоді, коли мають справу зі складними обставинами, які викли­кають складні наслідки.

Схема методів залишків така:

Використання методу залишків у процесі кваліфікації злочину не дозволяє виявити точну долю співучасті. Часто буває й так, що не по всіх справах вдається «розкласти» на­слідки на частини й визначити, хто зі співучасників спричи­нив ту чи іншу частину ушкоджень. Так, наприклад, п. 2. cm. 30 KK «Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації» під­креслює, що «учасники організованої групи чи злочинної ор­ганізації підлягають кримінальній відповідальності за зло­чини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них». Виходячи із системного взаємозв’язку факторів, що спричиняють появу причин, судова практика розглядає дію всіх і кожного співучасника як єдину причину всієї суспільно небезпечної поведінки, виявляючи лише ступінь участі кож­ного з них у вчиненні злочину.

При аналізі причинно-наслідкового зв’язку слід вка­зати й на те, що окремі злочини представляють собою складний взаємозв’язок подій, із яких інколи важко виді­лити причину. Таким чином, у процесі пізнання і розкрит­тя злочину важлива роль належить встановленню причин, умов і факторів, які спричинили вчинення злочину. їх пізнання у процесі розслідування є одним із важливих за­вдань, оскільки дає можливість планувати, організовувати і проводити профілактичну роботу, спрямовану на попере­дження правопорушень.

5.6.