Помилки в індуктивних умовиводах
В процесі побудови та використанні індуктивних умовиводів можливі наступні помилки:
1. Поспішне узагальнення. Його причиною є логічна помилка, яка викликана порушенням закону достатньої підстави в процесі індуктивного умовиводу.
Ця помилка виникає тоді, коли ознаки, притаманні лише деяким елементам певного класу, поширюються на весь клас, або коли в засновках невраховані всі обставини, які й можуть стати причиною даного явища. У зв’язку з цим висновок може бути хибним, оскільки оцінки в його основі не відповідають дійсності.У практиці розслідування, - пише В.Є. Коновалова, - такі помилки зустрічаються при конструюванні часткових і загальних версій. Так, під час розслідування вбивства громадянина T., слідчий при огляді місця події виявив недопалки від сигарет, на яких були помітні сліди губної помади. Не проаналізувавши інших доказів, слідчий висунув припущення, що вбивцею була жінка, яка курила на місці події. Через декілька днів, коли перевірка цієї версії не дала результатів, слідчий у бесіді з дружиною вбитого випадково довідався, що при виявленні тіла була присутня подруга його дружини, і недопалки залишила вона. Цей факт підтвердився. В результаті того, що слідчий не вияснив, звідки взялися недопалки і їх відношення до злочину, він зробив поспішні висновки, на основі яких висунув неправильну версію.
2. Узагальнення без достатнього обґрунтування. Частіше за все цих помилок припускаються тоді, коли узагальнюють за випадковими, нетиповими, індивідуальними ознаками.
3. «Після цього, отже, внаслідок цього» полягає у змішуванні причинно-наслідкового зв’язку з часовим, тобто на тій підставі, що одне слідує в часі за іншим. Як відомо, неповна індукція дає ймовірнісні висновки. Отже, виникає питання. Які ж умови сприяють підвищенню ймовірності висновків? Н.В. Карамишева вважає, що:
а) для підвищення ступеня ймовірності в індуктивному висновку необхідно брати якомога більшу кількість випадків;
б) висновок буде більше ймовірним і в тому випадку, коли факти, що є підставою для узагальнення, будуть більш різноманітні і, наскільки це можливо, більше характеризуватимуть предмет дослідження;
в) ймовірність висновку підвищується і в тому випадку, коли за основу індуктивного узагальнення беруться суттєві ознаки досліджуваного предмета чи явища.
Аналізуючи роль і місце в юридичній теорії і практиці індукції та дедукції, слід вказати й на те, що вони перебувають у нерозривному зв’язку єдності. Так, на початку розслідування кримінальної справи слідчий аналізує первісні факти-сліди злочину, що досить часто робиться у формі індукції. Але у процесі свого розслідування він з об’єктивною необхідністю буде користуватися дедукцією.
«Те ж саме ми спостерігаємо, - пише В.Є. Жереб- кін, - коли порівняємо два таких моменти, як висування версії і юридичну оцінку (правову кваліфікацію учиненого). Висування версії відбуваються досить часто у формі індукції. Кримінально-правова кваліфікація учиненого - це процес дедуктивний і не може відбуватись у формі індукції. Але й тут індукція і дедукція не «вільні» одна від одної, не відірвані, а взаємопов’язані. Без дедукції не було б завершено процесу пізнання, який розпочався у формі індукції. У свою чергу, без попередньої індукції була б неможлива і дедукція».
5.7.