Логічні правила і помилки у доведенні і спростуванні

а) логічні правила і помилки щодо тези

Теза у доведенні і спростуванні є одним із централь­них елементів у юридичній теорії і практиці. У яких би напрямках і формі не будувалось судження, які б факти і події не аналізувались, але в центрі уваги постійно зали­шається теза.

Теза повинна бути чітко сформульованою та лаконіч­ною. В необхідних випадках складну тезу слід розчлену­вати на частини, між якими не повинно існувати супереч­ностей, частини, елементи тези повинні бути між собою логічно пов’язаними.

При обґрунтуванні висунутої тези і спростуванні антитези, правила логіки вимагають:

1) теза повинна бути визначеною;

2) вона не повинна змінювати свій зміст, (закон тотожності).

Правило визначеності означає, що теза повинна бути сформульована чітко і зрозуміло. Що це означає? Коротке і чітке визначення дає можливість з’ясувати точний зміст термі­нів, на відміну від їх невиразної суперечливої термінології.

Теза: «Сьогодні у державі існують ринкові відноси­ни, у яких наявні комуністичні і капіталістичні відноси­ни». У якій державі?

Інколи під час суперечки свідомо застосовують нечітке формулювання тези. Такий прийом був застосований у по­леміці проти сенатора зі штату Флорида К. Пеппера, в ре­зультаті він потерпів поразку на чергових виборах. Його противник заявив: «... все ФБР і кожний член конгресу знає, що Клод Пеппер - безсоромний екстраверт. Більше того є всі підстави вважати, що він практикує непотизм по відношенню до своячениці, сестра його була феспіанкою в гріховному Нью-Йорку. На кінець, і тому важко повірити, хоча й до­бре відомо, що до шлюбу Пеппер практикував целібат».

(Екстраверт - товариська, компанійська людина; не­потизм - покровительство родичам; феспіанка - покрови­телька драматичного мистецтва; целібат - безшлюбність).

Це правило стосується і антитези. Якщо ми, напри­клад, прагнемо її спростувати, то повинні добре розуміти думку, ідею свого опонента.

У структурному плані теза може бути виражена у формі як простого, так і складного судження. Важливе значення має кількісна характеристика судження: форму­ється вона або як загальне судження, або як часткове.

Теза може бути представлена кількісно невизначеним судженням, наприклад: «наркомани-вбивці»; «суд - не­справедливий». У даних судженнях не зрозуміло, про що йде мова: чи всі суди несправедливі, чи тільки деякі з них. Ці тези важко як захищати, так і спростовувати, оскільки вони є невизначеними. Якщо теза є складною, тобто утво­рена з цілого ряду взаємопов’язаних компонентів, які є відносно самостійними, то під час дискусії слід розбити ці елементи на частини і поетапно їх аналізувати. Це дозво­лить приймати або спростовувати важливі її елементи, уникати підміни суттєвих розбіжностей.

Правило визначеності тези забороняє видозмінювати і відступати від попередньо сформульованого положення у процесі даного судження. Якщо попередньо під час висту­пу під впливом нових фактів або контраргументів пропо- нент схиляється до думки про неточність своєї тези, то він може змінювати або уточняти її. Але про свій намір він повинен інформувати свого опонента і слухачів. Забороня­ється лише негласне відхилення від першопочаткової тези.

Яскравим прикладом підміни тези у політичній істо­рії є теза В.І. Леніна «Ми вважаємо себе рівноправними з Українською PCP і разом, і нарівно входимо в новий союз, нову федерацію». Ця заява вождя мала на меті за­спокоїти українців, оскільки національне питання для українського народу було найбільш актуальним і болючим протягом всієї його героїчної і трагічної історії.

22 вересня 1922 р. Сталін пише таємний лист до Ле­ніна. Ось його дослівний переклад:

«За 4 роки громадянської війни, коли ми в резуль­таті інтервенції змушені були демонструвати лібералізм Москви в національному питанні, ми встигли виховати в

середовищі комуністів, всупереч їх бажанням, справжніх і послідовних соціал-націоналістів, які вимагають дійсної незалежності і розуміють втручання ЦК РКП/б/ як обман, лицемірство зі сторони Москви.

Зміст цього листа яскраве свідчення того, яку полі­тичну гру вело вище державне керівництво CPCP щодо на­ціонального питання.

У практиці досить часто ігнорують ці правила як сві­домо, так і несвідомо. Загальна назва помилки щодо тези доказу - підміна тези, яка виражається у формі втрати те­зи або повної чи часткової її підміни.

Втрата тези проявляється у тому, що сформульовану тезу пропонент забуває і переходить до іншого положення. У народі про таких говорять:

«Почав за здравіє, закінчив за упокій».

У процесі доведення пропонент від причини конфліктів на транспорті переходить до тези, що причиною конфліктів на транспорті є недостатня кількість контролерів.

Підміна тези часто виникає в результаті помилковості або халатності у судженнях, коли людина попередньо фо­рмулює свою основну думку нечітко і невизначено, а під­правляє і уточнює її протягом всього виступу.

Теза часто підмінюється і тоді, коли в дискусії за­мість чіткої відповіді на поставлене запитання промовець ухиляється або «ходить довкола», а прямо і конкретно на нього не відповідає. Різноманітністю підміни тези є помил­ка, яка одержала назву «аргумент до особи» (argumentum ad personam), коли при обговоренні конкретних дій особи або запропонованих рішень промовець переходить до об­говорення особистих якостей людини. Так, під час судово- го процесу замість того, щоб дати об’єктивну оцінку вчи­неного злочину і винести справедливий вирок злочинцю, переходять до розгляду другорядних несуттєвих причин, характеристики інших осіб, які могли опосередковано взя­ти участь у вчиненні злочину.

Різновидом підміни тези є помилка, яка одержала назву «логічна диверсія». Ця помилка виникає в результа­ті того, що, відчуваючи неможливість довести або логічно обгрунтувати висунуте положення, промовець намагається перенести увагу слухачів на обговорення іншого положен­ня (тези), яке не має прямого зв’язку з першопочатковим положенням (тезою).

В оповіданні «Зрізав» Василя Шукшина наводиться цікавий приклад. У село до батьків Журавльових з міста приїхали син з невісткою, обидва кандидати наук. Ввечері до Костянтина Івановича та його дружини Валі завітали односельці, серед них був і Гліб Капустін, який серед чоловіків славився як людина, котра у суперечці могла «зрізати» будь-кого з відомих земляків, які приїжджали в село. Запитання, які ставив Гліб, по суті були провокацій­ними і антинауковими. Цей сільський демагог, вирішив принизити науковців, користуючись необізнаністю у бага­тьох проблемах простих односельців. - «Як зараз філосо­фія, - звернувся Гліб до Костянтина Івановича, - визна­чає поняття невагомості»?

- Так, як постійно визначала. Чому - зараз?

- Але ж це явище відкрито недавно. - Гліб посміх­нувся зловтішно. Тому-то я і питаю. Натурфілософія, скажімо, визначає це так, стратегічна філософія - зо­всім інакше...

- Та нема такої філософії стратегічної, - захвилю­вався кандидат. Ви про що взагалі?

- Так, але є діалектика природи, - спокійно продов­жував Гліб. - А природу визначає філософія. В якості одних із елементів природи недавно виявлено неваго­мість. Тому я і запитую чи не спостерігається розгубле­ність серед філософів?

Кандидат щиро засміявся. Але засміявся один... І відчув незручність. Покликав дружину:

- Валю, йди-но сюди, у нас тут... якась дивна розмова!

Валя підійшла до столу. Костянтин Іванович все ж таки відчував незручність, чоловіки дивились на нього і чекали, як він відповість на запитання.

- Давайте встановимо, - серйозно заговорив канди­дат, - про що ми говоримо.

- Добре. Друге питання: як ви особисто ставитися до проблеми шаманізму в окремих районах Півночі?.

Отже, Капустін своїми демагогічними запитаннями, які по суті були хибними, «зрізав» двох кандидатів наук. Оскільки на них відповісти з позиції логіки, науки, було не можливо. Це не що інше як «логічна диверсія». Част­кова підміна понять.

Часткова підміна тези виражається у тому, що під час виступу пропонент прагне видозмінити власну тезу, звужуючи і пом’якшуючи своє першопочаткове загальне положення.

У багатьох випадках тезу супротивника (противника) намагаються видозмінити в бік посилення або розширення.

Наприклад, якщо висувається теза про те, що при затриманні дуже небезпечного озброєного злочинця, який під час затримання застосував зброю і поранив працівника міліції, необхідно з метою затримання з боку міліції теж застосувати зброю. Противники такої тези виступають за те, що це антигуманно, що спершу треба переконати зло­чинця, щоб він добровільно склав зброю, а потім вже за­арештувати його. У зв’язку з цим часто виникають конф­лікти між прокуратурою і міліцією на предмет правомір­ного застосування зброї працівниками OBC, що навіть призводить до порушення кримінальних справ проти пра­цівників міліції.

З метою аргументованого переконання слід пам’я­тати, що все те, що стосується обґрунтованої тези, факти, юридичні положення, документи повинні бути детально відібрані, вони мають логічно доповнювати одне одного і в жодному разі не бути суперечливими, тільки тоді ми оде­ржимо надійну і переконливу систему аргументів, що має важливе значення у судово-слідчій практиці.

б) логічні помилки щодо аргументів

Як уже раніше зазначалось, аргументи у юридичній те­орії і практиці відіграють дуже важливу роль. Аргументи - це повітря, без якого неможливі жодні дії як у науці, так і у практиці. У процесі аргументації дуже прискіпливо аналізу­ється фактичний матеріал. Недостатньо доказові, слабкі і сумнівні аргументи відкидаються або уточнюються, найбільш доказові синтезуються у струнку і несуперечливу систему.

Пошук і відбір таких аргументів повинен здійснюва­тись з урахуванням аудиторії (робітники, вчені, студенти, працівники ДАІ і т.д.), тобто необхідно врахувати вікові, професійні, культурно-освітні та інші особливості цих та інших категорій під час виступу і дискусії.

Вимоги істинності аргументів

Аргументи виступають логічною основою, спираю­чись на них, згідно з правилами логіки, підтверджується або спростовується теза.

Логічні правила щодо аргументів:

1) аргументи повинні бути сформульовані зрозуміло і чітко;

2) аргументи повинні бути висловлюваннями, які повністю обґрунтовані, істинність яких встановлена за­здалегідь;

3) аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечливих суджень не може випливати жодне істинне положення.

Порушення цього правила може призвести до наступних помилок:

а) «хибний аргумент»

Суть його полягає у тому, що в обгрунтуванні тези за­здалегідь користуються хибними аргументами (доказами). Прикладом такої помилки є доведення, що 2 х 2 = 5. Цей аргумент може виявитися хибним, якщо, скажімо, вся су­купність наведення фактів виявилася суперечливою (на­приклад, при некваліфікованому підході до кримінальної справи): суперечливі свідчення свідків та обвинувачених, аргументів експертів, що не співпадають із фактами, та ін.

б) «брехливий аргумент»

Причини - використання як аргументу неіснуючого факту. Наприклад: 23 липня 1934 р. на зустрічі зі Сталіном відомий англійський письменник Д. Уельс висунув аргу­менти, в яких піддав сумніву існування демократії, прав і свобод в CPCP. Сталін формулює свої аргументи: «Ви по­миляєтесь, - говорить він, - соціалістичне суспільство єдина міцна гарантія охорони інтересів особистості,... якщо ви думаєте, що комуністи полюбляють насильство, це не так. Вони б із задоволенням відмовились від методу насильства, якщо б панівні класи погодились вступити місце робітничому класу». Відомо, що у цей час ніяких панівних класів в CPCP не існувало, а відносно прав і свобод, то вони тільки декларувались. Так, у своєму по­сланні Черчіллю Сталін так пояснював боротьбу радянсь­кої влади з куркулями в 1930-1931 рр., яка по суті була антигуманною і насильницькою: «Селяни виганяли курку­лів із землі, розкуркулювали їх, забирали в них худобу й реманент і прохали радянську владу заарештувати й за­слати куркулів». Отже, аргументи «батька всіх народів» були «брехливими».

Особливо небезпечною ця помилка є в судово-слідчій діяльності, бо може призвести до судових ПОМИЛОК - покарання невинного або виправдання злочинця. Аналіз кримінального законодавства та судово-слідчої практики під час сталінських репресій в колишньому CPCP свідчить про тотальне беззаконня. Практично докази вини так зва­них «ворогів народу» були відсутні.

У 1937 р. наркомом HKBC Єжовим була «спущена» директива щодо проведення масових арештів. Замість то­го, щоб опротестувати цю жахливу протиправну директи­ву, прокурор CPCP Вишинський надіслав прокурорам шифрограму, в якій зазначалось: «Ознайомтесь в HKBC з оперативним наказом Єжова від 30 липня 1937 року за номером 00447». Дотримання процесуальних норм і попе­редніх санкцій на арешт не вимагалось. У березні 1937 ро­ку Вишинським і Єжовим було підписано лист Сталіну, в якому пропонувалось у півторамісячний термін розглянути справи і винести вирок, згідно списку 250 осіб до вищої міри покарання, 185 - до ув’язнення в тюрму на 10 років і 60 - на 8 років.

Вишинський і Єжов просили Сталіна затвердити їх­ню пропозицію. Військова Колегія Верховного суду CPCP, якою керував В.В. Ульріх, беззаперечно виконала ці вказівки. В одній із доповідей Ульріха від 15 жовтня 1938 р. Л.П. Берії повідомлялось, що за період з 1 жовтня 1936 р. по вересень 1938 року колегією було засуджено: до розстрілу - 30 514, до тюремного ув’язнення - 5 643, всього 36 157 осіб.

в) «аргумент до особи»

Його мета - відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і виставити його особу як предмет звинувачень і критики.

І.В. Хоменко наводить наступний приклад із судової практики одного з районних судів міста Києва.

«Під час судового розгляду справи, в той момент, коли адвокат, виступаючи із захисною промовою, сказав: «Товариші судді, якщо по совісті говорити...», прокурор, піднявшись зі свого місця, кинув адвокату репліку: «А у вас є совість?».

г) «аргумент до публіки»

Замість обгрунтування тези, її істинності чи хибності об’єктивними аргументами, намагаються спертися на дум­ку, почуття, настрій слухачів, які присутні при суперечці, і перетягнути їх на свій бік.

Той, хто користується таким аргументом, звертається вже не до свого опонента, а до присутніх, іноді навіть ви­падкових слухачів, намагаючись здійснити психологічний тиск на супротивника. Яскравим прикладом може служити наступний історичний приклад.

Великий Цезар вбитий. Хвилюється народ Риму. Активний учасник заколоту Брут виступає перед громадя­нами з метою переконати, їх що Цезар прагнув захопити владу і стати диктатором і тим самим розтоптати римську демократію. Його потрібно було вбити в ім’я свободи. У натовпі було чути схвальні вигуки на підтримку Брута. Одразу за Брутом на трибуну піднімається Антоній, який зумів переконати слухачів в тому, що Цезар тричі відмо­вився від корони, і що він перед самою смертю готувався зробити щедрі пожертви римлянам. Антоній побудував свою промову, спрямовану проти Брута Касія та інших вбивць Цезаря, з глибоким знанням людської психології. Після його виступу народ був готовий громити будинки заколотників.

д) «аргумент до авторитету»

З метою підтримки власної точки зору апелюють до імен, ідей, заслуг і поглядів людей, які є авторитетами для супротивника, або навіть і для суспільства.

Якщо протилежна сторона навіть не підтримує ідей, поглядів указаного авторитета, на який посилається той, хто висуває таке обгрунтування, «аргумент до авторитета» застосовується з огляду на те, що супротивник не насмі­литься сперечатися з ним. Цікаво відмітити і такий істори­чний факт. Будучи молодим студентом Казанського уні­верситету В.І. Ленін так глибоко захопився марксистською теорією і так глибоко вірив в її беззаперечну істинність, що все своє свідоме життя він присвятив реалізації її на прак­тиці. Ви не знайдете жодного положення Маркса-Енгель- са, яке б Ленін поставив під сумнів. У полеміці, у боротьбі зі своїми супротивниками вождь пролетаріату постійно ци­тує Маркса і посилається на його авторитет.

е) «аргумент до освіченості»

Мета - довести і переконати аудиторію, що супроти­вник - неосвічений, не володіє інформацією і необхідними фактами, а тому його аргументи не слід серйозно брати до уваги.

є) «аргументи до фізичної сили»

Це загроза неприємними наслідками (зокрема, засто­сування насильства) або примус чи шантаж.

Є заява Сталіна (мова оригіналу): «каждый, кто пытается разрушить... единство социалистического го­сударства, кто стремится к отделению от него отдель­ной части и национальности, он враг, заклятий враг государства, народов СССР. И мы будем уничтожать каждого такого врага... мы будем уничтожать весь его род, его семью».

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто зустрічається у судовій практиці, коли, крити­куючи аргументи, обвинувачений взагалі не є винним.

Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтуван­ня тези, але декілька аргументів, які взаємопов’язані між собою, здатні створити міцну основу для тези. Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до ло­гічної помилки, яка називається «надмірне обґрунтуван­ня». В азарті суперечки, емоційного хвилювання можна навести суперечливі аргументи, які можуть значно посла­бити суть обґрунтування.

З метою аргументованого переконання слід пам’я­тати, що все те, що стосується обґрунтованої тези, факти, юридичні положення, документи повинні бути детально відібрані, вони мають логічно доповнювати одне одного і в жодному разі не бути суперечливими, тільки тоді ми одер­жимо надійну і переконливу систему аргументів, що має важливе значення у судово-слідчій експертизі.

Як вже зазначалось раніше, логічний зв’язок аргуме­нтів і тези проходить у формі таких умовиводів, як дедукція, індукція і аналогія.

Дедуктивний спосіб аргументації включає такі вимоги:

1) у процесі аргументації необхідне точне визначення або опис у більшому засновку, який виконує роль доведення.

Це дає можливість переконливо продемонструвати перед слухачами наукові, політичні, економічні ідеї. У су­довому розслідуванні узагальненими положеннями часто виступають окремі нормативно-правові документи, статті кодексів, на основі яких робиться висновок про правову оцінку конкретних явищ.

2) у процесі аргументації вимагається точний і достовірний опис конкретного факту, події, який подано у меншому засновку.

Ця вимога продиктована діалектичним принципом конкретності істини. Якщо не дотримуватись її, то дедук­тивне міркування буде далеким від істини. Отже, якщо загальне положення буде неточним, то правильне застосу­вання його до конкретної події чи факту стає проблематич­ним. Порушення цієї вимоги у судочинстві призводить до неправильної кваліфікації кримінальних і цивільних пра­вопорушень. При неточному, приблизному описі меншого засновку, у якому фіксуються знання про окрему подію або вчинок, не виключається судова помилка - притягнен­ня до відповідальності невинних осіб або залишення без покарання дійсного правопорушника.

Якщо чітко дотримуватись правил категоричних, умовних, розподільних і змішаних форм силогізмів, то де­дуктивний умовивід об’єктивно веде до достовірного обґрун­тування тези.

Індуктивний спосіб аргументації застосовується, як правило, у тих випадках, коли як доведення викорис­товують фактичні дані.

Слід мати на увазі, що будь-яке явище, процес має тільки йому притаманні ознаки, риси та ін. І якщо їх об’єднати в одне ціле, то загальний висновок може бути далеким від істини. У чому тут справа? Зовнішньо подібні факти у соціальному середовищі можуть породжуватися різними причинами. Отже, узагальненню таких фактів по­винен передувати конкретний діалектичний аналіз їх дійс­ної природи, взаємозв’язку і реальних причин виникнення. Логіка вимагає, щоб індуктивний аналіз супроводжувався діалектичним аналізом, який дає всі підстави у різноманіт­них і випадкових фактах виявляти проявлення суттєвого і закономірного. Зауважимо, що найбільш цінним і раціо­нальним у будь-якій сфері, у тому числі і юриспруденції, є вміння об’єднати індуктивний і дедуктивний способи мис­лення й аналізу, що є найбільш ефективним і достовірним методом аргументації.

Якщо відсутній логічний зв’язок між аргументами і тезою, виникають помилки. Серед найбільш поширених - це логічний перехід від вузької до більш широкої сфери.

Ця помилка характерна, коли ті чи інші явища, про­цеси або ознаки, які притаманні конкретному предмету, автоматично адресуються іншому або, навпаки, стверджу­ють, що він не володіє такими ознаками. Так, наприклад, деякі сучасні політики як на Заході, так і Сході з метою використання України в своїх політичних і економічних цілях та інтересах нав’язують нашій державі свої політич­ні, економічні і дипломатичні вимоги і концепції. Це озна­чає, що якщо Україна не буде покірно приймати ці вимоги і не буде відповідно проводити свою внутрішню і зовніш­ню політику, то вона не володіє ознаками суверенної, не­залежної демократичної держави.

6.5.