Паралогізми, софізми та логічні парадокси і їх роль у теорії аргументації

Хибні доведення, перш за все, пов’язані з порушенням правил логіки. Помилки в доведенні виникають або внаслі­док поганого знання людиною предмета дослідження і її низької логічної культури, або внаслідок свідомого і навмис­ного порушення логічних правил.

Паралогізм (грецьке paralogismos - неправильне, помилкове міркування) - помилки, що виникають в мис­ленні внаслідок ненавмисного порушення вимог, законів і правил мислення, що звичайно приводять до помилкових висновків.

Софізми (грецьке sophisma - вигадування, хит­рість) - помилки, що виникають у мисленні внаслідок на­вмисного порушення вимог законів і правил логіки. Софіс­тичні помилки можуть бути наслідком або встановленням лише зовнішньої схожості явищ, або штучного підтасуван­ня окремих фактів або підміни понять, або порушень пра­вил умовиводів. Похідним від терміна «софізм» є поняття «софіст» і «софістика».

Софістика - свідоме застосування у суперечках або в доказах хибних положень, що свідомо видаються за істинні.

Характерними прийомами софістики є виривання по­дій із їх зв’язку з іншими через підміну понять, словесні викрутаси, в результаті можна довести, що два рази по два - п’ять, що частина більша від цілого. Це навмисний спосіб міркування з метою ввести противника в оману і перемогти його у суперечці.

Софісти (грецьке sophiste - майстер, художник) - старогрецькі філософи, які виступали в ролі професійних вчителів «мудрості» і «красномовства», навчали мистецтву ведення суперечок, необхідних всім учасникам політичних, філософських, юридичних дискусій і полеміки. У суперечці софісти звертались до прийомів, які в кінцевому наслідку одержали назву софістика. Особливо яскраво ця тенденція проявилася у IV ст. до н.е.

Багаті платили їм за уроки такі великі гроші, що софіст Горгій пожертвував в Дельфи золоту статую за доходи з навчання.

Правда, всіх бентежила думка, що мистецтву пере­конувати навчаться погані люди, злочинці? Але софісти відповідали: «Це вже нас не стосується. Ми як коваль, який продає покупцю ніж, а заріжуть цим ножем курку чи рідного батька, коваль не несе відповідальності».

Софісту Протагору (481-411 до н.е.), одному із ви­датних софістів належать знаменита фраза: «Людина є міра всім речам».

Про Протагора розповідали дотепну історію. У ньо­го був учень, якого він вчив судовому красномовству. Згі­дно укладеного договору, учень мав заплатити вчителеві після першої виграної справи. Навчання закінчувалося, але учень не поспішав виступати в суді, тоді Протагор сам подав на нього в суд. Протагор розмірковував так: «Якщо я виграю справу, він заплатить за вироком суду, якщо він, то заплатить мені за договором».

На що Еватл, як досить здібний учень відповів: «Якщо я виграю, то рішення суду звільнить мене від обов’язку платити. Якщо рішення суду буде не в мою користь, значить, я програв свій перший процес і не за­плачу в силу нашої угоди».

Збентежений таким результатом справи, Протагор присвятив цьому спору з Еватлом спеціальний твір. На жаль, він, як і більша частина написаного Протагором, не дійшов до нас.

Типовими аналогічними софізмами є «Брехун», «Ро­гатий», «Купа» та інші.

Аналогічним софізмом є наступний: «Чи бреше той, хто клянеться, що він бреше, коли клянеться?»

Наведемо ще один відомий софізм «Рогатий»: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Ти не втрачав роги. Отже, ти маєш роги».

У цьому софізмі є два засновки: у більшому «те, чого ти не втратив» - означають речі, якими ти володієш, у мен­шому засновку термін «не втрачав» відноситься як до ре­чей якими ти володієш, так і до речей яких у тебе не було.

Цікаві приклади досить простих стародавніх софізмів приводить А. !він:

1. Злодій не бажає придбати нічого дурного.

2. Придбання хорошого є доброю справою.

Отже, злодій бажає хорошого.

1. Ліки, які приймає хворий у великих дозах, є добро.

2. Чим більше робити добра, тим краще.

Отже, ліки потрібно приймати у великих дозах.

Китайський софіст Гунсунь Лун верхи на білому коні під’їхав до прикордонної сторожі. Начальник сторожі за­явив, що переходити кордон можуть тільки люди, а пере­водити коней не дозволяється. Гунсунь Лун на це відповів: «Кінь може бути рудим, але білий кінь не може бути рудим. Таким чином, білий кінь - це зовсім не кінь». Начальник сторожі, здивований таким аргументом пропус­тив софіста з його конем.

Так, римський імператор Калігула показав себе справжнім софістом у своїй жорсткості, «коли померла Друзилла, якій він велів віддавати божественні почесті, то було злочином плакати за нею, тому, що вона була боги­нею, і не плакати тому, що вона була сестрою імператора».

Цей софістичний прийом був підставою для покаран­ня тираном своїх політичних противників.

Активними критиками і противниками софістики бу­ли Сократ, Платон і Аристотель.

Звернемось до одного з творів (діалогів) Платона і прослідкуємо за логікою мислення Сократа (бл. 469­399 рр. до н.е.)

Вранці, ще до світанку, - писав Платон, - до Сокра­та прийшов Гіпократ з хвилюючою звісткою, що в Афіни приїхав відомий софіст Протагор. Гіпократ чув, що він «великий майстер ораторського мистецтва» і він бажає в нього навчитись цьому мистецтву, не шкодуючи для цього грошей; він прохає Сократа піти з ним до Протагора і по­просити його дати йому декілька уроків. Сократ був зовсім іншої думки про софіста, бо був впевнений, що у Протаго­ра нічому корисному навчитись не можна, і він думає, як же переконати свого молодого друга. Напряму зробити це важко, бо дуже натхненно настроєний Гіпократ на зустріч з Протагором. Сократ досягає своєї мети в два прийоми. Оскільки в будинок, де зупинився Протагор, ще йти передчасно, він пропонує Гіпократу прогулятися по дворі, заводить з ним бесіду, яка спрямована, щоб логічно, з до­помогою суджень і умовиводу підвести свого друга до про­тилежного умовиводу. «- Скажи мені, Гіпократ, - почи­нає Сократ, - ось ти тепер збираєшся іти до Протагора, заплатити йому гроші за себе, а, відверто кажучи, для чого він тобі потрібний, ким ти хочеш бути? Скажімо, якщо б ти вирішував іти до свого тезки Гіпократа (вели­кого лікаря), щоб внести йому гроші за навчання, і хто- небудь запитав тебе: «Скажи мені, Гіпократ, ти хочеш заплатити тому Гіпократу, ну, хто він, по-твоєму, та­кий?» - Що б ти відповів?

- Сазав би, що він лікар.

- А ким ти хочеш стати?

- Лікарем.

- А якщо б ти зібрався відправитись до Поликлета або Фідія, щоб внести за себе їм плату, а хто-небудь тебе запитав, ким ти вважаєш Поліклета або Фідія, раз ти рішив заплатити їм такі гроші, що б ти відповів?

- Сказав би, що вважаю їх скульпторами.

- Значить, сам ти хочеш стати ким?

- Ясно, що скульптором.

- А ось тепер ми з тобою відправляємось до Про­тагора і готові відрахувати йому гроші за тебе, якщо ще вистачить нашого майна на те, щоб умовити його, а якщо ні, то позичимо ще грошей у друзів. Так ось, якщо би хтось побачив, з якою настирливістю ми йдемо до Протагора і запитав нас: «Скажіть мені Сократ і Tino- крат, ким ви вважаєте Протагора і за що хочете пла­тити йому гроші?» - Щоб ми йому відповіли? Як нази­вають Протагора, коли говорять про нього подібно до того, як Фідія називають скульптором, а Гомера - по­етом? Що в цьому разі чуємо ми відносно Протагора?

- Софістом називають цього чоловіка, Сократ.

- Так ми йдемо платити йому гроші тому, що він софіст?

- Так.

- А якщо б тебе запитали ось про що: «Сам ти ким прагнеш стати, якщо ідеш до Протагора?»

Гіпократ почервонів - уже розвиднілось, так що можна було добре побачити його обличчя.

- Якщо розміркувати про те, що ми говорили, - відповів він, то зрозуміло, що я збираюсь стати софіс­том.

- А тобі, не соромно було б, клянусь богами, з’явитись серед еллінів в вигляді софіста?

- Клянусь Зевсом, соромно, Сократ, якщо говорити те, що я думаю.

Це приклад знаменитої логічної сократівської схеми «питання-відповідь». Як бачимо, Сократові легко вдалось відмовити молодого Гіпократа від його бажання взяти урок у софіста Протатора.

Критиці софістики і софістів Аристотель присвятив невеликий трактат «Про софістичні спростування».

Він дійшов висновку, що софістика - уявна мудрість, і зазначив, що у суперечках софісти мають певну мету.

Слід зазначити, що серед софістів існували різні школи і напрями, серед яких значну роль відігравав «Демократич­ний» напрям.

Його у юриспруденції розвивали юристи-оратори на чолі з Демосфеном.

І хоча в свій час Платон і Аристотель піддали софісти­ку гострій критиці за «поверхову юриспруденцію» і «словес­ні виверти», їх погляди на співвідношення сили і права, обов’язку і відповідальності є актуальними і в наш час.

Софістика, в сучасному значенні, є навмисне, свідоме застосування у міркуваннях, суперечках софізмів, тобто явно або неявно хибних положень або висновків з метою спотворення істини.

Логічні парадокси

Парадокс (грецьк. paradoxos - неочікуване, незвич­не) - судження, яке різко розходиться із загальноприй­нятим, традиційним. Парадокс логічно не розв’язане про­тиріччя, суперечність, що витікає із неправильної поста­новки питання. До парадоксів відносяться такі відомі античні апорії, як «Купа», «Лисий», «Брехун» та інші.

Таким чином, виникає свого роду замкнене коло: із істини витікає брехня та із брехні - істина. До числа логіч­них парадоксів можна віднести і апорії філософа Зенона Егейського.

Апорія (від грецького - затруднения, непорозуміння або здивування) - важка для вирішення проблема, пов’язана звичайно з протиріччям між даними досвіду та їх усним аналізом.

Найбільш відомі апорії, які сформулював грецький філософ Зенон Егейський (бл. 290 - бл. 430 рр. до н.е.), - «Ахілл», «Дихтомія», «Стріла».

Так в «Дихтомії» (розділене на два) він вказує: перш, ніж пройти весь шлях, тіло, яке рухається, повинно пройти половину цього шляху, а ще до цього чверть і так далі; оскільки процес такого розподілу нескінченний, то тіло взагалі не може почати рухатись (або рух не може закінчитися).

В апорії «Ахілл» Зенон доводить, що найшвидший із бігунів Ахілл не може наздогнати черепаху, оскільки поки пробіжить відстань, яка їх розділює, вона все ж таки всти­гне проповзти деякий відрізок; поки він буде пробігати цей відрізок, вона ще трохи відповзе і так далі.

Апорію «Стріла» Зенон формулює так: якщо раху­вати, що простір, час і процес руху складається з де­кількох «неподілених» елементів, то протягом одного такого «неподільного» тіла (наприклад, стріла) рухатися не може (що в іншому «неподільне» розділилося, а оскільки «сума спокоїв не може дати рух», то рух взагалі не мож­ливий, хоча ми його на кожному кроці спостерігаємо.

Апорії Зенона не втратили свого значення і для су­часної науки, розвиток якої пов’язаний з вирішенням про­тиріч, які виникають при відображенні процесу руху.

Аналіз паралогізмів, софізмів і логічних парадоксів орієнтує працівників правоохоронних органів:

а) вміло викривати їх істинну мету;

б) спираючись на закони, категорії і правила логіки, аргументовано доводити їх суперечність і нелогічність, а значить хибність. Таким чином, незнання, ігнорування законів, категорій і правил логіки, невміння користуватися ними на практиці призводить до серйозних помилок.

Як уже зазначалось, окрім чіткого логічного мислен­ня, у діяльності працівників правоохоронних органів України важливу роль відіграє культура мовного спілку­вання.

Вивчаючи мову, майбутні працівники правоохорон­них органів (юристи) розвивають здатність абстрактно мислити і аргументувати власну позицію; оволодівають професіонально суттєвими мовними навичками (ставити питання); обгрунтовувати і правильно формулювати рішення у нормотворчій і правозастосувальній практиці.

Логічна культура мислення є важливою запорукою дотримання законів і Конституції України, сумлінного ви­конання правоохоронцями своїх службових обов’язків.

6.6.