Спростування і його роль у юридично-правовій діяльності

Спростування — це така логічна операція, у результаті якої встановлюється хибність раніше висунутої тези. У процесі обговорення теоретичних і практичних питань часто зіштовху­ються різні думки і пропонуються різні варіанти рішень.

У результаті виникає дискусія. Відповідно до кіль­кості учасників дискусія може бути як двосторонньою, так і багатосторонньою. Учасника дискусії, який раніше вису­нув і відстоює тезу, називають пропонентом. а той, хто виступає із запереченням - опонентом. У процесі дискусії опонент може перетворитися у пропонента, якщо замість заперечення він висуває і обгрунтовує свою тезу. Аналогіч­но і пропонент може стати опонентом, якщо він перехо­дить від обгрунтування власної тези до критики ідей, поглядів, пропозицій іншої сторони.

Дискусію у спірних і ще не вирішених питаннях називають полемікою (від грецьк. polemiκos - налаштова­ний войовничо, ворожий). Будь-який судовий процес - це боротьба, у якій беруть участь обвинувач, захисник або позивач і відповідач.

Наприклад, дуже важливо, щоб у процесі судового розгляду був винесений справедливий вирок, але, якщо людина невинна, то вона повинна бути виправдана.

Цікавий приклад спростування і доказу у судовій практиці наводить видатний французький філософ і мис­литель Вольтер у повісті «Задіг або доля».

У купця Сетока єврей взяв у борг п’ятсот унцій сріб­ла. Минув час і Сеток став вимагати у єврея свої гроші. Але двоє свідків, які були присутні, коли єврей позичав гроші, померли і єврей, не боячись бути викритим, відмо­вився від виплати боргу. Сеток розповів про своє горе муд­рому Задігу.

«В якому місці, - запитав Задіг, - віддали ви ваші п’ятсот унцій?

- На широкому камені, який знаходиться біля гори Xo- рив», - відповів купець.

- Який характер у вашого боржника? - запитав Задіг.

- Він - шахрай, - відповів Сеток.

- Я питаю у вас, горячий він або флегматичний, обереж­ний він або нерозсудливий?

- Наскільки я знаю, він найгарячіший зі всіх шахраїв, - відповів Сеток.

- Добре, - сказав Задіг, - дозвольте мені захищати ва­шу справу перед судом.

На суді Задіг звернувся з проханням, щоб єврей по­вернув борг. «Є у вас свідки?» - запитав суддя. «Ні, вони вже померли, але залишився великий камінь, на якому були відраховані гроші, але, якщо ви віддасте наказ по­слати за цим каменем, то я сподіваюсь, що він буде свід­ком. Ми з євреєм залишимось тут, поки принесуть камінь, а витрати за його доставку оплатить Сеток». «Добре», - відповів суддя. І зайнявся іншими справами. В кінці засідання суддя запитав у Задіга: «Ну що, ваш ка­мінь ще не прибув»? Єврей, сміючись, відповів йому: «Навіть ваша честь, якщо ви залишитеся до завтра, то все-таки не дочекаєтесь цього каменя, оскільки він знахо­диться більше ніж за шість миль звідси, і потрібно п’ят­надцять чоловік, щоб його зрушити з місця».

- «Я говорив вам, - вигукнув Задіг, - що камінь бу­де свідчити в нашу користь: оскільки цей чоловік знає, де він знаходиться, то таким чином він зізнається, що гро­ші відраховані йому були якраз на цьому камені». Враже­ний єврей змушений був у всьому зізнатися і повернув Сетоку п’ятсот унцій.

Спростування може здійснюватися трьома способами:

а) критикою тези;

б) критикою аргументів;

в) критикою демонстрації.

У процесі юридичної практики дуже важливо дотри­муватись правил щодо тези, аргументів і демонстрації.

а) критика тези

Мета - показати неспроможність, хибність запропо­нованої пропонентом тези. Тезу розцінюють як хибну, як­що пропонент свідомо знає про хибність, але незважаючи на це, відстоює її і наводить аргументи. Помилковою буде теза у випадку, якщо пропонент просто помиляється щодо висунутої ним тези.

Спростування тези може бути як прямим, так і опо­середкованим. Пряме спростування, побудоване у формі судження, одержало назву «зведення до абсурду». Суть йо­го полягає у тому, що на початку допускають, що запро­понована теза є істинною, і на цій основі робляться виснов­ки. Розмірковують так: допустимо, що пропонент має ра­цію, і його теза є істинною, і з неї витікають певні наслідки.

Якщо при співставленні наслідку з фактами виявить­ся, що вони суперечать об’єктивним даним (об’єктивній істині), тоді їх визнають неспроможними. Таким чином, робиться висновок про неспроможність, хибність самої тези - хибні наслідки є свідченням хибної тези.

Слід зазначити, що у політичній діяльності, часто висуваються тези (гасла), мета яких досягти політичної цілі.

У процесі судового дізнання за допомогою прямого заперечення може спростуватися, відкидатися висунуте звинувачення тези. І навпаки, під час судового процесу висунуте звинувачення тези обгрунтовується такими фак­тами, які є основою для прийняття судом рішення про за­стосування покарання. Суть опосередкованого спросту­вання полягає в тому, що опонент не обов’язково аналізує тезу свого супротивника - пропонента, не перевіряє ні йо­го аргументів, ні демонстрації. Він всю увагу концентрує на прискіпливому і всебічному обгрунтуванні власної тези. Якщо аргументація грунтовна і вдається переконати своїх противників (опозицію) у правильності судження, то до­ходять висновку про хибність тези пропонента. Таке спро­стування можливе у тому випадку, коли чітко дотримува­тися закону виключеного третього, тобто коли теза і анти­теза регулюються принципом «третього не дано».

б) критика аргументів

Аргументи відіграють важливу роль у юридичній те­орії і практиці. За їх допомогою обгрунтовується теза. Ap- гументи доводяться, обґрунтовуються, засвідчуються само­стійно, незалежно від тези. Коли порушується дане прави­ло, то виникає логічна помилка («в доведенні»), суть якої полягає в тому, що теза доводиться аргументом, а аргу­мент - тезою. Якщо опоненту вдається показати сумнів­ність або хибність аргументів пропонента, то зрозуміло, що у такому випадку послаблюється позиція пропонента, бо така критика доводить необґрунтованість його тези.

У процесі критики опонент вказує на неточне викла­дення фактів, їх суперечливість, виражає сумнів в автори­тетності експерта, на висновки якого опирається пропонент і т.д. У випадку встановлення хибності аргументів теза, безумовно, буде необгрунтованою.

в) критика демонстрації

Це третій засіб спростування. У даному випадку вказу­ють на те, що у судженнях пропонента відсутній логічний зв’язок між аргументами і тезою. Якщо теза не витікає з ар­гументів, то вона не є доказовою. Слід мати на увазі, що для «створення» вигідної для себе морально-психологічної атмос­фери, досвідчені демагоги вміло застосовують різного роду софізми, мета яких - заплутати свого противника, показати його некомпетентність. Щоб переконати в існуванні логічного зв’язку між тезою і аргументами, «досвідчені полемісти» з метою впливу на слухачів у публічній дискусії можуть засто­совувати мовні штампи та інші демагогічні методи.

6.4.