Структура і способи доказу

Структурними елементами доведення є три взаємо­пов’язані елементи: 1) теза; 2) аргументи; 3) демонстрація.

Теза доказу - це судження, істинність якого треба довести у процесі аргументації.

Теза - головний елемент доказу і відповідає на питан­ня «Що доводимо?». «Теза - стрижень будь-яких висновків та суджень, - підкреслює В.М. Тертишник, - головна дум­ка, істинність якої необхідно ретельно перевіряти та скрупульозно доводити».

В логіці розрізняють основну і часткову тези. Основна теза - це головний висновок, істинність якого треба довес­ти. Часткова теза - це судження, яке використовується для доказу основної тези, яка сама потребує доведення. На­приклад, якщо основною тезою є твердження, що: «Грома­дянин А. вчинив злочин, передбачений ч. 1. cm. 368 KK «Одержання хабара», то частковою тезою буде положення про те, що гр-н А. є посадовою особою, що він вчинив дії в інтересах особи, яка дала хабар і т.д., які, в свою чергу, вимагають доказу.

У математиці роль тези виконує теорема, яку потрібно довести. У соціології теза - результат соціологічних дослі­джень, аналіз обґрунтування конкретних соціальних фактів. У медицині - доведення про «діагноз конкретної хвороби» і т.д. Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. У судово- слідчій практиці висувають і обгрунтовують судження про окремі обставини кримінального злочину, про особистість злочинця, про його співучасників, про мотиви і цілі злочину, про знаходження викрадених речей, інші факти злочину. Як узагальнення теза в обвинувальному висновку і у вироку суду - це ряд взаємопов’язаних суджень, які характеризу­ють суттєві обставини, за яких вчинено злочин.

Для того, щоб довести істинність чи хибність тези, треба навести аргументи, які або підтвердять, або спрос­тують цю тезу.

Аргументи (засновки, підстави, докази) - це по­ложення, за допомогою яких обґрунтовується теза. Як аргументи можуть виступати лише такі положення, істин­ність яких доведена, безсумнівна, достовірна. Вони є логіч­ним щаблем доказу і відповідають на питання: «Чим, з до­помогою чого ведеться обґрунтування тези?».

Аргументи у різних галузях знань можуть бути різ­ні: за змістом судження, теоретичні або емпіричні узагаль­нення, аксіоми, факти.

Так, якщо органи дізнання у своєму розпорядженні мають висновки експертизи про співпадіння відбитків пальців звинуваченого з відбитками на місці вчиненого злочину, то слідчий приходить до висновку, що звинува­чуваний був на місці злочину.

У юриспруденції аргументами можуть бути загальні правові положення, норми права та інші оціночні стандарти. Так, правомірність або протиправність конкретного злочину визначають шляхом його співставлення з правовими норма­ми. Якщо, наприклад, дії конкретної особи кваліфікують як вимагання, то як висновок підтверджують істинність такого твердження - «Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими ро­дичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розго­лошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці» (cm. 189 KK).

Отже, доказ у кримінальному процесі вживається і як логічне доведення, і як будь-які свідчення про факти.

Факти - перевірені з допомогою доказів, істинні, встановленні на відповідному професійному рівні знання про об’єктивну соціальну дійсність.

При аналізі і розкриті злочину важливу роль віді­грають факти. Фактами або фактичними даними висту­пають одиничні явища або події, для яких характерним є конкретний час, місце і умови їх існування.

З метою встановлення істини при вчиненні злочину дуже важливо, щоб правоохоронці мали у своєму розпо­рядженні максимально достатню кількість фактів.

Цікавий приклад про роботу наших колег поліцейсь­ких на Заході наводять Н.В. Кручиніна і В. І. Шиканов.

Так, у Шеффелді (Англія) на розшук вбивці одинокої літньої вчительки музики були задіяні понад 200 поліцейсь­ких. Вони відвідали 6 тис. будинків, опитали декілька тисяч чоловік. Через три тижні встановили 138 осіб, алібі яких бу­ло неможливо перевірити, і ще 70, які не мали алібі. З них 16 чоловік було виділено в категорію «особливо підозрілих» - тих, хто мав можливість і мотив для вчинення злочину. Один із них і виявився вбивцею.

По іншій справі про вбивство господаря великого кон­дитерського магазину для розшуку вбивці, який залишив на місці злочину відбитки пальців, поліція закликала населення добровільно пройти дактилоскопію. Організували два дактилоскопічних пункти, які працювали по 12 годин на до­бу. Перевірку пройшли всі 23 тис. чоловіків, які проживали в цій частині міста. Одночасно слід з місця злочину співстав- ляли з дактилоскопічними картами осіб, затриманих за інші правопорушення. В результаті вжитих оперативних заходів вбивця був знайдений. Це повчальний приклад високоефек­тивної роботи щодо розкриття злочинів. Роз’яснювальна робота поліції забезпечила добровільну участь у таких захо­дах громадян, які розуміли, що все це в кінцевому результаті робилось заради їхнього захисту від злочинців.

Демонстрація - це логічний зв’язок між аргумен­том і тезою. Так, наприклад, аргументи (al... a2... an) виконують важливу функцію як основи доказу, а теза (T) є їх логічним наслідком.

(al... a2... an)... T

Обґрунтування тези може набувати форми дедукції, індукції або аналогії, які можуть застосовуватись як само­стійно, так і в різних комбінаціях. Так, наприклад, при дедуктивному умовиводі демонстрація здебільшого здійс­нюється у формі підведення часткового, одиничного випад­ку під загальне правило.

Особливість дедуктивного обґрунтування полягає в тому, що якщо основні аргументи будуть істинними і будуть дотримані умови всіх правил логічних умовиводів, то результати будуть достовірними.

Індуктивне обґрунтування - це логічний перехід від аргументів, у яких представлена інформація про окремі випадки, дії, до тези, яка їх узагальнює.

Наприклад: будь-який злочин проти особистої влас­ності громадян України, згідно з KK, карається позбав­ленням волі за cm. 185, 186, 187, 189, 190.

Обґрунтування даної тези може бути виконане за до­помогою індукції. Відомо, що злочини такого роду перед­бачені у п’яти статтях KK: «крадіжка», «грабіж», «роз­бій», «шахрайство», «вимагання». За вчинений злочин у кожній із цих статей Законом передбачена міра покарання. Таким чином, вищенаведені аргументи вичерпують всі різ­новиди злочинів проти особистої власності громадян. У наведеному прикладі обґрунтування побудоване у формі умовиводу повної індукції, у якому з істинних засновків об’єктивно слідують істинні висновки. Дуже часто в юри­дичній практиці адвокати, захищаючи підсудного, зверта­ються до аргументів, мета яких - підміна понять. Так, наприклад, «розбій» видають за «крадіжку».

У розкриті злочину дуже часто вдаються до аналогії. Демонстрація у формі аналогії - це обґрунтування тези, у якій сформульовано твердження про якості, риси, ознаки одиничного явища. На цій основі будуються висновки екс­пертів у дактилоскопічних, трассологічних та інших видах судових експертиз.

Способи доказу

За способом обґрунтування тези розрізняють два ви­ди доказів: прямий і опосередкований.

Прямим доказом називається такий умовивід, у якому при обґрунтуванні тези не користуються суперечли­вими до тези аргументами. Прямий доказ застосовується у випадках, коли одиничне явище або подія підводиться під загальне положення.

Опосередкованим (непрямим) називається доказ, у якому істинність тези обґрунтовується за допомогою антитези. Антитеза - це суперечливе до тези судження. Так, наприклад, теза: «У даному випадку трапилося само­губство»; антитеза: «Неправильно, що в даному випадку сталося самогубство». Обґрунтування тези можна побуду­вати за методом виключення. У процесі аргументації пока­зують неспроможність всіх членів диз’юнкції, крім одного. Таким чином, опосередковано обгрунтовують істинність цієї однієї тези. Судження проходить у формі заперечуваль- но-стверджувального модусу розподільно-категоричного силогізму (умовиводу).

Розподільно-категоричний доказ часто застосовується у судово-слідчій практиці при перевірці версій щодо осіб, винних у вчиненні того чи іншого злочину, при виявленні причин виникнення конкретних явищ, а також при виборі необхідної статті KK, КПК при кваліфікації правопору­шення та в інших випадках.

Прямий і опосередкований види доказу можуть застосовуватись самостійно, а можуть і разом, що дає мож­ливість значно об’єктивніше його обґрунтувати.

6.3.