Логічний аналіз юридичних понять

Юрист повинен уміти логічно правильно визначати юридичні поняття, знаходити помилки у різноманітних визначеннях, грамотно проводити логічний аналіз визна­чень.

Для того, щоб дати правильний логічний аналіз ви­значенню поняття, необхідно виявити суттєві ознаки, що складають зміст цього поняття.

Дамо логічний аналіз структури поняття «злочин». Його змістом виступають такі суттєві ознаки:

1) суспільно небезпечне діяння;

2) винне діяння (дія або бездіяльність).

Обсягом цього поняття буде клас (множина) усіх зло­чинів. Елементами обсягу будуть злочини, вчинені окремими суб’єктами злочину.

Структура будь-якого визначення складається з двох основних компонентів: дефінієндуму і дефінієнсу.

Дефїнієндум (Dfd) - це поняття, зміст якого роз­кривають.

Дефінієнс (Dfn) - це поняття, за допомогою якого розкривають зміст дефінієндуму.

Розглянемо для прикладу визначення: «Насильство - це застосування особою чи соціальною групою різних (включаючи і застосування зброї) інших форм примусу в стосунках з іншими особами, соціальними групами з ме­тою набуття чи збереження економічного і політичного панування, захоплення тих чи інших прав або привілеїв». У цьому прикладі дефінієндум - «насильство», дефінієнс - «застосування особою чи соціальною групою різних (включаючи і застосування зброї) інших форм примусу».

При визначенні понять необхідно: 1) з’ясувати струк­туру визначення (знайти дефінієндум і дефінієнс); 2) з’ясувати вид визначення; 3) перевірити, чи дотриму­ються усі правила щодо визначень.

У процесі визначення понять необхідно дотримувати­ся таких правил.

Перше правило співмірності (тобто дефінієндум і дефінієнс повинні бути такими, що взаємозаміняються, тобто їх обсяги повинні бути однаковими). Порушення правила співмірності призводить до таких логічних поми­лок, як:

а) «надто широке визначення»;

б) «надто вузьке визначення».

Наприклад, помилка «надто широке визначення» ви­никає тоді, коли при визначенні певного поняття вказують найближчий рід, але не вказують видову відмінність. Так, при визначенні поняття «держава» вказують рід - «орга­нізація політичної влади», а не вказують видові відміннос­ті держави.

Ще приклад. «Логіка - це наука, що вивчає мислення людини». «Логіка» і «наука, що вивчає мислення людини» - поняття не тотожні з огляду на існування (окрім логіки) низ­ки дисциплін, що вивчають мислення людини (філософія, психологія, фізіологія нервової діяльності та ін.).

Помилка «надто вузьке визначення» - це логічна по­милка, яка виникає у випадку, коли обсяг дефінієнсу є вуж­чим, ніж обсяг дефінієндуму. Так, при визначенні поняття «держава» вказують лише таку ознаку, як «управління за­гальносуспільними справами», або скажімо, «міліція - орга­нізація, яку утримує держава», або «логіка - наука, що ви­вчає поняття». У такому визначенні обсяг поняття «логіка» (дефінієндуму) буде ширшим, ніж обсяг дефінієнсу, бо логі­ка не обмежується лише вивченням понять.

Друге правило. Визначення не повинне утворювати кола, тобто поняття не повинні визначатися через самих себе. Порушення цього правила призводить до помилки «коло у визначенні» або тавтології.

Тавтологія (лат. Idem per idem - те ж саме слово) - помилкове визначення, у якому визначуване і визначаюче поняття виражається одними і тими ж термінами і не вказуються суттєві ознаки визначуваного предмета. На­приклад: «Законність - це дотримання правил законнос­ті», «Правопорушення - це порушення права», «Дисцип­ліна є дисципліна» і т. ін.

Трете правило. Визначення повинно бути чітким, зрозумілим, однозначним. Наприклад, такі визначення, зроблені з порушенням цього правила: «архітектура - це музика, що застигла», «артилерія - це бог війни» (тут ме­тафори і образні порівняння).

Четверте правило. Правило несуперечності. Необ­хідно намагатись, щоб визначення не були суперечними. Якщо ж визначення є суперечним, то воно не розкриває істотних ознак предмета, а лише вказує на множину тих ознак, які цьому предметові не належать.

У юридичній теорії і практиці важливу роль відіграє кваліфікація злочину - юридична оцінка конкретної суспіль­но небезпечної дії, відповідь на запитання про те, який злочин вчинено у даному випадку. Дати правильну квалі­фікацію злочину - значить віднести конкретну суспільно небезпечну дію до того класу предметів (злочинів), елеме­нтом якого вона є, застосувати до вчиненого те поняття, ознаками якого воно володіє.

Неправильна кваліфікація означає включення дії особи до класу предметів (злочинів), до котрих ця дія насправді не входить, застосування для предмета (дії) поняття (статті злочину), ознак якого воно не має. Не­правильна кваліфікація злочину - це помилка не тільки судова, а й логічна.

Логічність допомагає позбутися як помилок, так і опи­сів, які можуть навіть важливе перетворити у комічне. У цьо­му зв’язку В.М. Тертишник наводить цікаві приклади, які повинні стати для нас доброю порадою і застереженням. Це приклади з протоколу огляду місця подій: «На столі стояли дві пляшки - одна наполовину випита, а інша наполовину недопита»; «Рядом лежали два гудзики - один жіночий, а другий - голубий»; із протоколу допиту: «Тоді на обочині я побачив машину, за кермом якої була жінка. Вона лежала вверх дном і сильно диміла»; із характеристики: «Обвинува­чений у побуті скромний. Мав на утриманні тещу. Інших аморальних проявів за ним не помічалось».

Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину

Кваліфікація - це не одномоментный акт, а послі­довне виконання цілого ряду логічних дій. Кримінально- правова кваліфікація є неперервним круговим рухом від встановлених (пізнаних) окремих фактів до сукупності елементів складу злочину.

Кваліфікацією злочину називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально- правові' норми, яка найбільш повно характеризує ознаки цього злочину.

Для кваліфікації діяння важливо встановити і засто­сувати саме ту норму, яка містить певний конкретний склад злочину.

Згідно зі cm. 2 KK «Підставою кримінальної відпові­дальності є вчинення особою суспільно небезпечного діян­ня, яке містить склад злочину».

Обов’язковими елементами складу будь-якого зло­чину є:

1) об’єкт злочину;

2) об’єктивна сторона злочину;

3) суб’єктивна сторона злочину;

4) суб’єкт злочину.

Система кримінального законодавства повинна будува­тися на ґрунті наукової кваліфікації об’єктів кримінально- правової охорони у такий спосіб, щоб злочини були віднесені до певного розділу суворо за ознаками їх родових об’єктів.

Кваліфікація злочину - це юридична оцінка конкрет­ної суспільно небезпечної дії, відповідь на запитання про те, який злочин вчинено у даному випадку.

Кваліфікація становить собою підсумок складного процесу пізнання, успіх якого залежить від знання та до­тримання законів логіки.

Дати правильну кваліфікацію злочину - значить від­нести конкретну суспільно небезпечну дію до того класу предметів (злочинів), елементом котрої вони є, застосувати до вчиненого те поняття, ознаками якого воно володіє.

Кваліфікація злочину - одне з основних завдань право­суддя. Інтереси дотримання законності вимагають, щоб кожна суспільно небезпечна дія була кваліфікована за тією статтею кримінального закону, котра передбачає вчинене. Відхід від цієї вимоги призводить до помилок.

«Законним тлумаченням законів, - говорив Ч. Бек- карія, - є сам законодавець, а не суддя; останній має лише розглядати, чи вчинене певне діяння, що суперечить зако­ну, певною особою. Суддя має встановлювати силогізм, більшим засновком якого є загальний закон, а меншим - поведінка, сумісна чи несумісна з законом, а висновком - свобода чи покарання».

Логіко-юридичні помилки при кваліфікації злочинів

Помилка у кваліфікації злочину часто призводить до неправильної оцінки, коли не враховується чи неправиль­но кваліфікується якась одна, іноді незначна обставина чи ознака злочину.

Так, наприклад, при кваліфікації «викрадення» найбіль­ше помилок трапляється тоді, коли незадовільно оцінені і вра­ховані ознаки способу вчинення діяння (таємно чи відкрито, з насильством небезпечним для життя і здоров’я потерпілого чи не небезпечним тощо), коли визначається, чи викрадення було вчинено одним суб’єктом чи групою осіб, викрадення було закінченим чи діяння утворює лише замах на вчинення злочину, або тоді, коли визначається розмір викраденого.

Кваліфікація може бути правильною лише тоді, якщо буде застосовано саме ту норму, яка передбачає це діяння, тобто застосовано лише одну і лише певну, конкретну норму.

Взагалі, весь процес кваліфікації злочинів за своєю сут­ністю полягає у послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших суміжних злочинів.

Кожна ознака злочину, описаного законом, виділяє, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує зло­чин від інших правопорушень.

Суди припускаються помилок при розмежуванні окремих видів розкрадання. Кваліфікація може бути пра­вильною лише тоді, коли буде застосовано саме ту норму, яка передбачає це діяння, тобто застосовано лише одну і лише конкретну норму.

Важливу роль у діяльності правоохоронних органів України відіграє принцип справедливості.

«Справедливість, - вказує В.М. Тертишник, - один з найважливіших принципів правової держави як у законодав­чій, так і в безпосередньо кримінально-процесуальній діяль­ності. У кримінальному процесі реалізація принципу спра­ведливості полягає в обов’язку правоохоронних органів встановити об’єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників процесу, правильно кваліфікувати дії обвинуваченого, не допускаючи упередже­ного, необ’активного підходу до розв’язання справи, забез­печити учасникам процесу рівні можливості у досліджені доказів і захисті своїх прав, неухильно додержуватися за­кону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий пока­ранню, що відповідає його діянню, і жоден невинний не був притягнутий до відповідальності».

2.4.