Мислення як предмет вивчення логіки

Термін “логіка” в перекладі з давньогрецької означає - “зако­номірність”, “розум”, “думка”, “слово”. В процесі спілкування ми часто говоримо про “логіку подій”, “логіку речей”, оцінюємо вчинки і рішення людей як логічні або нелогічні.

Мислення вивчає не лише логіка, але і ряд інших наук, як от, пси­хологія, педагогіка, кібернетика, мовознавство, нейрофізіологія та ін. Проте, кожна із них досліджує мислення у специфічному для неї ас­пекті. Так, психологія вивчає мислення у зв’язку із індивідуальним роз­витком людини під впливом навчання, виховання, в процесі трудової діяльності; з’ясовує умови та причини, що забезпечують нормальне функціонування мислення, його зв’язок з іншими психічними явищами. Фізіологія вищої нервової діяльності розкриває механізми діяльності кори головного мозку людини, які лежать в основі мислительних про­цесів. Кібернетика вивчає мислення, моделюючи його у вигляді різних пристроїв, що виконують операції, властиві нашій мислительній діяльності.

У чому ж проявляється специфіка дослідження мислення логікою? Перш за все її цікавить абстрактне, раціональне мислення як засіб пізнання об’єктивного світу, інструмент отримання істинних знань. Логіка бере ту чи іншу думку або сукупність думок і вивчає їх з боку структури, відволікаючись при цьому від процесу їх формування і роз­витку. Мета логіки полягає у тому, щоб розкрити закони, яким підпорядковуються міркування, виробити певні схеми, правила та прин­ципи, дотримання яких допомогає уникнути помилок у міркуванні, забезпечує правильність мислення.

Свого часу Блез Паскаль підкреслював, що у здатності мислити по­лягає велич людини, її гідність, основа моральності. З ним не можна не погодитись, адже завдяки мисленню людина отримує знання про

навколишній світ, усвідомлює своє становище в ньому, приймає ті чи інші рішення, сплановує свою діяльність. Мислення відіграє дуже важ­ливу роль у процесі пізнання.

Пізнання - це складний і багатогранний процес відображення у свідомості людини об’єктивної дійсності, результатом якого є знання. Відомо, що людина пізнає навколишній світ не тільки за допомогою мислення, але й при допомозі органів чуття. Всяке пізнання почи­нається з живого споглядання. Чуттєве, або безпосереднє пізнання (те, яке дає знання про ознаки предметів і явищ, що доступні органам чуття) виступає першою сходинкою цього процесу. Його формами є відчуття, сприймання та уявлення.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів і явищу момент їх впливу на органи чуття людини. В результаті відчуття вона отримує відомості про властивості предметів - колір, звук, густину, запах, температуру тощо.

Сприймання є формою чуттєвого відображення дійсності, за до­помогою якої утворюється цілісний образ предмета тоді, коли він діє на органи чуття. Наприклад, образ рідного дому, картини, книги, пев­ної місцевості. І відчуття, і сприймання виникають під час взаємодії суб’єкта пізнання з об’єктом, проте, на відміну від відчуття, сприйман­ня відображає не просто окремі сторони і ознаки, але предмет в цілому.

Уявлення є чуттєвим образом предмета, який в даний момент не сприймається, але який сприймався раніше в тій чи іншій формі. Воно може бути відображаючим і творчим. Так, наприклад, нам завжди легко відновити у свідомості образ своєї першої вчительки, обстановку важ­ливої у нашому житті події, улюблену річ тощо. Читаючи книжку або слухаючи розповідь, кожен із нас уявляє собі на цій підставі образ того чи іншого героя, місця, певної ситуації. Уявлення носить індивідуальний характер, позаяк залежить від досвіду людини, її психічного укладу.

го) мислення, що складається з понять, суджень та умовиводів.

Кожній із цих форм мислення буде присвячено окрему увагу, а на даному етапі варто виділити характерні особливості раціонального мис­лення в цілому.

По - перше, мислення завжди носить узагальнений характер. В про­цесі пізнання окремих предметів і явищ навколишнього світу, зв’язків і відношень між ними, людина виділяє їх повторювані, загальні, істотні ознаки, на підставі яких утворюються поняття (наприклад, учбовий заклад ”, “ держава ”, ”темперамент” тощо).

По - друге, абстрактне мислення є формою опосеред-кованого відображення світу людиною. Це означає, що вона може здобувати знання про речі об’єктивного світу із отриманої раніше інформації, не звертаючись безпосередньо до органів чуття, мало того, людина здатна пізнавати те, що не може бути дано в сприйняттях, наприклад, усім відомий “квадратний корінь”.

По - третє, мислення - це дійовий, активний і цілеспрямований процес. Обираючи мету, людина визначає шляхи і способи її досягнен­ня, активізуючи при цьому всі свої здібності, пам’ять, волю, використо­вуючи вже здобуту інформацію.

По - четверте, мислення нерозривно пов’язане з мовою. Будь - яке поняття виражається словом, будь-яка думка - реченням. Мова, за ви­словом К.Маркса, є безпосередньою дійсністю думки. Мова - це засіб спілкування, засіб закріплення і передачі думок.

2.