4. Філософія і наука. Філософська рефлексія.
На початковому етапі філософія була єдиною наукою і включала в себе всю сукупність знань. Так було у філософії стародавнього світу та в період середньовіччя. Надалі розгортається процес спеціалізації та диференціації наукових знань та їх відмежування від філософії.
Цей процес інтенсивно йде, починаючи з XV-XVI ст. і досягає верхньої межі в ХVII-ХVIII ст.На цьому другому етапі конкретно-наукове знання носило переважно емпіричний, досвідчений характер, а теоретичні узагальнення робила філософія, притому чисто умоглядною шляхом. При цьому досягалися нерідко і позитивні результати, але було нагорожено і чимало дурниць.
Нарешті, в третій період, початок якого відноситься до Х1Х ст. , Наука частково переймає у філософії та теоретичне узагальнення своїх результатів. Універсальну, філософську картину світу філософія може тепер будувати лише разом з наукою, на основі узагальнення конкретно-наукових знань.
Філософія і наука тісно взаємопов'язані. З розвитком науки, як правило, відбувається прогрес філософії: з кожним робить епоху відкриттям у природознавстві, як зазначав ще Ф. Енгельс, матеріалізм повинен міняти свою форму. Але не можна бачити і зворотних струмів від філософії до науки. Досить вказати на ідеї атомізму Демокріта, що залишили незгладимий слід у розвитку науки. Філософія і наука народжуються в рамках конкретних типів культури, взаємно впливають один на одного, вирішуючи при цьому кожна свої завдання і взаємодіючи в ході їх вирішення. Наука – это сфера человеческой деятельности, функцией которой является теоретическая схематизация и выработка объективных знаний о действительности; отрасль культуры, которая существовала не у всех народов и не во все времена. Философия является учением об общих принципах бытия, познания и отношений человека и мира.
Питання про напрямок розвитку знань — чи воно грунтується на відчуттях, досвіді і підіймається до раціональнотеоретичних узагальнень, чи, навпаки, має вихідний фундамент у розумі і рухається до досвідної, чуттєвої сфери — було тісно пов'язане з дослідженням теоретикопізнавальноЇ специфіки форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) і форм раціонального знання (понять, суджень, умовиводів).
У сучасній науці виявилась структурна складність, неоднорідність компонентів або "шарів" емпіричного і теоретичного знання. Емпіричне знання як система взаємопов'язаних спостережень, вимірювань і експериментів, що задовольняють критерії побудови і розвитку наукового знання, має специфічні ознаки порівняно з чуттєвим (досвідним), повсякденним знанням не в останню чергу і тому, що теоретичне знання обумовлює особливості конструювання спеціальних приладів, експериментального обладнання. Теоретичне знання в науці відрізняється від повсякденного раціонального знання, оскільки відповідає вимогам наукової та філософської логіки та методології науки і чіткості та однозначності використання понять і мови науки взагалі, Розвиток наукового пізнання від теоретичних конструкцій розуму до пошуку реальних прототипів цих конструкцій в об'єктивному світі — це прояв дедалі зростаючої ролі людського розуму в процесі пізнання. Не тільки математика, а й логіка і фізика нині дають численні приклади, коли чисто теоретично сконструйовані системи накладаються як пояснювальні схеми на певні фрагменти, "зрізи" дійсності і виявляють свою, на перший погляд, дивовижну емпіричну фундаментальність. Такий механізм руху пізнання визначав перехід від неевклідових геометрій до розуміння фізичного простору в теорії відносності. Поняття джерела знань про світ — відчуттів, досвіду, емпіричного знання — відрізняється від поняття джерела (начала) побудови знання. Лише на ранніх стадіях наукового дослідження, коли здійснюється перехід від переважно емпіричного вивчення об'єктів до їх теоретичного опанування, конструкти теоретичних моделей створюються через безпосередню схематизацію досвіду. А потім вони використовуються в функції засобів побудови нових теоретичних моделей, і цей засіб починає домінувати в науці. А це означає, що є глибока раціональна ідея в теорії пізнання І. Канта, коли він веде мову про апріорні передумови знання. Цілком очевидно, що дилема теорії пізнання XVII—XVIII ст. — від досвіду, відчуттів рухатись до побудови теорії, чи, навпаки, - сьогодні має надуманий вигляд. Обидва шляхи діалектичне поєднуються в процесі пізнання.Рефлексія — це унікальна здатність людської свідомості в процесі сприйняття діяльності сприймати й саму себе, внаслідок чого людська свідомість постає як самосвідомість (знаня про знання або думка про думку). Підставою її є саморефлексія (у буквальному значенні - обертання думок тому, на себе; тобто на свої уявлення про світ, про себе, на аналіз своїх власних принципів і позицій). Ще Аристотель визначав філософію як "думку про думки", тим самим виділяючи в якості основного філософського методу - рефлексивність. Таким чином, у філософії рефлексія є фундаментальним основою як безпосередньо самого акту філософування, так і умовою спроб подолання вже наявних концепцій і установок. Тобто, рефлексія - це спосіб критичного осмислення існуючих світоглядних позицій, спроб їх підтвердження або конструктивного подолання. Можна виділити кілька ступенів або видів рефлексії: O рефлексія як психологічний акт на елементарному рівні, коли людям властиво аналізувати свої дії і вчинки з точки зору буденних, буденних уявлень, життєвого досвіду і того чи іншого рівня власної культури; O наукова рефлексія: аналіз і критичне переосмислення теоретичного знання, заснованого на методах та прийомах наукових досліджень, що застосовуються в тій чи іншій галузі науки; O і, нарешті, філософська рефлексія як усвідомлення й осмислення, перш за все, граничних підстав буття, мислення, пізнання, цінностей, людської культури в цілому.