60. Софійний та епістемний способи філософського мислення

Виникнення філософія покладає початок її буттю. Реальна філософія живе сполученням філософських ідей різних часів і різних кінців світу; це реальне здій. філософської думки, це багатоманітне буття філософських ідей.

Логос – об’єктивний закон, чітке знання, сповнене змістом. Такий спосіб походження філософії називають епістемним (гр. - „епістема” – знання) прагнення передусім логічно відтворити світ і людину в ньому шляхом упорядкування наявного знання. Це вчення Аристотеля, Ф. Аквінського, Е. Канта, Гегеля, школа позитивізму ХХ століття. У них філософська думка спрямована на упорядкування дійсності, орієнтується на знання наукового типу.

Філософія історично є акт культурного сходження, подолання міфу, софійний спосіб буття: Платон, Августин, Кіркегор, Ніцше. Для них філософські знання – це універсальний засіб самовизнання й само піднесення людини. Вони не споглядають буття, а ніби перебрідають вбрід, долаючи супротивну течію.

У процесі розвитку філ-ї спостерігається певний ритм: період переважання софійного типу породження і здійснення філос-х ідей змінюється періодом поширення, а то й панування епістемної філ-ї. Софійний спосіб філ-ня виходить на передній план, починає переважати тоді, коли потрібне породження нових ідей, розширення горизонтів філ. Мислення.

Софійна філософія здатна висловлення практично нескінченної смислової глибини.

Епістемна філософія – відіграє упорядковуючу, організуючу роль.

Ці способи є однаково істотними для здійснення філ-єю її соціально-культурного призначення. Їхня смислова сполученість надає філ-її стабільності і динамізму, робить її водночас здатною до упорядкування і до творення нових смислів.