Взаємозв’язок мислення та мовлення

Мислення дорослої нормальної людини нерозривно пов’я­зане з мовленням. Думка не може ні виникнути, ні протікати, ні існувати поза мовою, поза мовленням. Мислимо словами, які вимовляємо вголос або проговорюємо про себе, тобто мислення відбувається у мовній формі.

У мовленні думка не тільки формулюється, а й формується, розвивається. Спеціальними приладами можна зареєструвати при­ховані мовні (артикуляції) мікрорухи губ, язика, гортані, які зав­жди супроводжують розумову діяльність людини, наприклад під час вирішення різних завдань. Тільки глухонімі від народження люди, які не володіють навіть кінетичною (“ручною”) промовою, мислять на основі образів. Іноді може здатися, що думка існує поза словесною оболонкою, що іншу думку важко висловити словами. Але це означає, що думка не зрозуміла собі самому, швидше не думка, а незрозуміле загальне уявлення. Зрозуміла думка завжди пов’язана з чітким словесним формулюванням.

Неправильна і протилежна думка про те, що думка і мова, по суті, одне і те саме, що мислення - це мова, позбавлена звучання (“мова мінус звук”, як вважають деякі вчені), а мова - “озвучене мислення”. Ця думка помилкова хоча б тому, що одну й ту саму думку можна висловити різними мовами сотнями різних звукоспо­лучень. Відомо також, що існують слова-омоніми (слова з однако­вим звучанням, але різним змістом: “корінь”, “коса”, “ключ”, “реакція” тощо), тобто одне і те саме слово може висловлювати думки, різні поняття.

Один з видів мовлення - внутрішнє мовлення (без звуків). Воно є формою існування внутрішніх мисленнєвих дій, і саме тому процес інтеріоризації (перетворення зовнішніх дій у мисленнєві), проходячи ряд етапів, про які вже йшлося, обов’язково завершу­ється етапом, коли дія коментується й контролюється за допомо­гою мовлення не зовнішнього (промовляння вголос), а внутріш­нього, часто скороченого й згорнутого.

Сучасні психологічні дослідження свідчать про діалоговий характер мислення людини, зокрема її внутрішнього мовлення. Згідно з підходом М. Бахтіна, відомого дослідника творчості Ф. Достоєвського, діалог, дискусія характеризується не стільки присутністю двох або більше співбесідників, скільки наявністю двох або більше позицій, поглядів на ситуацію, завдання, мету ді­яльності тощо.

Мисленнєва дія, думка часто розгортаються як таке зіткнення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мовленні. Перехід від думки до внутрішнього мовлення й від останнього до мовлення зовнішнього, повноцінного вербалізова- ного висловлення думки - процес не тільки не прямолінійний, а загалом такий, що не може бути описаний на площині. Навіть більше: щоб його описати, недостатньо і трьох вимірів простору. За влучним висловом Л. С. Виготського, думка нависає хмарою змісту і може або пролитися, або не пролитися дощем слів.

Перетворення особистісних сенсів у значення робить процес переходу від думки до слова досить складним, а часом неперебор­ним для людини. Проілюструвати сказане можна не тільки на прикладах написання художніх творів, а й на відомій майже кож­ному ситуації оволодіння іноземною мовою, перших спроб спілку­вання нею. Людина може мати досить вагомий запас слів, знати граматику й синтаксис, отримувати позитивні оцінки в навчальних умовах і при цьому принципово не володіти навичками так званого активного мовлення. З психологічної точки зору це означає, що не- сформоване вміння висловлювати свої думки в новій знаковій си­стемі, якою завжди є нова мова (до речі, це може бути й загалом інша знакова система - креслення, ноти та ін.). Саме в значенні слова криється вузол тієї єдності, яка називається мовленнєвим мисленням. Це відбувається тому, що значення слова - явище мо­вленнєве й мисленнєве водночас, тобто належить як до сфери мо­влення, так і до сфери мислення. Разом з тим значення слова - єд­ність не тільки мислення і мовлення, а й єдність узагальнення і спі­лкування, комунікації і мислення.

Однак значення слова - не більше ніж потенція, яка реалізу­ється в живому мовленні, значення - тільки один камінець у складній будові сенсу. Сенсом у такому контексті є сукупність усіх психологічних фактів, які викликає в нашій думці слово, почуте або промовлене. Саме семантичні, пов’язані зі значенням моменти переважають у внутрішньому мовленні.

Внутрішнє мовлення є суто предикативним, тобто в ньому предикати (дієслова, інші слова, які позначають дію) суттєво переважають над словами, які позначають те, про що йдеться. Це відбувається тому, що тема, на яку розмовляємо самі із собою, нам, як правило, добре відома.

Внутрішнє мовлення, за Л. С. Виготським, - це мислення чи­стими значеннями. Воно не збігається з думкою, тому що не збігаються одиниці мислення й мовлення. Те, що в думці міститься симультанно (тобто одночасно), у мовленні розгортається суксе- сивно (тобто послідовно). Отже, думка не збігається не тільки зі словами, а й зі значеннями слів. Тому процес розуміння думки, не­залежно від того, промовлена вона вголос чи ні, не є безпосереднім процесом. Думка, як зазначає Л. С. Виготський, породжується не іншою думкою, а мотивуючою сферою людини. Тому й зрозуміти слово, думку означає передусім зрозуміти мотив, те, заради чого думка промовляється.

Процес розуміння мовлення тісно пов’язаний з ширшою про­блемою розуміння людиною, яка спілкується, не тільки слів, ре­чень, а й того, що стоїть за ними: думок, намірів, мотивів, ставлень. Однак слово, як вказують, для того й дається людині, щоб вона все це приховувала. Про глибину проникнення в завуальований зміст, тобто про можливості розуміння мовлення, психологи дізнаються завдяки такій методиці, як, наприклад, методика визначення рівня розуміння сенсу прислів’їв.