Види мовлення

Мовлення людей залежно від різних умов набуває своєрідних особливостей. Відповідно до цього виокремлюють різні види мов­лення.

Насамперед розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.

мікрорухи мовного апарату на момент мовчання. Внутрішнє мов­лення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже ніколи не іс­нує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншій зрозумілу їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зов - нішнього мовлення, зрозумілого іншим.

Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необ­хідним під час спілкування. Залежно від того, що людина викори­стовує та час спілкування звуки мови чи “мову тіла”, мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мов­лення (мовлення жестів) часто досить інформативне воно залиша­ється ніби акомпанементом до основного тексту звукового мов­лення. Зважаючи на те, що саме використовує людина - звуки мови чи письмові знаки, розрізняють усне та письмове мовлення.

Усне мовлення - основний різновид мовлення, який є звуч­ним і сприймається іншими за допомогою слуху.

Письмове мовлення - це вид мовлення, що здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів).

Історично письмове мовлення виникло пізніше за усне. Під час усного мовлення людина сприймає слухачів, їхню реакцію на слова. Письмове та усне мовлення перебувають у досить складній взаємозалежності. Вони тісно взаємопов’язані між собою.

Письмове та усне мовлення виконують зазвичай різні функ­ції. Як правило, усне мовлення функціонує як розмовне мовлення в ситуації бесіди, письмове - як мовлення ділове, наукове, більш безособистісне. Письмове мовлення спрямоване переважно на пе­редачу більш відстороненого змісту, тоді як усне мовлення більшою мірою породжується безпосереднім переживанням. Звідси ряд відмінностей у побудові письмового та усного мов­лення і в засобах, які кожне з них застосовує. Історії добре відомі 137 великі письменники, які були слабкими ораторами, і видатні ора­тори, читання виступів яких не справляє на читачів враження через втрачання промовою значної частини своєї чарівності. Розмовне усне мовлення - ситуативне. Інколи достатньо одного слова для того, щоб зрозуміти свого співрозмовника.

Письмове ж мовлення вимагає систематичного, логічно пов’язаного викладу. У письмовому мовленні все має бути зрозу­мілим виключно з його власного смислового змісту, з його конте­ксту. Письмове мовлення - контекстне мовлення.

Письмове мовлення вимагає особливої продуманості, плано­вості, усвідомленості. В умовах усного спілкування співрозмовник певною мірою допомагає регулювати мовлення. Безпосередній контакт зі співрозмовником у розмові швидко виявляє непорозу­міння. У письмовому мовленні безпосереднє регулювання мовлення того, хто говорить, з боку співрозмовника або слухача відсутнє. Той, хто пише, повинен самостійно визначити побудову свого мовлення так, щоб воно було зрозумілим для читача.

Усне мовлення може набувати вид діалогічного або моноло­гічного. Існують різні види як письмового, так і усного мовлення. Усне мовлення може бути і розмовним (мовленням-бесідою), й ораторським виступом (доповіддю). Лист за своїм характером і стилем також буде відрізнятися від наукового трактату тощо.

У щоденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв’язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове. Мо­нологічне мовлення - це таке мовлення, під час якого говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її. Прикладом моноло­гічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення. Усі види мовлення взаємопов’язані між собою та мисленням людини і пот­ребують розвитку у дітей. Первинне оволодіння рідною мовою здійснюється у процесі спілкування дитини з дорослим. Тільки так досягається істинне розуміння сутності мовлення. Дитина норма­льно оволодіває мовленням - навчається говорити, користуючись 138

мовленням у процесі спілкування. Кожна особистість повинна прагнути до розвитку всіх видів мовлення, оскільки його характе­ристики свідчать про глибину і якість розуму людини.

8.3.