Поняття про мову і мовлення

Проблема психологічних особливостей мовлення, його ролі у спілкуванні та формуванні свідомості є важливим розділом психо­логії. За допомогою мовлення люди обмінюються думками, пере­дають свій настрій, почуття, досвід тощо.

Мова - це суспільно зумовлена система словесних знаків, які є засобом спілкування в цьому суспільстві.

Мова виникла у процесі становлення самої людини як суспіль­ної істоти, у процесі спільної трудової діяльності. Біологічними пе­редумовами виникнення мови були звуки та рухи, які спостеріга­лись у пращурів людини і слугували засобом спілкування, задово­лення потреби в обміні думками, у пізнанні властивостей предме­тів та явищ, що оточували людину, і позначалися словами. Ком­плекси звуків, якими позначалися певні об’єкти, набували певного значення, ставали спільними для людей засобами обміну думками.

Мова - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащад­кам, отримують можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Мова є засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми.

Мовлення - процес використання людиною мови для спілку­вання з іншими людьми.

Мовлення виконує ряд важливих функцій:

1. За допомогою сигналізації через слово позначається пред­мет, дія, стан та ін. Зі словом пов’язане уявлення про предмет або явище.

2. Функція узагальнення обумовлена тим, що слово позначає предмет (його якості, дії та ін.), який воно узагальнено відображає. Кожне слово має певне значення і визначається через функцію певного предмета в системі людської діяльності.

3. Комунікація (спілкування) полягає в передачі людьми одне одному певних думок, суджень, почуттів, тим самим здійснюючи взаємовплив.

4. Експресія полягає в передачі особою емоційного ставлення до змісту мовлення і до людини, на яку воно спрямоване.

Мова і мовлення тісно взаємопов’язані та становлять собою єдине ціле. Отже, мовлення виступає як психологічна діяльність, що виявляється у спілкуванні людей за допомогою мови. Останнє - це суспільно-історичне явище, що зумовлене національ­ними особливостями, на відміну від мовлення, яке є не що інше, як загальнолюдське явище і в кожному конкретному випадку чітко індивідуальне. Володіючи однією і тією самою мовою, мовлення людей буде різнитися залежно від віку, характеру діяльності, сере­довища тощо. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, пере­конливе, іншої - навпаки, обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому й виявляється відмінність мовлення одних людей від інших.

Індивідуальність мовлення пояснюється, по-перше, різним рівнем володіння мовою (словниковим запасом, граматикою, фонетикою). Доросла людина має словниковий запас, яким корис­тується активно (активний словник), і далеко більший словнико­вий запас, яким володіє пасивно (пасивний словник), тобто знає значення слів, але не вживає їх. Так, учені США в результаті дос­ліджень встановили, що серед 80 000 слів, якими люди користува­лися під час телефонних розмов, виявилося лише 2 240 основних словесних одиниць та 5 000 різних інших слів. Натомість автори високохудожніх романів вживають близько 10 000 слів. Мовозна­вці вважають, що запас слів, значення яких людина знає, у 5-6 ра­зів перевищує її активний словник. Звичайно, точну цифру назвати неможливо, оскільки словник у зв’язку з різноманітністю видів людської діяльності постійно змінюється й поповнюється новими словами та виразами. Зрозуміло, що словниковий запас у людей неоднаковий, і тому та людина, у розпорядженні якої більше слів, може висловлюватися точніше, слова обирати виразніші, опису­вати події барвистіше, ніж та, у якої бідний словник.

Індивідуальність мовлення проявляється і в будові її вимови. Одна людина вимовляє звуки чітко, ясно, голосно, друга - тихо, невиразно, третя - розмовляє швидко, збуджено, а інша - повільно, не поспішаючи, а дехто має певні вади у вимові (заїкання, шепеля­вість тощо).

Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, які замінюють безпосередні предмети та їх влас­тивості. Як подразник, слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене.

Існування слова пов’язане з діяльністю периферійного апа­рату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Периферійний апарат має таку будову: 1) надгортанник; 2) піднебіння; 3) язик; 4) ротова порожнина; 5) глоткова трубка. Кожний з цих органів відіграє певну роль у створенні звуків. Діяльність периферійного мовного апарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і фун­кцією якої вона є. Ця функція властива лише людському мозку.

8.2.