Про безперервне озлоблення поміж козаків; про обмову Многогрішного Мокрієвичем; про взяття йогоу Многогрішного, з товаришами до Москви і про вічне заслання їх у різні місця; про вибрання після Многогрішного на гетьманство Івана Самойловича; про дані йому монарші статті і про його попереднє життя; про царських послів, що мали бути на царських комісіях з поляками; про Дорошен- кову піджогу турків на поляків і на взятт

Кам’янця-Подільського; про розгром Дорошенком Ханенка, який не пускав Дорошенка йти під Кам’янець; про взяття турками й Дорошенком Кам’янця і про турецьку ласку крем’янчанам; про від'їзд з-під Кам’янця турецьких і козацьких із Дорошенком військ та про лядський жаль на втрату преміцного Кам’янця; про Дорошенкове повернення з-під Кам’янця і про повітання його під Христинівкою уманцями; про простору Дорошенкову мову do уманців з ганою за їхню непостійність і з побажанням, щоб схилилися під його реймент, та про схильність до того уманців; про ласкаве відпущення уманців назад і про його прибуття у Чигрин; про страту в Чигрині одних, а в Умані інших уманців; про встановлення уманським полковником Гродзенка і про віддачу в Чигрин Ханенчихи й Білогрудихи; про уманський гнів за те на Дорошенка і про прислання від Дорошенка в Умань двох охотницьких полків для ускромлення бунтів; про нерозумний вчинок в Умані тих полковників і про їхню погибель; про піймання ордою Гедеона Хмельниченка з іншими і про відіслання його з Криму

в Стамбул.

ѳку від покладення меж темряві 7180, а від з’явлення в світі плоттю другого Адама господа Христа 1672. Ще не задовольнила тоді свого жадання озлоба й ворожнеча, що панувала поміж козаками, ще заздрість, що жила в них, давала свої наслідки, побуджую- чи одних на одних, і тим доводила вітчизну їхню Малу Росію у крайнє запустіння, бо й гетьман цьогобічний Дем’ян Ігнатович Многогрішний ледве прожив на своєму гетьманстві чотири роки, а вже його фортуна відразу, відступившись від нього, відчинила двері його ворогам на відкинення його від тієї гетьманської влади. Kapno Mo- крієвич, його військовий генеральний писар, з іншими своїми товари- шами ⁴⁹² провідав (чи праведно, чи неправедно), що Многогрішний начебто почав був чинити таємні кореспонденції з тогобічним гетьманом Петром Дорошенком ⁴⁹³, знамірюючись, так само, як Дорошенко, схилитися під Турецьку державу ⁴⁹⁴, і таємно засвідчив про те до монаршого престолу своїм писанням ⁴⁹⁵.

⁴⁹⁶ Многогрішного таємно вивезли з Батурина через Путивль і Севськ на Москву. Змова сталася в ніч з 12 на 13 березня (за ст. ст.). Ніякого царського посланця при цьому не було. Вже у Севськ було вислано стрілецького сотника Горюшкіна — перестріти й забрати гетьмана до Москви.

⁴⁹⁷ 3 K. Мокрієвичем поїхав ще протопоп С. Адамович.

⁴⁹⁸ Допити почалися 14 квітня (за ст. ст.) 1672 p.

I. Самойлович. Малюнок з Літопису C. Величка (19).

⁴⁹⁹ Звірено за вид.: Д. Бантыш-Камен- ский. Источники.— Ч. I.— C. 234—248. Собрание.— T. I.

⁵⁰⁰ Пропуск. Источники: «Літа 7180, травня в 25 день», тобто 1672 p.

з монаршим указом до генеральної старшини, щоб видали гетьмана Многогрішного, а на його місце поставили собі іншого гетьмана. Ha той указ наклепники й недруги, старшина Многогрішного, бувши тому раді, прийшли вночі в Батуринський замок і, заставши вдома свого гетьмана Многогрішного, що був безпечний і не сподівався від них до себе жодної підступності, взяли його й віддали до рук тому посланцеві царської величності ⁴⁹⁶. Той, взявши бідного гетьмана і ще кількох значних осіб, його добрих друзів, спровадив їх до Москви. A щоб ліпше доказати про знамірену зраду, поїхав із тим монаршим посланцем і згаданий його генеральний писар Мокрієвич з товаришами ⁴⁹⁷. A коли спровадили його, Многогрішного, до Москви і розглянули вину ⁴⁹⁸, то відразу його самого з дітьми заслано до міста Архангельського, а інших до Сибіру і в інші віддалені краї на вічне заслання. A на місце Многогрішного дозволено генеральній старшині, полковникам та всьому цьогобічному Запорозькому війську вибрати собі, як казав і вище, іншого гетьмана.

Після цього монаршого дозволу й указу, коли прибув на Україну боярин, воєвода й білогородський намісник князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, генеральна старшина, полковники і все військо, з’їхавшись докупи 17 червня названого вище 1672 року між Конотопом і Путивлем біля Козацької Дуброви, самохітними голосами й дозволом обрали й постановили собі гетьманом Івана Самойловича, що був при Многогрішному генеральним військовим суддею.

Той Іван Самойлович був священичий син, а в час тогобічної руїни й розору, коли багато тогобічних людей переходили для вигіднішого життя на цей бік Дніпра, то й він, Самойлович, зі своїм батьком-священиком, бувши небагатий, прийшов на цей бік Дніпра і почав жити в місті Красному Колядині, а що достатньо знав коза- ко-руське письмо, був розумний, красної вроди, добрий, схильний та прихильнийдо всіх людей, то й був через те (та й писав він красно) постановлений невзабарі в час гетьманства Брюховецького в тому- таки Красному Колядині сотенним писарем. Потім при сприянні Стефана Потребича-Гречаного, генерального писаря Брюховецького, вчинено його у Веприку, місті Гадяцького полку, сотником, потім перемінено з веприцького сотництва на красноколядинське. A з красноколядинського сотництва при сприянні того-таки генерального писаря Гречаного поставлено його від Брюховецького наказним чернігівським полковником, і жив він у місті Седневі. Потім на Глухівській раді, при обранні на гетьманство Многогрішного, поставлено його, Самойловича, й генеральним військовим суддею. I нарешті, Бог йому сприяв, після взяття Многогрішного на Москву однодушним словом і голосами Запорозького війська його вибрано й поставлено біля Козацької Дуброви, як сказано про це й вище, гетьманом того всього Запорозького війська. A при цьому поста- новленні були споряджені і вручені тому-таки військові з усією старшиною від князя Григорія Григоровича Ромодановського з товаришами такі царської пресвітлої величності статті⁴":