Про вибрання Виговського на гетьманство після Хмельницького; про листи його до запорожців, послані через нарочних послів, із висловленням своєї вірності; про вислання їм, запорожцям, грошей і про відповідь йому на те запорожців.
Після смерті і знаменитих похоронів у Суботові гетьмана Запорозьких військ Богдана Хмельницького, ще не відправляючи й лядських послів, генерала Пнемевського з товаришами, було вчинено між старшиною й черню городового Запорозького війська раду, кого вибрати на місце Хмельницького новим гетьманом.
Здобути цей гонор таємно старався Виговський, отож найбільше він і радив учинити постановления гетьмана (до чого штовхала його і власна на той час потреба), щоб підупала Україна не була сиротою без свого власного господаря. Допомагали Виговському у тому вибранні на гетьманство і згадані вже лядські посли 701, які надихнули своїм духом Виговського на відступництво від російського союзу і щедро його обнадіяли як словесними й письмовими пропозиціями, так і листовними королівськими упевненнями B його, королівській, ласці. A що при погребі Хмельницького не було кількох полковників, у тому числі й Мартина Пушкаря 702, через це була щодо обрання гетьмана незгода і те вибрання протяглося кілька тижнів 703. Відсутніх полковників було запрошено в Чигрин на ту гетьманську елекцію через особливі листи. Полковник полтавський Пушкар завчасу провідав, що багато хто хоче вибрати на гетьманство Виговського, і, маючи до нього свою особливу антипатію та недоброхітство, не лише не поїхав на те вибрання з Полтави, але й відпровадив і листоподавця із лайливими й ущипливими словами на Виговського, сказавши, що вважає Виговського не достойним гетьманського уряду і знає на ту достойність кращих та заслуженіших товаришів у Запорозькому війську.Сонм старшин і черні Запорозького війська, що зібрався в Чигрині на гетьманську елекцію, був тоді частково скорумпований Виговським 704, а частково був обнадіяний його ласкою та увагою і визнав Пушкаря за противника своєї волі і загального добра 705; отож рада, вже не чекаючи його голосів, учинила одноголосно
гетьманом Виговського.
Він тоді, вступивши на той гетьманський уряд і прийнявши до своїх рук належні гетьманському гонорові клейноди, розпустив додому задоволену постановою старшину і го- родове Запорозьке військо і чесно відправив з невідмінною своєю пошаною й доброзичливістю до Корони Польської і згаданих польських послів 706. A до Запорозької Січі він зараз-но виправив своїх посланців і написав до запорожців отакий свій лист 707:706 Див. приміт. 701. Треба сказати, що в цей час Виговський приймав багатьох послів. Тут були шведські посли (Г. Лілієкрон), відпоручники Туреччини, Криму, Волоської та Мунтянської земель і Австрії. Австрійські посли намагались поєднати Польщу з Україною, але успіху не мали. Ha початку жовтня зі Швецією було постановлено офіційний договір. Величко цих фактів не знає, взагалі дані його про цей час ідуть тільки від Твардовського.
707 Частина істориків бере під сумнів ці листи щодо їх автентичності. Ми знаємо, однак, факт, що Виговський у цей час таки листувався з Запорозькою Січчю — він казав про це московському послу Кікіну ще 31 серпня. Крім того, листи впадають у тон тої ідеології, з якою справді виступає в цей момент Січ у своїй опозиції до городового війська. Але Величкова стилізація листів відчутна.
708 Див. приміт. 703.
709 Виговський справді це скрізь підкреслював, хоч невідомо, чи було TO щиро.
Пане отамане кошовий війська низового Запорозького з усім старшим і меншим товариством, до нас вельми зичливі панове й брати!
Оце нині обійняла нас велика скорбота й печаль, адже невблаганна смерть відняла від нас і від вас, усього війська Запорозького, любого й доброго вождя й гетьмана нашого Богдана Хмельницького і постановила віддати його від нас до земних надр. Це було вчинено в минулому серпні після Великої Пречистої, коли згідно його передсмертного бажання ми перенесли його з Чигрина в Суботів і поховали в кам’яній церкві, поставленій на його, небіжчика, кошти. Але ми загаялися звідомити про ту небіжчикову кончину вас, наших братів, і це сталося від того, що зараз-таки після похорону небіжчика генеральна старшина й полковники, як і вся чернь Запорозького війська, що була тут, на похоронах небіжчика, старалися постановити над собою нового гетьмана.
Це вибрання через їхні незгоди й неузгоди протяглося аж кілька тижнів 708. Нині ж, за божим благословенням і своїм позгодним та єдинодушним словом, вони, панове старшина і чернь Запорозького війська, вибрали й постановили собі за вождя й гетьмана мене, Виговського, вручивши вже мені й клейноди військові, які належать до гетьманського уряду, їх я, над моє хотіння 709, хоч і прийняв до своїх рук, однак без волі і згоди вас, наших братів, усього війська низового Запорозького, зовсім затверджуватися на тому гетьманському уряді не хочу,Група запорожців (20).

710 Дата сумнівна, вона підведена під Величкову дату обрання Виговського (12 вересня).
711 Термін у часи Виговського не вживався.
712 Лист вважається неавтентичним, повторює помилки Величка, хоч тогочасну ситуацію змальовує досить правильно (див. приміт. 707).
оскільки ви, військо низове Запорозьке, складаєте корінь і утвердження честі та вікопомної слави іншим городовим україно-малоро- сійським військам, правдешньої братії своєї; отак хай і влада ваша верховодить і має силу у вибранні й постановленні собі гетьмана. Вільно вам, братам нашим, мене від того уряду відмінити, а поставити й затвердити за своїм бажанням на ту достойність іншого. Як і попередник мій, славної пам’яті Богдан Хмельницький, який у різних випадках за свого уряду чинив усе лише з відома й поради вашої, своїх братів, війська Запорозького, так і я, коли залишуся без зміни на своєму нинішньому уряді, ходитиму його, мого попередника, шляхом, не принижуючи честі й сили вашої, війська Запорозького, і буду все погоджувати з вашою волею. I коли ваша, братів наших, одноголосна згода неодмінно дозволить мені лишатися на цьому гетьманському уряді, то, виписуючи вам свій низький уклін, дуже прошу вашої милості панства, щоб і до мене заховали таку свою братерську приязнь, любов і старання, які мали до попередника мого пана Богдана Хмельницького, і в чому не прикличе воєнна потреба, щоб допомагали мені задля оборони своєї малоросійської вітчизни мужньою й великодушною своєю силою,— труд оцей ваш буде винагороджений коли не мною, то напевне богом і матір’ю вашою Малою Росією.
Згідно небіжчикового, пана Хмельницького, заповіту, щоб поминали душу його в тамтешній січовій церкві у ваших братерських серцях, посилаємо вашій милості панству через цих нарочник посланців дві тисячі наших битих талярів, а третю тисячу з нашої власної шкатули. їх, ваша милість панство, звольте ласкаво прийняти і розподілити поміж себе, винагородивши слушно й тамтешніх церковних служителів і наказавши їм відправляти цілорічні сороко- усні молитви за небіжчикову душу і за наше спасіння. Це все виклавши і просячи про швидку до нас відповідь, зичимо щирим серцем вашій милості панству, любим братам нашим, доброго здоров’я від пана Бога і щасливо заживати на довгі літа життя-буття.
3 Чигрина, 16 вересня 1657 року 7І0.
Іоанн Виговський,
новопостановлений його царської пресвітлої величності Запорозького війська і всієї Малої, що лежить обіруч Дніпра711,
Росії гетьман.
Ha той лист Виговського учинена була від запорожців та Січі така відповідь 712:
Ясновельможний малоросійський обох берегів Дніпра і всього війська Запорозького новопостановлений гетьмане Виговський, до нас вельми милостивий пане-брате і ласкавий добродійнику!
Ми відібрали у вашому панському до нас, низового Запорозького війська, листі, посланому через нарочних посланців, два звідомлення: сумне й радісне. Перше наповнило вщерть наші серця печаллю й обтяжило, адже через невідворотну смерть за декретом вишнього Бога, що володіє людським життям, позбулися ми свого гетьмана, доброго вождя і старатливого оборонця від ворогів вітчизни нашої пана Богдана Хмельницького, якому, після численних тутешніх подвигів та трудів, хай подасть Господь Бог на лоні Авраамовому, в райських поселеннях вічне заспокоєння, щиро того зичимо. Однак інше, тобто вибрання на гетьманський уряд вашої панської милості, нас частково звеселило і зменшило теперішню печаль, бо осиротіла вітчизна наша, одержавши собі нового господаря — вас, може бути під вашим проводом певна своєї оборони від ворожих відступів і обмов.
Тільки ж те вибрання і постановления ваше не повинно було зачинатися й вершитися без волі й ради нашої, всього низового Запорозького війська, а лише через панів генеральну старшину, полковників і все городове українське військо, оскільки небіжчик Богдан Хмельницький прийняв начало свого гетьманства не в Чигрині, але в нашому Січовому коші, і не від городового, але від нас, низового війська Запорозького; і при нашій погодженості, а найбільше при всесильній божій помочі, щасливо переміг у перше літо своєї війни ворога. Але оскільки це вже сталося, то й ми для загального добра нашої малоросійської вітчизни того постановления порушувати і знімати не хочемо, кладучи те на премудрий божий нагляд, як кажуть ото в приказці: «Голос людський голос побиває божий»,— і приєднуємося до голосу й волі людських, братів наших малоросійських, які вибрали й постановили на ту гетьманську достойність вашу милість пана 713. Тим більше, що ми прочитали в листі вашім панськім, який написали оце до нас, таку обітницю й убезпечення, що, лишаючися на тому гетьманському уряді, йтимеш шляхом свого попередника, славної пам’яті Богдана Хмельницького, заховуючи в своїй ласці нас, військо низове Запорозьке, і без нашої волі та військової ради не зачинаючи ніяких затівок та новинок, не кажучи вже про те, коли йтиметься про загальне добро чи занепад нашої вітчизни. Коли це ваша милість пан виконуватимеш дійово, то й від нас, всього низового Запорозького війська, можеш бути певний у щирій до себе приязні та зичливості і матимеш в усіх своїх бажаннях невід- мовну прихильність та військову запомогу.713 Є дані, що запорожці не визнали вибрання Виговського на гетьмана. Я. Барабаш, що був тоді кошовим, оголосив цей вибір недійсним, оскільки стався без участі Запорозької Січі.
714 Посли, що були від Січі в Москві, засвідчили 23 листопада, що Виговський із старшиною зрадили царя, бо поновили таємний союз з Ракочієм, шведами, волоським та молдавським господарями, а також відновлюють приязнь із татарами.
Про прихилення до Корони не йшлося, хіба така загальна фраза: «Беруть собі за панів інших царів, королів і князів невірних» (див. приміт. 706).710 Мається на увазі похід російського війська на Литву в 1654 p. і в Інфлянти (Ліфляндію) в 1656 p. (див. приміт. 558).
Тільки ж турбує нас у тих ваших панських убезпеченнях та зобов’язаннях якась непевність, бо після смерті небіжчика пана Хмельницького писав ваша милість пан від себе одного (як звідоми- лися ми з певного донесення) до найяснішої польської Яна-Казими- рової королеви, шукаючи в неї собі ласки і просячи в неї клопотання до його королівської величності, бо хочеш відкинутися від держави й сильної протекції пресвітлого і самодержавного Олексія Михайловича, всеросійського монарха, а присвоїти і підхилити по-колишньому до Корони Польської714 вітчизну малоросійську, яка завдяки військовій зброї відсіклася і звільнилася від неї під керівництвом покійного гетьмана нашого Богдана Хмельницького з великим пролиттям крові наших братів. Коли маєш учинити таке непремінно, то завчасу знай, що ми, військо низове Запорозьке, не будемо в тому слідувати вашій волі і не хочемо накладати зрадницького титулу на наше славне ім’я. Ta й хай сама ваша милість пан зволить лишень роздивитися і цілком уважити, під яким монархом ми можемо сподіватися собі ліпшого життя і без сумніву визначати свій майбутній добробут, а тоді робить висновки, чи бути нам під єдиновірним православним государем, царем московським, якого ми ще нічим не образили, чи під чужовірною, що перебуває в римській відступницькій релігії та блуді, Короною Польською, яка дуже на нас роздразнена й ображена. Товариство наше низове самохітне, що було на його, монаршій, військовій службі у Литві й Інфлянтах 71°, хвалиться, повернувшися звідтіля до Січі, великою ласкою й любов’ю, що була явлена до них від великоросіян. Цієї ласки ми від них сподіваємося і безсумнівно маємо надію на неї й надалі, а особливо від добронравного й добросердого отця й добродія нашого, його царської пресвітлої величності; через те ми готові й самі стати, не шкодуючи свого здоров’я, за його превисоку монаршу честь і православну державу проти всякого його ворога. Коли б ваша милість пан побачив некорисне щось до себе і для нашої вітчизни з боку його величності, то можеш, не міняючи своєї вірності, писати й просити про те до його пресвітлої величності через своїх послів,— ми сподіваємося, що не лише у великому, але й у найменшому бажанні й проханні вашому його царська величність не зволить відмовити своєї монаршої благодаті, зважаючи
716 Датування сумнівне (див. приміт. 710). Треба сказати, що напружені стосунки з Січчю почалися вже за Хмельницького. 3 початку вересня запорожці перехопили листи Виговського до хана і послали ці листи в Москву. Ви- говський поставив перед Січчю вимогу видати непокірних, перш за все Я. Ба- рабаша, а з середини вересня почав блокаду Запорожжя, не пускаючи туди купців з порохом та припасами. Запорожці впокорилися в середині листопада.
'1' Листи від запорожців підписував тоді Я. Барабаш.
718 Див. приміт. 706, 714.
719 При Віленській угоді. Приблизно таке говорив Виговський російському послу Кікіну на початку вересня у Чигирині, коли той питав, чому приїхали шведські посли. Тоді Виговський радив росіянам помиритися зі шведами, бо поляки, мовляв, народ віроломний, і посилався на прецедент з вибором царя королем.
720 Хмельниченко був відісланий вчитися до Києва. Виговський свідчив, що Хмельницький наказав йому тримати сина в опіці.
тим більше на те, що має від нас міцний, здавна бажаний для його богохранимої православної держави захист і охорону від ворогів хреста господнього — турків та татар. I не зможе відтак той спільний християнський ворог безпечно вступати своєю багато- численною силою (як бувало перед оцім) у його царську державу і розвивати свої бусурманські хоругви під самою столицею.
Це все уваживши й роздивившись, зволи, ваша милість пане, згідно свого листовного, писаного до нас, убезпечення, йти шляхом Хмельницького і не змінюй вірності його пресвітлій царській величності, а при всесильній божій помочі застановляйся разом з його монаршою силою проти своїх ворогів — поляків — за наші давні вольності, щоб їхнє ярмо навіки відсікти від нашої малоросійської вітчизни. A коли було б інакше, то, напевне, ваша милість пан привів би й так уже пошкоджену численними лядськими нападами малоросійську вітчизну до останнього знищення й розору, чого ми не бажаємо, а бажаємо щиро при цьому доброго від Господа Бога здоров’я вашій вельможності й доброфортунного в гарних і корисних вітчизні замислах життя-буття. Дуже також при цьому дякуємо вашій вельможності за грошовий гостинець, яким зволив обдарувати нас через свою ласку, і зголошуємо та зобов’язуємося відслугувати те по змозі нашій.
3 Січі, 25 вересня 1657 року 716.
Павло Гомон 717,
кошовий отаман зі всім старшим і меншим товариством війська його царської пресвітлої величності низового Запорозького.
Еще по теме Про вибрання Виговського на гетьманство після Хмельницького; про листи його до запорожців, послані через нарочних послів, із висловленням своєї вірності; про вислання їм, запорожцям, грошей і про відповідь йому на те запорожців.:
- Про розмисли Виговського щодо своїх намірів і про зміну його фортуни через дії його ворогів; про Цецюрине тиранство в Переяс- лавлі; про схилення на російський бік і про прибуття за його листом у Переяславль від Путивля князя Трубецького з військами і гетьманом Безпалим; про складення там гетьманства Безпалим; про вибиття поляків з українських кватир, які відвів їм Виговький; про запорожців, які йшли на нього; про сумніви Виговського і про рушення його з Чигрина до Хмельника; про прибуття до ньо
- Про те, що Виговський на певний час утримався від своєї зради; про зносини його з іншими державами проти поляків, а особливо про пораду його великому московському государеві щодо Польської Корони; про гінця, посланого через те з Москви до короля; про скарби Хмельницького, які забрав із землі Виговський; про скромну королівську відповідь через гінця російському государеві; про приємну полякам звістку — поразку шведів від дунчика на морі; про успішні дії Чернецького в Померанії і про повернення йо
- Про безперервне озлоблення поміж козаків; про обмову Многогрішного Мокрієвичем; про взяття йогоу Многогрішного, з товаришами до Москви і про вічне заслання їх у різні місця; про вибрання після Многогрішного на гетьманство Івана Самойловича; про дані йому монарші статті і про його попереднє життя; про царських послів, що мали бути на царських комісіях з поляками; про Дорошен- кову піджогу турків на поляків і на взятт
- Про перепросини Хмельницьким короля через лист і нарочних послів за завдану при Батозі поразку Калиновському; про віддання королеві своєї зичливості до Корони; про підозру його (Хмельницького) в підступності й облудності; про те, що король відпровадив посланців Хмельницького ні з чим; про сейми і сеймики в Польщі, які радили королю збирати на війну проти Хмельницького платні війська і гроші на них.
- Про вихід шведів із Кракова і про вступ до міста польського короля; про королівський похід на Шведа із Кракова до Мазовїі та Пруссів і про успіхи Чернецького в Пруссах; про примус через трактат брандебуржців до Корони Польської, як було колись; про смерть Хмельницького і про неузгоду серед козаків щодо гетьманства; про вибрання в гетьмани Виговського і про його неправедну увагу до поляків.
- Про королівський універсал з присягою преосвященного отця Тукальського, київського митрополита; про листовну Дорошенкову відповідь до запорожців з його вимовленнями і висловленням запорозької неправди; там-таки про роздвоєння та розтроєння малоросійське; про цьогобічних гетьманів і уманського Ханенка; про шкідливі для Малої Росії Андрусівські договори; про Підгаєцькі пакти; про Острозьку комісію і про піддання його, Дорошенка, під турецьку протекцію.
- Про смерть царя Феодора Олексійовича і про царювання після нього двох царів і третьої їхньої сестри в Росії; про дбання короля Собе- ського завести в Pyci унію; про його послів через те в Люблін; про схилення Шум’янського до унії і його лист про те до папи римського; про перший розмін невільниками під Переволочною; про повторний Суховієвий прихід у тогобічну Україну, щоб посісти там гетьманство; про нещастя його в тому через Самойловичеві перепони; про повернення його на Низ; про поведінку його
- Про смерть царя Олексія Михайловича і про нового царя Феодора Олексійовича; про Самойловичеву апеляцію до Москви на Дорошенка; про Дорошенковий лист do запорожців, у якому він жаліється на Самойловича, / про відповідь запорожців на цей лист Дорошенкові; про Дорошенкову антипатію із Самойловичем через тодішні причини; про прихід під Чигрин Ромодановського з Самойловичем і про здобування Чигрина; пр
- У ньому наводиться список печатної монаршої грамоти пресвітлого Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, з зависною печаткою, присланої в Полтавський полк, у якій спершу мовиться про під-[ дання Хмельницького з усім військом під Російську державу і про смерть його, Хмельницького; потім ідеться про вибрання на гетьманство після Хмельницького Виговського і про його зраду; про братання його з кримськими татарами; потім мовиться про полтавського полковника Пушкаря і запорозького полковника Бараб
- Про ущемлення Лохвиці від зимових постояльців; про полтавця Іскру, якого відпустили з Москви з гетьманським нареченням і який поспішав до Лохвиці; про розгром його під Пісками виговцями; про те, що з Лохвиці йому не допомогли; про рушення Виговського до Зінькова на запорожців; про виправу від нього Немирича під Лохви- цю і про битву, яку той там учинив; про марнотний прихід та відхід Виговського від Зінькова; про спалення ним Веприка, Рашавки, Лютенки й Миргорода і про прибуття його в Чигрин; пр
- Про щасливу перемогу Хмельницького над поляками біля Батога; про рушення його звідтіля з доброю надією під Кам'янець; про теу що надія його там не збулася, і про страх у Польщі після поразки польських військ під Батогом; про лист Хмельницького в Кам'янець і про відповідь на нього, про незадоволення татар Хмельницьким і про утолення його; про збирання нових польських військ на Хмельницького; про відступ його від Кам’янця додому і про розпущення своіх військ по домівках; про лист Хмельницького до
- Про гетьманську уразу на Орільські сотні; про їхнє покарання й прощення, висловлене в гетьманському універсалі; про діткливе гетьманське писання до запорожців і взаємну діткливу листовну відповідь гетьманові від запорожців; про постановлений і утверджений у Москві Вічний мир і російський союз з поляками проти турчина; про тодішні пакти; про лібертаціяльний 1085 королівський універсал, виданий на прохання Шум’янського всьому духовенству грецького обряду, що жило в Польщі; про королівський лист до
- Про посла Виговського до Москви з проханням військових клейнодів і потвердження себе на гетьманство; про царського посла до Виговського; про виконання ним присяги в Переяславлі на вірність і про прийняття потвердження та булави від того посла; про виправу того посла в Москву і про прибуття Виговського в Чигрин; про Пушкареве бажання від Запорозького війська; про задовольнення ними того його бажання і про погорду Виговського; про замисел Виговського піти на Пушкаря і про новий союз його з кримськ
- Про злий умисел султана й вейзира турського на викоренення запорожців; про нещасливу їхню в тому ділі поведінку з погублен- ням у Запорозькій Січі численних янчарів; про щастя в тому запорожців і про всі тодішні діяння; про подяку їхню спасителеві Богу; про взятих живцем янчарів і про викуплення їх ханом; про чотири агиу що викупилися; про запорозький листу з підозрінням і діткливо писаний до Дорошенка; про клятвенн
- Про вислання від Хмельницького до Запорозькоі Січі списків, поданих вище жалуваних грамот усьому війську Запорозькому і народові малоросійському і про письмову відповідь на те запорожців.
- Про прохання Хмельницького через своїх послів протекції у всеросійського монарха; про присланих від його величності повноважних послів і про виконання Хмельницьким зі старшиною й товариством у Переяславлі присяги на постановлених пактах; про убезпечення з боку царської величності Україні та всьому війську Запорозькому і про подарунки Хмельницькому та іншим; про відібрання присяги в усіх малоросійських містах і про визначення Хмельницьким малоросійського кордону від Корони Польської.
- Про листи до гетьмана, котрі можуть іти від різніх государів та сусідів; про те, щоб йому, гетьманові, не мати без відома своїх государів жодних письмових кореспонденцій з жодними государями; також про дотримання постановленого і закріпленого союзу з поляками; про засторогу від бусурман і про воєнні промисли над ними; тут-таки і про запорожців — про грошову і борошняну їм платню і про те, як жити з Кримською державою.
- Про царських послів із нагадуваннями Виговському, щоб відкинувся від своєї зради, і про несхильність до того Виговського; про розпорядження Виговського, послане до цьогобічних полковників; про погром Дорошенка в місті Срібнім; про зруйнування того Срібного Пожарським; про здобування Конотопа, де був Гуляницький, князем Трубецьким; про прибуття туди ж з-під Лохвиці князя Ромоданов- ського; про їхнє бездіяльне гайнування під Конотопом і про прибуття туди, до них, Виговського з ордами; про нерозваж
- Про турецьку лють на поляків і козаків за їхню перемогу під Віднем; про хитрі затяги козаків з визначенням їм на місяць великої платні і про козацьку в тому обережність; про турецьку нещасливу дванадцятирічну війну з цісарем; про третю розміну невільників під Пере- волочною з татарами; про випалення гетьманським військом степу; про незгоди через те між запорожцями й гетьманом; про уразливе гетьманське писання до запорожців; про вивідання запорожцями того, що з царського боку мають їх утиснути, і