Про ущемлення Лохвиці від зимових постояльців; про полтавця Іскру, якого відпустили з Москви з гетьманським нареченням і який поспішав до Лохвиці; про розгром його під Пісками виговцями; про те, що з Лохвиці йому не допомогли; про рушення Виговського до Зінькова на запорожців; про виправу від нього Немирича під Лохви- цю і про битву, яку той там учинив; про марнотний прихід та відхід Виговського від Зінькова; про спалення ним Веприка, Рашавки, Лютенки й Миргорода і про прибуття його в Чигрин; пр

оку від створення Адама 7167-го, року також, відколи луна долини світової видала передвічне слово, 1659-го, Лохвиця, місто Лубенського полку, прийняла під свій захист від Гуляницького та інших прихильників Виговського князя Ромодановсько- го й нового гетьмана Безпалого — це сталося другого грудня.

Згаснув там Іскра, який мав світити

He захотів він прийдешнє уздріти

Шкоду лишила даремна відвага,

Бо вороженьків численну ватагу

⁸⁷⁶ Вірш перекладено з давньоукраїнської мови. Очевидно, це уривок більшого твору. Цікаво, що мораль вірша відповідає поглядам самого Величка.

⁸⁷⁷ Куракін, Пожарський та Львов.

⁸⁷⁸ Виговський, крім козацького війська, зібрав затяжне з сербів, волохів, німців та поляків. Поляків прибуло 3 тисячі на чолі з Потоцьким та Яблонов- ським і 2 полки драгунів на чолі з Лап- чияським.

⁸⁷⁹ 29 січня.

Група шляхти з Ю. Немиричем (32).

He переміг він, хоч дужо боровся —

Там не один і на смерть напоровся. Ліг і Обід там, козак знаменитий,

Червам на їжу, в пісок, неприкритий. Інші лежали так само побиті —

Матимуть їжу ворони неситі.

Ось що незгода лиха витворяє:

Братові брата вбивать дозволяє.

Де не зважають на божі закони,

Гине любов там і зла є притони. Незгода у державі — багато пропалих!

3 землею вони й мури міцні порівняли!⁸⁷⁶

I хоч з тієї облоги був виправлений від нього, Іскри, один молодець до згаданих князів, який пробився через орду й козаків і прибув до Лохвиці, де гаряче й слізно просив допомогти й порятувати Іскру з товариством, що було при ньому, однак ті князі ^87Гвимовили- ся нічною порою, що була настала, а коли на світанку названого вже 13 січня виправили від себе з Лохвиці на допомогу Іскрі війська, то застали тільки мертві трупи й розорений до решти таборець.

Після таких нещасливих подій на Україні, що були протягом усього літа й осені, починаючи від полтавської Пушкаревої експедиції, Марс, який прагне людської крові, ще не задовольнившись першим пролиттям, знову збудив до війни людські серця, які не люблять миру. Принципалом таких був заколотник гетьман Виговський, який, зібравши в Чигрині велику силу козацького й ординського війська , рушив із Чигрина до Зінькова на запорожців. По дорозі, в Неділю блудного сина, на Три святителя, він відправив під Лохвицю свого полковника Немирича зі значною партією козацького й ординського війська. Коли це військо прибуло туди, то за Лохвицю вийшли з кінним і пішим своїм великоросійським військом і згадані князі разом з гетьманом Безпалим. Була вчинена тут превелика битва ⁸⁷⁹,

⁸⁸⁰ Немирич тримав в облозі Лохвицю і далі.

⁸⁸¹ Щодо цього факту — є розходження. Самовидець пише: населення цих міст було виселене на правий берег, а міста спалено.

⁸⁸² Безпалий був тоді в Ромнах, у Лохвиці — Куракін.

⁸⁸³ Справа в тому, що козаки не були допущені до Віленських переговорів. Це викликало в козацьких послів велике обурення і розпач. Але змісту самих пактів вони не знали. Було це ще за життя Хмельницького. Власне, про закулісний бік цих переговорів ми також знаємо мало.

⁸⁸⁴ Див. ч. X, p. 3.

⁸⁸⁵ Мається на увазі такий факт. У серпні місяці Виговський полонив російських поштарів, що пливли Дніпром з листами й указами для Шереметьева зловити Виговського і відіслати до Москви. Ha окремому папері було вказано імена полковників, котрих треба_# було заарештувати. Поштар підтвердив, що ці доручення йдуть від царя. Виговського мали заманити в Київ під приводом видачі йому Барабаша. M. Костомаров однак вважає це містифікацією Виговського.

яка тяглася з ранку до полудня, і Немирич зламав через невправність вождів кінне військо, яке саме потрутило свою піхоту і подушило своїх стрільців. Після цього першого бою під Лохвицею московські й козацькі з гетьманом Безпалим війська знову поправилися, прогнали Немирича геть ⁸⁸⁰, а самі вступили в Лохвицю. Немирич пішов зі своєю партією до свого принципала Виговського, з яким з’єднався в котромусь місці, на третій тиждень Великого посту вдарив на Зінь- ків, місто Гадяцького полку, прагнучи добути там запорожців, цілий полк яких із полковником Силкою був виправлений в допомогу князю Ромодановському до Лохвиці на Виговського. Але Виговський, хоч чимало тут попрацював з козацьким та ординським, а також і з лядським, присланим від короля військом, зазнав чимало ущербку й, нічого бажаного над запорожцями не досягши, відступив від Зінько- ва дуже роздратований, а побачивши, що Веприк, Рашавка, Лютенка й Миргород не погоджуються з його неслужністю і не хочуть триматися його зрадницького боку, вчинив безбожну сваволю й випалив їх ⁸⁸¹.

A названого раніше чигринця Івана Скоробагатка, який розгромив Іскру, Виговський лишив був з козаками й невеликою частиною орди на заставі, щоб не допустив запорожцям пройти із Зінькова до Лохвиці. Однак запорожці, прибравшись, так само, як прогнали з ганьбою від Зінькова Виговського, так несподівано заскочили на його заставі й Скоробагатка, погромили його військо, поранивши й самого Скоробагатка, та й увійшли в Лохвицю до гетьмана Безпалого й князя Ромодановського ⁸⁸². A той Скоробагатко повернувся поранений з усім своїм військом у Чигрин також на Великодні свята.

У великоднє міжсвяття, на звичайному святковому з’їзді у Чиг- рині до гетьмана Виговського полковників і всієї тогобічної старшини, Виговський радився, що має чинити далі, оскільки побачив запевне, що українська Річ Посполита розділилася навпіл: одналишає- ться на його боці, а друга — при Безпалому. Ha тій раді вирішили розіслати гетьманські універсали, в яких висловити причини вчиненої зміни, а інше — привести до з’єднання й однодумства неслухняну сьогобічну Україну військовою зброєю. До цього однодумства були готові, надійно тримаючися боку Виговського, й деякі сьо- гобічні полковники, а саме: переяславський, прилуцький, ніжинський та інші. Вчинено було так, що Виговський, написавши свої універсали, розіслав їх по всій тогобічній Україні, почавши від Чигрина, а на цей бік Дніпра писав приватними листами до своїх прихильни- ків-полковників, стверджуючи їх у неодмінній до них зичливості й запевнюючи їх швидкою посилкою від себе війська. B розісланих своїх універсалах він посіяв у народ таку подвійну привабу:

Перша, що начебто посли й комісари його царської величності, трактуючи у Вільні в минулому 1657 році з польськими комісарами про мир Корони Польської з Російським царством, приговорили й постановили відпустити й по-колишньому схилити в неволю й піддати козаків із усією Україною у польське підданство ⁸⁸³.

Друга, начебто перекинчики з московського війська до Виговського сказали йому, Виговському, те, що його царська пресвітла величність прислав через свою поважну грамоту свій монарший указ князеві Григорію Григоровичу Ромодановському позабивати його, Виговського, зі старшиною ⁸⁸⁵, права й вольності їхні поламати,

⁸⁸⁶ Можливо, Коллінг.

⁸⁸⁷ Протокою, що відділяє Ютландію від острова Альс. Біля Сеннерборга вона дуже вузька.

⁸⁸⁸ Острів Альс.

⁸⁸⁹ Мабуть, Лунда, що знаходиться на острові у протоці Зунт.

⁸⁹⁰ Коморовський і Полюбінський. Пізніше туди ПІШОВ 3 литовським військом і Сапіга. Це було вже в червні — липні 1659 p.

⁸⁹¹ Військові дії між Росією та Швецією припинилися ще в травні 1658 p., у Нарві (червень 1658 p.) було постановлено перемир’я, а 20 грудня у Веліє- capi підписано мир на три роки.

⁸⁹² Англія, Франція і Голландія постановили були т. зв. Гаазьку умову, щоб учинити мир між Швецією та Данією. Англійський флот швидко відійшов додому (див. приміт. 1063).

⁸⁹³ Яна Адольфа. їх з ВертзОм було послано в Прусси. Це відбувалося в січні 1659 p. Здобули вони Хойниці і Старогород.

⁸⁹⁴ У північній Польщі. Польське написання Szluchow.

⁸⁹⁵ Хелмно розташоване на південний схід від Шлухова.

⁸⁹⁶ Столиця князівства Прусси.

козаків залишити тільки десять тисяч, а всіх інших малоросіян перетворити в невільничий спосіб у своїх вічних селян, чого він, Вигов- ський, опасується й застерігається та вимушений через те завчасу відкластися від Російської держави, а прихилитися до Польської.

Ti дві значніші причини й інші неправедні вигадані речі Вигов- ський висловив і розіслав на оману простодушному люду в своїх універсалах, але тих універсалів не посилав на сьогобічну Україну, знаючи, що тут ними нічого корисного собі не зиськав би, отож писав сюди (як вище подавалося),до своїх прихильників, згаданих полковників, лише приватні листи.