Про всілякі чужоземні новини, найбільше цісарські й турецькі; про підводиз Ніжинського повіту; про лист сінайського архієпископа до Кочубея; про рушення з домів у перший похід водою; про залишення військ у Коломаку й Орелі для забезпечення України від татар; про переправу військ за Дніпро і водного війська через дніпрові пороги; про гетьманський лист до боярина Шейна, щоб утримався з військами на Волуськах; про гетьманське та боярське рушення водним походом від Вільного порогу і Кічкаса; про зал

через наказного кошового; про прибуття гетьмана і воєводи плавом під Казикермен і про привітання там гетьмана від кошового в човнах з усім військом та мушкетною пальбою; про боязнь наших пливти в Чорне море, щоб дістати звістки про тодішні події; про закладення нового міста Ta- ванського; про прибуття з ханом військ із Криму і про добуття через Кінську замку Шингерея; про погром за Казикерменом війська команди Обідовського від білгородської орди з узяттям у неволю князя Четвертинського та інших; про відправлення компанії з кіньми з-під Казикермена до табору в Томакову і про взяття Обідовського з іншими на водні судна; відомість про платне турецьке військо; про гетьманське розпорядження до орільських сотень; про нічний неспокій та сум’яття у нашім платнім війську; про турецькі судна, що з’явилися внизу на Дніпрі з гарматною стріляниною; про поспіх наших у будуванні Таванського замку; про завершення його; про залишення в Тавані та Казикермені військ на відсіч туркам; про гетьманське та воєводське рушення вгору Дніпром від Тавані з тодішньою замішаниною; про прихід під Тавань бусурманських військ і про добування його й Казикермена впродовж п’яти тижнів; про соромітний їхній відхід назад і про Мултянинову повість про всю турецьку поведінку; про гетьманське з воєводою прибуття плавом у табір; про відправу водних суден до Січі; про прибуття табором до кодацької пристані і про гетьманську грамоту проти запорожців, послану у Москву; про лядські незгоди щодо вибрання короля; про численних конкурентів щодо тієї корони; про елекцію і вибрання на ній та коронацію Августа, князя і електора саксонського, з його пропозиціями, вчиненими перед вибранням і після вибрання до Річі Посполитої; про ревізію та реєстр віток та урочищ дніпрових; про тракт від Мішуриного Рогу до Бога й Очакова.

Року від створення всього живого 7205, а від утілення господнього 1697 має початися писання про російські події і про перший водний похід на низ Дніпра до Казикермена.

¹⁷⁰¹ Йдеться про краківський часопис «Nowiny».

¹⁷⁰² Чаус (чауш) —поліційний урядовець у Туреччині.

¹⁷⁰³ Тобто у зв’язку з військовим становищем заборонялися всілякі марнотратні урочистості, навіть пишно вдягатися.

¹⁷⁰⁴ A н г e л ь с ь к и й — англійський.

¹⁷⁰⁵ Ш и в а д p а — річкова ескадра.

¹⁷⁰⁶ П e т e p в a p а д и н (Петервар- дейн) — місто в Славонії на правому березі Дунаю.

чужоземні відомості, зокрема 26 січня в краківському друці ¹⁷⁰¹ при численних інших речах було звіщено те, що християнський цісар, маючи з турчином безперервну війну проздовж усього того часу, від самої Віденської битви з ним, турчином, виснажив, очевидно, на неї свій цісарський скарб, а маючи намір продовжувати ту ж таки війну за Венгерську державу з тим-таки ворогом, закликав до себе у Відень для поради про те, звідки б міг зібрати в достатній кількості скарб на задоволення своїх військ, найвищих своїх вождів та урядників генералісимуса князя де Бадена і маршалка Капрара. Про те ж таки інші новини польські, друковані 16 лютого у Кракові, свідчили, що християнському цісарю таємно принесено з Константинополя відомості, що султан, турецький цар, впав у розпуку, почувши, що цісар християнський з французом та іншими християнськими монархами має прийти до генеральної згоди й союзу (цей союз міг би привести його до повного занепаду та розору) і що мають Чорним морем наступати на нього й воювати московські війська від ново- завойованого Азова, а козацькі — від недавно узятого від турків Казикермена. Але мав він рицарське серце, і всю свою думку поклав на довготривалу війну, через що, утвердивши мир з перським королем і обнадіяний його приязню, розіслав своїх емірів до погранич- них фортець та комендантів, щоб зібрати звідти свої оборонні війська і злучити докупи з головними своїми військами під Андріано- полем, бажаючи непремінно тягти з ними цього літа з Венгрів під Білград проти цісарських військ.

Того ж таки року по всій Венетійській державі розіслано універсали супроти всіляких помп, строїв та збитків ¹⁷⁰³ під суворою покарою з конфіскацією майна на людей впертих та неслухняних.

Потім вийшли газети, друковані в Кракові 23 лютого, в яких при інших численних речах те ще у світ зголошено, що султан, турецький цар, і слухати не захотів жодних пропозицій про мир з цісарем, хіба б відібрав у цісаря провінції у Венграх, завойовані в нього проздовж усього часу війни. Через це турецький султан прибирався з багаточисленним військом у Венгерську землю, незважаючи на посередницькі пропозиції про мир посла ангельського ¹⁷⁰⁴ короля Me- ліорда Пагета. Навзаєм і цісар зі своїми князями та союзниками (як казав вище) прибирався з потужними військами супроти турчина, а особливо пристосовував велику з минулих літ дунайську шивадру ¹⁷⁰⁵, бажаючи нею упередити турецьку шивадру, щоб на добре поставити місце під Петерварадин ^l706. Ha всі цісарські та союзницькі війська раховано викласти того літа з цісарських скарбів 12 мільйонів римських.

У тих-таки числах лютого був у цісаря московський посол для трактування миру з турчином, але оскільки з обох боків, цісарського та турецького, збиралося на війну і надія на мир змінилася, то й той посол бездільно від’їхав у Москву до свого государя. Раділи, однак, у цісаря, що з нашої, російської, сторони був у турчина немалий ущербок через розорення в минуле літо двох фортець: Казикермена, Азова та інших, і майбутні наші дії також мали наносити турчину той-таки упадок, коли б генеральний трактат про мир мав би з ним відтягтися й далі.

Місяця березня, у середпістя, відправлялась у Львові польська комісія через комісарів як від цілої Річі Посполитої, так і від з’єднаних конфедератських військ. Йшлося, щоб ті конфедератські війська були задоволені без війни й кровопролиття від Річі Посполитої

за свої кількарічні, з’явлені покійному королю Собеському, заслуги, про що говорилося під минулим роком. Але ту комісію тут не кладу, як менше потрібну, однак докладаю те, що після закінчення у Львові тієї комісії, як тільки конфедератські комісари учинили своєму війську реляцію, що Річ Посполита обіцяє і слушно упевняє задовольнити їх за їхні заслуги, то відразу те з’єднання у Львові було розв’язано і універсал конфедератів розірвано, а конфеде- ратський маршалок Барановський після звичайної завершальної промови поклав конфедератський бунчук перед великим коронним гетьманом.

¹⁷⁰⁷ C а к ч а (Ісакча) — порт у долішній течії Дунаю (тепер на території Румунії).

Під той-таки час, 19 березня, прибув у Львів до коронного гетьмана посланець від кримського хана мурза Магметча і сказав гетьману, що його прислано по указу від Порти, а віддаючи ханського листа гетьману, говорив словесно, переконуючи поляків, щоб мали мир з Кримом та турками, оглядаючись на українську подільську, а також у воєводствах Руському та Волинському і на Покутті руїну, яка настала перед тим від кримських шабель та копит. Той-таки Магметча мурза сказав перед коронним гетьманом, що Порта наказала будувати міст на Дунаї біля Сакчі ¹⁷⁰⁷, щоб султан міг прийти зі своїми військами на оборону Очакова, бо сподівався до себе московського та козацького приходу, і щоб знову відбудувати на Дніпрі Казикермен та інші розорені фортеці.

¹⁷⁰⁸ A н г e p і л ь с ь к и й — страшний, небезпечний, ВІД A H г e P O н и — богині страху й небезпеки у римлян.

Той-таки мурза вносив від хана до коронного гетьмана промоцію за французьким князем Де Контом, щоб той був прийнятий на польське королівство.

31 березня Мазепа писав до всієї ніжинської старшини такий свій універсал про виготовлення тисячі підвід з Ніжинського повіту для запровадження провіантів до Січі й Тавані:

За звичайною гетьманською титлою

«Пану наказному ніжинському полковнику, обозному судді, писареві, полковим осавулам, сотникам, отаманам і всьому старшому та меншому товариству того полку, війтові, бурмистрам і всякого чину людям зичимодоброго від господа Бога здоров’я.

¹⁷⁰⁹ T я г л і л ю д и — люди, що несуть повинності.

¹⁷¹⁰ Ніжинським полковником був Іван Обідовський, небіж I. Мазепи.

Отож коли в селі виявиться тяглих людей CTO чоловік — TO десять підвід, а коли двісті — то двадцять підвід хай буде найменовано й написано. A де більше людей, то й підвід повинно бути більше згідно до цього нашого гетьманського наказу. A коли потім прийде наш до вас указ, то щоб вони відразу простували в дорогу в низ ріки Дніпра.

Можете й самі, ваша милосте, уважити те, що конечно треба учинити таку посилку і в підводах підмогу, бо коли б довелося сього часу відбувати такий невимовний тяжар одним і тим же тяглим людям, то тяглі б люди були б витомлені конечно й до останку, та й невідомо, чи б могли витримати.

Огож подаємо на увагу те вам: або старайтеся вистачити ті підводи в такий спосіб (від кожного десятка по одній підводі, як вище сказано), або хай складуть на кожну підводу по десять золотих грошей і пошлють через своїх людей до Переволочної, де можуть ті підводи наймом зібратися на ту потребу,— про це вам пильно- пильно наказуючи, доручаємо господу Богу.

Дано в Батурині 31 березня і року 1697

Минулого літа Іоаникій, архієпископ Синайських гір^[82], був дуже ущемлений і притиснений від невірних арапів. Він заборгував на окуп синайських монастирів ^[83] 5000 рублів, тож для випро- шення милостині прислав у Малу Росію і до гетьмана старого архімандрита Кирила, котрий, зібравши, що міг, милостиню, від’їхав з нею до Синаю. Той-таки згаданий архієпископ Іоаникій прислав цього року для тієї ж милостині в Малу Росію другого, Кирила, доктора, синайського архімандрита, і писав через нього в місяці травні до генерального писаря Кочубея такого подячного свого листа:

¹⁷¹³ B e л и к и й н о т a p i й — генеральний писар.

¹⁷¹⁴ C i о н — гора в Єрусалимі.

¹⁷¹⁵ K т и т о p — фундатор церкви.

¹⁷¹⁶ K e л i p (келар) — ключник-чер- нець, що завідував господарством монастиря.

ІОАНИКІЙ,

милістю божою архієпископ святої Синайської гори! Славетному правовірному і православному начальственному пану Василію, великому нотарію ¹⁷¹³ ясновельможного гетьмана і в духу святім улюбленому сину, хай буде радість, мир і милосердя від вседержителя Бога та господаря нашого Icyca Христа,

від святої лаври просвіта, поміч і покрова, від нас же молитви, благословення та прощення!

Статечна побожність вивищує людину, і все це дарує розумові блаженство, всесвітня ж [побожність] остаточно уподобляє і возносить від початку в славетні, а не в низькі достойності також і таких, хто від тих гір далеко; це годі в умі вмістити, але за божим розмислом ставить близько до єдиного належного достойного собору тебе, славетного уродженого ясновельможного його милості пана гетьмана великого нотарія і таємного радника. Славословимо сьогодні, що чули від нашого архімандрита пана Кирила, старця, який сидить у Христовім Сіоні ¹⁷¹⁴, що схильні до Бога і християно-духовенства, а в своєму благочесті маєте добру волю й до нашого монастиря — наші вам молитви, мир і благословення від святого духа за таку теплу поміч і допомогу, як це воно сталося, коли перед тим виказали ви свою любов як ктитор ¹⁷¹⁵ і помічник наш, коли було взято при вашому сприянні велику й багату милостиню. За цю поміч вашого благородія, яку милостиво прислав вельмишановний його милість пан гетьман, виказуємо безмірну радість за вашу добродійну любов до нас. Ми ж належно хочемо молити у тройці славленого Бога, хай подарує вам здоров’я, спасіння, многолітство, пробування в мирі з усією благословенною родиною вашого дому; ми вас як нових ктито- рів, усіх разом, все благородіє вашого потомства, і за упокій душ тих, що у блаженстві преставилися, поминаємо постійно. A замість того старця архімандрита посилаємо до ваших милостей другого нашого архімандрита, ім’я йому Кирилос, доктор, з ним же і ке- лір ¹⁷¹⁶ Мельхіседек, хай поклоняться до стіп ніг великодержавному і ясновельможному,— просимо вашої милості, прийміть його любовно, із ласкавим лицем, сприяйте йому словом та ділом, коли буде їм у нужді потреба до ясновельможного його милості пана гетьмана. Ми ж бо при вашій добродійній допомозі хочемо звільнитися від великого боргу й тиранства, яке маємо від арапів, бо мусимо щороку віддавати п’ять тисяч рублів,— завжди стараємося їх зібрати, а посилати зараз між християнський народ для милостині не можемо через велику війну; вони, маючи в тій країні великі гоніння, й самі не знають, де подітися, а нам що можуть подати? I ніде не маємо надії та пристановиська, хіба вдатися до милості благочестивого й великого государя, і до ясновельможного його милості пана гетьмана, і до вашого благородія, щоб домогли нам милостинею, як господь Бог покладе в серцях ваших, щоб допомагати святому монастирю, докіль буде божа поміч. Ми ж матимемо повинність просити у тройці славленого Бога: хай Господь утвердить великодержавного государя, царя та пресвітлого пана і ваше благородіє; хай господь Бог воздасть за ваші труди у своєму небесному царстві, молимо господа Бога ввечері і вранці за відпущення гріхів ваших у блаженнім та вічнім житті, де є несповідима радість і безмежне боже милосердця,— на це молитви, і милість, і наше смирення всьому благословенному дому вашому, амінь.

Від святої Синайської гори,

1697, травня

благородія вашого постійний до Бога молільник Синайської гори Іоаникій.

Того-таки року за указом пресвітлого государя царя Петра Олексійовича гетьман Мазепа, маючи почати перший і досі ще небувалий водний похід Дніпром у Чорне море для військового промислу над турками, звелів одному війську свого рейменту, сівши у водні судна, виготовлені на різних місцях по Дніпру ¹⁷¹⁷, рушати Дніпром на низ, до Кодацького порога, а сам з усім іншим козацьким військом рушив у той-таки похід в останніх числах місяця травня землею. A великоросійське військо рушило у водних суднах від Києва на низ Дніпра, до того ж таки Кодацького порога. Новий білгородський боярин (бо минулого року Бориса Петровича Шереметова від білгород- ського воєводства відставлено і виправлено для прийняття кавалер- ства в Малтію ^[84], ближній стольник і намісник князь Яків Федорович Долгоруков у тих-таки числах травня рушив з Білгорода з піхотними та кінними московськими полками і з полками козацькими слобідськими, щоб з’єднатись із гетьманом. A від Севська з військом севського розряду рушив у той-таки похід севський воєвода князь Лука Федорович Долгоруков. Коли ж за рікою Оріллю гетьман із згаданими князями та воєводами білгородським та севським з’єдналися в останніх числах червня, то за спільною радою для оборони України та слобідських міст від бусурманського находу залишили війська: воєводу севського на річці Коломаку, а Данила Апостола, доброго молодця й кавалера, з полком своїм і з інших полків з наказними полковниками і відставленим від водного походу товариством — на вершині річки Орелі, з таким наказом, щоб остерігав уторгнення ворога і за згодою зі згаданим севським воєводою давав йому належну відсіч. Ha це воєнне діло йому, відосланому з-під Кодака миргородському полковнику, дано й універсал гетьманський, щоб наказні полковники, залишені при ньому зі своїм товариством, його в усьому слухали. Цей універсал має в собі таке:

¹⁷¹⁷ Судна будувалися біля Десни, у так званих Трубчевських лісах, а також збиралися звідусіль.

За титлою гетьманською

«Ознаймовуємо цим нашим універсалом усім наказним панам полковникам, залишеним при таборі від воєнного плавного походу, і всьому старшому та меншому, з ними будучому, його царської пресвітлої величності Запорозькому товариству, що ми, гетьман, відходячи з виборним військом за указом його царської пресвітлої величності на його монаршу службу в цей плавний похід, розміркували й уважили, щоб міста малоросійські, в яких усіх нас домівки є, жони і діти, були не без оборони; адже знаємо, що вороги- бусурмани за давнім своїм поганським звичаєм не понехають відправити під них свої поганські напади. Отож пана Даниїла Апостола, миргородського полковника, з його полком ми виділили з усього війська і наказали йому стояти табором разом з вами, наказними полковниками й товариством, що є при вас, над тією-таки річкою Ореллю у пристойному місці. A оскільки війська великоросійські стоять і будуть стояти для повної забезпеки в готовності, щоб дати ворогу воєнну відсіч на Коломаку, то щоб він, пан полковник миргородський, стоячи разом з вами там, над Ореллю, до нашого щасливого повороту, заховував за воєнним звичаєм чулу пильність, дбаючи при божій помочі про те, щоб, для захисту народу, ворожі чамбули і всілякі їхні поганські купи як під великоросійські, так і під малоросійські городи не були підпущені і взагалі щоб давати їм належну відсіч. Через це хочемо мати, ласкаво заохочуємо і пильно наказуємо, щоб ви, наказні полковники і все товариство, яке є при вас,

зараз до своїх домів не відходили і від повинної теперішньої служби аби не ухилялися, а в таких воєнних випадках йому, пану полковнику миргородському, повинувалися і з ним разом там, де накаже потреба, охоче ставали до відсічі ворогові для захисту домів, жінок і дітей своїх. A хто б із вас, старших та менших, виявився байдужий і неслухняний у такому для цілості народної ділі, таких дозволяємо йому, пану миргородському полковнику, карати нещадно, не звідом- ляючи нас.

Дано в таборі під Кодаком на козацькій стороні Дніпра

6 липня 1697 року»

Довідалися тоді від татарських «язиків», що кримський хан з усіма своїми ордами, вийшовши з Криму для вторгнення в Малу Росію, був у повній поготовності в полі на річці Колончаку, тільки надчікував, доки гетьман та боярин віддаляться з військами зі своїх меж.

Після такого урядження гетьман з білогородським воєводою рушили зі своїми військами до дніпрового берега а, прибувши на місце вище Кодацького порога, почали переправлятися за Дніпро, а водні війська московські й козацькі з немалою трудністю та ущербком своїм у суднах та всіляких запасах переправилися через пороги на низ. Після цієї переправи обидва війська, плавні та земні, мусили забавити немалий час біля Кодацького порога. Коли ж плавне військо переправилося через усі дніпровські пороги на низ нижче Вільного порога, тоді й земні війська з гетьманом та боярами, переправившись усі 14 липня біля Кодацької пристані, рушили тим боком униз по Дніпру до згаданого Вільного порога, куди прибули 16 липня, і почали з земного обозу відразу сідати у водні судна, і через ту посадку загаялися ще на днів п’ять. Тоді ж гетьман дістав відомість, що боярин Шеїн знову відбудував розорений Азов, добре його уфортифікував і, залишивши в ньому значну залогу, повернувся додому з московськими військами. Отож гетьман і написав до нього свого листа, просячи і пропонуючи йому, щоб для охорони Російської держави не поспішав на Москву, а затримався до слуш- ^17,9 в а л у й к и — місто на Бєлгород- ного часу на Волуйках¹⁷¹⁹, оскільки згаданих військ із севським ^щин1* воєводою та миргородським полковником недосить було, щоб дати

відсіч ханському нашестю. Цей лист до Шеїна в собі має таке:

«Писав я перед цим до вашої вельможності, доносячи те певного часу, що за указом великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, я рушив у цю воєнну дорогу 3 військом його ж царської пресвітлої величності Запорозьким. A тепер подаю вашій вельможності звіщення, що я, гетьман, маючи з моїм військом ретельний поспіх у тому воєнному поході і прийшовши до злучення 3 ближнім стольником та білгородського розряду воєводою і велико- пермським намісником князем Яковом Федоровичем Долгоруковим і з військами його царської пресвітлої величності великоросійськими, що були при ньому, приспів не тепер до дніпрового берега та Кодацької пристані, де, переправляючись на цьогобічну, київську, сторону Дніпра з таборами, мусили зазнати немалого через поспіх свій замешкання, а особливо військо, як великоросійське, так і малоросійське, яке переправляло водні судна через дніпрові пороги на низ,— вони не тільки мусили там багато невимовно за- мешкатися через працю й утруднення при значній небезпеці, але й багато його там пошкодилося: чимало суден порозбивалося, а зброї та хлібних запасів потопилося безліч.

A тепер я, гетьман, із всесильною божою поміччю зі згаданим ближнім стольником та військами, що є при нас, після тих численних труднощів та замешкань, приспів на низ порогів з таборами до відрадних місць, куди і військо, яке було в судах водних, прийшло до нас на злучення, переправившись через оті численні дніпрові пороги, які з’явили явну в переході перешкоду, і спинилося там, на просторій дніпровій воді, яка вже не мала жодних перепон. Тут і я, гетьман, та його милість стольник і воєвода, й усі московські водні судна з виборними його царської пресвітлої величності ратними великоросійськими та малоросійськими військами дбаємо при тій-таки всемогутній божій помочі піти на низ ріки Дніпра до Чорного моря для чинення воєнних промислів, виконуючи пресильний, засланий нам, монарший указ, невідкладно покладаючи нашу в тім новім плавнім поході належну його царській пресвітлій величності службу. A що звідомилися про те, що ваша вельможність із його царської пресвітлої величності військами, котрі перебувають при вас, чините свій назад від Азова щасливий відворот, озиваюся з умислу через цей свій лист із зичливим моїм до вашої вельможності поклоном і дуже прошу, аби ви, ваша вельможність, з тими військами не поспішали в середину російських країв, а зволили утриматися в українських місцях на Волуйці для охорони богохранимої держави, православного Російського царства, від воєнного бусурманського находу, бо ми маємо про те правдиві, достеменні вісті, як від численних бусурманських «язиків», що втрапили в ці недавні числа в наші руки, так і від вихідців, що кримський хан, зібравшись у великому числі своїх поганських сил по цей бік Перекопу, вийшов на Каланчак і має такий свій лихий умисел та передзавзяття, що як тільки почує про наш плавним походом прихід у нижчі місця ріки Дніпра і коли віддалимося від своїх кордонів, зараз з усіма тими поганськими силами, які стоять напоготові, хоче приходити війною під великоросійські та малоросійські городи і чинити свої поганські довготривалі воєнні промисли (чого йому учинити не допоможи господи Боже!). I хоч від мене, гетьмана, залишено у верхів’ях річки Орілі полковника миргородського з полком його і з рештками війська інших полків і наказано йому від мене в усьому бути сторожким і давати відсіч прихожим ворогам (для цього ж став із його царської пресвітлої величності севського розряду людьми на Коломаку князь Лука Федорович Долгоруков), однак не досить у них сили для того, щоб могли відперти потужні наступи кримського хана з ордами. Отож, повторюючи, прошу я вашої вельможності, хай би ваша вельможність зволив із військами, котрі є при вас, затриматися біля української лінії для постраху і для відсічі тим ворогам Христа. Учиниш тим, ваша вельможність, велике приподоблення і добре прислужишся монаршій, великого государя, його царської пресвітлої величності, волі, і охорониш православні християнські народи, що стане корисно вашій вельможності перед господом Богом і перед великим государем.

Писано нижче Вільного порога 1697 року, 18 липня»

¹⁷²⁰ K і ч к a c — містечко на правому боці Дніпра.

¹⁷²¹ Л. Свічці з полком та з людьми інших полків звелено було стояти біля острова Хортиці. Відійшов він на Тома- ківку пізніше, розклавши там обоз.

¹⁷²² C e c т p и н e ц ь — син сестри. I. Обідовський був ніжинським полковником.

¹⁷²³ Четвертинський Юрій — небіж покійного київського митрополита Гедеона Святополка Четвертинського, був одружений з дочкою I. Самой- ловича.

Після виправи цього листа гетьман та воєвода білгородський, погрузившись у водні судна, 20 липня опівдні рушили від Вільного порогу і від Кічкаса ¹⁷²⁰ плавним походом на низ ріки Дніпра до Запорозької Січі і далі до Казикермена. При тому рушенні на всіх водних суднах було кількакрат випалено з гармат та дрібної зброї, а на землі з обозом було залишено наказним гетьманом Леонтія Свічку, лубенського полковника, з таким розпорядженням, щоб перейшов од Вільного порога нижче в Томаківку ¹⁷²¹ і перебував там з табором до подальшого указу або гетьманського повороту знизу плавма. A сестринцю ¹⁷²² своєму Івану Обідовському з компаніями, з князем Юрієм Четвертинським ¹⁷²³ і з кількома тисячами своїми гетьманськими дворянами наказав гет’ьман простувати полем непо- одаль від Дніпра аж до Казикермена, як воно і сталося. B тім плавнім поході щодня, стаючи на ніч і вранці рушаючи, стріляно (не знаю для чого) з гармат та мушкетів по всіх суднах. Третього дня, тобто 22 липня, гетьман, прийшовши од Вільного порога, станув

Загальний план запорозьких володінь (21).

навпроти Запорозької Січі на обід, де наказний кошовий отаман (бо власний кошовий отаман Григорій Яковенко перебував з усім Запорозьким військом у плавному поході біля Казикермена) з численним товариством, приплинувши на човнах, привітав гетьмана і, лишившись від нього достатньо винагороджений, від’їхав до Січі.

Гетьман, рушивши з воєводою од Січі, 25 липня станув під Казикерменом у день недільний на обід, де згаданий гетьман-кошо- вий, привітавши гетьмана з усім своїм військом у човнах на Дніпрі, велів випалити з усіх мушкетів; від тієї пальби потемніло все повітря, хоч і сонце світило, і довго понад Дніпром тумани стояли. Того ж дня прибув землею під Казикермен і Обідовський зі своїм таборцем та військом і став близько Казикермена в давніших козацьких шанцях; тоді Казикермен був порожній та розвалений, тільки в Тавані

перебувало від самого початку завоювання московське та козацьке військо. Отож гетьман та воєвода, станувши суднами по Дніпру і по тамтешніх берегах, розмірковували й часто радилися, щоб рушити на низ від Казикермена плавним походом до Чорного моря і учинити там воєнний промисел. Але, одержавши від бусурманських «язиків» певну відомість, що турецький цареградський флот (про який вище писалось у польських газетах) перебуває на Чорному морі для за- безпеки від наших військ, не посміли починати знаміреного плавного походу до Чорного моря, але, затримавшись під Казикерменом, у п’ятницю, 30 липня, після молебня і водосвячення в городку Таванському заклали біля того городка Таванського нову обширну фортецю з великими розкатами, для будови якої був спеціально присланий з інженером-німцем із Москви думний дворянин Василій Борисович Бухвостов.

Портрет Л. Свічки з ікони «Розп’яття Христа» (25).

Того-таки дня кримські орди прибули до Аслам-Кермена, а на другий день, 31 липня, прибув до того ж Аслам-Кермена і сам хан з усіма ордами, також з обозом, гарматами та янчарами і став з наметами по степу і над річкою Кінською, нижче Аслам-Кермена, а поробивши шанці понад Кінською і завівши в них янчарів з гарматними пушками, почав добувати через Кінську замок старого Шан- герея, або Муберек-Кермен на Таванському острові, в якому перебувало наше московське й козацьке військо. A запорожці зі своїм кошовим отаманом перебували в своїх човнах нижче Казикермена, вище Козацької Голови. 2 серпня на сході сонця значна частина білогородської орди несподівано вдарила під Казикермен на табо- рець Обідовського і, захопивши під ним трохи коней, відступила назад у поле. Тим часом Обідовський, прибравшись як належить до війни, побіг на водне судно до гетьмана для дозволу й поради, як там діяти, а компанія з князем Четвертинським, з дворянами та його слугами, не роздивившись, куди скочив Обідовський, а подумавши, що в поле за ордою, і самі в поле за ордою погнались, не сподіваючись від неї зрадливих засідок. Орда повела в поле наших за собою, скільки було треба, а наші необачно за нею погналися. Тоді ж бо довелося їм усім водночас одним невольничу, а іншим смертну випити чашу, бо одна частина орди несподівано вибухнула нашим в очі, а друга ззаду, з долин, і так за божим розмислом зламала наших і погнала на шаблях до обозу під Казикермен, а інші, переймаючи, рубали й кололи їх, і аж у самий таборець гнали. Тоді-то взяли жив-

цем князя Четвертинського, канцеляриста Стефановича, а з дворян Витвицького, Михайловського, Шульгу, Галецу і Козловського, гетьманського покойового Барановського, трьох слуг Обідовського, а з його компанії живцем узято й порубано: Григорія, осавула компанійського; Рожанського, сотника гоголівського; Кирила Воронеж- ського, бунчукового товариша, і багатьох компанійців. Ta ж таки білогородська орда після того свого щастя підпадала і в інші дні під таборець Обідовського, але вже не могла виманити з нього наших за собою в поле, тільки виїздили наші охітники Ъа поєдинок під таборець і потроху з нею билися. A гетьман, зваживши пізніше, що через ту ординську білогородську силу не можна нашим компанійцям через малолюдність віддалитися з таборця й на пашу з кіньми, відправив ротмістра Ростковського з його та іншими компаніями і зі всіма кіньми таборця Обідовського до великого табору, що був під полковником лубенським Свічкою в Томаківці, а Обідовського з іншими людьми взяв до себе на водні судна. 11 серпня нижче Казикер- мена, від горішньої Козацької Голови, кошовий отаман дав знати гетьману, що турецьке військо пливе в численних водних суднах вгору по Дніпру до Казикермена, через що в усіх наших військах немалий народився страх. Тому гетьман, щоб збільшити біля себе військо, послав в Орельські сотні розпорядження через такий універсал, щоб прибували до нього якнайскоріше під Казикермен:

За звичайною гетьманською титлою

«Вам, панам орельським сотникам, а саме дриганському, китай- городському, орельському, маяцькому і новохворощанському, з усім нашим товариством узичивши доброго здоров’я, ознаймовуємо цим нашим універсалом, що нас, прибулих із військом під Таванський город, під Казикермен, спіткали вороги-бусурмани, і маємо з ними, як звичайно, бій. З’являє отож пильна потреба, щоб війська, які залишилися за нами, прибували під Казикермен, як раніше наказу- ¹⁷²⁴ м. Боруховичу та л. Свічці, вали панам полковникам гадяцькому та лубенському ¹⁷²⁴, до нас із м. Борухович залишений був під Кода- таборами якнайшвидше. Так і вам засилаємо такий наш гетьман- ^ком’ ський указ, щоб ви зараз-таки з усім сотень ваших товариством,

узявши борошна на один місяць, вдень і вночі якнайшвидше поспішали сюди, під Казикермен, і маєте чинити це так швидко, щоб, догнавши полковників гадяцького та лубенського, простували на вищеозначене місце разом із ними. A коли б не змогли б їх нагнати, то тим-таки трактом, який торують вони з таборами, йдучи до нас, тримаючись дніпровського берега, поспішайте якнайшвидше і якнайпильніше, заховуючи для себе в тій дорозі пильну й чулу обережність. Цього ми пильно хочемо і суворо наказуємо, щоб жоден такому указові нашому не був суперечний, а коли б хто його злегковажив би собі, не послухав і відхилився від тієї військової служби, такому нагадуємо з таким виказом, що понесе він суворе й неодмінне військове покарання горлом. Отож хай тій волі нашій ні один не противиться, і повторно пильно й пильно вам нагадуємо й наказуємо.

Дано з-під Казикермена 10 серпня 1697 року»

Тієї-таки ночі через якісь вигадки в нашому плавному війську народився був страх та сум’яття і було випущено через труби тривожне гасло, оскільки подумали, начебто турецькі судна йдуть угору Дніпром до нас. Через це, переночувавши ту ніч, всі більші водні судна, наші фуркати, відступили далі від берегів Дніпра і стали на якорях по всьому Дніпру, а менші судна залишалися незмінно по берегах. 11 серпня на Василевому низу або й далі від Казикермена з’явилися на Дніпрі турецькі водні судна і палили з тридцяти ¹⁷²⁵ Штуки — гармати. штук ¹⁷²⁵. A наше військо з великим поспіхом всі минулі дні буду

вало й кінчало город Таванський, який гетьман та воєвода мало не

щодня оглядали і наказували докінчувати, знамірюючись і самі після довершення його повернутися назад плавним походом угору по Дніпру, відходячи далі від небезпеки, від ворогів-бусурман, які щоденно примножувалися з Криму біля Аслама-городка, а на Дніпрі від Очакова.

Новий великий городок Таванський закладався від 30 липня до 12 чи 15 серпня, і був той Таванський городок із великими розкатами, що вміщали на собі кільканадцять штук гармат,— його тоді до решти звели і закінчили, обвівши глибокими та широкими ровами і не низькими камінними, земляними та дерновими стінами, а по стінах він був обставлений кошами, наповненими землею.

¹⁷²⁸ Війська рушили вгору по Дніпру 20 серпня.

¹⁷²⁷ У Казикермені було залишено, крім козаків, 500 ратних людей російського війська.

¹⁷²⁶ Гарнізон Таванського складався з п’яти тисяч російського та українського війська.

Після завершення того Таванського города князь Долгоруков залишив там від себе певну частину московської піхоти і над ними призначив там-таки комендантом згаданого дворянина Василія Борисовича Бухвостова, зоставивши йому численні всілякі харчові та воєнні припаси. Гетьман від себе залишив також певну частину городового пішого війська, вибраного з усіх полків, і отамана кошового Григорія Яковенка з тисячею чи й більше запорожців ^І726. Осібно також у порожньому і ненаправленому Казикермені лишив гетьман з тисячу козаків, вибраних з полків при наказному ніжинському полковникові, доброму молодці Левку Шрамченку, олишев- ському сотнику, лишив у тому-таки Казикермені і сердюцького полковника Лук’яна Шульгу з його полком ¹⁷²⁷, достатньо узапасивши їх борошняними воєнними запасами і наказавши їм чинити однодушно із запорожцями мужню відсіч бусурманським наступам під Тавань та Казикермен.

Після таких дій та влаштування Таванського й Казикермен- ського гетьман та воєвода князь Долгорукий 15 чи 16 серпня ¹⁷²⁸ по заході сонця, начебто з боязню втікаючи, рушили від Тавані й Казикермена вгору по Дніпру з усіма водними суднами і, через насталу тоді темну ніч, дізнали утруднення й замішанини через скупчення водних суден. Тієї-таки ночі відразу ж відступило наше військо з городка Шен-Герея через Кінську до Буваного і до нової кріпості Таванської. A земний та водний ворог бусурманин, пере-

Запорозький табір і вози (21).

¹⁷²⁹ Турецькі й татарські війська відступили 10 жовтня, почувши, що на відсіч Тавані йде російське військо.

¹⁷³⁰ P a c о в а т — село на Дунаї. C и л і c т p і я — місто в Болгарії.

¹⁷³¹ Г а л e т а — галера.

¹⁷³² O к о — три фунти, 1,2 кг.

ночувавши і явно побачивши відступ наших військ від Тавані та Казикермена, відразу ж перебрався весь із кримського степу через річку Кінську на Таванський острів, а турецькі водні судна рушили вгору Дніпром та Кінською, наблизилися до Тавані і почали від того дня денно та нощно добувати Тавань та Казикермен з гармат, мортирів та дрібних янчарок, чинити штурми і підводити міни, відбираючи на свою погибель немалу відсіч від наших військ, найбільше під запорозьким проводом. У цьому воєнному промислі біля Тавані та Казикермена бусурмани, замешкавшись до п’яти тижнів і нічого корисного не досягши, а тільки багато свого війська та значних начальників там потративши, з ганьбою відступили від Тавані та Казикермена назад до себе ¹⁷²⁹. Про це, я більше не описуючи, кладу щодо того повість Юрія Мултянина з водного турецького війська, з-поміж команди паші Дервіш Ахмета, який плив з Тавані до Царгорода, втік і прибув до Тавані, а з Тавані був пересланий у Батурин і 30 листопада сказав таку свою повість у військовій канцелярії:

«Той мултянин повідає, що він родом з Расоват, з Силістрій- ського уїзду ¹⁷³°, батька, матері, ані жінки не має.

Служив зі своєї охоти за гроші на судні Дервіш Ахметовім,— паші, який був під Азовом з суднами,— вони з другим, Алі пашею, котрий із військом своїм землею до нього прийшов, побудували городок на Кубані. B тому новозбудованому городку лишили ті паші піхоти чоловік двісті, з тих, котрі вийшли з азовської облоги, і покинули при тім городку стільки ж татар. A в тому городку лишили залізних гармат дванадцять штук і шість таких, які шротом стріляють. Оповідає, що Юсуп і Кечі,— паші, що були під Таванню,— писали до вищезгаданих Дервіш Ахмета, паші, і до Сераскера Алі, паші, щоб якнайскоріше прибували під Тавань з військами, ознаймо- вуючи, що дуже легко візьмуть у свою область городки і всіма силами натомість обсадять. Мовили, що в Таванському городі нема більше козацького війська як дві тисячі, з’являючи, що інші повтікали до домів. Але коли на їхній заклик згадані паші Дервіш Ахмет і Сераскер Алі прийшли з військами під Тавань, один через Крим землею, а другий довкола Криму водою, омилились у своїй надії.

Бо коли взяли город Тавань та Казикермен в облогу і добували їх впродовж п’яти тижнів, чинячи три сильні приступи і підкопи під Тавань, а два під Казикермен, стратили в тих приступах свого турецького війська трупом покладених шість тисяч, опріч поранених, поміж яких забито трьох значних начальних капітанів, а саме: Емера, Агмета, Ібраїма.

Каторг було турецьких під Таванню та Казикерменом двадцять дві, дванадцять бейських, де кожної каторги паном був бей, він тримав у ній своїх невільників, куплених для роботи, і всілякі воєнні припаси. Самого ж султана — десять каторг, у кожній каторзі, як султанській, так і бейській, до битви (окрім невільників) і до лопатної роботи належних було півтораста чоловік або й більше. Гармат, опріч ручної стрільби, мали в кількості по одинадцять, а в інших каторгах по десять, по шість штук, а осібно було п’ятнадцять галет ¹⁷³², поміж тих галет дві галети було великі, а людей у них було чоловіка по двісті тридцять, гармат попереду по три великих, а четверта позаду, що шротом кидає.

Фуркат з іншими водними суднами було з сорок, опріч малих човнів.

Відтак на всіх отих суднах гармат було більше двохсот штук, поміж яких багато таких, що мали кулі в дванадцять, одинадцять, по п’яти і по шести ок ¹⁷³³. Усього війська турецького було, як на- числює, під Таванню та Казикерменом п’ятдесят тисяч, одні в шанцях, другі на суднах, треті при наметах, і хан був там весь час з усіма ордами.

Вороги мали такий поганський намір, що після численних вальних приступів до города Таванського та Казикермена замишляли ще кілька день добувати, і підкоп уже готували, і вал точили, і приспособляли всі свої поганські сили на останній приступ, але в тих часах білогородська орда дала знати, що йдуть на посилок обложенцям у Тавані сім тисяч чи й більше свіжих государських військ. Цього вони побоявшись, покинули робити підкоп і, повитягавши гармати з шанців, з усіма своїми поганськими силами вночі відійшли геть. A потім і сторожа їхня водна турецька, яка була вище тих городів на кілька миль, дала їм знати, що те військо від Січі рушило водою до Тавані.

Повідає і те, що поміж пашів чувати було такі поголоски: як тільки почнеться весна, то зараз мають приходити турецькі війська, щоб конечно добути Тавань.

A чи ці паші, котрі тепер з військами були під Казикерменом, чи інші будуть у наступне літо приходити, того не знає.

Te тільки твердить, що Юсуп, паша, на зиму має йти зі своїм військом до Очакова, Алі, паша,— до Кефи, Дервіш Ахмет — до Кечі- паші, з суднами і до Цариграда, і то найшвидше, щоб відправити судна, для яких легко можна знайти всілякі припаси в Цариграді.

Про турецького султана оповідає, що за три дні перед утечею їхньою з-під Тавані прийшли такі відомості: турецький султан був на війні, і відбулася вальна битва з турецькими військами, в якій загинуло десять тисяч турецького війська, самого великого вейзира поранено, значного пашу, а саме Мисір Ліовлю, забито і чотирьох пашів чи взято, чи забито, не знає сам, а султан ледве втік живий.

Ще повідає, з цим першим погоджується й другий «язик» на ім’я Myca турчин, котрий був під Очаковом та Казикерменом, що в ту пору турки відступили з-під Казикермена».

Після відходу турків від Тавані, як тільки принесено гетьману в Батурин відомість, що вороги-бусурмани з великим ущербком повернули додому, гетьман з усією старшиною утішився від того, що всемогутній Бог не допустив тоді бусурманам тріумфувати над християнами, за що йому, творцю, віддавано завше від усіх православних християн подяку.

A гетьман з боярином, прибувши вгору по Дніпру до Томаківки, де був обоз з лубенським полковником, вийшли з водних суден на землю, всі великі й малі судна відпустили вгору, аж до Запорозької Січі, і веліли вручити їх під нагляд запорожцям. Оголошуючи про всі ті події, гетьман писав у Москву з Томаківки, а сам із таборами рушив до Кодацької пристані, де 30 серпня, прибувши, відразу ж почали переправлятися через Дніпро, а звідти знову писав 31 серпня в Москву до великого государя про тодішні події, про запорожців, про видання грошей із військового скарбу, також і про їхнє непослушенство, і про затяги в Польщу таку свою грамоту:

«Повернувшись разом із ближнім, вашої царської пресвітлої величності, боярином і воєводою білогородським та великопермським намісником князем Яковом Федоровичем Долгоруковим із плавного походу з-під Таванського города в наші табори під Томаківку, ми писали до вас, великого государя, вашої царської пресвітлої величності, покірно доносячи через пошту про всілякі події, де доповіли були й те, що при нашому відході звідти, з-під Таванська, за певною нашою домовленістю, нагадуванням та пропозицією залишили там, під містом Таванським, запорожців Яковенка, кошового отамана, з товариством у тисячу чи більше чоловік, наказавши пресильним, вашої царської пресвітлої величності указом, щоб вони в допомогу вашим, царської пресвітлої величності, ратним великоросійським людям, залишеним від нас у тому новому Таванському городі для його оборони, затрималися на кілька тижнів і чинили зі свого боку промисел над ворогами, скільки стане сили і способу. Для того й грошей, опріч наших давнших дачок, ми дали їм при відході нашому 2000 золотих, а потім, знову відправивши з тих обозів од Томаківки в поміч тим вашим монаршим людям, що лишаються

в тому новому Таванському городі, певну частину війська з-під наших регементів, ми писали до нього, кошового отамана, і до всього, що було при ньому, товариства, гаряче упоминаючи, щоб вони були тим воєнним людям, котрі посилаються, від Тавані до впровадження їх у той город поводом і допомогою, та й самі лишалися в чулому й твердому подвижництві і промислі супроти тих ворогів і конечно не відмовлялися невідхідно там бути до відвернення звідти тих ворогів, обіцяючи їм за той виказаний труд у воєнних оказіях особливу грошову дачу. Список листа, в якому писалося про те до них, посилаю у приказ Малої Росії, а тепер, над сподівання, мені принесено з Січі таку відомість, що ті запорожці, залишені від нас під Таванським городом, не дотримавши свого слова, яким прирекли нам певний час прожити там у воєнних промислах, з побудки неспокійних голів, що були поміж ними, виказали недоброхітність супроти того свого кошового отамана і, відмовивши йому в послушенстві, всі повернулися до Січі, де зовсім від нього отаманський уряд відібрали, а настановили собі нового отамана, свого бувшого осавула, чоловіка до того уряду негодящого,— не має він у Січі серед них жодної значності та заслуги.

Отож я, гетьман, писав із цієї дороги до наказного лубенського полковника, якого виправили до Тавані, щоб він усіх їх, запорожців, суворо упоминав вашим монаршим указом і моїм гетьманським словом, хай би вони без жодної відмови ішли туди, до Таванського города, аби впровадити в город посланих від нас людей, і щоб старалися промишляти над ворогом з огляду на вашу, царської пресвітлої величності, собі на подальший час милість, котра завжди їм допомагає і їх виживляє.

1733

1734

сті.

Доношу покірно тут-таки і про те вам, великому государю, що з закордону донеслась у Запорозьку Січ якась омана, що зазиває запорожців на службу. За тією облудною побудкою цього літа ще з весни дві ватаги їхнього товариства, одна пішла з ватагом, що називається Морозом-Каневським, у чотириста чоловік, а друга кінна з Морозом, бувшим кошовим отаманом, у сімдесят чоловік пішли в Польщу, а тепер, як мені донесено, якийсь кравець Шкуринського куреня прибирає собі ватагу, бажаючи йти у ту ж таки польську дорогу. I я, гетьман, за посадою свого уряду, упоминав словесно наказного кошового отамана з іншими курінними отаманами і з товариством, які були в мене при зустрічі, щоб така сваволя була припинена, так само ганив їхній у тій мірі непорядок і через листа мого наказував свавільних од того замислу утримувати. 3 тим ото листом моїм я послав до Січі військового генерального хоружого Євфима Лизогуба і конотопського сотника Феодора Кандибу, перед якими вони, запорожці, вимовлялися, що начебто тепер у них у Січі немає жодного такого товариша, котрий би туди, у Польщу, хотів би ходити на службу. I хоч мало з них маємо служби, а ще й виходить таке недбальство, як вищепокладено, однак я, запобігаючи тому, щоб вони не відторгнулися від вашої, великого государя монаршої милості, повівся з ними ласкаво: з приходом моїм із плавним військом я. Лизогуба. відіслав їм туди через руки чернігівського полковника ¹⁶³³ три тисячі

золотих, а сам, прибувши до Тавані, дав ще дві тисячі, як про те вище говорилося, а на відході тисячу золотих і на кожного отамана T у з и н к а — сукно середньої яко- по сукну тузинки ¹⁷³⁴ на жупани, і ще більше грошей дати їм обіцяв,

коли будуть перебувати при Тавані. Ці видатки учинили убогому військовому скарбцю чималу трату. Які відтак далі їхні вчинки не- послушенства будуть виявлятись у вашій монаршій службі, про те маю повинність донести вам, великому государю, вашій царській пресвітлій величності. При цьому віддаюся вашій милостивій монаршій благостині.

3 обозу від переходу Кодацького 31 серпня 1697 року»

При таких діяннях та подіях у нашій Росії і в російських військах, у Польщі сенатори й Річ Посполита промишляли про вибір нового короля на місце покійного уніатолюбця Собеського, і це тривало проздовж року й більше після численних щодо того вибран- ня контроверсій та незгод, бо дехто, як писав і раніше, хотів поставити на польське королівство князя де Контого з Франції; стояли за корону з Литви Сапіга, воєвода віленський, і великий краківський гетьман ¹⁷³⁵, великий коронний секретар, Потоцький підтримував королевича Якуба Собеського, великий коронний гетьман — королевича Олександра ¹⁷³⁶ або князя баварського, а інші бажали князя й електора саксонського. Цісар підтримував свого генералісимуса князя де Бадена, або князя баварського, також і князь Лота- рінгії дбав про ту ж таки Корону, кладучи за те полякам мільйони. За втручанням у те елекційне діло пресвітлого нашого монарха Петра Олексійовича вибрали і 15 вересня коронували на польське королівство князя й електора саксонського Фридеріка Августа, який мав двадцять сім років віку свого, під такою умовою, що має відкинути лютеранську секту, а прийняти римську віру, що він ще перед своїм вибранням на королівство і вчинив.

¹⁷⁴¹ M о г у н e ц ь (M а й н ц) — місто в Гессенськім герцогстві (Німеччина), фортеця, яка сильно постраждала в Тридцятилітню війну; в кінці XVII ст. не мала великого стратегічного значення.

¹⁷⁴² Б p а б а н т — центральна область Голландсько-Бельгійської низовини.

¹⁷⁴³ Йдеться про війну з Туреччиною.

¹⁷³⁸ Прогалина в оригіналі.

¹⁷³⁹ Оттон III навідав гріб святого Адальберта у Гнєзні, де зустрічався в 1000 році з Болеславом Хоробрим і заснував архієпископство.

¹⁷⁴⁰ Б о л e с л а в X о p о б p и й (967— 1025) — коронований у 1025 p., по смерті Оттона III, який помер у 1002 p.

¹⁷³⁷ Перекладено з польської мови, пересипаної латинськими словами та фразами.

¹⁷³⁵ Тобто великий гетьман, каштелян краківський C. Яблоновський. (Див. XXXVII).

¹⁷³⁶ Олександра Собеського.

A перед вибранням він, Август, прислав свого посла до сенаторів та Річі Посполитої польської такі пропозиції, які тут-таки докладаються ¹⁷³⁷.