ПУНКТИ ДО ПОЛЬСЬКИХ ІНСТРУКЦІЙ на скликаний сейм його милостям панам послам з Київського, Браславського та Чернігівського воєводств, дані з сеймиків.
Оскільки грецька релігія стверджена безперервними уставами на конфедераціях, елекціях та сеймиках за панування давніших і пізніших польських монархів і на тодішніх генеральних зібраннях, відколи існує в правах своїх Річ Посполита, і тому, що її попередні права й привілеї щоразу зменшуються та порушуються, адже церковні добра того сповідання не раз утяжуються частими зимовими переходами та утриманням військ обох народів, духовні особи живуть не тільки з найбільшою для їхніх осіб особистою кривдою, але з найгіршого гатунку образами для їхнього капланського сану, хоч вони звільнені від світської юрисдикції — від багатьох їхніх милостей панів державців як земських, так і королівських добр, їх зневажають, тільки через приватні уподобання віддаляють із парафій, утяжують податками, відправленням підвод, посиланням з листами та іншими невиносними способами.
Отож покладаємося на їхніх милостей, наших панів послів, щоб їхні милості добилися на теперішній конвокації відновлення всіх уставів, прав, привілеїв та мандатів, що служать грецькому обряду, і уладнали ту справу з Річчю Посполитою.Де-де, а в генералі вашої милості панів наших усім належить шанувати устави простолюддя, щоб були цілком забезпечені, особливо, коли йдеться про утримання посполитим людом вільної
1659 O б ’ є д н а н e ц ь — уніат.
1660 Слова, виділені курсивом, подані в тексті українською мовою.
релігійної науки; однак тепер часто діється інакше, особливо у Волинськім воєводстві, коли його милість об’єднанець 1659 необ’єднаних, супроти Владиславових мандатів, у найгвалтовніший спосіб відкидає від власної єпархії і підхиляє знедолених з церквами під свою юрисдикцію, покладаючись тільки на саме бажання дідичів та державців добр, а вони над душами християнськими 1660 влади мати не можуть. Отож, щоб не вибухло через те якогось спалаху в горливім за свою релігію народові через таке шкідливе для вітчизни ущемлення віри.
Зобов’язуємо вірою, поштивістю та сумлінням їхніх милостей, панів наших послів, щоб домагались у Річі Посполитої відновлення у теперішній час мандатів Владислава Четвертого, даних грецькому набоженству тим іменем, і щоб повернено було нез’єднаним, відірваним від своїх пастирів юрисдикдію, і щоб у подальші часи не діялося подібного — за цим міцно стояти, учинивши поміж себе погодженість.Є в нас явні докази панської доброти найяснішого святої пам’яті короля, його милості, котрий щасливо перед тим панував, щодо релігії грецького сповідання. Ha порожній стілець Луцької єпископії він призначив заслуженого вітчизні пастирськими заслугами та побожністю до релігії своєї, вправного, яснопревелебного його милість отця Дионисія на Жабокриках Жабокрицького, номіната Луцької та Острозької єпископії, прототрона Київської митрополії, дбав також учинити через призначену комісію розслідування спустошень тієї-таки єпископії,— ця комісія, з огляду на смерть його королівської милості, не дала ніяких результатів. Отож зобов’язуємо скількимога їхніх милостей панів наших послів, щоб як особу, так і заслуги його милості отця луцького єпископа, заодно і спустошення тих добр узяти до уваги, щоб випросити в Річі Посполитої полегшень од зимових постоїв, хай би добра Луцької єпископії, звільнившись від зимових жовнірських становиськ, могли відновити за чулим дбанням його милості отця луцького, номіната, колишню давню міць, оздобу та справність.
Минулого року хоч було послано монаршу грамоту з Москви до отця Ясинського, київського митрополита, про прийняття та посвячення на Луцьку й Острозьку єпископію номіната Луцької єпископії Дионисія Жабокрицького, однак писано це під такою умовою, щоб те посвячення не учинялося супроти святих апостолів та бого- носних отців. Через це митрополит і отягався з тим посвяченням отця Жабокрицького. Побачивши це і зрозумівши, отець Жабо- крицький забоявся (як я вже раніше казав), щоб його бажання не було знищено й відкинено і щоб не довелося йому ще більше втратити кошту та збитку.
Через це він запросив через свої листи та посланців у Луцьк на своє посвячення з Венгер Іосифа Стойку, мараморійського архієпископа, який не відмовив на те бажання Жабокрицькому, прибув до Луцька і посвятив його на ту Луцьку й Острозьку єпископію і 5 вересня в гуртожительнім Білостоцькім монастирі видав йому, Жабокрицькому, на ту єпископію такий установчий універсал, чи свій патент:Іосиф Стойка, милістю божою православний архієпископ мараморійський, екзарх ставропігії патріаршої Константинограда, Нового Риму адміністратор, митрополії білградської, Седмиграда і всього православ’я в Угорській країні властитель.
Усім узагалі і кожному зосібно, хто бажає про те знати, а особливо святійшим патріархам, преосвященним архієпископам, єпископам, архімандритам, ігуменам, намісникам та всьому кліру духовного та світського стану, шляхетно уродженим обивателям, ставро- пігальним братствам, парафіям усякого чину, сану, в Pyci старожит- ним єпархіянам, найбільше в Луцькій та Острозькій ^пархії творимо для відома наше архієрейське благословення.
Продовж такого довгого часу осиротіла Луцька кафедра лишалася зі своїми дітьми, сяючи у святому православ’ї, без власного пастиря, через це в печалі своїй вигукнула до вишнього архієрея, господа нашого Icyca Христа, із псальмоспівцем: «Боже Саваоте,— вернися, споглянь із небес, і побач, і відвідай цього виноградни- Псалтир, XXIX, 15. ка>> 1661f ха співала жалісно до свого улюбленця. Почув і прийняв
1661
Господь голос її прохання, і прихилив вухо своє, і дав молитву тим, котрі моляться, коли вклав у серця пресвітлого царя святої пам’яті найяснішого Іоанна Третього, польського короля, щоб, як отець сиротам, обмислив достойного пастиря осиротілій Луцькій кафедрі, на що і привілей свій королівський дав, що укріпляв вільну елекцію духовного і шляхетського стану, вельмож їхніх милостей панів обивателів Волинського воєводства, православних синів східної католицької церкви. Отож через те, за діянням всесвятого животворя- щого духа і за молитвами пресвятої володарки нашої Богородиці, за керівництвом та дирекцією святого славного апостола і Христового євангеліста Іоанна, вищезгадані стани вибрали на пастирство кафедри Луцької та Острозької уродженого і ясновельможного пана Димитрія на Жабокриках Жабокрицького, писаря земського тощо, а зараз у святому чернечому чині ясне в Бозі превелебного його милості отця Дионисія.
A що святу православну католицьку церкву багато хто з тих, що ненавидять Сіон, обкидали лайкою, то, через своє моління та писання, він умолив наше архіпастирське смирення відвідати їх і впорядкувати стан святих божих церков заради їхнього моління в Господа свого за мою душу. Адже немає більшого для божого раба, котрий для такого відвідання, озброївшись зі страхом та трепетом господнім хрестом, не злякався людських підступів та лайки, перейшов гори, й горби, і безводну пустелю, закликаючи Господа: «Сила спасіння хай мене осінить» у день брані, і доспів я до богоспасенного міста Луцька, і зрозумів бажання вищезгаданого нареченого отця пастиря луцького. Мав я тут нараду з розумними ієромонахами та ігуменами щодо деяких перешкод та перепон до святого високого ієрейського стану нареченому єпископу луцькому і побачив нужду церкві. Отож хай не радіє чужий поселець на цю перепону, коли б яка була, прикладаємо все це до невичерпного джерела — п’яти ран і на п’ять талантів скарбниці з чистими руками та серцем — тобто на безневинні муки нашого Господа, адже (за апостолом) не мають діти батькам шукати маєтку, але батьки дітям. Так і превисокий архієрей, Господь наш Icyc Христос, зво- лив нам довірити у пречистому своєму боці та в безневинних ранах скарбницю для розгрішення. Зважаючи на те, що таємниця святого покаяння в істинній сповіді лежить у скрусі серця і в задоволенні свого єства, а коли б архієрей чи єрей сповіді не розгрішав — це все одно, що без води хрестити чи без вина та хліба посвячувати євхаристію — стало б це наругою святих таїн і неладом. Через це і ми, архієрей та екзарх святого апостольського трону Константино- града, якому повинується і свята російська церква зі своїми чадами при істинному покаянні, засвідченому відомим духовним отцем, якому згаданий боголюбивий чернець Дионисій на Жабокриках Жабокрицький, номінат Луцької єпископії, висповідав свою совість без порушення канонів святих отців, перш ніж узяти святі й найбільші ієрейські ступені такого церковного начального чину, тобто архімандрію. Отож дійством пресвятого і животворящого духа і від імені превисокого архієрея нашого Icyca Христа, владою нам даною архієрейською та екзаршою, згаданого превелебного отця Дионисія Жабокрицького, луцького єпископа, від усіх перешкод і від усіх людських погрішностей розгрішуємо і з’являємо, що він достойний святого ієрейського та архієрейського сану. A для певнішого увірен- ня все оце, накреслене рукою, власною печаткою закріплюємо.Дано в обителі святій гуртожительній Білостоцькій
5 вересня 1696 року
Смиренний Іосиф, архієпископ мараморійський
Ha тій Луцькій єпископії лишався він, Жабокрицький, років з п’ятнадцять, аж до Мазепиної зміни, а після його зміни та баталії, що була під Полтавою, коли великоросійські війська перебували в Польщі, постерегли від нього до себе якесь противенство та незичливість і відіслали його на Москву, а з Москви у найдальше заслання до Соловецького монастиря заслали, де він закінчив життя своє 1662.
1665 JI e г а т — уповноважений римського папи.
i664 Tofrro написаний польською мовою з численними латинськими словами та зворотами (т. зв. макаронічний стиль). Подано в перекладі.
1662 Спроба захопити Жабокрицького
була ще в 1701 p., коли російські
війська увійшли до Польщі, але тоді він утік, виїхавши в Угорщину, а повернувсь у свою єпархію в 1708 p., де на нього напали його пасинок Микола Гу- лецький і родич Юрій Жабокрицький і заарештували його. Прибічники зуміли відбити єпископа, але 1709 p. його про- тивенці знову полонили Жабокрицького і віддали в руки російських властей. Ha засланні він швидко помер.
1663 Г н e з н о — повітове місто Познанського воєводства, місце перебування римо-католицьких архібіскупів.
У Короні Польській, згідно старовічних прав та їхніх конституцій, є такий звичай, що по смерті їхнього короля буває або міжцарів’я і править королівством та коронними справами духовного чину найвищий архібіскуп і польський кардинал доти, доки генеральною елекцією всієї Річі Посполитої буде вибраний король.
Отож і цього 1696 року після смерті їхнього короля Яна Собеського правління коронних справ зійшло на кардинала і найвищого архібіскупа гнез- нинського 1663 Михайла Радзієвського, який, вступивши у правління королівських справ, оголосив своїми універсалами всій Річі Посполитій Польській, так і повторними своїми універсалами, надрукованими у жовтні місяці, що скликає сенаторів усієї Річі Посполитої для конвокації, бажаючи на ній для загального добра розв’язати, заспокоїти і задовольнити за заслуги, незадовольнені королем Собе- ським, конфедерацію і союз платних коронних військ, бо те конфеде- ратське військо, позбувшись надії на винагороду своїх заслуг, учинило було після королівської смерті союз, знамірюючись (як було і вищесказано) неодмінно добиватися зброєю кількарічних своїх заслуг Річі Посполитій Польській. Цей латино-польський універсал 1664 кардинала має в собі таке:МІХАЛ СТЕФАН,
святої римської церкви просвітер храму св. Марії de Pace, просвітер кардинал Радзійбвський, архієпископ гПєзнинський, легат 1660 Королівства Польського і ВёлйкогО Князівства Литовського, примас і чільний володар.
Усім узагалі і кожному зосібно, кому про те відати належить, особливо їхнім милостям панам сенаторам, дігнитарям, урядникам і всьому лицарству, моїм милостивим панам та братам, із засвідченням моєї прихильності доношу до відома, як і в минулих щирих своїх посланнях доносив, зі становища своєї посади цілій Короні і Великому Князівству Литовському про смерть святої пам’яті короля його милості Яна Третього, нашого милостивого пана. I тепер, нітрохи не промешкавши, за правом публічним і за звичаєм, як належить мені у моїм становищі, маю задум, щоб при сирітстві нашому якнайшвидше зібралася конвокація станів Річі Посполитої, аби привести до присяги Річ Посполиту і не тільки якнайгрунтовніше і най- конечніше укріпити внутрішню і зовнішню безпеку, але й наше сирітство, котре ослабляє стан Річі Посполитої, якнайкраще зараз заспокоїти. Оскільки ж сокровенна сила долі суперечить моїй думці, освідчую перед усіма взагалі, а зокрема перед воєводствами, що я, за своїм становищем, звертаю посильне й можливе дбання на те, аби ми врятували вітчизну цілковитою однодушністю та взаємною довірою, при справжній щодо того згоді умів та любові, адже незгода найбільше гнітить та губить республіку, тобто треба заспокоїти конфедерацію коронного війська. Це тим більше можна вчинити, ми ж бо не позбавлені відповідних засобів для швидкого розв’язання того з’єднання,— потрібно для того зголосити бажання та щиру згоду їхнім милостям, коронним гетьманам.
Я належно обрахував число озброєних і обдумав причини того з’єднання. У першому пункті помітно, що той вогонь, який тільки запалюється, існує ще малий, є частина війська мимоволі залучена до того союзу. 3 другого боку, можна помітити, що конфедерація тримається більше видимого приводу, ніж стоїть за реальну вимогу повернути заслужену військом платню, оскільки не дочекалася наслідків конвокації, котра мала б обчислити способи задоволення війська,— через це можна побоюватися шкідливих суспільних наслідків. He було б, здається, нестачі в засобах, коли б доля не забрала в нас щастя, додавши на пагубу Річі Посполитій велику біду й призвівши до подальшого розорення королівства,— це впало на нас без будь-якої причини, а тільки через незгоду, від якої не тільки часто доходимо до ворожнечі, але, пожалься Боже, зрештою, дійшло вже до розладу нарад, від чого одним ударом нищиться всіляка дорадна діяльність щодо збереження вітчизни. I хоч у такому становищі можна було б упасти у відчай, однак любов до республіки утримувала в добрій надії ревнильників суспільного блага і нічого не було упущено з того, що могло б зблизити розуми. Посприяв господь Бог відновити у ліпшій надії публічні обряди через нове з’єднання нарад, аби заспокоїти уми. Недовго, однак, тішилася Річ Посполита поверненою надією, адже в час засідань конвокація була зірвана через його милість посла Чернігівського воєводства 1666, який заперечив її продовження. I Річ Посполита, позбавлена всілякого захисту, лишилася без ради й надії, бо хоч необхідність вимагала, з одного боку, подальшого продовження нарад, але, з другого боку, священне збереження права на вето стало перепоною в тому, через що мусили розладнатися великі й потрібні для загального добра спр’ави, що належали до конвокації. Довелося тільки трактувати про природну оборону, з чого знову виникли великі непорозуміння та утруднення 1667,— так хотілося лихій долі! Заходило повторно на нові незгоди, і, переповнені добрих надій, громадяни приходили у відчай. Аж надійшла щаслива година і пожадана хвиля, коли було зауважено, що через вищезгадану конфедерацію війська Річ Посполита не тільки позбавлена зовнішнього захисту, котрого від того лицарства сподівалася, але взагалі в тій оказії загрожує їй внутрішня небезпека. Отож стани Річі Посполитої згодилися на складання конфедерації, котра своїми постановами ліпше буде інформувати ваших милостей, милостивих панів, як і реляції їхніх милостей панів послів на реляційному сеймику 1668, котрий на їхнє бажання на звичайне місце в день [...] 1669 місяць теперішнього року складаю для добра спільної вітчизни, прав, свобод та вольностей наших, закликаючи ваших милостей панів, щоб ви із вродженої до загального добра горливості грунтовно потурбувалися про суспільні та свої обов’язки за прикладом наших предків, котрі своєю кров’ю рознесли й поширили власні межі тієї Річі Посполитої. Так само і ми, для утримання золотої свободи, щастя і здоров’я нашого, повинні принести все, цінене нами, у жертву. A оскільки для наступної, дай, Боже, щасливої, майбутньої елекції майбутнього короля посполитим рушенням призначено генеральну конфедерацію, то в тому з інструкцією майже всіх воєводств упрошую ваших милість панів, щоб ви з любові до вітчизни були готові на будь-який випадок для її оборони, прийнявши цю мою пересторогу за подвійний заклик, котрий вашим милостям, милостивим панам, зголошую зі свого становища. Благаю також Бога, щоб нам усім зволив послати за своєю вишньою силою та нескінченною добротою свою милостиву допомогу. A той універсал, підписаний рукою моєю і печаткою утверджений, за думкою їхніх милостей, панів депутатів, як і з Сенату, так і з рицарського стану, при мені призначених для загальної ради, за звичаєм орди- ную і посилаю до всіх міст.
1668 P e л я ц і ї — звідомлення, доповіді; p e Л Я Ц І Й H и й — доповідний сеймик, на якому подавалися певні звідомлення.
1669 Пропуск у тексті.
1667 У жовтні 1696 p. збунтувалося військо Великого Князівства Литовського.
1666 Послом Чернігівського воєводства був якийсь Городинський, який наклав своє право вета на вибір королем Якуба Собеського.
Дано у Варшаві, місяця жовтня, року 1696
Хоч цей універсал мало тут потрібен, однак поклав я його для знаття курйозів і для пізнання порядків вільного народу польського, який міцно береже свої права.
Того ж таки місяця жовтня через справника московської друкарні Каріона Істоміна святійший патріарх московський прислав гетьману книгу, друковану в Москві в перекладі з новогрецької, за назвою «Катехізис», і писав до гетьмана про це таку грамоту:
Варшава (17).
АДРІЯН,
милістю божою архієпископ московський і всієї Росії та всіх північних країн патріарх.
Улюбленому в господі, нашої мірності сину царської пресвітлої величності Запорозького війська обох боків Дніпра гетьману Іоанну Стефановичу Мазепі з усім домом архіпастирське благословення!
1670 Г e д e о н — біблійний герой. Його історія оповідається в Книзі судей Біблії, гл. VI—VIII.
1671 Цитата Послання апостола Павла до євреїв, XI, 6.
1672 Тобто на старослов’янську мову.
У всесвіті всеземного кола панує на спасіння єдина в людях господніх православйа католицька віра, через що і свята східна церква утверджується через богорушні святих отців учення, як то сказав пророк Гедеон 167 , що відгукується і в мені: «Господи! Це є в істинній вірі!», всі святі творили правду й благочесно дістали на небесах продовження теперішнього життя в майбутнім, вічнім. Є в апостола віщання: «Догодити ж Богові без віри не можна» 1671,— істинно християнській людині, знаючи про це, треба творити перед Богом та людиною добро і утримувати таїнства та молитословні чини в будь- яких душеспасительних потребах, щоб наслідити небесне царство з нашим спасителем Ісусом Христом і всіма боговгодними святими. Через це посилаю тобі в любові з архіпастирською батьківською нашою душею книгу, що має в собі мудрування і зміст оповідань православної віри матері нашої, східної церкви, яку перекладено з елліно-грецького діалекту на наш словенський 1672 під назвою «Катехізис», тобто зголошення, її видано тепер з божою благодаттю у царському місті Москві в друкарні. Нехай після прочитання тієї книги з чималою користю твоя любов душеспасально і богомудро скористується для пригодження людинолюбця господа нашого Бога, бажаємо при цьому, щоб ти дістав на численні літа доброденне здоров’я з любими тобі.
1673 Пропуск в оригіналі.
Писано в царському великому місті Москві, від створення світу 7204 літа, а від Різдва боголюдини Icyca Христа 1696, місяця жовтня [...] 1673 дня
A книгу послав до твоєї любові від нас справник друкарні ієромонах Каріон Істомін, і коли він заради молитвенного поклоніння поїде в святу Києво-Печерську лавру, його, Каріона, в тій мандрівці привітайте заради нашої мірності.
Той Каріон, справник друкарні, привіз тоді ж таки в Малу Росію від свого розуму складений великий аркушевий буквар, або грамот- ку, потрібну для навчання дітей, подавши словенською та грецькою мовами в ній усі руські літери фігурами з людськими лицями.
1674 Феодосій Углицький помер 5 лю- в тих-таки числах 1674 за божою волею пішов з цього дочасного
того 1696 p. життя преосвященний Теодосій Углицький, архієпископ чернігів
ський та новгородський. Після його смерті, коли духовенство тієї Чернігівської єпархії заходилося біля елекції, щоб вибрати собі нового пастиря, отецьЛаврентій Крщонович, значна й учена персона серед чернігівського духовенства, ігумен Святотроїцький Іллін- ський, бажаючи собі того архієрейського достоїнства, писав до гетьмана Мазепи про те діло з Чернігова 16 листопада такого свого листа:
Ясновельможний милостивий пане гетьмане військ його царської пресвітлої величності Запорозьких, мій великий пане патроне і великий добродію!
Свідок мені Бог, що досі я й не мислив ніколи про вакансію Чернігівської архієпископії і не зважився б наприкрятись у тому вашій вельможності, милостивому моєму добродієві, зважаючи на не- достойність мою і на слабку силу мою на таке високе діло. Знаю до того ж, що той святий і превисокий архієрейський сан є у божім віданні. Як каже апостол: «Не ви мене вибрали, але я вибрав вас і 1675 Євангеліє від Іоанна, XV, 16. вас постановив, щоб ішли ви й приносили плід» 1б75,— йшлося від
Κ. Істомін. Буквар.— Титул.
К. Істомін. Буквар.— Сторінка.
1676 Псалтир, CXXXVII, 6.
1677 Лаврентій Крщонович неодноразово виконував місію посланця Лазаря Барановича до російських царів.
[1] У якийсь спосіб Л. Крщонович
був зв’язаний з родиною Бориса Голі-
цина, вихователя Петра I. Є припущення,
Л. Крщонович. Kypc риторики (52).
що він навчав синів Голіцина Василя та Сергія, принаймні 1697 p. видав присвячений їм курс риторики.
імені сина божого. I в псальмах: «Бо високий Господь, але бачить низького, а гордого він пізнає іздалека» 1676. Але ж багато хто з поважних осіб, як з Малої Росії, так і з-за кордону, духовні, так і мирські, з яких тільки двох знаменитіших посилаю листи вашій вельможності, писані від них до мене, побудили мене до того своєю зичливістю і не перестають побуджувати. Отож я зважився штовхнути у двері милостивої ласки вашої вельможності, милостивого мого добродія, і, упадаючи до високоповажних стіп вашої вельможності, покірно просити: не зволь відкинути, ваша вельможність, од своєї патронської та добродійної ласки й мене, найнижчого підніжка свого, який безперервно дбає про панську вашої вельможності ласку. Нехай то буде без урази вашій вельможності, що смію говорити і про мої, хоч малі, труди в тій Чернігівській єпархії, що служив я вірно більш як двадцять років тутешнім архієреям і старався здобути їхню ласку, а постригшись в тій-таки архієпископській кафедрі, прислужувався і їхній царській пресвітлій величності, почавши від вічно достойної пам’яті царя Олексія Михайловича аж до теперішнього звитяжного монарха нашого православного 1677, прислужувався й рейментарям звитяжного нашого монарха 1678, прислужувався і їхнім милостям панам чернігівським полковникам, прислужувався, чим міг, Христовій церкві, про що посвідчить багато хто з друкарні не тільки нашої, але й з великоросійської; свідчить про це і найбільше Євангеліє 1679 * *, яке вийшло за блаженної пам’яті [70] [71] [72] 1680 Йдеться про книги та панегірики, які видавалися у Києві та Чернігові. Чернігів на той час став осередком поетів, і тут вийшла більша частина українських поетичних стародруків. Душею цього осередку був Л. Баранович, а пізніше I. Максимович. Л. Крщоно- вич брав активну участь у ділах того письменницького кола, чернігівці видавали свої книги і в Києві. 1681 Лазар Баранович. I. Галятовський. Костел західний.— Титул (28). Чернігів. Троїцький собор (37). царя Феодора Олексійовича. He згадую я тут справ та дій у Малій Росії, перед тим небувалих, а тепер присвячених багатьом особам, почавши від самого монарха, як з Київського колегіуму, так і з Чернігова, на заздрість римлянам І680,— все це ішло за власним моїм старанням та починанням. I хоч у школах не вчив я, а міг би вчити і хотів, коли б мене чернігівський архієрей 1681 силою не примусив з послуху до свого діла, що, як розумію, стоїть вище шкільного навчання. Я і тепер безперервно прислуговуюся і хочу прислугову- ватися вашій вельможності — щасливо над нами пануючому малоросійському рейментареві. Покірно тож прошу вашу вельможність, милостивого мого добродія, нехай ніхто тут, у цій ієрархії, і трохи своїх трудів не поклавши, а заслуживши їх десь в іншому місці на ласку та славу собі [73], наших,хоч і малих, заслуг не загрібає, як квочка, і нехай нас не випихає на вічне поругання, що, просячи як- найпокірніше з усіма в тій єпархії товаришами по службі моїми, вашої вельможності і вельможного мого добродія, лишаюся Вельможності вашої, мого вельможного милостивого пана патрона і великого добродія, найнижчий підніжок, постійний до кінця життя працівник, усіх благ тимчасових та вічних щиро бажаючи, грішний богомолець Лаврентій Крщонович, недостойний ігумен монастиря Святотроїцького Іллінського Чернігівського. Писано 16 листопада 1696 року Цидула Лист його милості Красінського [74], його власною рукою писаний, покірно прошу, зволь, ваша вельможність, з ласки своєї знову мені прислати. A його милості отця київського митрополита посилаю копію листа. A інші листи численних осіб не посилаю, щоб не утрудняти читанням вашу вельможність. Жаль, милостивий добродію, що мене, як виродка якогось, і кандидатом не висунули. Даремно з таким своїм писанням трудився отець Крщонович, адже завівсь у тій мірі на гетьманській ласці. Бо коли 24 листопада в Чернігові зібралася елекція на вибрання архієпископа, то після недовгих розмов, за тією ж таки божою волею, одноголосно вибрано на ту архієпископію Чернігівську після Углицького чернігівського архімандрита Іоанна Максимовича, мужа значного і премудрого і того сану достойного. Ta ж елекція відправлялась у такий спосіб: «Добробут Христової церкви від початку євангельської проповіді проповідано істинними словами справжнього божого слова, що його не знеможуть пекельні ворота; так він зберігається неушкод- жено й досі через милість того-таки божественного Христа-спаси- теля. У такому добробуті лишаючись, сіверно-руська церква, за присутністю й приводом висланих від ясновельможного його милості пана гетьмана Іоанна Мазепи, гетьмана військ його царської пресвітлої величності Запорозьких, і ясно в Бозі преосвященного його милості пана отця Варлаама Ясинського, архієпископа, митрополита київського, галицького і всієї Малої Росії, зібрала поважних делегатів у теперішньому 1696 році, 24 листопада, на елекцію Чернігів. Єлецький монастир. План (62). 1684 Михайла Лежайського. 1685 Івана Максимовича. (Див. приміт. 1682). Йосип Євлевич. 1687 Лаврентій Крщонович. 1688 Тобто ігумен Рихловського Пустинно-Миколаївського монастиря біля м. Коропа на Чернігівщині. чернігівського архієпископа при єпархіальнім духовенстві, які за давнім звичаєм чинять порядок і подають вільні на кандидатів вота. Вислані від ясно в бозі преосвященного його милості отця київського митрополита з’явили архіпастирську волю перед усім собором, висловлену власною рукою його преосвященства на письмі, даючи вотум на високо в бозі превелебного його милість отця архімандрита новгородського 1684, а коли б його милість отець архімандрит новгородський вимовлявся від того гонору через слабкість здоров’я, тоді ясно в бозі преосвященний отець київський митрополит згоджується при загальній усіх погодженій волі на його милість отця архімандрита чернігівського 1685. Від особи ясновельможного рейментаря делегати, його милість пан Василь Бурковський, обозний генеральний, його милість пан Яків Лизогуб, полковник чернігівський, і його милість пан Іван Скоропадський, генеральний бунчужний, зволили видати вота за високо в бозі превелебного його милість отця чернігівського архімандрита за своїм і усього рицарства наміром та однодумством,— до того доєдналися і пан війт 1686 з усіма начальними Чернігівського полку. Пригоджуючись до архіпастирського ясно в бозі преосвященного його милості отця київського митрополита зволення, високо в бозі превелебний його милість отець чернігівський архімандрит дає вотум за давнім своїм дбанням на його милість отця новгородського архімандрита. Превелебний у бозі його милість ігумен Святотроїцький Іллін- ський чернігівський 1687 через поганий стан теперішнього здоров’я, висилаючи від себе повірених — пречесного отця схимника, свого намісника з братією,— дає вотум на високо в бозі превелебного його милість отця чернігівського архімандрита. їхні милості кафедральні отці з усіма отцями ігуменами, котрі приклали руки до давнішої супліки, також з отцями протопопами і всієї Чернігівської єпархії духовенством видали одноголосно свої вота на його милість отця чернігівського архімандрита. Його милість отець ігумен Рихловський 1688, який не приїхав через погану дорогу, через свій лист, писаний до елекційного собору, вотує на високо в бозі превелебного його милість отця новгородського архімандрита або кого дух святий вибере. Зібрані одноголосно бажають, щоб це діло збулося й доконалося зараз, як підписалися вони на супліці до вельможного рейментаря раніше. 1689 Можливо, це Антоніївський монастир у м. Любечі на Чернігівщині. Був зачинений у 1781 p. 1690 K л ю ч і в с ь к и й м о н a c - т и p — це монастир на p. Ключиці біля села Шатрищі на Новгород-Сіверщині. 1691 Думицький монастир — це Домницько-Рождественський монастир, на той час щойно заснований, біля м. Стольного на Чернігівщині. Описано в Чернігівській кафедрі, при храмі святих страстотерп- ців Бориса і Гліба, року вище найменованого. Його царської пресвітлої величності Запорозького війська генеральний обозний Бурковський. Його царської пресвітлої величності Запорозького війська чернігівський полковник Яків Лизогуб. Його царської пресвітлої величності Запорозького війська генеральний бунчужний Іван Скоропадський. Микола Грембецький, тепер чернігівський полковий осавул. Лаврентій Крщонович, ігумен монастиря Святої Тройці Іллінського чернігівського. Ієромонах Герасим, намісник Чернігівської кафедри з братією. Ієромонах Пахомій, ігумен Андронівського монастиря І689. Ієромонах Теодосій Михайлович, ігумен Ключківського монастиря І69°. Ієромонах Інокентій, ігумен Думицького монастиря І69‘. Микола Сандоровський, протопоп чернігівський. Афанасій Зарудзький, протопоп новгородський. Самійло Денисович Хомінський, протопоп стародубський. Теодор Богданович, протопоп березинський. Стефан Іосифович, погарський протопоп. Даніель Минович, намісник мінський. Його царської пресвітлої величності чернігівський війт Йосип Євлевич з усім магістратом. I. Скоропадський (59). I. Максимович (54). Водяний знак I. Максимовича (39). A що на тій елекції згаданого отця Крщоновича бажання було зневажено, через те в Святотроїцькому Іллінському Чернігівському монастирі було влаштовано, щоб задовольнити його архімандрію, і він, Крщонович, був перший архімандрит тієї обителі. Той нововибраний архієпископ Максимович [75], проживши на своїй архієпископії 14 років [76] чи,може, й більше, випустив у світ великою своєю працею всілякі користі людському життю книги, одні сам склавши, а інші з латинської на руську мову переклавши (як «Театрум Політикум», «Гелітропіон» [77], «Царський путь хреста господнього», «Алфавіт віршовий», «Богородице діво» [78] теж віршами, «Паракліс» [79] віршами тощо) і велівши надрукувати їх в чернігівській друкарні. За ті праці, а особливо за численні передмови при них, зокрема про Полтавську перемогу над шведами, де виписував похвали пресвітлому государю царю Петру Олексійовичу, був винагороджений від нього Сибірською митрополією, і, хоч,може, не хотілося йому її, поїхав туди і закінчив там своє життя [80]. Хто був після того архієпископами в Чернігові, того я не знаю [81], оскільки перемінив у той час добре своє життя на невільниче. 1692 Про настановлення I. Максимовича архієпископом див.: Архив Юго- Западной России. T. V.— 1872.— Ч. I.— C. 436—437. 1693 I. Максимович був чернігівським архієпископом до 11 березня 1712 p., коли його призначено митрополитом тобольським та сибірським, отже, пробув він на Чернігівській кафедрі 15 років. 1694 «Театрон, или позор нравоучительный...» вийшов у Чернігові в 1696 «Паракліс» — такого видання «Каталог стародруків, виданих на Україні» Я. Запаска та Я. Ісаєвича не фіксує. Можливо, мається на увазі переклад книги Г. Йогана «Богомысліе».— Чернігів, 1710. 1697 I. Максимович помер у 1715 p. 1698 у 1713 p. I. Максимовича змінив Антоній Стаховський, автор книги «Зерцало от писанія божественного».— Чернігів, 1705. I. Максимович. Царскій путь Креста Господня.— Титул (59). I. Максимович. Театрон (28). 1699 Див. p. XXVI. Того ж таки місяця, після повернення Петра Волошина з Ясс, котрий був посланий до волоського господаря, гетьман, одержавши відомість про відставлення Дуки, волоського господаря, і про настановлення на його місце нового волоського господаря, також про програну турецьку війну під Білоградом із військами цісарськими і знову-таки про турецькі приготування в минуле літо на війну проти цісаря, також про ординські замисли на Малу Росію і про таємну кореспонденцію з новим волоським господарем, писав із Батурина 26 листопада до великого государя таку грамоту: «Покірно доношу вам, великому государю, вашій царській пресвітлій величності, що мій посланець на ймення Петро Волошин, котрого я десь із рік тому відправив для вивідання вістей до волоського господаря Константина Дуки, разом з його, господаря, чоловіком Савою повернувся тепер у Батурин до мене, гетьмана, і так про себе оповідав, що з тією моєю посилкою натрапив на той час, коли тому господарю Константину настала переміна. Через таке утруднення він, Петро, був затриманий у ханського гетьмана, Стеци- кового брата, і відданий зі своїм челядником бусурманам татарам у руки, звідки сам він, Петро, втік до Ясс, волоської столиці, а його челядника продано в турецьку неволю. Відтак новий володар волоський відпустив його, Петра, з Ясс до мене, гетьмана, без жодних листів, і прибув разом з ним, Петром, значний тамтешній чоловік на ім’я Іван Драгинич 16", котрий у минулому часі кільканадцять років тому був намісником господаря Дуки на тому боці Дніпра в місті Немирові, бо в ту пору той володар володів цією стороною від турецького султана. Отож той Іван Драгинич, як і мій посланий чоловік, такі оповідали відомості, що того минулого літа турецький султан сам був зі своїми військами під Білоградом на війні супроти німецьких військ, тільки не встояв перед наступом тих німецьких військ, утік з того поля, покинувши і свої обози, котрими німці оволодівши, багатьох турків поклали трупом, через що перемога I. Максимович. Алфавіт, рифмами сложений (59). лишилася при німцях. Однак турський султан, готуючись на подальшу війну, наказав з усіх племен збирати й записувати янчарів, бажаючи конечно мати їх сорок тисяч, і вже начебто багато їх записано. Іще про те оповідають, що в Яссах, у волоського володаря, є певна відомість, що кримський хан наказав усім кримським і біл- городським ордам, усякому готуватися й приспособлятись у теперішній військовий похід на нинішню зиму у вашу, царської пресвітлої величності, богохраниму державу Малу Росію, про що просторіше оповіжено в записі їхніх речей, і я той запис посилаю при цьому листі в приказ Малої Росії для донесення вам, великому государю, через Дмитра Несторенка, батуринського сотника, при якому і згаданого Петра Волошина виправляю для просторішого словесного про все те вищеописаного донесення в царське велике місто Москву, а згаданого Івана Драгинича залишаємо при собі в Батурині, бо він бажає жити тут, у Малій Росії, хочучи забрати сюди з Волоської землі свою жону й дітей, про що покірно прошу милостивого вашої царської пресвітлої величності указу. Ще є тут у нас чоловік, котрий прибув з ними ж таки, Петром Волошином та Іваном Драгиничем, породи малоросійської, котрий має та&, у Яссах, жону і діти, якого волоський господар спеціально виправив 1700 Тайнопис. з ними, наказавши, щоб той чоловік подав циферну азбуку 1700 того володаря, якою він, володар, бажає чинити зі мною таємні обсилки, і того чоловіка я біля себе затримаю до монаршої вашої, царської пресвітлої величності, волі, про що прошу покірно милостивого вашої, царської пресвітлої величності указу, чи мені з тим волоським господарем зсилатися для відомостей, чи те посилкове діло не потрібне. A ту циферну азбуку послав я в той-таки, вашої царської пресвітлої величності. Малоросійський приказ. Дано в Батурині, 26 листопада 1696 року Того-таки року, хоч у поляків і була конвокація, згідно кардинального універсалу Радзієвського, покладеного раніше в цьому розділі, щоб заспокоїти сконфедеровані війська, однак була вона розірвана і скасована через деяких поляків, котрі не бажають миру, без ніякого завершення та користі. Ha те один із учених поляків, бачачи в той час, що його вітчизна Корона Польська явно хилиться до занепаду та руїни через конфедератські війська та інші внутрішні незгоди й замішанини, написав про те красними римами «Лямент».
