Про другу тримісячну книгу «Житій святих», котра вийшла з києво-печерськоі друкарні; про шкідливе татарське вторгнення під Сандомир та Львів; про патріарше благословення гетьману через грамоту на похід до Казикермена; про приязнь з Волощини до гетьмана з усілякими звідомленнями про чужоземців; про причини російської війни на Азов та Казикермен; про похід туди московських та козацьких військ; про невзяття тог

літа Азова і про здачу на умовах Казикермена; про тодішню кореспонденцію до Мазепи великих гетьманів коронного та литовського; про поді'і після взяття Казикермена; про здобич та повернення військ додому; про віншування гетьманові його звитяжства над Казикерменом через грамоту патріархом і в листі — митрополитом, а також про віншування отців Монастирського і Яворського; про патріаршу грамоту, писану до гетьмана після прийняття книги «Житій святих»; про дві такі ж патріарші грамоти до гетьмана й отця митрополита, писані з приводу постановления єпископа в Переяславлі, і про збудування в Переяславлі кафедральної Вознесенськоі церкви; про вибрання руською волинською православною шляхтою на православну єпископію Луцьку та Острозьку після смерті таємного уніата Афанасія Шум’янського Жабокрицького; про королівський універсал, даний йому, Жабо- крицькому, на ту єпископію; про заздрісних на те його щастя; про його кореспонденцію до митрополита й гетьмана; про монарший указ на посвячення його й інше про нього; про прислання від Ябло- новського до гетьмана резидента з усілякими від нього відомостями; про цісарську війну з турками у Венграх під Логієм з цісарською шкодою; про прохання до гетьмана за сенаторським сприянням київського земського судді Войнаровського, щоб відпустили його жінку з Києво-Печерського монастиря; про бажання литовського гетьмана щодо продажу збіжжя; про заборони й дозволи патріарха києво- печерським іконам; про львівських купців, затриманих у Москві, і за сприянням гетьмана вільно відпущених.

Рроку від розподілу стихій 7203, а від сповиття пеленами Немовляти, що небо хмарами покриває, 1695. Ha самому початку року вийшла з києво-печерської друкарні друга тримісячна книга «Житій святих» ^{14 8}, яка починалася від грудня, складена Димитрієм, про яку далі буде в цьому році просторіша згадка. A я, перш ніж почну описувати відправлений у цьому році на Азов та Казикермен марш великоросійських та малоросійських військ, викладу ще тут про сильне татарське вторгнення в Польщу.

Львів. Замок (1).

Сандомир. Ратуша (38).

¹⁴⁸⁰ Це сталося 10—12 лютого 1695 p. B Яблоновського було півтори тисячі чоловік. Подальший лист з Молдавії звіщає, що було в нього 5 тисяч чоловік.

¹⁴⁸¹ Король був тоді у Варшаві.

нувши звідти назад, вторгнулись у Сандомирський та Львівський повіти, де загорнули в полон безліч люду, а поселення зруйнували вогнем та мечем, обернувши все у попіл. Коли ж потім уторгну- лись і під саме столичне руське місто Львів, то великий коронний гетьман Яблоновський виїхав був супроти тих орд з кількома тисячами польського кінного та пішого війська ¹⁴⁸⁰ і з кількома штуками гармат за львівські піддвірки. Однак орда, оточивши польське військо, не дала йому й дихнути, а міцним стрімом напала на поляків і, не без значної їхньої шкоди, загнала в саме місто Львів, гармати їхні забрали, а піддвірки львівські спалили з одного боку та й повернули додому. Після відходу від Львова тих орд львів’яни за гетьманським наказом позбирали татарські стріли і ними, як тоді оповідали, наповнили дванадцять возів, які гетьман Яблоновський відіслав до короля й сенаторів у Краків чи Варшаву ¹⁴⁸¹, щоб краще пізнали вони, яка була бусурманська сила.

Святійший Адріян, московський патріарх, знаючи про те, що за монаршим указом гетьман Мазепа мав виходити на війну під Казикермен, писав до нього 5 березня, благословляючи його з усім козацьким військом на той похід, таку грамоту:

АДРІЯН,

божою милістю архієпископ московський, усієї Росії та всіх північних країн патріарх.

Улюбленому у господі нашої мірності сину, гетьману їхньої царської пресвітлої величності Запорозького війська обох боків [Дніпра] Іоанну Степановичу Мазепі і всьому воїнству мир та архіпастирське благословення! Де живуть на поверхні світового корабля Духу діти рожденного всеблагого Бога, діти церкви істинного нашого благочестя, діти нашої мірності, маємо їх у серці нашому архіпастирському і дбаємо про них, стараємося, щоб було їм добро і щоб звільнилися вони від усілякого лиха,— хай добре вгодять господу Icycy Христу, й цілковито спасуться, дістаючи мир та благословення в домах, і в дорозі, і в ополченому ратоборстві.

шов з ополченням на супротивних ворогів та супостатів християнських, на лиховірних татар, через що безперервно молимо щедроту вседержителя Бога, хай із благословенням своїм приспішить вашій синівській любові на всіляке добропровідництво день у день і подасть воїнству царської пресвітлої величності через ваше мужнє ратоборство перемогу, щоб подолати ворогів і звільнити полонену вашу братію з агарянських рук, від їхнього мучительного озлоблення, хай дасть розширити межі вітчизни та російського самодержавства, а також і мир. Ви ж, улюблені вірні Ісус-Христові раби і дбалі служителі царської величності й наші у Христі діти, за повинністю своєю кожен у чині дбайте про те і в ополченні показуйте доброчесно і щедро ділом благочестиву нашу віру, хоронячись від усілякого лиха, оскільки ви є божими людьми.

Невільничий базар у Царгороді (34).

Я велю вам віддавати пануючим богозаповідане своє послушенство, через це терпіння майте на воєнний подвиг, як учить святий апостол. Ti, що дбають за Господнею волею про себе, і про благочестиву віру, і про вітчизняні межі землі своєї, хоч і постраждають, вінчатимуться і приймуть вічне добро від Христа, отож ви тим завсігди керуйтеся й борітеся з ворогами до крові й до смерті. Тим ото Господь, скріплюючи вас, скріпить; благословляючи, благословить і обдарує всіляким добром вишньої своєї правиці на землі та на небі. Будьте у цьому, дбаємо, а де пробуватимете, зволь сповіщати нас.

Писано в царському великому місті Москві від світотворення 7203 року, а від Різдва Бога слова Icyca Христа 5 березня 1695 року

¹⁴⁸² Лист подано в перекладі з польської мови.

Того ж 28 березня один із волоських християнських панів, зичливий наш приятель, можливо, й сам господар, віншуючи козацьким військам щасливі воєнні успіхи в Криму і в Білогородщині у минулі роки, говорячи також і про цьогорічні вищезгадані ординські сильні вторгнення в Польщу і під Львів, до того ж ознаймовуючи про турецьку й інших чужоземних держав поведінку й наміри та заохочуючи гетьмана Мазепу з козацькими військами до цьоголітньої воєнної кампанії на Крим, на Буджак, на турецькі фортеці, які лишаються над Дніпром і над Чорним морем, і офіруючи свою схильність до тієї війни, щоб скинути із себе чужоземне ярмо, таємно писав до нього, гетьмана, такий свій лист ¹⁴⁸²:

¹⁴⁸³ Йдеться про похід Палія і ліво- бережців проти татар у вересні 1694 p.

¹⁴⁸⁴ Наказним гетьманом був чернігівський полковник Яків Лизогуб.

«За відомості про те, як війська їхніх царських величностей пустошили в кримських краях під командою вашої милості пана, дуже дякую вашій милості панові. Нехай всемогутній Бог надалі сприятиме зброї їхньої царської величності на Божу хвалу, на помноження в цілому світі православ’я та на втіху християнам. Про те, що діялося під Очаковом та Буджаком ¹⁴⁸³, добре знаю. Дуже, однак, жалкую, що, в основному, через слабке здоров’я наказного [гетьмана] вашої милості пана ¹⁴⁸* не зміг він зруйнувати Буджак; це сталося, очевидно, через те, що пан Бог тієї хвилі не захотів нас утішити. Але я певний тої надії, що зброя їхніх царських величностей цього літа захоче віднагородити те, що хотіли б мати чи за рік, чи й далі, а поганський Буджак буде зруйновано. Щодо чоловіка вашої милості пана, котрий так довго тут затримався. Причиною тому татари, котрі ходили в чамбулі до Польщі, аж до Львова,— чекав він їхнього повороту. A було так: татари пішли, палячи, аж до Львова, де застали й самого гетьмана з малою купою війська (5000), а орди було на 30000, і вони спалили Краківське передмістя, та й гармати взяли,— побито ж та поранено і їх. Повертаючись, мали велику шкоду: здохло в них 20000 коней, як про те ваша милість пан уже може знати.

¹⁴⁸⁵ Турецький султан Ахмет ІІ помер на початку 1695 p. Новий султан Мустафа II був сином Магомета IV. Військові дії проти Австрії та Венеції він почав у серпні.

¹⁴⁸⁶ T e м а ш в a p — тепер м. Темішо- apa у Румунії.

Прутські плавні (24).

3 Андріанополя. B січні запанував цар, син царя Махмета ¹⁴⁸⁵, який почав війну з німцями, ім’я його Мустафа, йому 32 роки. Він одразу ж звідомився про царський скарб, і знайдено було 15 мішків. Звідомлявся він і про військо й побачив, що і грошей, і війська мало. Він сам піде на війну, вейзирові ж наказав, щоб виступав, тільки хай ваша милість пан знають, що не мають ані грошей, ані людей, несила велика в поган, бо людей з Анатолії мало приходить на війну з огляду на велику кількість розбійників, бо їх у ці часи надто намножилося, а скільки турчин може мати війська, то це буде відомо тоді, коли вийде в поле.

Кілія.

Миколаївська церква (42).

Білгород. Фортеця (42).

Білгород.

Грецька церква (42).

¹⁴⁸⁷ X и я — острів Xioc у Середземному морі, навпроти західного берега Малої Азії.

¹⁴⁸⁸ M о p e я — півострів на півдні Греції.

бо хоч поляки й захотіли б того, не захочуть турки,— не зважають на них нітрохи, оскільки поміж них велика незгода: одні з німцями, а другі з французами, наскільки змога, трактують про мир. A ще хай про те знає ваша милість пан, що ані турки, ані німці, ні інші союзники про мир і не гадають. Острів Хию ¹⁴⁸⁷ венеційці залишили й пішли до Мореї, і це венеційці вчинили не без достатньої причини, а щоб не бути розрізненими на багато боків, особливо так віддалено. Мали зразу з турками битву на морі, хоч на морі турків була велика потуга. Кілька турецьких кораблів потонуло, так само й венецьких два, відтак венеційці, забравши все, що їм було потрібно, з Хиї пішли до Мореї ¹⁴⁸⁸. Пишеш, ваша милість пан, що Михал звідомив вашій милості пану: волоський господар, як і мултянський, коли б побачили, що війська їхньої царської величності рушили супроти Буджака, зараз і самі підуть зі своїми військами, і з’єднаються з військами їхньої царської величності.

28 березня 1695 року»

Після отаких, описаних раніше, великоросійських та малоросійських незгод і воєнних змагань з Оттоманською Портою та Кримською державою, що почалися в основному від Чигиринщини і тяглися 16 років, коли через певні перепони не довелося обом монархіям, Російській та Турецькій, прийти до миру й дружби (хоч з обох боків і була до того, як писалося раніше, схильність), татари й козаки безперервно чинили оказії до гніву й війни поміж обома згаданими монархіями, як це було й перед Хотинською війною 1621 року,— про це частково описано раніше.

Отож пресвітлі Іоанн та Петро Олексійовичі, всеросійські самодержці, щоб відомстити бусурманам свої кривди, вчинені впродовж згаданих 16 літ, урадили за найкраще піти зі своїми військами на Азов та Казикермен, щоб при божій помочі зруйнувати їх і побачити відчинені собі з Меотицького озера двері в Евксінопонт ^[62]°, а від Казикермена щоб низовому Запорозькому війську було по-стародавньому відчинено ворота і була безперешкодна навігація Дніпром в Очаківський лиман і в те ж таки Евксінське море. Ha таке воєнне діло вони, великі московські государі, проздовж минулих літ досить наготували хлібних запасів і всіляких воєнних риштунків і звеліли той воєнний марш зачинати, в який зволив рушити з царського міста Москви в березні місяці під Азов і сам пресвітлий монарх Петро Олексійович, він лишив на царському престолі брата Іоанна.

Військо було розкладено на дві частини, одному звелено йти землею і рікою Доном униз до міста Черкаського ^[63], а другому з собою визначено марширувати також землею й рікою Волгою під місто Царицин, а звідти землею під самий Азов. Коли це сталося і коли великоросійські війська та кілька полків малоросійських спинилися

¹⁴⁹² Війська було 35 тисяч.

¹⁴⁹³ Бойові дії під Азовом припинились у кінці вересня.

¹⁴⁹⁴ Лист подано в перекладі з польської мови.

¹⁴⁹⁵ Це були останні успіхи короля Яна Собеського. Після 1692 p. сам він, бувши хворий, у походи не ходив, і бойові дії поляків супроти татар були цілком локальні, власне, намагалися втримати те, що захопили раніше.

¹⁴⁹⁶ K у я в і я — Брестщина та Вроц- лавщина.

всі під Азовом ¹⁴⁹², то почали невсипуще його здобувати й бомбардувати. B цьому промислі при старанні, либонь, ціле літо збавили ¹⁴, азовські стіни поламали з гармат і порвали підкопами а, кинувши в Азов кільканадцять тисяч великих бомб, поламали всі азовські доми й мечеті, внівець обернувши і самими румовищами заславши й загрузивши ціле те місто, однак, не можучи його цілком дістати з наближенням осінньої пори, змушені були відступити від Азова назад. 3 другого боку, біля Казикермена, фортуна послужила християнським військам краще. Гетьман Мазепа з козацькими військами і з усіма військовими тяжарями рушив за монаршим указом у той ка- зикерменський похід з Батурина 17 травня, а ближній боярин і біл- городський воєвода Борис Петрович Шереметов з московськими кінними та пішими військами і з козацькими слобідськими полками рушив з домів у призначений похід у тих-таки числах. Вони зійшлися біля дніпрового берега коло Переволочної, забавили там кілька тижнів, доки спорядили до перевозу військ судна і доки переправилися через Дніпро — Шеремет нижче Переволочної, а Мазепа вище Переволочної, навпроти Мішуриного Рогу. Тим часом 13 липня писав із Гродна до гетьмана Мазепи гетьман Великого Князівства Литовського Сапіга свого листа, в якому сповіщав про союз Корони Польської з різними християнськими державами супроти спільного для всіх християн ворога — бусурмана — і про численні над ними воєнні промисли, при цьому бажав він Мазепі щасливого успіху в початім поході. Цей Сапіжин лист має в собі таке ¹⁴⁹⁴:

Ясновельможний милостивий пане гетьмане, їхньої царської величності Запорозького війська, до мене вельми милостивий пане і братеї

Відомо світові, що чим сильніше діткнула нас поганська шабля, тим старанніше провадимо війну для відшкодування шкод і страт наших. Через це й прийняли ми її з царем його милістю, з їхньою царською величністю, і з Річчю Посполитою Венецькою, відтак проз- довж тринадцяти років щороку виходили ми з військом у поле, шукаючи у їхніх власних оселях: відвідали ми Буджак, увійшли у Волоську і Мултянську землю, здобули Сороку та інші замки і осадили їх, щоб приборкати Кам’янець. Висипали 'ми й міцно осадили шанці Святої Тройці, залога яких завше виказує з божої ласки силу супроти Кам’янця і у Волохах ¹⁴⁹⁵. Ми самі в минулу осінь отримали з божою поміччю над тим ворогом велику перемогу, відтак поганство, з немалою своєю поразкою і стратою всіх провіантів, шаблею нашою було виперте й прогнане. I зараз його королівська милість, наш милостивий пан, діставши звістку про замисли їхньої царської величності, зволив писати до мене, щоб я, рушивши військо Великого Князівства Литовського і злучившись з коронним військом, ішов на ту святу війну. Отож для скріплення святого союзу я військо (хоч воно після минулої експедиції мало що відпочило, коні не від- пасло) випровадив. Ta й самого мене ці ж посли вашої милості пана застали, коли всідав я на коня, щоб їхати до обозу. Його милість пана Поплавського, старосту куявського ¹⁴⁹⁶, полковника його королівської милості, я послав для скупчення війська й провадження його до Вишневця, а там, з’єднавшись із їхніми милостями панами гетьманами і за попередньою радою, чинитимемо, дасть пан біг, супроти ворога святого хреста воєнні промисли, як час та оказія простелить дорогу, зносячись із вашою милістю милостивим паном, наскільки зблизимось у тому краї між собою. A зараз зичу вашій милості милостивому пану щасливих успіхів на тій союзній війні, віддавшись ласці і лишаючись вашої милості, милостивого пана, зичливим приятелем, братом та слугою

Казимир Сапєга, великий гетьман Великого Князівства Литовського.

Дано в Гродні, 13 липня 1695 року

¹⁴⁹⁷ M a p і а м п о л ь — містечко Дністрі.

¹⁴⁹⁸ Лист подано в перекладі з ської мови.

Того-таки 28 липня великий коронний гетьман Яблоновський, відповідаючи через Мазепиного посланця Стефана Трощинського, гадяцького полкового осавула, і зичачи щасливого успіху в початім поході до Казикермена, також ознаймовуючи про свій похід на ворона p. га, писав з Маріамполя ¹⁴⁹⁷ такий свій лист ¹⁴.

поль- Вельможний милостивий пане гетьмане Запорозького війська,

їхніх пресвітлих і державних величностей, до мене вельми милостивий пане і приятелю!

¹⁴⁹⁹ Тобто минулого 1694 p.

Прогностик щасливий (42).

Немає бажанішого цілому християнству, як той такий хвалебний зачин військ їхніх пресвітлих, державних величностей супроти загального ворога святого хреста. Ми дуже втішилися на цю відомість, зичимо щасливого довершення й перемоги над ворогом і просимо про те пана Бога, оскільки й сумніватися не треба в добрих успіхах при такій великій силі та впорядкуванні їхніх пресвітлих державних царських величностей і при дозорливості вашої милості милостивого пана. Нам же належить диверсія, знаємо ми це, однак пожиточніше було, щоб ми були раніше звідомлені про такий святобливий замисел, особливо коли відправлявся у Варшаві сейм ¹⁴⁹⁹,— в нас це могло б справити більшу готовність, та й сейм не зірвався б, а подав би найдосконалішу раду на таку добру оказію. Але й так, як тільки застав нас сусідський заклик, з огляду на союз, з’єднуємося з військами коронними та литовськими і маємо думку та старання розірвати ворожі сили й відвернути їх, як це робили ми щороку від початку тієї війни, побиваючи ворога в багатьох місцях з божої ласки значними звитягами. Я зараз тільки чекаю, щоб прийшло військо Великого Князівства Литовського, яке коли й опізниться, то дивуватись із того годі, бо Тягне зі справді далеких, у півтораста миль, посідань, а злучившись із ним, я беруся відразу ж розпочати воєнні промисли. Між тим значну частину війська ординував я під фортецю Фак- мец-Фаркец, щоб наше військо звідти через Фальчу вторгнулось

¹⁵⁰¹ Війська підійшли до Казикермена 24 липня.

¹⁵⁰⁰ Тобто це військо мало б іти вздовж річки Прут. Ф а л ь ч а (Фельчіу) — місто на p. Прут, тепер на території сучасної Румунії; Б у д ж а к — область бі- логородської орди.

у Буджак ¹⁵⁰⁰, що значну справило б диверсію, бо татарські війська, які вже рушили до Дніпра, дізнавшись про початий зачин, повернулися назад до Буджака і тепер звідти виходити не смітимуть, доки, як гадаю, та частина нашого війська діятиме. Я теж з іншими військами ввійду незабарно у воєнне діло при щасті його королівської милості і при звичній охоті польського рицарства. Його милість пан Трощинський, полковий гадяцький осавул, посол вашої милості милостивого пана, став тут у мене дванадцятого дня, місяця липня, заставши мене уже майже в обозі в моїй резиденції і тільки за дві милі від війська. Лист же вашої милості, мого милостивого пана, датований з-під Переволочної, писаний від 5 червня, віддав мені, на який відписавши відповідь з повною моєю готовністю, прагнучи якнайчастіше чути про найбільшу славу й тріумфи вашої милості милостивого пана, неодмінно віддаюся приязні.

3 Маріамполя, 28 липня 1695 року

Вашої милості милостивому пану навзаєм зичливий приятель та слуга Станіслав Яблоновський, краківський каштелян, великий коронний гетьман

Коли ж усі війська переправилися через Дніпро, то, рушивши звідти звичайним трактом до Казикермена, переходили в тому марші різні річки й долини, що впадають зі степу в Дніпро, а під самий Казикермен прибули в середу, перед спасівськими запустами, в останніх числах липня ¹⁵⁰¹, і поставили неподалік довкола нього свої обози. A в четвер, тільки засвітало, гетьман звелів сердюкам і городовим піхотним військам ступати в ім’я господнє під казикерменські стіни, і те військо охоче, з радісним серцем скочило на воєнний промисел і без великого спротиву ввійшло в Казикерменські садки й огороди, бо хоч і вийшло з Казикермена супроти козаків кількасот яничарів, однак їх відразу ж було розбито і загнано в Казикермен, а козаки, починивши там-таки, непоодаль казикерменських стін, шанці, невідхідно залягли в них для подальшого воєнного промислу. B тодішню ніч з четверга на п’ятницю війська козацькі й московські атакували Казикермен зусібіч, обсипали шанцями, обставили плетеними кошами, насипаними землею, обвели багатьма гарматами й мортирами, осадили численними піхотами, і скоро світ почав оясню- ватися, в п’ятницю зусібіч привітано тоді Казикермен з гармат, мортир і дрібної зброї. I від тієї п’ятниці до вівторка, в який були запусти на Спасівку, впродовж п’яти днів, невсипуще денно й нощно бито було з гармат і з дрібної зброї, кидано з мортир бомби і підводжено під казикерменські стіни таємні підкопи. Відбирали вони і від Казикермена непогану відповідь з гармат та янчарок, зрештою, Казикермен дійшов до такого стану, що вже годі йому було стріляти з гармат на християнські війська, так як чинили були турки й Чигирину в 1678 році; бо коли з Казикермена відчиняли яничари вікна в кам’яній стіні для стріляння з гармати, то в те вікно відразу ж ударяли з двох чи трьох наших гармат і яничарам не допускали вистрілити з казикерменської гармати. B такий спосіб не лише казикерменські гармати залишилися порозбивані, але й пушкарів повибивано; дійшло до того, що казикерменський бей обіцяв яничарам платити по тридцять і по сорок левів на день тим, котрі б захотіли бути пушкарями, але охочих до того не відзивалося — бачили в тому чині явну погибель. Ta оскільки стіни фортеці згрунтовано з твердого каменю, то вони мало руйнувалися від наших гармат і надія взяти її була мала — все це протягтися могло б довго. Отож гетьман, щоб так не сталося, а бажаючи бачити швидке здійснення свого заміру за згодою з боярином Шереметом, звелів війську своєму котити земляний вал до казикерменських стін, такий широкий і високий, щоб ним можна було засипати й казикерменський рів, і, порівнявшись зі стінами, легко вломитись у місто. Цей промисел наших військ вельми устра-

Взяття Казикермена (49). ШИВ І ПриВІВ у МаЛОДуШШЯ каЗИКЄрМЄНСЬКИХ облОЖЄНЦІВ, ОСКІЛЬКИ

янчарська й гарматна їхня стрільба стала вже бездільна й марнотна, коли стріляли вони в наші земляні вали. A коли стріляли поверх валів, то кулі перелітали й християнські обози. B тих-таки п’яти днях один московський підкоп поламав казикерменську стіну, навдокуча- ли йому дуже й бомби, а що найгірше застрашило казикерменців — це один воєнний московський промисел, який називають вони чаном. 3 нього одного вечора за один раз кинено в Казикермен кількадесят великих бомб і малих гранат — від цього промислу і від вогню з усіх наших обозів, наче від блискавки, все було на короткий час освітлено в той темний вечір, і ще ті бомби й гранати не всі впали всередину Казикермена, як привели обложенців у крайній відчай, і тоді аж у наших обозах було чутно їхній плачевний голос. Через такі утруднення й страх і через смердючі численні побиті свої трупи, які купами лежали непоховані, казикерменські бусурмани; не мігши далі опиратися християнським військам, змушені були на

корисних собі умовах поклонитися гетьману й боярину Шереметову і перед заходом сонця віддати місто Казикермен ¹⁵⁰^ на козацьке ім’я. Для цього договору прибули зі своїх обозів у шанці гетьман та боярин, а від Казикермена, від бея, туди ж таки, у шанці, прибув із кількома яничарами Шабан Липка, або Чемерис, казикерменський писар. Домовившись там і постановивши, що треба, гетьман та боярин від’їхали до обозу, а Шабан відійшов у Казикермен уже по заході сонця; і коли він повернувся в Казикермен, турки звідомилися про вчинену з гетьманом та боярином корисну собі капітуляцію, були раді цьому і без сумніву сподівалися, що з нашого боку все те буде вчинено, що приговорено і постановлено з Шабаном. Однак вони, казикерменці, не покладаючись на приречену тоді козацьку приязнь і не бавлячись у своїх житлах, відразу ж того вечора відступили з горішнього міста в найнижчий Казикермен, що над Дніпром, лишивши на кам’яних стінах горішнього Казикермена тільки яничарські караули, щоб у місто нікого до світанку не пустити. Однак так не сталося, бо як тільки тодішня ніч дозволила відпочити війську, яке трудилось у шанцях увесь день, воно тоді, не спочиваючи і не слухаючи поставлених караулів, у всілякі способи натиснулось у горішній Казикермен, і караульні яничари відступили через те в долішнє місто. Наші ж брати, москалі й козаки, розгостившись у Казикермені і не беручи в нім превеликих здобичів, третьої чи четвертої години вночі через крайній свій безум запалили його, і ця пожежа так швидко розширилася, що не тільки всі тамтешні турецькі скарби огорнула і паліям у здобич узяти не допустила, але інший кидав здобуте і заледве сам вихоплювався з того всепожираючого вогню.

¹⁵⁰² 30 червня 1695 p. через підкоп козаки зірвали наріжну башту, ввірвались у Казикермен і розпочали рукопашний бій, який тривав близько п’яти годин. Після того Казикермен капітулював.

Місяць на небі (53).

Плавання німф (53).

A друге місто Мустрит-Кермен за Дніпром на Таванському острові, що лежить навпроти Казикермена (з якого хоч і стріляли з гармат на козацькі й московські шанці й обози, однак з того стріляння мало було шкоди нашому війську й користі Казикермену), побачивши, що Казикермен поклонився гетьману й боярину, поклонилося й собі низовому Запорозькому війську, яке зі своїм кошовим отаманом Максимом промишляло, здобуваючи його,— вони припливли туди від Січі в човнах. Інші ж два кам’яні турецькі замки, що були навпроти Казикермена над рікою Кінською, а саме: один Аслам- Кермен, на кримському березі, а другий Муберек-Кермен, який був через річку Кінську на острові Таванському, якраз навпроти Аслам- Кермена, побачивши загибель Казикермена й Мустрит-Кермена, обидва того не дочікувалися — люди воєнні й жилі виступили з них з усіма своїми маєтками до Криму, покинувши тільки великі гармати.

Переночувавши ту ніч, у середу рано гетьман та боярин Шеремет прибули з обозу під Казикермен, порядно влаштували козацьке й московське військо, щоб прийняти турків з долішнього Казикермена, які мали виходити згідно домовленості, щоб їх військо не забивало і не шарпало. Але те ушикування супроти військового тлуму мало дало користі, бо турки, що вийшли перші з Казикермена, були через навальність військову розшарпані так, що інші турки, побачивши це зі стін казикерменських, одразу ж замкнулись у долішньому замку і до кінця свого не давалися; а треті — з жінками та дітьми і з усіма своїми багатствами поклонилися запорожцям і поспускалися по линвах зі стін казикерменських у запорозькі човни, які були в дніпровій воді — запорожці навмисне для того підпливли під кази- керменську стіну,— їх запорожці перевезли на Таванський острів під замок Мустрит-Кермен. При таких діях, як описано, одні москалі й козаки дещо дістали здобичі з Казикермена, а інші нічого, оскільки самі собі зашкодили через таке глупство, яке описано. A на Тавансь- кому острові під Мустрит-Керменом низовому Запорозькому війську дісталася превелика казикерменська й мустриткерменська (окрім ясиру) здобич, було її на тому острові розкладено на курені і справедливо розділено.

Після таких подій усі казикерменські війська, доки прибралися до рушення і доки поламали казикерменські стіни, забарилися на кілька день, відтак рушили звідти назад. Гетьман щасливо переправився через Дніпро знову в Переволочній на Мішуриному Розі з усім своїм військом, розпустив його по домівках, а сам прибув у Батурин. Боярин же Шеремет, переправившись через Дніпро, як і раніше, відійшов до себе. Однак, відходячи від Казикермена, гетьман лишив

¹⁵⁰³ Гарнізон складався з кількох cep- дюцьких сотень. 300 росіян на чолі з полковником А. Ларонтом і 600 запорожців, згодом сюди прибули козаки Гадяцького та Лубенського полків.

сердюцький полк Ясликовського, а боярин — полк стрільців у таван- ському замку Мустрит-Кермені, оскільки той не був пошкоджений від нашого стріляння; покинули там також гетьман та боярин тим двом полкам на потребу воєнні запаси, на кілька місяців харчів, доки з міст пришлють більше. Лишили там і запорожці кілька сот свого товариства ¹⁵⁰³, а всі інші зі згаданим своїм кошовим Максимом, із здобиччю та ясиром повернули до Січі. 3 тих ясирів одні добровільно похрестилися, і відпущено їх з Січі на Русь в Україну, інші захворіли й померли, а треті, злохитрі, замислили вчинити кошу і всьому січовому війську погибель і були в тому постережені; їх усіх,— великих та малих, чоловічої та жіночої статі — виведено з Січі і без жодної пощади вирубано впень. Плакали й тяжко нарікали на боярина й гетьмана казикерменські полоняники, що не так із ними вчинили, як приговорили були з Шабаном; коли б знали про таку свою біду, то, казали,воліли б усі померти в Казикермені, ніж віддатися в руки

1504

КИЙ.

г а в у p с ь к и й — християнсь- гавурських ¹⁵⁰⁴ начальників. A білогородська орда не могла вчинити

нам перепон під Казикерменом через те, що оберігала себе від лядських військ, що частково видно з вищеподаного листа коронного гетьмана Яблоновського. 3 гетьманським поворотом з-під Ka- зикермена в Батурин преосвященний Варлаам Ясинський, київський митрополит, перший вітаючи воєнне щастя над Казикерменом зі свого кафедрального монастиря, писав 22 серпня до нього, гетьмана, такий свій лист:

Ясновельможний милостивий пане гетьмане війська їхньої царської пресвітлої величності Запорозького, наш вельми милостивий пане та великий добродію!

Воздаємо (на незвіданий його дар) подяку Богу, славленому в святій тройці: всемогутньому отцю, господу сили, який наділяє силою з виші, сину-переможцю (мечем вуст своїх) пекла і всієї кріпості бісівської та бусурманської, святому духу, який зійшов у вогні та шумі бурливого дихання на збурення та пагубу єрихонських стін на жорстокосердних невіруючих і хулителів тройчеського божества; Богові, який перший благословив своїм батьківським благословенням; Богові, котрий здійснив своїм душеутішним виконанням бажання всіх вірних. Він дав нині при незвіданому сприянні тріумфальну перемогу вашій вельможності над ворогами самого Бога, що огуду шлють на святу єдинобожественну тройцю, на непереможне знамення божої перемоги, на хрест святий. Узброєний ним-таки, ваша вельможність, за покровою християнської заступниці, яка стоїть біля хреста, непорочної Христової та Іоаннової матері, ворогів перемогли, ім’я Боже та його помазанників прославили, святу церкву та вітчизну православно-російську захистили і собі славу безсмертну здобули! 3 цього я, недостойний богомолець з усім притчем духовним, радуючись незвіданому сприянню в подячних молитвах і віншуючи вашій вельможності ту божу благодать, записану в імені та в ділі доконаної теперішньої перемоги, зичу всіх щедрот вашій вельможності через Об’явлення Іоаннове, яке перемагає боговгод- ною вірою обітників; там поміж інших щедрот Христос-господь каже: «А переможцеві і тому, хто аж до кінця додержує мої вчинки, я дам йому владу над поганами» ^[64]. «Переможець не буде пошкоджений від другої смерті» ^[65]. «Переможцеві сісти я дам на

моєму престолі зі мною, як і я переміг був, і з Отцем своїм сів на ¹⁵⁰⁷ Цитата з Біблії. Іоаннове об’- престОЛІ ЙОГО» ¹⁵⁰⁷. То хаЙ би Я СПОДобивСЯ Ty МОЮ сердечну ЗИЧ- явлення, III, 21. ливість тут, на святих місцях, наочно виявити вашій вельмож

ності у тих-таки подячних молитвах. Цього ретельно зичачи тепер, у листі через посильних осіб кланяюся доземно.

Із монастиря Свято-Софійського Київського, 22 серпня 1695 року

Варлаам Ясинський, київський митрополит

В. Ясинський (4).

Потім святійший Адріян, московський патріарх, вітаючи ту ж таки перемогу над Казикерменом з Москви, писав 28 серпня таку свою до гетьмана подячну і похвальну грамоту:

АДРІЯН,

милістю божою архієпископ московський, всієї Росії та всіх північних країн патріарх.

Улюбленому в Господі нашої мірності сину, гетьману царської пресвітлої величності Запорозького війська обох боків Дніпра Іоанну Стефановичу Мазепі і всьому християнському в воєнному ополченні воїнству архіпастирське благословення!

Слава Богу всетворящому, який подав поміч на супротивних ворогів православному воїнству хреста Icyca Христового, царської пресвітлої величності благочестивих наших великих государів і великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержців і багатьох держав, царств та князівств повелителів і володарів; це воїнство за воєнним воєводсь-

ким старанням, при ретельному та вірному служінню всемогутньому Богові, божій церкві та їхній царській величності через усе Запорозьке воїнство має принести на магометан пагубу й полон і розорення їхніх жител. Мірність наша, діставши про те звістку із твого писання, присланого від тебе з обозів з-під турецького Казикермена, розореного вами, в Москву (його принесли нам у синівській покорі і з вимогою спішних молитов від святої церкви і благословення нашого сеун- ¹⁵⁰⁸ Сеунщик (сеунч, саунч, сун- щики) ¹⁵⁰⁸, воздаємо подяку перемоготворцю Господу і честь хрис- щик) — вісник чи гонець із важливими тиянській непереможній воєводі — Богоматері пречистій Діві Марії! звістками. Тримаємо в нагляді оберігача Бога завжди і твою любов, також і все

воїнство, що є з вами, щоб оберігалися ви усіляких ворожих пол- чиськ і зломисля їхнього, бажаємо, щоб перемагали ворогів і щоб багаторічно ти жив у гаразді та спасінні. Будьмо ж благословенні, православні, в святій церкві, в мирі та щасливому добробуті на землі і на небесах! Амінь!

Писано в царському великому місті Москві, від світотворення 7203 року, а від Різдва Христового 1695, 28 серпня

I. Монастирський (9).

Портрет С. Яворського (54).

¹⁵⁰⁹ Кирилівський монастир у Києві.

¹⁵¹⁰ Префект колегіуму — помічник ректора, інспектор з адміністративними функціями. C т e ф а н Я в о p с ь к и й (1658—1722) — український поет та філософ, церковний діяч.

¹⁵¹¹ Лист подано в перекладі з польської мови.

¹⁵¹² Євангеліє від Луки, VIII, 10.

¹⁵¹³ Цинобра — червона фарба вищої якості.

¹⁵¹⁴ A X і л л e c — герой Гомерової «Іліади», переможець Гектора, загинув від стріли Паріса, пущеної у п’яту — єдине вразливе місце.

A після того превелебні отці Інокентій Монастирський, ігумен Кирилівського монастиря ¹⁵⁰⁹, і Стефан Яворський, префект колегіуму ¹⁵¹⁰ Київського братства, бувши вислані під преосвященного отця митрополита для заспокоєння тодішніх справ до Переволочної та інших протопопій, повертаючись до Києва, коли почули, що гетьман прибув з-під Казикермена в Батурин, написали з Ніжина, де були тоді, 29 серпня до гетьмана, вітаючи його з перемогою під Казикерменом (приклавши до того повіншування й інший свій інтерес), такого свого листа ^15П:

Ясновельможний милостивий пане гетьмане війська їхньої царської пресвітлої величності Запорозького, наш багатомилостивий пане, заступнику й добродійнику!

Коли звитяжна слава, голосно бриняча в людських вухах, принесла тріумфальним ходом цілому християнству, а найбільше російському світу хвалебною мовою ім’я вашої вельможності, серце з радості тане, як віск од сонця, чуючи втішні новини, від яких сповнюються отакі виборні євангельські слова: «Дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли» ¹⁵¹². Піде це в рахунок безсмертних справ. Найкривавіші війни з бусурманами запишуть замість глянсованого цинобру ¹⁵¹³ в книгу вічності, не порівняну в справах воєнних кавалерську діяльність вашої вельможності, яка ні в кого не була така щаслива [запишуть], і самопострашне ім’я руського Ахіллеса ¹⁵¹⁴ гарним виписом, що не згладиться ні від якої заздрості жодним зубом злості. Цьому аплодує як ціле християнство, так і ми додаємо не менше, віншуючи безсмертну славу, набуту дорогою кров’ю вашої вельможності, від своїх голосів голосним окриком, так само [віншуємо] й цілому християнству, а найбільше сумній вітчизні, отже,ти перетворив вигострені шаблі на пощерблені, а знеслій гордій думі бусурманській мужньо притер роги. Хай той, хто вивищив ім’я християнське — найвищий Бог,— славить і надалі

¹⁵¹⁵ Г e p б о в н а к i т в а — тобто якір шляхетного імені (герба). Образ човна в морі, у хвилях, який шукає затишної гавані, виступає як символ України в поетичній книзі: C. Яворський. Arctos caeli Rossiaci.— K., 1690. Це свідчить, що цього листа (риторичний твір свого часу) писав, очевидно, сам C. Яворський, a I. Монастирський лише підписав його.

¹⁵¹⁶ Хрест був в основі шляхетського родового герба I. Мазепи.

¹⁵¹⁷ H о м і н а т — кандидат у єпископи.

¹⁵¹⁸ Тобто заняття в Київському колегіумі.

Вироблення паперу. Гравюра (45).

на подив світові вашу вельможність для захисту вітчизни, на пострах оттоманській гордині, на тріумфальну славу святої віри. Нехай могутня рицарська булава вашої вельможності, що перемагає ворогів, мужньо громить на полі бою ненажерливу гідру! Через те, похилений такими численними вихорами, човен милої вітчизни міг би щасливо зайти в безпечний порт, кинувши в хвилі крові ворожої гербовну кітву ¹⁵¹⁵ вашої вельможності, зміцнену хрестом ¹⁵¹⁶, зносячи веселі пісні,— цього ми бажаємо, хочемо, зичимо, чекаємо.

По тому, приступаючи до приватних справ, ознаймовуємо, що з волі вашої вельможності ми були вислані від архіпастиря до Перево- лочної для заспокоєння суперечок поміж священиками і тамтешніми жителями. Гадаємо, вашій вельможності відомо, про які там речі йшлося. Звідти, бажаючи використати відпускний час, ми повернули до деяких протопопій, дещо поправили цілком, [вказали], що треба поправити, і поїхали, з огляду на насталий вересень, до Києва, але в Ніжині зустрів нас посланець від архіпастиря з цілою в’язкою листів, писаних щодо справ теперішнього номіната ¹⁵¹⁷ Луцької та Острозької єпископії ясновельможного його милості пана Дионисія на Жабокриках Жабокрицького. Серед тих листів поміж інших були також і листи, писані від архіпастиря й до нас, щоб ми, дізнавшись про щасливий приїзд вашої вельможності до Батурина, поїхали туди, і, віддавши належну при віншуванні шану, подали б на розгляд вашої вельможності ту в’язку, і просили щодо тієї потреби відповіді. Але оскільки не змогли ми вже з Ніжина повертатися, щоб розшукати вашу вельможність (частково через розладнане здоров’я від подорожніх недогод, а частково через насталі на початку вересня шкільні заняття) ¹⁵¹⁸, ми вирішили послати з Ніжина оту в’язку до вашої вельможності через кур’єра, оскільки нам самим, супроти сподіванки, неможність заступила дорогу. Покірно тож упадаємо до звитяжних ніг вашої вельможності хоч би в письмовому поданні, і, віддаючи до панських рук архіпастирське послання, кладемо самі себе під звитяжні стопи, і дуже просимо подати відповідь на архіпастирське прохання.

3 Ніжина, 29 серпня, 1635 року

Вашої вельможності, нашого вельми милостивого пана патрона й особливого добродія, протектора недостойні богомольці й найнижчі слуги Інокентій Монастирський, ігумен монастиря Києво-Кирилівського,

Стефан Яворський,

префект колегіуму братського Київського

Друкарня (45).

гравірувальник (45). Закінчивши оповідати про зруйнування Казикермена, поверта

юся тепер назаддо місячного порядку. Тоді ж, 25 травня, святійший продавець книжок (45). московський патріарх Адріян писав про прийняття другої книги

«Житій святих», яку склав Димитрій і яка починалася від грудня (тоді вона саме вийшла з Києво-Печерської друкарні і про неї коротко згадано на самому початку цього року), таку від себе грамоту:

АДРІЯН,

милістю божою архієпископ московський, усієї Росії та всіх північних країн патріарх.

Улюбленому в господі нашої мірності синові, гетьману царської пресвітлої величності Запорозького війська обох боків Дніпра Іоанну Стефановичу Мазепі архіпастирське благословіння.

¹⁵²¹ Тобто патріарх висловлює бажання, щоб «Четьї-Мінеї» Д. Туптала не різнилися від московських.

¹⁵²⁰ Михайла Вуяхевича.

¹⁵¹⁹ Тобто на дванадцять місяців.

Похваляє наша мірність добротворців; хвалимо тих, хто сприяє добру, а найбільше, коли поєднується начало твердого обов’язку, яке грунтується в громадянстві добродійсністю,— цього мають досягати; так твоя любов, не тільки причетний до цього, але чиниш так часто. Пиши нам по-синівському про все,потрібне для загальної користі,! проси нашої мірності благословення. Прийняв я і тепер таке твоє писання від присланих до нас, братії з Києво-Печерської лаври, нашої мірності ставропігії, строїтеля печерської лікарні ієромонаха Никона та наглядача в друкарні ієромонаха Софонія, що прийшли з їхніми монастирськими потребами і з виданими там друкованими книгами тримісячних «Міней», які читаються у грудень, січень та лютий. їх ми по-пастирському в любові прийняли і бажаємо, щоб і інші «Мінеї» річного круга в дванадцятім числі ¹⁵¹⁹ були видані й плодили корисним читанням в господніх людях божу славу. Через це, як за проханням архімандрита Печерського монастиря ¹⁵²⁰ з братією, так і за твоїм, я послав у Києво-Печерський монастир з тими-таки присланими три книги «Міней», які читаються у великій соборній церкві за місяці березень, квітень і травень, для погідного справлення цього діла ¹⁵²¹. Твоя ж любов хай лишається багатолітньо і щасливо в доброму здоров’ї, дбаємо про це.

Писано в царському великому місті Москві, від світотворення 7203 року, а від Різдва боголюдини Icyca Христа 1695, в місяці травні, 25

Того ж таки 25 травня той самий святійший Адріян, московський патріарх, за порадою пресвітлих московських монархів Іоанна та Петра, схиляючись на прохання київського митрополита Варлаама Ясинського і на прохання гетьманське, щоб по-старовічному поставити в Переяславлі нового єпископа, писав до нього, гетьмана, таку грамоту:

АДРІЯН,

милістю божою архієпископ московський і всієї Росії та всіх північних країн патріарх.

Улюбленому в господі нашої мірності сину, гетьману царської пресвітлої величності Запорозького війська Іоанну Стефановичу Мазепі архіпастирське благословіння!

Багатьох блаженств ті сподобляються і приймають благословен- ство Боже на душеспасальне пробування, хто дбає про добробут людського життя і про процвітання церковної краси, радить і добродійно допомагає. Так і твоя любов відзначається таким старанням, отож бажаємо тих-таки мздовідданств сподобитися від господа Бога багатоденно на землі і безконечно в небі.

Писав оце до нашої мірності тепер, як син і співслужитель наш, преосвященний київський митрополит Варлаам — бажає він, щоб, з огляду на його неміч до співслужби архієрейства, посвятити єпископа і йменувати у місто Переяславль, та й ти хочеш того-таки, щоб таке збулося і щоб дати на те благословення. Наша мірність порадилися з благочестивими нашими великими государями царями і великими князями Іоанном Олексійовичем та Петром Олексійовичем, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержцями і багатьох держав, царств та князівств повелителями й володарями, і вони, государі, зволили тому бути. A для задоволення того запропонованого прохання київського митрополита і твойого великі государі вказали послати преосвященному митрополиту Варлааму грамоту, і від нашої мірності з неї список я послав нині для знаття і до твоєї любові, щоб, розглянувши її і порадившись, добротворно здійснити звелене. По цьому все в домі твоїм хай буде в гаразді!

Писано у царському великому місті Москві від світотворення 5203 року, а від Різдва Бога слова Icyca Христа 1695, 25 травня

Тоді ж писав святійший патріарх про того переяславського єпископа і до преосвященного отця київського митрополита таку грамоту:

АДРІЯН,

милістю божою архієпископ московський, всієї Росії та всіх північних країн патріарх!

У святому дусі сину та співслужителю нашої мірності преосвященному Варлааму Ясинському, митрополиту київському, галицькому і Малої Росії архіпастирське благословення!

¹⁵²² Кроковський Іоасаф (?— 1718) —український церковний та просвітній діяч, професор та ректор Київської академії, видатний філософ. Згодом був київським митрополитом (з 1707 p.).

Завжди наша мірність повсюдно бажає процвітання і належного чиноутримання церковного, щоб здійснилося покращення на славу Божу і щоб усяка допомога та вимога були благословенні. Звістилися ми нинішнього літа з твого писання через посланого переяславського ігумена Гедеона та скарбника Мелетія й донесення, що ти просиш нашу мірність, щоб з огляду на твою старечу неміч, також і через велике число людей у єпархії посвятити в єпископи і назвати його переяславським ігумена миколаївського та ректора київського ієромонаха Іоасафа Кроковського ¹⁵²². Ми бажаємо, щоб так стало-

I. Кроковський (54).

¹⁵²³ У київському Пустинно-Миколаївському монастирі.

ся, і про це радилися з благочестивими нашими великими государями царями і великими князями Іоанном Олексійовичем та Петром Олексійовичем, всієї Великої, Малої і Білої Росії самодержцями і багатьох держав, царств та князівств повелителями та володарями. I вони, государі, зволяють бути при тобі єпископу, але і нашої мірності благословення треба тобі мати. Однак спершу хочемо від тебе запевнення, що далі так це триматиметься без будь-яких суперечок та чолобиття до царської величності та нашої мірності, а від вас ця осібність не відніматиметься аж ніяк. Перше: за святими правилами ставити єпископа одному архієрею у свою єпархію не можна, хіба чотирьом чи трьом архієреям; друге: визначити йому місце, де жити і чим, мати єпископію, чин, посади і все потрібне (але чи не буде чолобиття, щоб йому жити в Миколаївському монастирі ¹⁵²³, від монастирських жителів?); третє: коли іменуватися тільки містом

Переяслав.

Вознесенський собор (37).

переяславським, а не володіти, чи захоче хто так і чи надалі можна, щоб так було? I про це нам відомості не подано і дати нині благословення через те не можна — це все сотворіть і утвердіть у добрій раді як з духовним чином, що є в Київській єпархії, так і з мирськими людьми, а найперше з гетьманом царської пресвітлої величності Запорозького війська Іоанном Стефановичем Мазепою. Вибраного ж у єпископи для посвячення за зволенням благочестивих государів пришліть до вашої мірності в царське місто Москву. Тут ми в наших іменних грамотах напишемо, у який спосіб архієреям від нас у майбутні часи бути на Переяславській єпископії, на обновленому престолі, щоб це був співслужитель престолу Київської митрополії на визначених умовах та на місці, щоб зручніше йому було прислужувати митрополії і щоб аж ніяк надалі той єпископ, хто буде після того, не міг відокремитися від того визначення. По цьому хай всещедрий Бог приспішить на добротворство до тебе і до всього народного християнського поспільства з дня у день! Амінь!

Писано в царському місті Москві 7203 року₉

від Різдва Бога слова 1695, 26 березня

I. Мазепа.

Гравюра XVIII ст. (19).

Гетьман же, за згодою зі згаданим преосвященним отцем митрополитом збудувавши в Переяславлі великим коштом і старанням чудову кафедральну муровану церкву Вознесіння Господнього, дбав ретельно як у пресвітлих монархів, так і у святійшого патріарха про благословення, щоб при тій Вознесенській церкві в Переяславлі було поставлено єпископа, оскільки єпископська кафедра була там з давніх віків. У цьому йому, гетьману й митрополиту, не відмовлено від пресвітлих монархів і від святійшого патріарха, як свідчать вищеподані патріарші грамоти.

I 524

діллі.

Минулого 1694 року, в місяці вересні через смертне наїття не стало єпископа луцького й острозького Афанасія Шум’янського, який, бувши рідним братом новітньому уніату Іосифу Шум’ян- ському, львівському єпископу, став так само потаємним уніатом і сам. Тоді вся руська волинська шляхта вибрала з-поміж себе на ту овдовілу Луцьку й Острозьку єпископію одного значного і заслуже- ж а б о к p и к и — містечко на По- ного в Короні, також волинського шляхтича і вченого чоловіка

Димитрія на Жабокриках ¹⁵²⁴ Жабокрицького, земського луцького

писаря, який хоч і женився раніше на вдові, однак, розійшовшись із нею, бажав собі чернецтва, а полишена його жінка незабаром після того, як ходили про те чутки, вийшла заміж за іншого. Тож вибрано його, Жабокрицького, на єпископію Луцьку, хоч багато хто перечив і не дозволяв, примінюючись до правил святих отців з причини вищезгаданого його одруження, однак вся волинська руська шляхта міцно при тому стояла, щоб ніхто інший, тільки він, Жабо- крицький, був у них луцьким та острозьким єпископом,— так воно й сталося. Після того вибрання, коли він, Жабокрицький, був у Варшаві і зголосив королеві й сенаторам про своє вибрання волинською руською шляхтою на Луцьку єпископію, то сам король багатократно намовляв його до унії. До неї ж він, Жабокрицький, не захотів пристати і зволяв відставити своє єпископське вибрання, щоб лишитися світським при нерушному греко-руському православ’ї. Тоді король Собеський, похваливши ту його статечність, видав йому, Жабокрицькому, 12 травня 1695 року на пергамені свій королівський універсал при підписі руки власної і при зависистій коронній печатці на ту Луцьку й Острозьку єпископію з усіма монастирями, протопопіями, маєтностями та всілякими добрами, що до неї належать. Повернувшись з Варшави до Луцька, він, Димитрій, або Дио- нисій ¹⁵²⁵ Жабокрицький, номінат Луцької єпископії, оголосив той королівський універсал через свого посланця у Луцькому замку і просив прийняти його до міських луцьких книг. Тоді на його бажання той королівський універсал прийнято до книг і з тих книг видано йому, Жабокрицькому, 6 червня такий екстракт при міській луцькій печатці ¹⁵²⁶:

¹⁵²⁸ П p о т о т p о н і й — перший біля трону (митрополичого).

¹⁵²⁷ Б у p г p а ф — комендант міста або замку в середні віки.

¹⁵²⁶ Подано в перекладі з польської мови.

¹⁵²⁵ Димитрій у світі, Діонісій у чернецтві.