Про втрати війська Хмельницького; про готування до другоїбитви вже з самими гетьманами; про похід Хмельницького від Жовтоі Води до Корсуня; про свіже військо, яке прибуло до нього; про скорботу коронного гетьмана і про його наміри; про ганення його від війська за невправність; про гетьманські лячність і страх; про розгром під Корсунем усього польського війська; про полонення обох Отак скінчилася та кривава битва при Жовтій Воді. Козаків там полягло півтораста чоловік і стількох же відіслали в Чи
Затим Хмельницький з Тугай-беєм стояв на тому-таки місці ще три дні, готуючи й збираючи військо та обоз до наступної битви вже з самими коронними гетьманами. Особливо старанно готували п’ятнадцять водних гармат, які були нового зразка і мали тільки два колеса.
До них треба було одного коня, і це дозволяло легко й швидко при воєнній потребі їх повертати. Було вже тут у Хмельницького 26 гармат і гарматок, до них він приставив, опішивши, п’ятдесят добрих запорозьких стрільців. Додав Хмельницький до них про всякий випадок ще й триста кінних. Ці новостверджені пушкарі вміли стріляти як із гармат, так і з мушкетів.11 травня [17] [18] після цього приготування, в п’ятницю, на шостому тижні після Великодня, Хмельницький, добре, як годилося, наладнавшись, рушив спішно з усім військом од Жовтої Води назустріч коронним гетьманам. Того ж таки дня від Чигрина, Крилова та з інших міст і сіл прибуло до Хмельницького дві тисячі охотників. Гетьман же великий коронний, коли відібрав одну за одною невтіш-
Козацька холодна зброя (18).
98 Жовнір наспів 19 травня. Після того почався спішний відступ. Відсту- ггали через Мошни, Сахнівку на Корсунь і Богуслав у напрямку Білої Церю- ви.
99 Основне військо стояло за 15 миль від Жовтих Вод. Відступати гетьмани почали, коли надійшла звістка від коменданта Кодака Гродзіцького про зраду козацького війська, що пливло водою.
100 Число фантастичне. Війська було не більше п’яти тисяч, відповідно збільшив Величко й кількість полонених. За іншими даними польського війська було чотири тисячі.
101 Звістка непевна. Крім того, число драгунів завелике. Є, однак, дані про зраду драгунів польського війська в бит-
ні вістки, що водні козаки вибили німців, які були з ними в байдаках, та пристали до Хмельницького і що Хмельницький осадив на Жовтій Воді його сина з усім польським військом, упав у велику скорботу.
Щоб урятувати сина, гетьман коронний з гетьманом польним зараз же рушив з усім готовим та з’єднаним військом до Жовтої Води, однак біля Маслового Ставу одержав звістку від одного пораненого жовніра 98, який зміг вирватися живим із останнього бою при Жовтій Воді, що польське військо козаками й татарами розбите. Ще сповістив той жовнір, що козаки захопили обоз, а гетьманський син смертельно поранений і вже, певно, не живе. Гетьмани відразу повернули назад на Корсунь [19] і почали вже думати й розмис- лювати, як би врятувати ціле коронне військо, а також і власну голову. При них було тоді війська разом із новоприбулим із Польщі двадцять шість тисяч [20]°. При всьому тому багато хто з польських панів почав приписувати гетьманам невправність у керівництві й нетямущість. їх ганили за те, що розділили військо, одне послали суходолом, а друге — водою, а також за те, що зашвидко віддалили те військо від свого, ще не маючи про Хмельницького ніяких відомостей. Від цього всього гетьмани мали на серці жаль, а надто, що їх ганить за невправність власне військо, але ще вважали себе невинними. Потім вони почули, що до них наближається Хмельницький і що три тисячі польських драгунів з передньої сторожі зрадили й передалися до Хмельницького, оскільки не діставали від гетьманів заслуженої собі платні [21]. Це ще більше острашувало, і гетьманів пойняв відчай, що не виберуться з цього лиха. Вони вже не знали, що діяти, як управити військо і на якому місці приготувати його до бою. Стали, однак, обозом, як звелів їм їхній непевний розум, на рівнині (коло Корсуня над річкою Россю), яка здалася їм доброю до оборони [22]. Той обоз вони ошанцювали ровом і належно вишикували та розпорядили до бою своє військо.16 травня, в середу [23], на сьомому тижні після Великодня, тільки-но світле сонце розсипало ясне проміння з небесного океану на світ, прогнавши в країну мороку нічну темряву, поляки побачили збиті кінськими копитами дим і куряву.
Здавалося, що то йде стотисячне козацьке військо, але насправді йшло його тільки п’ятнадцять тисяч. Але полякам тоді страх затемнив очі млою — вони вже почали додумуватися до такого, чого насправді й не було.Хмельницький того ранку мужньо пішов і вдарив зі своїм та ординським військом на прляків [24]. Ti недовго втримували свій бойовий стрій і, не маючи сили ветояти проти зброї супротивника, з великим страхом відступили у свій окіп. Полягло їх тоді поза межами обозу зо три тисячі.- 3 окопу вони почали відстрілюватися з усіх своїх сімнадцяти гармат. Невдовзі по тому наспіли піхота й артилерія Хмельницького. Вони почали вздовж і впоперек закидати польське військо й обоз кулями, часто-густо вбиваючи жовнірів і коней, а також ламаючи й трощачи вози й валки. Тоді поляки побачили, що їхнє місце для оборони погане, і рушили відтак на гору. Ha тій горі їм стало ясно, що становище їхнє вкрай небезпечне, і кинулися відразу відтіля всім обозом та військом на свою остаточну погибель. Наскільки змога, вони вишикувались у лави, але всій цій їхній мотанині Хмельницький був радий. Бо тільки поляки висунулися зі своїх окопів, Хмельницький з ордою відразу почав маневрувати біля них, а їхній обоз, ушикований у кілька лав, розривати, ламати і змішувати в різних місцях густим^гарматним вогнем. Багато
103 Вівторок. Військо Хмельницького з’явилося ще в понеділок. Поляки зазнали розгрому таки 16 травня.
104 Інші джерела свідчать, що поляки почали відступати, не входячи в сильніший бій з Хмельницьким.
польських жовнірів, що були в тих своїх лаштунках, лягли тоді трупом від пострілів із мушкетів і гармат. Побачили гетьмани, що їхня участь сумна, адже вони не тільки не можуть вистояти супроти козацького війська у звичайнім польовім кіннім бою, але громиться й їхній обоз, і наказали, на більші свої втрати, багатьом своїм хоругвам спішитися. Але тільки-но це вчинили, панські служки, які прийняли від панів своїх коней, скочили на них і, намагаючись урятуватися зі своєї біди, сипнули усібіч від обозу по тамтешніх лісах та лугах, залишивши своїх панів у залізних доспіхах і при військових риштунках.
Стояла тоді жарота, пекло сонце, і поляки мусили тягти на 105 Відоме й прізвище цього героя — півмилі й далі незвичайний для них піхотинський тягар. До всього Самійло ЗарудниЙ. того якийсь непевний провідник 105,— а може, цей чоловік хотів
Місце воєн Б. Хмельницького.—
Карта (15).
нашкодити полякам,— завів польське військо над яри й кручі. 3 них спускалися поляки з великою бідою, ламаючи й перевертаючи на тих кручах вози й валки. їм випала в крутій долині ще й багниста переправа, дуже грузька й незручна при швидкому русі. Вже й гармати польські не могли нічого вдіяти, та й і з ручної зброї вони рідко відповідали Хмельницькому, а той раз у раз на них насідав і нищівно стріляв. Частина польського обозу зі згаданої твані ледве- ледве вибейкалася і, зневолена силою, подерлася на круту гору, однак ніяк не могла на неї зібратися. Друга частина загрузла в болоті і затарасувала шлях іншим. Третя частина (це ті, що спускалися з гори і, як я вже казав, поламали вози й валки, що поспліталися купами поміж собою) починала вже гинути.
Це сталося ще й тому, що козаки поперекопували й позахара- щували лісом всі кращі дороги, кудою поляки могли б відступати.
Обидва гетьмани з багатьма іншими знаменитими панами неначе стратили розум, моталися навкруг обозу з багатьма хоругвами і не знали, що вдіяти. Хмельницький з Тугай-беєм тоді, достеменно пересвідчившись, що здобули перемогу, самі полишили обоз, але наказали своїй піхоті й гарматам обов’язково розгромити його дощенту. Сам же Хмельницький із Тугай-беєм міцно вдарив на
самих гетьманів, які вже були в смертельному відчаї, і цілком стер та поламав їхні шики. Козаки рубали своєю гострою зброєю шляхетські голови, і переважна більшість польського війська впала трупом, не витримавши цього смертельного змагання. Друга частина, а було їх дві чи три тисячі, з кількома своїми вождями врятувалася від загибелі втечею у ліси й луги — Хмельницький їх не добачив.
Третю частину в три тисячі з обома гетьманами було полонено, до того ж гетьмана Калиновського поранено. Разом із гетьманами взяли в неволю Синявського, Балабана, Бєгановського, Одривольського, Яс- кольського та іншу знамениту й високорідну шляхту, загальним числом до вісімдесяти чоловік.106 Аппараменти — гармати, кулі, порох, вози.
107 Мала б бути середа.
Козацька холодна зброя (18).
Б. Хмельницький. Венеційська гравюра (32).
Здобувши, з божою поміччю, за один день таку перемогу, Хмельницький став своїм просторим обозом над тою кручею та долиною, в якій він захопив і лядський обоз. 3 того обозу він наказав своїй піхоті примкнути до себе кільканадцять найкращих і найбагатших валок, а все інше дозволив забрати козацькому й татарському війську й користуватися з усього, крім військових аппараментів 106. A сюди входили три обсаджені коштовним камінням булави, вісімнадцять добрих гармат, дев’ятнадцять пар котлів, п’ятдесят шість хоругов, два бунчуки, тридцять вісім трубачів та п’ятсот інших обозових слуг, яких до війська не причислюють. У Хмельницького в тій битві загинуло сімдесят козаків і дев’яносто п’ять було поранено (не рахуючи поранених і полеглих татар). Після таких тодішніх військових трудів Хмельницький, спинившись разом із Тугай-беєм на спочинок, поставив свої, а радше здобуті, виборні лядські намети і переночував у них. 17 травня, в четвер 107, віддав він молитовну подяку Господу Богу, який допоміг йому проти відступників-поляків. Тричі гримнули 3 гармат і мушкетів, після чого Хмельницький учинив великий бенкет, щедро пригостивши на ньому свою старшину і значних козаків,
а також Тугай-бея зі значними татарами й полонян, польських панів. Рядовому козацтву й татарам видано 25 куфів горілки і наказано напоїти також і рядове полонене товариство польське. Після того відпочинку, щоб відправити до Січі деякі речі, а в Крим до хана відіслати польських полонян, Хмельницький спорядив експедицію. Все, що вони взяли, ретельно перечислюється далі.
Зброя запорожців (42).
Еще по теме Про втрати війська Хмельницького; про готування до другоїбитви вже з самими гетьманами; про похід Хмельницького від Жовтоі Води до Корсуня; про свіже військо, яке прибуло до нього; про скорботу коронного гетьмана і про його наміри; про ганення його від війська за невправність; про гетьманські лячність і страх; про розгром під Корсунем усього польського війська; про полонення обох Отак скінчилася та кривава битва при Жовтій Воді. Козаків там полягло півтораста чоловік і стількох же відіслали в Чи:
- Про те, як Хмельницький прибув із Криму; про обрання його на гетьмана, про вручення йому військових клейнодів та виділення війська Запорозького; число того війська; про бажання того війська йти на війну; про урочистості, які були на честь гетьманового обрання; про число війська, яке пішло з Хмельницьким; про вшанування, яке виказав кошовий Тугай-беєві; про застережні заходи Хмельницького; про польських шпигунів, яких піймали татари, і про відомості, які від них узяли; про війська польські та реє
- Про сумне й розпачливе рушення Хмельницького до Глинян на короля; про тривогу в королівському обозі після тогОу як зловили «язика» Хмельницького; про нерішучість Хмельницького й повернення його від Тарнополя на Чорний Острів за Дніпроу щоб примножити своє військо; про виправу do короля з Чорного Острова начебто не від Хмельницького, а від усього козацького війська кіїів- ського полковника Антона з проханням ласки і про удавання Хмельницького, начебто він має душогубний намір; про прийняття того
- Про щасливу перемогу Хмельницького над поляками біля Батога; про рушення його звідтіля з доброю надією під Кам'янець; про теу що надія його там не збулася, і про страх у Польщі після поразки польських військ під Батогом; про лист Хмельницького в Кам'янець і про відповідь на нього, про незадоволення татар Хмельницьким і про утолення його; про збирання нових польських військ на Хмельницького; про відступ його від Кам’янця додому і про розпущення своіх військ по домівках; про лист Хмельницького до
- Про рушення Хмельницького з Запорозьким і татарським військом від Січі до Жовтої Води та на Україну; про злучення його з реєстровими козаками, що їх послали проти нього коронні гетьмани; про розгром під Жовтою Водою польських військ на чолі з комісаром і гетьмановим сином; про взяту там здобич і полонян; про відправлення їх до Чигрина; про те, як зловили Чаплинського.
- Про лядські замисли на Хмельницького і про його засторогу на них; про посольства Хмельницького до сторонніх монархів із проханням допомогти проти поляків і про обітниці; про два значні лядські роз'їзди і про велику шкоду від них Хмельницькому; про Богуна, якого послав Хмельницький проти наскоку Чернецького; про здобуття Чернецьким МонастириЩу про його поранення там і втечу звідтіля.
- Про рушення Хмельницького з-під Білої Церкви на Гончариху; про зупинку його там; про звістки, які він одержав про поляків, / про його намір іти на них походом; про Кривоносову виправу до Бара; про взяття Бара з численною здобиччю; про те, як стояв Кривоніс під Кам'янцем-Подільським і про його поворот до Хмельницького; про задум Хмельницького йти на Пиляву і про з’ЇЗд поляків у Збараж до Вишневецького; про те, як Вишневецький із військом підхилився під команду нових гетьманів; про зосередження по
- Про перший невдалий російський похід на Крим τα про причини його; про довгочасні християнські шкідливі незгоди і про успіхи через те у бусурман; про згоду та союз християнський, страшний для бусурман; про лихий знак Самойловичеві; про воєвод, котрі були в московських військах; про з'єднання гетьмана та його полків і про дарування гетьманові від Величковського образу його патрона з віршами; про тодішню генеральну старшину та полковників; про злу- чення з московськими військами та про пе
- Про незаслужене тиранство, яке вчинив князь Вишневецький у Погребищах над посланцями Хмельницького; про виїзд князя зі своїм домом від Лубен на Любеч за Дніпро і про удання його від Брагиня до (...) 154 і Немирова; про немирівську різанину, яку вчинив Вишневецький, і про відплату немирівців; про військові дії між Кривоносом та Вишневецьким в Махновичах і під Констан- тиновим; про їхні втрати, а також про те, як вони один з одним роз'їхалися.
- Про Суховієве звільнення зі своїм військом від татар, бо прибули до нього з Запорожжя Сірко й Улановський; про відхід татар від Суховія до Криму, а Суховія із Сірком до Січі, його ж козаків по своїх домівках; про Дорошенкову підозру на запорожців, що врятували Суховія, і про його гнів за те; про цьогобічні події, отримання прощення царської величності за зраду Брюховецького; про вибран- ня у Глухові гетьмано
- Про прохання Хмельницького через своїх послів протекції у всеросійського монарха; про присланих від його величності повноважних послів і про виконання Хмельницьким зі старшиною й товариством у Переяславлі присяги на постановлених пактах; про убезпечення з боку царської величності Україні та всьому війську Запорозькому і про подарунки Хмельницькому та іншим; про відібрання присяги в усіх малоросійських містах і про визначення Хмельницьким малоросійського кордону від Корони Польської.