Про незаслужене тиранство, яке вчинив князь Вишневецький у Погребищах над посланцями Хмельницького; про виїзд князя зі своїм домом від Лубен на Любеч за Дніпро і про удання його від Брагиня до (...) 154 і Немирова; про немирівську різанину, яку вчинив Вишневецький, і про відплату немирівців; про військові дії між Кривоносом та Вишневецьким в Махновичах і під Констан- тиновим; про їхні втрати, а також про те, як вони один з одним роз'їхалися.

Воєвода руський, державця Лубен та інших міст і сіл українських, князь Вишневецький повертався з шеститисячним військом, що було тоді при ньому, від Переяславля до Лубен. Він зустрів і по-тиранському закатував на шляху між селами Войтовим та Фили- повим, за дві милі від Березані, шістьох невинних козаків, яких послав до нього з приязним листом-відозвою Хмельницький, і, побачивши, що на частину свого війська не може покластися, розпустив тих ненадійних вояків, а з рештою спішно рушив до своєї резиденції — Лубен.

козаками, до Погребищ ¹⁵⁵. Тут він посаджав по-катівському на палі підозрілих людей, які начебто підбивали руських до повстання, але були то здебільшого невинні. Цими своїми мордуваннями він втратив до себе людську та й підданих своїх приязнь і запалив їхні серця гнівом до себе. Звідти він рушив до своєї маєтності Немирова і, боячись одержати й собі такого катівського гостинця, якого дізнали погребищани, став обозом на милю чи півмилі від міста. Він послав туди з драгунами Барановського, наказуючи, щоб йому прислали з Немирова провіант. Барановський прибув туди й, побачивши, що міські башти зачинені, і почувши щось проти себе від

¹⁵⁵ Від Житомира князь звернув до Погребищ, щоб дати спочити війську і зібрати провіант.

¹⁵⁶ Насправді це був польський загін, що вимагав від немирівців провіанту.

¹⁵⁷ Поляки зачинилися в замку, і їх було взято після п’ятиденного штурму.

¹⁵⁸ Вишневецький послав під Немирів півтори тисячі кінноти, але нічого не міг удіяти укріпленому козаками місту. Поляки завернули назад до князя.

¹⁵⁹ Інакше — Махнівка. Про це повідомив князя київський воєвода Тишке- вич, і це він просив допомоги.

немирівських гультяїв та п’яниць, нагально прорубав немирівський паркан і, ввійшовши з драгунами в Немирів, без жодного милосердя вчинив тамтешнім людям велику шкоду й різанину.

Наступного дня роздратовані немирівці, обдуривши Вишневець- кого своєю покірністю й укліном, випросили в князя собі в залогу кілька сот драгунів і ввели їх до Немирова ¹⁵⁶, сповістивши тим часом про це козакам, які були непоодаль. Козаки, як леви, були готові на лови (в той час вони, як схимники, ховалися по схронах довкола Немирова), зараз приспіли до міста й безборонно в’їхали у відчинені перед ними башти. Вони вирубали всю ту драгунську залогу Вишне- вецького ¹⁵⁷ і відомстили таким чином за немирівську різанину, що її вчинив Барановський. Від того погрому врятувався лише один драгун, який і доніс Вишневецькому про зраду немирівців. Князь зрозумів, що і його підданці недоброхотні до нього, але залишив немирівців без кари ¹⁵⁸, бо почув, що полковник Хмельницького Кривоніс здобуває місто Махновичі ¹⁵⁹. Він подався зі своїм військом до Махновичів, а війська до нього тоді зібралося з Волині й Полісся знову чотири тисячі.

Вишневецький застав місто вже здобуте й розграбоване, козаки саме добували замок, і пішов на Кривоноса в бій, завдавши йому й собі немалого ущербу війська. Там двічі ледве не наклав головою сам князь, бо тільки він налетів, ще з першого разу, кіннотою на Кривоносову піхоту, що добувала була Махновицький замок, як одразу упало трупом близько тисячі польського товариства, а під самим князем забили коня. Кривоніс, побачивши цей розрух і бій, кинувся на допомогу своїй піхоті з другого боку.

Замок у Староконстантинові (38).

¹⁶⁰ Цей епізод знаємо і в іншому, вірогіднішому освітленні. Поляки більше не входили у змагання з козаками (був тут не Кривоніс, а білоцерківський полковник Гиря), козаки відступили без особливих ртрат, а погоню за ними стримав сам Тишкевич, побоюючись помсти козаків після відходу Виш- невецького. Пізніше Кривоніс з Гирею таки захопили Махновичі.

¹⁶¹ Князь Полонному не допоміг, і Кривоносові козаки здобули його штурмом 12 липня.

¹⁶² Війська з’єдналися 13 липня. Були тут полки Осінського, Корицького, Cyxo- дольського, які з’єдналися з військами Вишневецького й Тишкевича. Всього зібралося близько 10 тисяч, і це було виборне, регулярне військо.

¹⁶³ Бій почався 16 липня, а 18 поляки почали відступати.

¹⁶⁴ Цифра непевна. Польські реляції приписують великі втрати козакам, &к там не було, але поле битви залишилося за повстанцями.

¹⁶⁵ Полуяна взято в полон ще в перших боях, 16 липня.

¹⁶⁶ Кривоніс рушив на Межибож і Бар.

¹⁶⁷ Інші дані — татар було в Хмельницького три тисячі.

¹⁶⁸ Гончариха розташована в урочищі p. Тетерева біля Янушполя.

¹⁶⁹ Хмельницький був у Паволочі ще 14 липня і не стояв на Гончарисі до 19 серпня. Принаймні 19 липня він висилає листи вже з-під Константинова. Стояв Хмельницький на лінії Маркуші, Скаржинці, Куманівці, Пилява.

¹⁷⁰ Хмельницький чекав на орду, а не на полковників. Більше того, висилав їм у поміч полки: спочатку Гирю, а з Гон- чарихи — чигиринського полковника Be- шняка.

мусив зсадити з коня решту драгунів і боронитися від Кривоноса, відступаючи. Кривоніс, задовольнившись здобуттям Махновичів і великими втратами живої польської сили, відступив усім обозом від Махновичів,полишивши Вишневецького в спокої ¹⁶⁰.

A Кривоніс, минувши Полонне, як уже брався на Константинів, наштовхнувся по дорозі на два польські полки, Осінського й Корицького, і так їх налякав, що вони з перестраху, незважаючи на розпорядження своїх нових гетьманів, які стояли в Глинянах, мусили вдатися під команду Вишневецького ¹⁶². Той же, здобувшись на свіже військо, знову віднайшов утрачену сміливість до козаків і дав під Константиновим бій Кривоносові ¹⁶³. Ta битва тривала два дні, князь утратив у ній близько чотирьох тисяч свого війська ¹⁶⁴, втратив і сімнадцять своїх хоругов — захопили їх козаки. Козаків же лягло кільканадцять сот, убито там Кривоносового товариша Полуяна ¹⁶⁵ та іншу старшину; своїх хоругов козаки втратили двадцять сім. Після цього бою князь Вишневецький із військом подався до свого Збаража, а Кривоніс — до гетьмана Хмельницького, який стояв тоді з військом на полі Гончарихи ¹⁶⁶.