Про відібрання поляками у шведів Пінчова і про їхній марш до Кракова; про шведського короля, який зняв у Великій Польщі свої гарнізони зі шкодою для країни; про прибуття шведів у свою Померанію і про неприємну звістку, яку вони дістали від Бреми; про несталу фортуну цього світу і про успіх поляків біля Познані; про успіхи Чернецького й гетьманів у війні з венграми; про велике венгерське нещастя, яке спіткало венгрів від поляків та орди, та про їхній марш до своєї землі; про схилення Ракочого до

Король Казимир із цісарським та своїм військом і з гарматами йшов на Ракочого, але дістав у дорозі певну звістку, що той, не чекаючи його навали, утік з військом за Віслу й далі, тож змінив свій

Портрет Л.

марш, потягнувши до Пінчова, а коли відібрав його у шведів, рушив звідтіля до Кракова. A швед, звівши з Варшави та інших велико- польських міст свої гарнізони, поспішив із ними через Куяви до Поморії, а по дорозі зносив і руйнував вогнем та залізом усе, що наверталося йому в Польській державі на очі,— розорив він пороха- ми Лович і Крушвицю, вирубав Злотов і дійшов нарешті в Померанії ⁶¹⁶ Бременського князівства. свого Щетіна. Тут його застали неприємні звістки з Бреми⁶¹⁶, що

місто тісно затаковане і схиляється (через те, що вже взятий Бремефорд) до угоди з дунчиком.

Отак змінлива й непостійна фортуна цього світу увіч ошукує, як сліпих, своїх коханців і світодержців, кидаючи їх з нещастя в гаразди, а з гараздів у зло та біди — вона звикла звертати й топити. Вона і в описаній війні шведів з поляками фаворизувала то одному, то другому і, нарешті, після повного польського розорення і спустошення з ганьбою відіслала шведа, що гостював у Польщі, в Померанію з величезною стратою коштів та ущербком війська. Король же польський з цісарським та своїм військом викурював шведів із Кракова, а під Познанню постійно забивав у полі виїжджаючих за пашою брандебурзців і зменшував їхнє число підляський воєвода. A коли від Гданська прибув із піхотою Гродецький, то він, підляський воєвода, тісно обложив Познань, від чого брандебурзький гарнізон швидко схилився до угоди, обіцяючи відразу ж покинути Косцяни, а в Познані затриматися до указу свого пана, відступивши тільки познанську фортецю Міцельському і взявши за це в заклад познанського воєводича.

Невдовзі по тому дійшли до поляків радісні чутки, що Чернецький зі своєю командою наздогнав Ракочого з його військами й учинив йому спершу під Магеровим⁶¹⁷, а потім під Куликовим⁶¹⁸ значну шкоду, поклавши венгрів трупом на три тисячі і відгромивши безліч польських полонян, а також велике число багатих костьольних та шляхетських скарбів. Уздрівши, що йому непереливки, Ракочій рушив поспіхом на Зборов до Чорного Острова, прямуючи просто в свою Седмигродську землю. Побачивши це і не маючи ніякої потреби йти в Седмигродську землю, відстали від нього козаки, що були при ньому зі своїм полковником Антоном ⁶¹⁹. I хоч з одного нещастя Ракочій виплутався, друге його наздогнало, бо почали густо падати й гинути в його війську коні, знуджені і вимордовані довгими переходами в Польщі. A не минуло ще й це лихо, коли впало на них величезне й найбільше зло, погибельно їх окрутивши,— пішла на них просто в очі несподівана орда ⁶²°, Чернецький ударив іззаду, а обидва гетьмани ⁶²¹ з литовським Сапігою — з боків. Це сталося десь за Чорним Островом ⁶²², а ще перед тим урвав був більшу частину табору Ракочого і віддав на користь своєму війську Дмитро Вишне- вецький із польним писарем. Потрапивши у цю крайню погибельну скруту й такі умови, Ракочій зрозумів своє нещастя і схилився до трактату з поляками ⁶²³, який постановляв таке:

^ь2° Така умова була, але її в договорі промовчано. Я. Рудавський, однак, подає і її (див. приміт. 582).

^61# Під Мегеровом передовий роз’їзд Чернецького наїхав на обоз Ракочого. Це було 11 липня. Мегерів лежить на річці Білій.

⁶¹⁸ Під Куликовом козацьке й угорське військо людських утрат мало небагато, зате втратило майже дві тисячі возів, переходячи через болото.

⁶¹⁹ Ждановичем. Це Жданович зробив під тиском незадоволених війною козаків. Козаки покинули Ракочого перед вирішальною битвою з поляками. Рако- чій пояснював свою поразку саме цим.

⁶²⁰ Орди не було, вона наспіла після договору.

⁶²¹ Потоцький та Любомирський.

^ь22 Біля Межибожа.

⁶²³ Трактат постановлено 22 липня.

⁰²⁴ I Оттоманську Порту.

1. Щоб Ракочій без жодних своїх викрутів перепросив насамперед польського короля з сенатом ⁶²⁴ за те, що почав з ним війну, несправедливо розірвавши стверджений з ним присягою союз.

2. Аби відразу розірвав свою спілку зі шведським королем, а коли має потребу в спілці, то вільно учинити і ствердити йому з дунчи- KOM і польським королем.

3. Щоб дав значні подарунки ханові і щоб винагородив татар за їхню дорогу й працю ^о2°.

4. A що здер був коштовну шату з корони польської і обернув її в попіл та прах, причинивши їй нічим не покривані шкоди, то хай за це він, Ракочій, відлічить дванадцять бочок червонних ⁶²⁶ на польське військо.

5. Гармати всі мусить лишити полякам і відійти додому без них.

6. Костельні освячені речі, забрані в Польщі, має повернути назад.

7. Невільників обох статей, забраних у Польщі, хай усіх відпустить на волю.

8. Щоб зараз-таки позносив свої залоги з польських, забраних ним, фортець.

9. Має він завше ставати зі своїм військом на кожну королівську й Корони Польської потребу.

Ракочій змушений був підписатися на всіх тих умовах, запропонованих поляками, хоч і не хотів, і дати до остаточного виконання всіх постановлених пунктів значний від себе заклад, оскільки над ним нависали усі названі вище війська. Докінчивши цей трактат, Ракочій відійшов під конвоєм польського війська з Сапігою додому, але татари, не дотримуючись трактату ⁶²⁷, де було сказано, що їм мала бути від Ракочого винагорода за їхній труд, пішли слідцем за ним і, нагнавши знужденіле, яке ледве волоклося, венгерське військо ⁶²⁸, несподівано вдарили на нього і, поклавши там трупом з п’ять тисяч, вчетверо від того більше зайняли в полон, як худобу, з їхнім гетьманом Янушем Киминем, тут дісталося й польському військові, яке було при венграх на чолі з Сапігою. Лише сам Ракочій, пішовши налегці вперед, умкнув цілий за кордон.

⁰²⁸ Це було під Скалатом. Я. Кемень поїхав на переговори до хана, але його затримали. 31 липня угорське військо кинулося тікати, але потрапило здебільшого в полон.