Про Суховієве звільнення зі своїм військом від татар, бо прибули до нього з Запорожжя Сірко й Улановський; про відхід татар від Суховія до Криму, а Суховія із Сірком до Січі, його ж козаків по своїх домівках; про Дорошенкову підозру на запорожців, що врятували Суховія, і про його гнів за те; про цьогобічні події, отримання прощення царської величності за зраду Брюховецького; про вибран- ня у Глухові гетьмано

Многогрішного і його статті; про Дорошенкову нараду, як відібрати від Многогрішного цьогобічну Україну під свій реймент і про наслання на цей бік його війська; про зустріч його під Рогинцями та на інших місцях Стрієвським, посланим від Многогрішного; про розгром Стрієвського Дорошенковим військом у Глинському повіті і про ховану втечу Стрієвського у вигляді школяра; про повернення до Дорошенка його війська з користями; про лист запорожців до Дорошенка з наганою за такий учинок і про його озлобу за те на запорожців; про Дорошенкову виправу до короля з інструкцією своїх послів; частина тієї інструкції; про повернення до Дорошенка з Польщі тих його послів і про Дорошенкове розуміння з їхньої реляції про лядську несхильність до його, Дорошенкових, умов; про лядський вербунок нового війська і про Дорошенкову зневіру як щодо польської до себе ласки, так і щодо російської приязні й допомоги супроти поляків; про Дорошенкову раду, як зберегти свою Україну, і про звідомлення у турчина, чи буде прийнятий він під його оборону; про звістку в поляків про той Дорошенковий замисел і про їхню зневіру втримати цьогобічну Україну; про усталення на цьогобічнім гетьманстві Многогрішного; про монаршу грамоту, писану в дев'ять цьогобічних полків, що вибачає їхню вину, і про особливе монарше прощення через

грамоту полтавцям.

²⁸⁹ Тут і далі C. Величко повторює свої неправильні дані. (Див. приміт. 273).

оку від світобуття 7177, а від господнього влюднення 1669. Хоча бачило всевидяче божественне око Суховієве злодіяння і повстале по обидва боки Дніпра велике бідство й розор невинним людям від нього і від його помічників, кримських татар, однак не дало на нього своєї патериці і не допустило йому з невігласами козаками, що пристали до нього з українських міст, бути захопленими татарами і відведеними в кримську неволю. Бо за його гарячим (як вище казав) проханням до Запорозького війська послано було на визвіл його, Суховія, з татарських рук значну частину низового Запорозького війська з двома полковниками Іваном Сірком та Ігнатом Ула- новським ²⁸⁹, які у міжсвяття Різдва господнього швидко прибули в тогобічну, що від Чигрина, Україну і злучилися з Суховієм.

²⁹⁰ Суховій втік із татарами.

²⁹¹ Див. приміт. 265, 271—273.

²⁹² П. Дорошенко добре знав ситуацію на Січі. Частина запорожців підтримувала Суховія, а частина Дорошенка. Дорошенкові прихильники на Січі запрошували навіть Дорошенка прийти на раду в поле, де обіцяли поламати мушкетами «Суховієві стріли» (хан дав Суховієві печатку зі стрілами замість традиційної — запорожець з мушкетом). Дорошенко тоді сильно розлютився на хана, який раніше підтримував його.

²⁹³ У Москву їздило ціле посольство, воно було споряджене не в 1668, а в перших числах 1669 p. Посольство складалося з 58 чоловік козаків і з трьох духовних осіб — представників Лазаря Баранови- ча. Від міщан також було троє. 3 козаків видніші: П. Забіла, M. Гвинтовка й 1. Домонтович — генеральна старшина. У Москву вони прибули 19 січня.

Д. Многогрішний. Малюнок з Літопису C. Величка (19).

зарвати, на тамтешній Україні здобичі та ясиру і швидким, невсипущим ходом вислизнули з України, вдень і вночі поспішаючи до Криму, боячись, щоб, бувши з’єднані, Сірко з Улановським і Суховій не вчинили їм у воєнний спосіб якогось лиха. Після відходу орди до Криму зараз і Суховій зі своїми визволителями Сірком та Улановським, бачачи, що тогобічні міста й народ їм не схиляються, листів та універсалів його не слухають і не хочуть мати його за гетьмана, рушив з тогобічної України і поспішив з усім низовим Запорозьким військом до Запорозької Січі ²⁹⁰, а козаки, чи радше сказати — сволота й драпіжці братів своїх, що пристали до нього, Суховія, з обидвох боків на Україні, віддавши хвалу Богові, що звільнив їх від татарських рук понад власну сподіванку, розволоклись у свої домівки. Побачивши таку запорозьку підмогу й порятунок Суховієві, гетьман Дорошенко відразу почав додумуватися, що Суховій не сам через себе вийшов із Січі з військом, домагаючись гетьманства Брюховецького, а потім і його, Дорошенкового, але міг бути виправлений від усього низового війська^⁹¹, бо коли б сам увійшов у таке велике діло, то не міг би піддати своїй волі в допомогу двох таких значних, що їх вище згадано, кримських солта- нів з ордами, та й хіба низове Запорозьке військо захотіло б рятувати й допомагати в якійсь цужді та ущемленні, як це учинило йому через Сірка й Улановського.

A на цьому боці, що від Переяславля, того ж 1669 року були такі події. Ha Водохрещу прибули з царського міста Москви максаківський ігумен отець Іриней Ширкович та генеральний військовий обозний Брюховецького Петро Забіла, які на раду полковників та іншої цьогобічної старшини від’їхали були ще в минулий 1668 рік до Москви з проханням до великого государя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця, вибачити їм за зраду, яка сталася при Брюховецькому в минулому-таки році ²⁹³. Отож ці посланці, максаківський ігумен та генеральний обозний, прибувши на Україну, принесли веселу звістку як полковникам і іншій старшині, так і всьому взагалі цьогобічному українському народові, що пресвітлий великий государ вибачає їм їхню вину і дозволяє

²⁹⁴ Звірено за виданням: Д. Бантыш- Каменский. Источники.— Ч. I.— C. 214—230, і за: Собранием I.— T. I.

²⁹⁵ Тобто 1669 p.

²⁹⁶ Пропуск. Источники: «від зрадника, від Івашки Брюховецького, і від інших однодумців».

²⁹⁷ Пропуск. Источники: «великому государю, благовірному царевичу і великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії...»

постановити на місце Брюховецького іншого гетьмана, кого поміж себе захочуть, бажаючи, щоб нейтраліст Дорошенко не називався гетьманом обох боків Дніпра, тим більше, що він відлучений з тогобічною чигринською Україною і відступлений полякам згаданими Андрусівськими договорами. Після цього зволення й монаршого указу як князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, так і цьогобічні полковники з іншою старшиною та значним військовим товариством з’їхались у Глухові і на третій день березня місяця, учинивши генеральну щодо гетьманства раду, вибрали й постановили на ній собі гетьманом Дем’яна Ігнатовича Многогрішного, який увійшов у милість князеві Ромодановському ще в минулий тисяча шістсот шістдесят восьмий рік, коли той воював Чернігів.

A при постановленні гетьманом Многогрішногр, із Запорозьким військом і з усім цьогобічним малоросійським народом, були видані на тій-таки глухівській раді від пресвітлого царя і государя Олексія Михайловича такі статті: