Про Суховієве звільнення зі своїм військом від татар, бо прибули до нього з Запорожжя Сірко й Улановський; про відхід татар від Суховія до Криму, а Суховія із Сірком до Січі, його ж козаків по своїх домівках; про Дорошенкову підозру на запорожців, що врятували Суховія, і про його гнів за те; про цьогобічні події, отримання прощення царської величності за зраду Брюховецького; про вибран- ня у Глухові гетьмано
Многогрішного і його статті; про Дорошенкову нараду, як відібрати від Многогрішного цьогобічну Україну під свій реймент і про наслання на цей бік його війська; про зустріч його під Рогинцями та на інших місцях Стрієвським, посланим від Многогрішного; про розгром Стрієвського Дорошенковим військом у Глинському повіті і про ховану втечу Стрієвського у вигляді школяра; про повернення до Дорошенка його війська з користями; про лист запорожців до Дорошенка з наганою за такий учинок і про його озлобу за те на запорожців; про Дорошенкову виправу до короля з інструкцією своїх послів; частина тієї інструкції; про повернення до Дорошенка з Польщі тих його послів і про Дорошенкове розуміння з їхньої реляції про лядську несхильність до його, Дорошенкових, умов; про лядський вербунок нового війська і про Дорошенкову зневіру як щодо польської до себе ласки, так і щодо російської приязні й допомоги супроти поляків; про Дорошенкову раду, як зберегти свою Україну, і про звідомлення у турчина, чи буде прийнятий він під його оборону; про звістку в поляків про той Дорошенковий замисел і про їхню зневіру втримати цьогобічну Україну; про усталення на цьогобічнім гетьманстві Многогрішного; про монаршу грамоту, писану в дев'ять цьогобічних полків, що вибачає їхню вину, і про особливе монарше прощення через
грамоту полтавцям.
289 Тут і далі C. Величко повторює свої неправильні дані. (Див. приміт. 273).
оку від світобуття 7177, а від господнього влюднення 1669. Хоча бачило всевидяче божественне око Суховієве злодіяння і повстале по обидва боки Дніпра велике бідство й розор невинним людям від нього і від його помічників, кримських татар, однак не дало на нього своєї патериці і не допустило йому з невігласами козаками, що пристали до нього з українських міст, бути захопленими татарами і відведеними в кримську неволю. Бо за його гарячим (як вище казав) проханням до Запорозького війська послано було на визвіл його, Суховія, з татарських рук значну частину низового Запорозького війська з двома полковниками Іваном Сірком та Ігнатом Ула- новським 289, які у міжсвяття Різдва господнього швидко прибули в тогобічну, що від Чигрина, Україну і злучилися з Суховієм.
Тоді Нурадин і Калга солтани зі своїми ордами, зневірившись у сподіваній своїй користі від Суховія та його війська, похапали, що могли290 Суховій втік із татарами.
291 Див. приміт. 265, 271—273.
292 П. Дорошенко добре знав ситуацію на Січі. Частина запорожців підтримувала Суховія, а частина Дорошенка. Дорошенкові прихильники на Січі запрошували навіть Дорошенка прийти на раду в поле, де обіцяли поламати мушкетами «Суховієві стріли» (хан дав Суховієві печатку зі стрілами замість традиційної — запорожець з мушкетом). Дорошенко тоді сильно розлютився на хана, який раніше підтримував його.
293 У Москву їздило ціле посольство, воно було споряджене не в 1668, а в перших числах 1669 p. Посольство складалося з 58 чоловік козаків і з трьох духовних осіб — представників Лазаря Баранови- ча. Від міщан також було троє. 3 козаків видніші: П. Забіла, M. Гвинтовка й 1. Домонтович — генеральна старшина. У Москву вони прибули 19 січня.
Д. Многогрішний. Малюнок з Літопису C. Величка (19).
зарвати, на тамтешній Україні здобичі та ясиру і швидким, невсипущим ходом вислизнули з України, вдень і вночі поспішаючи до Криму, боячись, щоб, бувши з’єднані, Сірко з Улановським і Суховій не вчинили їм у воєнний спосіб якогось лиха. Після відходу орди до Криму зараз і Суховій зі своїми визволителями Сірком та Улановським, бачачи, що тогобічні міста й народ їм не схиляються, листів та універсалів його не слухають і не хочуть мати його за гетьмана, рушив з тогобічної України і поспішив з усім низовим Запорозьким військом до Запорозької Січі 290, а козаки, чи радше сказати — сволота й драпіжці братів своїх, що пристали до нього, Суховія, з обидвох боків на Україні, віддавши хвалу Богові, що звільнив їх від татарських рук понад власну сподіванку, розволоклись у свої домівки. Побачивши таку запорозьку підмогу й порятунок Суховієві, гетьман Дорошенко відразу почав додумуватися, що Суховій не сам через себе вийшов із Січі з військом, домагаючись гетьманства Брюховецького, а потім і його, Дорошенкового, але міг бути виправлений від усього низового війська^91, бо коли б сам увійшов у таке велике діло, то не міг би піддати своїй волі в допомогу двох таких значних, що їх вище згадано, кримських солта- нів з ордами, та й хіба низове Запорозьке військо захотіло б рятувати й допомагати в якійсь цужді та ущемленні, як це учинило йому через Сірка й Улановського.
Через те він, Дорошенко, почав відтоді мати в своїм серці взаємну озлобу та ворожість супроти низового Запорозького війська, але про це буде оповіджено далі 292.A на цьому боці, що від Переяславля, того ж 1669 року були такі події. Ha Водохрещу прибули з царського міста Москви максаківський ігумен отець Іриней Ширкович та генеральний військовий обозний Брюховецького Петро Забіла, які на раду полковників та іншої цьогобічної старшини від’їхали були ще в минулий 1668 рік до Москви з проханням до великого государя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця, вибачити їм за зраду, яка сталася при Брюховецькому в минулому-таки році 293. Отож ці посланці, максаківський ігумен та генеральний обозний, прибувши на Україну, принесли веселу звістку як полковникам і іншій старшині, так і всьому взагалі цьогобічному українському народові, що пресвітлий великий государ вибачає їм їхню вину і дозволяє
294 Звірено за виданням: Д. Бантыш- Каменский. Источники.— Ч. I.— C. 214—230, і за: Собранием I.— T. I.
295 Тобто 1669 p.
296 Пропуск. Источники: «від зрадника, від Івашки Брюховецького, і від інших однодумців».
297 Пропуск. Источники: «великому государю, благовірному царевичу і великому князю Феодору Олексійовичу, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії...»
постановити на місце Брюховецького іншого гетьмана, кого поміж себе захочуть, бажаючи, щоб нейтраліст Дорошенко не називався гетьманом обох боків Дніпра, тим більше, що він відлучений з тогобічною чигринською Україною і відступлений полякам згаданими Андрусівськими договорами. Після цього зволення й монаршого указу як князь Григорій Григорович Ромодановський з товаришами, так і цьогобічні полковники з іншою старшиною та значним військовим товариством з’їхались у Глухові і на третій день березня місяця, учинивши генеральну щодо гетьманства раду, вибрали й постановили на ній собі гетьманом Дем’яна Ігнатовича Многогрішного, який увійшов у милість князеві Ромодановському ще в минулий тисяча шістсот шістдесят восьмий рік, коли той воював Чернігів.
A при постановленні гетьманом Многогрішногр, із Запорозьким військом і з усім цьогобічним малоросійським народом, були видані на тій-таки глухівській раді від пресвітлого царя і государя Олексія Михайловича такі статті: