Про ущемлення пруссів від шведів; про непослух польського війська, бо йому не оплачено його заслуги; про вичерпання коронного скарбу; про малу надію в поляків помиритися зі шведом; про несамовитість їхніх, поляків, союзників; про виправу від поляків послом до цісаря Ольшевського; про неприязну його відправу назад від цісаря; про схильність поляків до миру з ким тільки можна; про прохання Виговським польського війська, щоб відібрати Україну, і про схильність поляків до того прохання; про їхній на

При такому, як було описано, становищі й завірюхах у Польщі й Україні шведи в той-таки власне час (як свідчить Твардов- ський) ущемлювали і чинили недобробит пруссам, бо вони, ще не послаблюючись у своїй силі та намірах, гвалтовно увійшли до Пруссів і кріпко їх утискували, прагнучи відторгнути від Корони

Польської і підкорити собі.

¹⁰⁵⁴ Острів Самсе.

¹⁰⁵³ Сеннерборг на о. Альс.

¹⁰⁴⁹ Трохи неточно. Ольшевський вимагав, крім першої, поданої тут, вимоги, ще вивести залогу із Кракова, вивести допоміжне військо з Польщі, винагородити шкоди, які вчинили австрійські жовніри. Скаржився на генерала Cyca (Зуза), що повільно здобував Торунь.

¹⁰⁵⁰ Власне, Ольшевського посилали для того, щоб цісар не перешкоджав полякам миритися зі шведами.

¹⁰⁵¹ Тут плутанина. Виговський втратив Україну в вересні, коли сейм було вже розпущено. Ha сеймі 1659 p. приймали послів Виговського, апробовуючи Га- дяцький пакт. Тоді поляки й думати не могли, що Виговський впаде.

¹⁰⁵² Виговському було послано розпорядження вдарити на російське порубіжжя.

¹⁰⁴⁷ Цісар сказав російським послам, що йому приємно було б бачити великого російського князя на польському троні, але з волі поляків. Коли б поляки того не захотіли, цісар визнав би великому князю титул Литовського князівства.

¹⁰⁴⁸ Ольшевський Анджей — краківський канонік, прибув до Відня у липні.

¹⁰⁴⁵ Ha наступному сеймі було призначено 600 тисяч золотих податку.

¹⁰⁴⁶ Цісар коронувався 18 липня.

¹⁰⁴⁴ Це сталося на початку року в Любліні.

У Данії шведський адмірал Врангель, нічого не досягши під містом Ансельмом, повернув свій морський флот під інше місто, Сандебург ¹⁰⁵³, але й там, стративши свій штурм, із соромом відступив, тим більше, що прибув туди для відсічі з польськими хоругвами руський воєвода Чернецький. Поляки, начебто прагнучи захопити шведські кораблі, кинулися були плавцем у море і цим так перестрашили шведів, що ті змушені були безтямно звідти втекти, а сам адмірал, бувши на землі, заледве був порятований своїми солдатами від тодішньої біди. Тоді ж поляки, добувши від шведів, окрім інших суден, дванадцять барок, сіли в них із ним, Чернецьким, перепливли зараз же через тамтешню морську затоку, а добравшись інсули, що зветься Самсої ¹⁰⁵⁴, опанували її, вирубавши шведів, що там були, і полонивши осібно їх понад сотню з вісьмома гарматами; забрали вони до того ж і три шведські кораблі, що стояли біля тамтешнього берега. Але оскільки поляки звикли більше до польових, а не до водних воєн, то через те в поморській голодній і мокрій за кліматом Дунській державі почалися в польському війську хвороби, спершу поміж челяді, потім і поміж самого товариства. Однак поляки не послабшали від того й дочекалися там помічного собі й дунчикові Олендерського флоту, а тільки-но він прибув туди, в Данію, то зразу ж услід за ним прибув і Ангельський флот, приязний шведові. Він з’явився під міцним дунським містом Зундом, але не як ворог, а щоб погодитися з Олендерським флотом і привести обох королів, шведського і дунського, до згоди й миру і заспокоїти від війни

Балтицьке море ¹⁰⁵⁵. Для цього обидва флоти послали до обох тих монархів своїх делегатів, щоб погодитися і припинити задля загального добра розбої на Балтицькому морі. Обидва названі флоти згодилися і здекларували, що стоятимуть і допомагатимуть тому, хто буде схильніший до трактатів та миру. Дунчик, відібравши таку пропозицію від олендерських і ангельських делегатів, либонь, мав від шведа великі кривди і шкоди своїй державі, однак, озираючись на пропозицію тих делегатів і на своїх союзників, змушений був згодитися на трактат зі Шведом ¹⁰⁵⁶.

¹⁰⁶⁶ Царський уряд таки намагався розірвати цей союз (див. приміт. 769). Крім того, було організовано напад на Крим запорожців, після чого хан залишив Виговського.

¹⁰⁶⁵ Юрія Любомирського.

¹⁰⁶¹ Острів Фюн.

¹⁰⁶² Мабуть, у Зондській затоці.

¹⁰⁶³ Англійський флот повернув до Лондона. Син короля — це Карл II, син того Карла I, що йому відрубали голову в час революції Кромвеля. Карл II повернувся із Франції, де був у вигнанні, і почав воювати за свій трон.

¹⁰⁶⁴ Вандали — східногерманське плем’я 1 тис. н. e. Величко, як видно, приписує шведам походження від них. Предками ж шведів були північногерманські племена свеони, герули та ін.

¹⁰⁵⁷ Інші дані: 12 тижнів.

¹⁰⁵⁸ Див. приміт. 970.

¹⁰⁵⁹ Див. приміт. 966.

¹⁰⁶⁰ Коронним гетьманом був C. По- тоцький, перебував із військом коло Гли- нян.

¹⁰⁵⁶ Інші дані: не хотіли миритися ні один, ні другий.

¹⁰⁵⁵ Йдеться про Гаазьку угоду (див. приміт. 892).

A з другого боку дунчик збив з олендерською допомогою поміж Зонтом ¹⁰⁶² вісім великих шведських кораблів, тим паче, що приязливий шведові на той час Ангельський флот був при королівському синові в Лондині ¹⁰⁶³, щоб не мати до свого моря протектора, був відізваний назад у свої країни. Тоді швед позбувся не лише ангельської, але й французької ліги і мусив надіятися на своїх, а не чужих, і від них зібрати війська вандалів ¹⁰⁶⁴. Через що виправив до них швидку пошту, а сам зі своїми військами розклався по квати- рях коло Копенгага, в якому перебував сам дунський король. Згодом прибув дунчикові другий новий посилок олендерського війська, а згадана дивізія коронного маршалка ¹⁰⁶⁵ тягнула з поспіхом і на- легці до Пруссів, що були дуже утиснені шведами. A як тільки вона наблизилася, випав із Торуня Гродзіцький і побив зо двісті шведів, які переправлялися під Грудзьодзем через Віслу, взявши п’ятдесят возів,— всього шведів було там п’ятсот кіннотників.

Замок у Грудзьодзі (29).

¹⁰⁶⁷ 30 тисяч.

¹⁰⁶⁸ Скарби і полонених дістав хан, трофеї відіслано в Польщу (див. приміт. 1037).

¹⁰⁶⁹ Виговський дійшов-таки до Путивля, а звідтіля повернув назад.

¹⁰⁷⁰ Коморовський, Полюбінський і Ca- піга. Тоді впало 5 тисяч шведської піхоти.

¹⁰⁷¹ Тепер Фредерисія.

¹⁰⁷² У Малому Бельті.

¹⁰⁷³ Прізвище не проставлене. B Твар- довського також, очевидно, Величко, лишаючи прогалину, хотів заповнити її з іншого джерела, але не зробив цього. Ми не мали такої можливості також.

¹⁰⁷⁴ Це не так (див. приміт. 836).

виступив проти російських військ, спершу погромив їх під Конотопом, убивши їх там десять тисяч ¹⁰⁶ , а потім біля Путивля при Пожарському й, добивши начебто їх, послав найвиборніших росіян до польського короля в неволю ^106δ. I тут Твардовський також розминувся з правдою, бо було то не так, як він написав, а так, як було раніше описано в цій книзі, бо Виговський, либонь, погромив росіян під Конотопом, однак більше нічого не міг їм учинити, давали бо міцну відсіч, і повернув назад з усім своїм військом та ординцями, ще не доходячи Путивля ¹⁰⁶⁹.

Зі Жмуді вирушив був за вказівкою шведського короля до Інфлянт його генерал Дуглас з Адеркасом, і його, напавши, розгромили були до ноги Коморовський зі Шварцохом і полком гетьмана литовського Гонсевського ¹⁰⁷°, який ще лишався B московській неволі, а сорок шведських невільників відіслав до свого короля. Виступаючи зі згаданого Фрідризода ¹⁰⁷¹ до Фіній, швед познімав свої залоги і з інших дунських фортець, що були біля Фрідризода. Поляки пішли за ними вслід і одні на барках, інші пустившись плавцем, досягли Міттелфара й Голдінського каналу ¹⁰⁷², де на них міцно вдарили з великих корабельних гармат. Тут був забитий дунський лейтенант на адміральському кораблі, і на тому ж кораблі був поранений віддоманою гарматним ядром з корабля шкабуртиною цісарський фельдмаршал Монтекукулі. Поляки тоді з цісарцями й дунчиками відняли від шведів кріпко боронений берег і взяли собі двоє ворожих шведських шанців, однак, не досягши своєї цілі, уступили назад з берега для віднайдення собі живності. Швед, звідомившись про це від «язиків», ударив там на їхні кватирі і повіднімав польські барки й пороми, а осібно взяв тоді ж на морі п’ять дунських кораблів із адміралом [...] ¹⁰⁷³. Від таких дій та нещасливих завірюх дунчик з цісарцями та поляками впав у розпуку й відчай, що не зможе досягти в той час своєї Фіонії, і, бачачи шведське щастя, змушений був повернути звідтіля назад і бути в значному ущемленні.

Новий християнський цісар, прагнучи порятувати з цього лиха від шведа дунчика, либонь, аж доти ховав при собі свої таємні думи і не порушував постановлених зі шведом Оснабрудських пактів ¹⁰⁷⁴. Однак, оголосивши вже тоді відверту проти шведів війну, виправив через Шльонськ при своїм генералі Зузі під шведський Щетін з гарматами значні свої римські й ледве не всього західного християнства війська. Тим часом коронний маршалок замешкався у Львові, бо польське військо доправлялося заслуженої собі плати через тодішні з ним трактати, а прибувши до своєї дивізії, що вже була близько Пруссів, радився з начальниками свого війська обблоковува- ти й добувати Малборк чи Елбліонг — прусські фортеці, що мали

¹⁰⁷⁵ 20 серпня. Місто взяли при допомозі австрійського війська.

¹⁰⁷⁶ Місто на південь від Малбурга.

¹⁰⁷⁷ Посередником і натхненником цього миру був французький посол Лямбре.

¹⁰⁷⁸ Маршалком конфедерації був M. Яскульський.

¹⁰⁷⁹ C. Потоцький.

¹⁰⁸⁰ Див. приміт. 961.

¹⁰⁸¹ Див. приміт. 970.

¹⁰⁸² Див. приміт. 970, 975.

¹⁰⁸³ Немирич загинув на північному Лівобережжі (див. приміт. 958), Верещаку та Сулиму було вбито на козацькій раді в Германівці (див. приміт. 970).

в собі шведів. Зійшлися на тому, що вирішили не скакати поміж ворогів і починати військовий чин, не залишаючи їх за собою. Отож маршалок прибув спочатку під Грудзьодзь і, взявши його штурмом ¹⁰⁷⁵, вирубав у ньому всіх шведів, що там були; замкнувся лишень у тамтешньому замку після спалення гранатою міста сам комендант. Поляки його там не здобували, а рушили разом із маршалком (на чолі цісарців був там Гейстер, а брандебуржців очолював Радивил) від Грудзьодзя під міцний і нездобутий пруссь- кий замок Малборк, поставлений стародавніми пруссами й хрестоносцями в неприступному природному місці, надійно обварований мурами й уміцнений численними гарматами,— його ніяк не можна було здобути, хіба що через тривалу облогу й примус. Прибувши, обвівши навколо міста шанці й осадивши їх піхотою, вони почали були спершу здобувати місто і густо сипати від себе вогнем. Шведів було там, здатних до бою і які кріпко боронили місто, три тисячі — їх зведено сюди з менших прусських фортець та залог.

Шведи й не мислили про мир, комісари тільки зносилися щодо місця чинення трактатів, і кожен з них у тому вигоджував найбільше собі: поляки хотіли, щоб це було в Торуні, а шведи бажали, щоб місце трактування миру було під Елбліонгом і Штумом ¹⁰⁷⁶. Нарешті прийшли до того, що обидва боки призначили місце до чинення трактатів у місті Оливі ¹⁰⁷⁷.

У Львові ще не затихли тоді жовнірські незгоди. Жовніри упоминалися в Річі Посполитої заслужених собі чотирьох мільйонів, з яких відлічували їм заледве десяту частину. Через це військо, розгнівавшись на комісарів, поборців, писарів та інших скарбових дозорців, не захотіло випустити їх зі Львова, доки не будуть оплачені їхні заслуги, і, позамикавши навіть брами, хотіли доконечне пограбувати Львів. Навіть директор тої ліги ¹⁰⁷⁸ був здепресував, у надії, що вони спам’ятаються й уговкаються в такій завзятості, і лише старий та сивий їхній вождь, коронний гетьман ¹⁰⁷⁹, погамував їх у тому своїм поважним словом, застерігши їх, що вітчизна їхня, Корона Польська, напередодні загину, особливо з прусського і козацького боку. Гнівне жовнірство, вислухавши у Львові таку гетьманову мову й засторогу, зараз же відступилося від своєї завзятості, погамувалося в своєму гнівові і, схилившись по-колишньому під його, гетьманське, старожитнє керівництво, пообіцялося йти на Україну в допомогу Виговському на присмирен- ня козацьких бунтів ¹⁰⁸°. Бо шведи тоді коїли у Пруссах шкідливе для Польщі діло і кріпко тиснули пруссів, а на Україні нині повстали й бунтуються проти Виговського козаки, не зрозумівши начебто гаразд Гадяцьких пактів (як пише Твардовський на 273 листі) ¹⁰⁸¹, вже тоді, як казав вище, поприсяжених королівською особою; не збагнули титулу свого Руського князівства, що мало бути, а вселили поміж себе, що не всі мали користуватися шляхетським ім’ям та вольностями. I коли Виговський після щасливого виграшу над Москвою під Конотопом віддалився зі своїм військом усередину Російської держави (що не є правдою в Твардовського), тоді козаки, що були на Україні в своїх домівках, начебто вибрали й постановили в Браславлі нового собі гетьмана Юрася Хмельниченка ¹⁰⁸² і хотіли почати новий бунт проти Виговського й поляків попри ті Гадяцькі пакти.

Виговський, довідавшись про це і начебто залишивши далеко в Російській державі своє й татарське військо, сам з малою часткою його прибув на Україну присмирити той козацький заколот. Але вже запізно, бо застав усіх відступниками від нього і прихильниками (над сподівання) Хмельниченка. A ті, що міцно трималися його, Виговського, боку й Гадяцьких пактів, як Немирич, Верещака, Сулима ¹⁰⁸³ та інші (це вони присягнули недавно у Варшаві на тих Гадяцьких пактах і на мир з поляками, постановлений у них), всі були побиті й розсічені, як каже Твардовський. Але не так те все діялося, як він написав, а так, як було вже висловлено попереду в цій моїй книзі. Виговський, позбувшись свого щастя й не мігши

¹⁰⁸⁴ He до Бара, а до Фастова, де стояв А. Потоцький. Власне, Бар ще підтримував Виговського. B грудні — січні здобував його Ханенко, але поніс великі втрати. Барська залога після того сама покинула фортецю.

¹⁰⁸⁵ Хоч Величко бере ці дані під сумнів, але Хмельниченко і справді при по- становленні гетьманом прийняв умову Виговського піддатися королю (див. при- міт. 970).

¹⁰⁸⁶ Беневського. Але Беневський почав зносини із Хмельниченком значно пізніше — в кінці грудня, коли той уже був гетьманом,— через своїх посланців Ce- лецького та сотника Василя. Посли зві- домили про прихильність Юрія до короля. Величкова поправка тут цілком доречна. Між іншим, офіційний лист Хмель- ниченка був стриманий і мало прихильний до поляків.

¹⁰⁸⁷ Чернецький повернувся в Польщу в вересні 1659 p.

¹⁰⁸⁸ Маються на увазі Переяславські трактати.

¹⁰⁸⁹ Під кінець року і справді знаємо енергійну акцію московського та козацького війська проти міст, що тримали бік Виговського (Чигирин, Бар). Тоді ж, у кінці листопада, були бої під Хмельником (див. приміт. 966). Після того козацькі ватаги ходили на Волинь, Покуття, Поділля. Тут ідеться про похід кальниць- кого полковника I. Вертелицького.

¹⁰⁹⁰ Ha Виговського (див. приміт. 966). Виговський справді відійшов після того на Дубно.

¹⁰⁹¹ Таки Москва (див. приміт. 966).

начебто погасити того козацького вогню, поклав булаву, а сам, як ошпарений начебто, лише з тисячею своїх людей умкнув з тої пожежі до Бара ¹⁰⁸⁴, а звідтіля просив собі рятунку й допомоги від короля й Річі Посполитої. A Хмельниченко, лишившись цілковито гетьманом і маючи до себе козацьку приязнь, відізвався начебто до польського короля, хочучи лишатися під його рукою і готовим бути за всяким його наказом на послух ¹⁰⁸⁵. Однак бажав він лишитися цілком при давнішніх правах і уставах Запорозького війська, а також при неодмінних звичаях православної релігії, не приймаючи нових. Король, бувши радий на цю відозву Хмельниченка, виправив був зараз до нього волинського каштеляна ¹⁰⁸⁶, щоб потвердив його, Хмельниченка, на тому гетьманстві і щоб запевнив його королівською ласкою, а коли б той заправив щось слушне, хай би обіцяв йому королівську готовність. Але й тут діялося не так, як написав Твардовський, бо Хмельниченко, ставши гетьманом, присяг на вірність у Переяславлі російському государю і був потверджений на тому уряді від нього; хіба, може,волинський каштелян приїздив до нього не потверджувати на гетьманство, але зваблювати його й відхилити від Російської держави, як сталося й насправді. Бо Хмельниченко мало потримав при вірності і зараз же зрадив своєму государеві, й прихилився до польського короля, послухавши їхньої, польської, намови й фальшивих обітниць, але про це буде далі.

Воєвода руський Чернецький, який з польським військом щасливо гостив над шведом протягом цілого літа у Данії, повернувся на зиму до Великої Польщі ¹⁰⁸⁷ доїдати там людей недоїдених. Невзабарі по тому Хмельниченко начебто (як пише, відхиляючись від правди, Твардовський) зрадив поляків, зійшовся з росіянами ¹⁰, виправив значні козацькі з росіянами роз’їзди під Львів та Варшаву ¹⁰, і загорнув ними багато підляської шляхти. Потім росіяни начебто напали під Хмельником на коронного гетьмана ¹⁰⁹⁰, який був там лише з чотирма тисячами виборного війська, значно його погромили, а гетьман із лишком свого війська утік кіньми під Дубно. I це теж було не так, бо під Хмельником не Москва була ¹⁰⁹¹ і не коронного гетьмана вона била, але наказний гетьман Сомко з козаками розбив гетьмана Виговського, який мав при собі козацьке, польське і татарське військо, як про те було викладено попереду. Від того погрому Виговського й поляків, що були при ньому, учинилися в Польщі біля Вісли велика тривога й розрух, той страх докотився й до Любліна.

¹⁰⁹² Незрозуміло чому. Справа з трактатами була певна.

¹⁰⁹³ Інші дані: там був генерал Штеєн- бок.

¹⁰⁹⁴ Це вже було 10 січня 1660 p. у Гданську.

¹⁰⁹⁵ Див. приміт. 433. Поляки вимагали віддати їм Інфлянти (Ліфляндію) й Естонію. Польськими послами тоді були Я. Лещинський, Ю. Любомирський, M. Пражмовський, К. Пац, Я. Морштин, В. Рей, Я. Псинський.

¹⁰⁹⁶ Тобто польський король вимагав повернути собі дідичні добра, що лишались у Швеції, виплатити прибутки з них.

¹⁰⁹⁷ Тобто повернення з неволі курляндського князя.

¹⁰⁹⁸ У т. зв. пропозиціях, які видали перед переговорами польський король, брандербурзький князь і цісар, був окремий пункт про участь у переговорах дан- ського посла.

¹⁰⁹⁹ Розкільдом.

¹¹⁰⁰ Союзники не хотіли допустити, щоб Польща уклала мир із Швецією без них. Лямбре намагався розірвати союз і якнайшвидше помирити Польщу із Швецією.

¹¹⁰¹ Це сталося 17 лютого 1660 p.

¹¹⁰² Ф. Лібштейн, Ф. де Лісоля.