ЗГОЛОШЕННЯ ПРИВІЛЕЮ його королівської милості на єпископію Луцьку й Острозьку яснопревелебному його милості отцю Дионизію на Жабокриках Жабокрицькому, номінатові-єпископові луцькому та острозькому, дане 1695 року 6 червня.

Bunuc із міських книг замку Луцького

Року тисяча шістсот дев’яносто п’ятого, місяця червня, 6 дня. Ha міському уряді в замку його королівської милості Луцькім переді мною, Єжи Станіславом на Марковичах Гулевичем, суддею і бур- графом ¹⁵²⁷ міськимлуцьким, і книгами міськими луцькими особисто з’явився уроджений його милість пан Миколай Гродецький від імені яснопревелебного в бозі його милості отця Дионизія на Жабокриках Жабокрицького, номіната-єпископа луцького та острозь- кого, прототронія ¹⁵²⁸ Київської митрополії, свого дядька, і подав привілей його королівської милості нашого милостивого пана тому ж яснопревелебному в Бозі його милості отцю номінатові в нагороду його героїчних учинків, справ рицарських і добрих заслуг для республіки милостиво даний, на пергамені писаний, рукою його королівської милості, нашого милостивого пана, підписаний, при печатці коронній, на шнурі, зависистій, з підписом руки секретаря його королівської милості, яка має в собі зголошення, щоб постійно про це знати:

ЯН ТРЕТІЙ,

з Божої ласки король польський, великий князь литовський, руський, прусський, мазовецький, жмудський, інфлянтський, КИЇВСЬКИЙ, волинський, подольський, підляський, смоленський та чернігівський.

Ознаймовуємо цим листом, привілеєм нашим, кому про те належить знати, що за вродженою нашою доброчинністю королівською до людей, які з предків і перед самими нами, і перед Річчю Поспо-

литою добре заслужені, маємо найперше й найбільше старання, щоб справедливо нагороджувати їх примноженням компенсацій та гонорів. Старожитний дім Жабокрицьких з’єднав собі продовж стількох століть таке хвальне ім’я, що цього забути не можемо ніколи; явним доказом чого служить правдивість, військова доблесть, велика здатність у справах на сеймах, сеймиках і трибуналах, нікому іншому не подібна, з’єднана з правосуддям та справедливістю діяльність в особі уродженого Дмитра на Жабокриках Жабокрицького, писаря земського луцького, підвоєводи судового, генерала воєводства Київського, підстарости кременецького.

даємо і з’єднуємо[йому це], щоб згаданий уроджений Жабокри- цький, прийнявши габіт, негайно вступив як у духовне, так і у світське управління тією єпископією з усіма її кафедральними й партикулярними церквами, з усіма добрами, селами, фільварками та грунтами і з їхніми пожитками, належитостями та всім іншим так, як попередники його тримали й заживали з усіма церквами, монастирями, старшинуванням над духовними: архімандритами, ігуменами, протопопами, попами, братствами тієї грецької релігії,— хай має й тримає це з прибутками від духовних, відповідно до привілею попередника свого, і хай заживатиме це аж до кінця свого життя або до доступлення якоїсь вищої гідності. Даємо йому при тому повну силу, згідно давніх прав судити всі духовні справи, урядувати над усім духовенством вищого й нижчого стану, щоб владою свого вла- дичого уряду помножував Божу хвалу в церквах та монастирях нашої держави у своїй дієцензії, а неслухняних і непокірних карав за переступом. Ми обіцяємо також за нас і найясніших наших на- слідників, що згаданого уродженого Дмитра на Жабокриках Жабокрицького триматимемо при духовній владі і при спокійнім заживанні його владицтва і не дамо ніколи сили віддалити його від того. Це до відома людей усіх станів та звання приводячи, хочемо й наказуємо, щоб згаданого уродженого Дмитра на Жабокриках Жабокрицького мали і знали за правдивого і власного луцького та острозького владику, і хай заживає вольностей та прерогатив, яких заживали його попередники.

Дано у Варшаві 12 травня, року божого 1695, панування нашого XXI

Підписано: Ян, король

Владицтво Луцьке й Острозьке після смерті велебного Афанасія Шумлянського, луцького та острозького владики, віддається уродженому Дмитрові Жабокрицькому.

B тому привілеї, поданому для зголошення при коронній печаті зависистій на шнурі, підпис руки його королівської милості в таких словах: «Ян, король», так само і підпис руки секретаря його королівської милості в таких словах: «Миколай Томиславський, канонік варшавський, його королівської милості секретар». Цей королівський привілей подано для оголошення за проханням вищенаймено- ваного подавця і за мого урядування прийнято до теперішніх міських книг луцьких. A після того возний генерал воєводства Волинського та інших Кіндрат Колодка на ствердження справедливого й точного свого донесення визнав в акті, означеному, з отляду на законну вимогу, яснопревелебному в бозі його милості отцю Дмитру на Жабокриках Жабокрицькому, номінату-єпископу луцькому та острозькому, за вищеподаним привілеєм його королівської милості, що він цього року й місяця, дня сьогоднішнього був у містечку Po- жищах ¹⁵³⁰, яке відвічно належить луцьким єпископам грецького обряду, в добрах принципальних ¹⁵³¹ того ж Луцького владицтва, де, заставши підданих як самого містечка Рожищ, так і всіх добр, що віковічно до тої єпископії належать, а саме сіл Дубищ, Ополь- ного, Жолобова, Позарок, Кольчина, Ліплян, Теремного, Полонки, Седмярок, Водерад, Тернок, Підбереззя, Забежжя, Колодезь, Губі- на, Фалемеч й Вулки Фалемічської та інших, зібраних до громади, й оповістив їм про нового пана, яснопревелебного в бозі його милості отця номіната, наказав виконувати всіляке послушенство. Після цього піддані з’явили готовність виконувати всі послушенства і приступили до належних собі робіт. Отак, увівши без будь-яких перепон згаданого яснопревелебного милостивого отця номіната у володіння цілим єпископством, добрами, підданими і всіма взагалі належностя- ми того його чину, возний подає реляцію, просячи, щоб це було внесено в акти, що й учинено.

¹⁵³⁵ Мається на увазі Мала Росія (Україна).

¹⁵³³ 3 Білостоцького монастиря на Волині, біля с. Жуківки.

¹⁵³⁴ Листи подано в перекладі з польської мови.

¹⁵³² O п а т — ігумен, абат.

¹⁵³⁰ P о ж и щ e — містечко на p. Стирі, райцентр Волинської обл.

¹⁵³¹ П p и н ц и п а л ь н и й — головний.

Писано в замку Луцькім, звірив Сенницький

(М. П.)

A що, згідно до давніх уставів та звичаїв, Луцька єпископія, як православна, була підлегла православній Київській митрополії, а православні луцькі єпископи приймали своє освячення від православних київських митрополитів, то йому, Жабокрицькому, належало для того освячення приїхати до київського митрополита.

Ha ту поїздку в Київ, бувши там-таки, у Варшаві, одержав він

• Kj · · KJ · KJ і S32

королівський дозвіл та подорожній лист і, хоч римськии опат Виповський перечив у тому королеві, щоб не видавати Жабокрицькому універсалу на Луцьку православну єпископію і не видавати йому ж таки подорожнього листа на поїздку в Київ для посвячення, бо владика Шум’янський обіцяв завести там унію, однак король його не послухав і начебто визнав з тієї оказії Шум’янському крутійство. Отак номінат Жабокрицький щасливо зорудував своє діло в короля і, збираючись їхати до Києва на посвячення, відізвався спершу до отця митрополита й гетьмана двома такими, писаними щодо того, листами з Білостоку ¹⁵³³, 21 липня ¹⁵³⁴:

Яснопревелебніший у Бозі милостивий отче митрополите київський і всієї Русі, мій вельми милостивий пане, отче, пастирю і добродію!

У минулому році лихо моє забрало в мене те щастя, щоб я для виконання на святому печерському місці обіту увіч вашої, пастирської, мого вельми милостивого пана й добродія, дістався руки і дістав від неї благословення. A я мав найбільше бажання відібрати настанови щодо правдивої віри від найвищого в цілій Росії ¹⁵³⁵ пастиря, ніби з божих вуст, і прагнув святої поради, як би оживити, наче росою небесною, свою сирітську Луцьку дієцензію; мав я і статечне, однак для цілої правовірної церкви пожиточне, бажання покірно віддатися під розсуд та керівництво вашої милості, вельми милостивого пана й добродія, з головою і серцем моїм, повержено і смиренно, як правдива овечка власному пастиреві і покірний законник своєму настоятелю, з усілякою схильністю перед гідністю його уряду й особи і з приниженим проханням, щоб у теперішнім святіад законнім габіті поблагословив свого багатогрішного слугу й сина у святому дусі.

в чому, чекаючи тисячократно ласки пастирської,

вашої милості милостивого пана і добродія,

Білосток.

Михайлівська церква (41).

від святительської правиці його, схиляю свою голову

і зобов'язуюся бути яснопревелебнішій вельможності,

вашій милості панові й добродієві завжди зичливим

у дусі святім слухняним сином,

богомольцем та найпокірливішим слугою

Димитрій на Жабокриках Жабокрицький,

номінат єпископії Луцької та Острозької Київської митрополії.

Дано в Білім Стоку, 21 липня 1695 року

До гетьмана

Яснорельможний милостивий пане гетьмане, їхньої царської пресвітлої величності Запорозького війська, мій вельми милостивий пане і добродію!

Повторно покірно стаю через лист мій перед обличчям вашої милості, вельми милостивого пана і добродія, як принижений слуга, в минулорічнім, так само і в теперішнім моїм листі, покликуючись бути постійним богомольцем, хоч і негідний для тої повинності перед божим маєстатом. A оскільки першого разу вище заслуг моїх, адже багатьом я незвісний, удостоївся я відповіді, повної прихильності від вашої милості, вельми милостивого пана та добродія, відзиваюся і тепер з покірним та приниженим поклоном вашій милості пану та добродію. Беру собі за найпевніше прогнозування, що і цей мій принижений доказ субмісії і покликання моє з волі божої приймеш у себе з ласками та побожним зволенням, і через доброчинну протекцію допоможеш у подальшому часі.

Прагну бути до смерті

Вашої милості милостивого пана і добродія щоденним богомольцем і приниженим слугою Димитрій на Жабокриках Жабокрицький, номінат єпископії Луцької та Острозької Київської митрополії.

Дано в Білім Стоку, 21 липня 1695 року

Потім 12 серпня писано було від пресвітлих Іоанна та Петра Олексійовичів, московських государів, до преосвященного отця Варлаама Ясинського, київського митрополита, про прийняття та посвячення на Луцьку та Острозьку єпископію згаданого номіната Жабокриць- кого таку грамоту:

Божою милістю від пресвітлих та державних великих государів царів і великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, всієї Великої,

Малої та Білої Росії самодержців і багатьох держав та земель східних, західних та північних отчичів, дідичів, та наслідників, государів і володарів, нашої царської величності богомольцю преосвященному Варлааму Ясинському, митрополиту київському, галицькому та Малої Росії, нашої царської величності милостиве слово.

У договорах Вічного миру у нас, великих государів, у нашої царської величності з королівською величністю польським, постановлено в дев’ятій статті, що великий государ, його королівська величність, церквам божим та єпископіям Луцькій і Галицькій, Перемишльській, Львівській, Білоруській і при них монастирям, архімадріям Віленській, Мінській, Полоцькій, Оршанській та іншим ігуменствам, братствам, в яких вживалася і нині вживається благочестива греко- російська віра, також усім людям, що там живуть, у Короні Польській та Великому Князівстві Литовському, що лишаються в цій- таки вірі, не звелить чинити будь-якого ущемлення й примусу до римської віри та унії, але буде заховувати давніми правами в усіляких свободах та церковних вольностях. A оскільки вищезгадані єпископи відійшли не в бік нашої царської величності, а перебувають у Короні Польській та Великому Князівстві Литовському, то коли б довелося їм за духовним чином та звичаєм приймати благословення і висвячення від київського митрополита, то хай тому не відмовлено буде в милості його королівської величності. A після того Вічного миру писали до нас, великих государів, у Польщі резиденти наші Іван Волков та Борис Михайлов, що в Короні та Литві духовним та мирським особам чиниться насильство у благочестивій вірі та великий примус до унії, а численні єпископи, монастирі та церкви насильством повіднімали і в унію обернули. I за нашим, великого государя, указом писано до тих резидентів у Польщу в наших, великих государів, численних грамотах, звелено їм доносити королівській величності і говорити сенаторам, щоб у Короні і в Литві за договорами Вічного миру його королівська величність звелів заборонити наміцно, щоб людям благочестивої віри грецького закону не чинили насильств у вірі, монастирів та церков божих благочестивих не захоплювали і не відбирали, не розорювали і в унію не обертали. A які насильством обернено в унію, то щоб повернено було назад людям греко-російської віри, як це було колись. A що насилля людям благочестивої віри чинять, ставши уніатами, Інокентій Винницький та Кипріан Жоховський, то щоб їм заборонити те міцними указами і їх з Перемишльської та Білоруської єпархій вислати, а замість них вибрати духовним та мирським людям греко-росій- ської віри інших православних єпископів і прислати їх для благословення та висвячення в Київ до тебе, нашого богомольця. I польські та литовські сенатори говорили у відповідях тим нашим резидентам на їхній запит, що у них вірі примусу нікому ніякого не чиниться і права їхні [не] забороняються, а хто волею до унії приступить, то тим заборонити неможливо, а Винницький та Жоховський перейшли своїми єпархіями в унію добровільно, і ті, мовляв, уніати належать за духовністю до Риму. I в нинішньому [7] 203 po- ¹⁵³⁶ У 1695 році. ці ¹⁵³⁶ 2 0 жовтня до нас, великих государів, писав із Польщі наш ре

зидент Борис Михайлов, що у вересні місяці не стало луцького єпископа, рідного брата Іосифа Шум’янського, який був таємний уніат, а на Луцьку єпископію вибирають духовні русь-шляхта та міщани, щоб був єпископ православний, а не уніат, і що дозволу королівського їм у тому виборі нема. I за нашим, великих государів, указом звелено йому, Борису, домагатися в Польщі і у королівської величності, щоб людям благочестивої греко-руської віри вільно було вибрати православного єпископа на Луцьку єпископію і щоб прислати його для благословення та висвячення за договорами Вічного

миру в Київ до тебе, нашого богомольця. I після того наш резидент Борис Михайлов писав, що на Луцьку єпископію вибрано єпископом з волинської шляхти русина Димитрія Жабокрицького, чоловіка ученого; був він жонатий на вдові і потім з нею розлучився, і нині вона за іншим замужем живе, а руські люди його похваляють, що чоловік він достойний. I він, Борис, говорив про того новообраного луцького єпископа Дмитра Жабокрицького сенаторам, щоб йому за договорами Вічного миру дозволено було їхати на посвячення в Київ до тебе, нашого богомольця. I 9 травня нинішнього [7] 203 року прислав до нього, Бориса, той новообраний єпископ Дмитро Жабокрицький ігумена могилівського Буйницького монастиря ¹³³⁷ Іосифа Драника, що він Димитрій, приїхав у Варшаву і подав вибір на себе до королівської величності. I королівська величність намовляв неодноразово сам його, Димитрія, щоб приступив він до унії, а він, Димитрій, мовляв, сказав, що він відмовляється від того ви- брання і лишиться, як і до цього, світським, а від благочестя не відступить ніколи. I королівська величність, похваляючи його, Димитрія, дав йому на те єпископство жалувану грамоту, на посвячення в Київ їхати дозволив і видав проїжджу за своєю рукою і за печаттю. A коли королівська величність ту проїжджу підписав, то в той час римський опат, на прізвище Виповський, говорив йому, щоб королівська величність зволив прогаятись із тим виданням йому жалуваної грамоти і проїжджої, оскільки Шум’янський закладає елекцію для обрання луцького єпископа, і що там буде постановлена унія. I королівська величність начебто на того Виповського гнівався і казав, що той Шум’янський шальвіра ¹⁵³⁸ на всі боки, чинить неправедно, і жалувану грамоту та проїжджу королівська величність йому, Димитрію, віддав із своїх рук і звелів їхати в Київ. I того ж, мовляв, числа, він, Дионисій, поїхав з Варшави у Луцьк на сеймик і подякував за попередній уряд, а був він у них земським писарем, і справді він поїде для висвячення у Київ. A руські, мовляв, духовні та мирські люди його, Димитрія, хвалять, що він чоловік учений і до благочестя схильний, і той Жабокрицький знає численні способи, що може й Білоруську єпископію обновити, а перемишлянського [єпископа] вигнати з єпископства, і дуже потрібно, щоб у Києві ті його способи ствердили, аби відновити ті три єпископії. I ми, великий государ, указали того новообраного на Луцьку єпископію Димитрія Жабокрицького допустити за договорами Вічного миру до тебе, нашого богомольця, у Київ для посвячення. A коли він, Димитрій, приїде для освячення на Луцьку єпископію в Київ і почне у тебе, богомольця нашого, просити за правилами святих апостолів та святих отців посвячення і рукоположення до Луцька у єпископи, то тобі, богомольцю нашому, за даною тобі владою і за жалуваною нашою, великих государів, грамотою, також за постановчою грамотою великого пана кир Адріяна, архієпископа московського і всієї Росії і всіх північних країн патріарха, даною на Київську митрополію, того приїжджого Димитрія Жабокрицького правильно посвятити на Луцьку єпископію в єпископи своїм рукоположенням, як посвячувала з давніх літ підвладних єпископів тамтешньої парафії таким посвяченням за архієрейським чином православна східна церква і зводила з давніх літ підвладних єпископів на їхні єпископські єпархії митрополія Київського престолу і те рукоположення стверджувала в підвладних собі єпархіях постановчими своїми архієрейськими грамотами. I тобі, богомольцю нашому, сприйнявши цю нашу, царської величності, грамоту відомо: того Димитрія Жабокрицького, як приїде він з Польщі в Київ, у Києві в соборній Апостольській церкві за благословенням святійшого кир Адріяна, архієпископа московського, всієї Росії і всіх північних країн патріарха, посвятити в єпископи на Луцьку єпископію за правилами святих апостолів і святих отців, а коли він, Димитрій, почне тобі пропонувати якусь пропозицію щодо Білоруської та Перемишльської єписко- пій, аби їх, як давніше, обернути на благочестя, а уніатів Інокентія Винницького і Кипріана Жоховського з тих єпископій вислати, то

¹⁵³⁸ Ш а л ь в і p а — ошуканець.

¹⁵³⁷ Святодухівського монастиря в м. Буйничі неподалік Могилева — резиденції білоруських єпископів. У самому Могилеві монастир був братський Бого- явленський.

Теза на честь Яворського (54).

ти про ту його пропозицію і про ті способи, які він почне пропонувати тобі, нашому богомольцю, напиши до нас, великих государів, а йому учини відповідь, що в тих справах радитися з ним без нашого, великих государів, указу ти не смієш. A пропозицію його донесеш до нас, великих государів, письмово. I посвятивши його, Димитрія, і підтвердивши Луцьку єпископію своєю постановчою грамотою, відпусти його, Димитрія, у Польщу без затримку. Ти, наш богомолець, учиниш правильно щодо того Жабокрицького і чи буде він посвячений на ту Луцьку єпископію в єпископи чи те посвячення чомусь не відбудеться, то ти нам, великим государям, до нашої царської величності маєш написати.

1540

ської

1539

Писано за панування нашого в дворі, у царськім великім місті Тобто 1695 року. Москві. Літа від створення світу 7203 ¹⁵³⁹, місяця серпня_у 12 дня_у

царювання нашого на 14 рік

Цю монаршу грамоту зі згаданими листами Жабокрицького преосвященний митрополит вислав з Києва до вищезгаданих своїх посланців отців Монастирського та Яворського, велячи їм бути в гетьмана, котрий повертався з-під Казикермена, повіншувати його перемогу над бусурманами і показати ту грамоту й листи Жабокрицького. Він писав до них двадцять другого серпня такого свого

Лист подано в перекладі з поль- ЛИСТа 1 мови.

В. Ясинський. Гравюра (61).

¹⁵⁴¹ Данило Борятинський.

¹⁵⁴² Пропуск в оригіналі.

¹⁵⁴³ Тут i _далі _в документі виділені курсивом слова йдуть старослов’янською мовою.

«Після відправлення вчора перед вечором велебного отця Максима, присланого з листом від вашої превелебності, його милість князь боярин і тутешній воєвода ¹⁵⁴¹ по заході сонця прислав мені монаршу грамоту, прислану поштою, яку зараз-таки посилаю через того ж велебного отця Максима до рук панів, ваших милостей, а заодно послав в’язку листів у тій-таки справі від особи, котра згадується в грамоті. Як мені здається, чого й жадаю і від панів: відкладіть на інший час висновки ревізії отців протопопів, дізнайтеся напевно, де зараз перебуває ясновельможний добродій (оскільки тут чутно, що вже переправивсь у Задніпря), звольте туди їхати з гратуляцією, водночас і ту монаршу грамоту, і всі листи, згідно до мого першого писання, віддайте його милості добродієві, просячи поради, як відписати за кордон і як у тому чинити. Я бачу повну монаршу згоду на посвячення, однак з умовою, щоб [було це] за благословенням святійшого, від якого жодної звістки не маю, а ще, вивідавшись про [...] ¹⁵⁴², що нею написаною, каже пристосовуватися до правил святих апостолів ¹⁵⁴³, отож ще не можна відписувати, щоб та особа відразу ж після повернення звідси його посланця, отця Падальського, даремно не старалася не без витрат для посвячення, а призначити це можна після поради святійшого з багатьма тамтешніми архієреями. [Це потрібно] для твердого збереження в подальшому часі святого православ’я, в чому він повинен буде публічно присягнути і що має записати,— мусимо це вчинити через потребу. Коли б бажаного не дістав, певно (не дай Боже), відступивши, немало міг би зашкодити православній святій церкві, яка і так лишається у вели-

¹⁵⁴⁴ Доручення подано в перекладі з польської мови.

¹⁵⁴⁵ Д у к л я — містечко в Галичині на p. Яселці.

¹⁵⁴⁶ M e ч н и к о в а — дружина мечника, сановника, котрий мав носити королівського меча.

¹⁵⁴⁷ Див. приміт. 1195.

¹⁵⁴⁸ Тобто Жабокрицький, як і київський митрополит, не визнавав за Й. Шу- млянським права називатися адміністратором Київської митрополії, а король, підтримавши номіната, нібито йому сприяв.

¹⁵⁴⁹ Українська фраза в польському тексті

кому утиску від супостатів. Однак те діло залежить від ласкавого, Богом дарованого розмислу ясновельможного добродія. Коли ж добродій писатиме, виклавши причини, прохання до святійшого, то і від мене, коли буде потреба, звольте, панове, ваша милість, скласти листа, описавши рацію з пристойною порадою, а я підпишу відповідно до вказівок ясновельможного добродія, щоб посилати за одним заходом при листі добродія. Коли б мав добродій (як повідають) простувати не до Батурина, а захотів би побувати спершу в Києві, то, панове, ваша милість, звідавшись швидше, поспішайте сюди з усією кореспонденцією чи, може, також у дорозі, де трапиться, привітайте пана і, домовившись досконало, поспішайте до мене, в чому всьому нехай найвищий архіпастир посприяє, від серця зичу при моїх молитвах вашим велебностям.

3 кафедри Святософійської митрополичої київської, 22 серпня 1695 року. Превелебностям вашим в усьому зичливий богомолець, брат і слуга щирий Варлаам Ясинський, київський митрополит»

3 огляду на ці події новітній уніат у Львові, згаданий Іосиф Шум’янський, ненавидячи нового православного номіната на Луцьку єпископію Жабокрицького, посилав до нього Ступницького, ігумена львівського Богословського монастиря з такими, писаними 1 липня,

1 S44

пунктами :

ДОРУЧЕННЯ

велебному отцю Ступницькому, ігуменові львівського монастиря святого Іоанна Богослова, дане на письмі з Львівської кафедри святого Юрія 1 липня 1695 року.

1. Має їхати якнайшвидше туди, де на той час пробуває його милість отець номінат єпископії Луцької, і, спитавшись у резиденції його милості, впросить собі приватної аудієнції.

2. Ha приватній аудієнції, як годиться, привітає його милість од мене і повіншує його милості доброго здоров’я, так само і ласки його милості короля, мого милостивого пана.

3. Спитає у його милості отця номіната Луцької єпископії, чого так дуже його милість сторониться моєї особи, адже йогомость, їдучи до Дуклі ¹⁵⁴⁵, писав через її милість пані мечникову ¹⁵⁴⁶ Жида- чевську до мене приязний лист з добрими почуттями, на який я, згідно до інформації самого його милості, вірно й поштиво відписав його милості через любельську пошту, а давні урази пустив у забуття.

4. Знову-таки, його милість дістав ласку його королівської милості, мого милостивого пана, без урочистої елекції в Луцькій кафедрі і мого відома, а до того я маю стосунок через владу мою адміністратора Київської митрополії ¹⁵⁴⁷ і через виразну декларацію його королівської милості, мого милостивого пана. Мав я жаль і змушений вражатися, що мене з тієї адміністрації безправно скинено ¹⁵⁴⁸, що зашкодило мені в усьому,— це відомо цілому світу.

5. A оскільки це вже сталося, прецінь належало б його милості отцю номінату, приймаючи святий габіт, принаймні сказати через когось: прости і благослови ¹⁵⁴⁹, бо знаю, що я в Христовій вівчарні не відучора пастир і його милість отець номінат посідає ту єпископію Луцьку після блаженної пам’яті отця єпископа луцького, якого я висвячував.

6. Як воно є, було й буде, менше про те, але важливо, що його милість отець номінат, ще не доступившись пресвітерського та єпископського сану, зайняв і кафедру. Його милість відбирає добра, які тримають пани державці за добрим правом, людей моїх наказує утискувати, а саме: слугу мого Василевича наказав його милість

^{1550 r}Pog₇₀ одного з воїнів загону, що його утримував на свій кошт єпископ Й. Шумлянський.

¹⁵⁵¹ T e p e M H e — сільце в Луцькому повіті, маєток Луцької єпископії.

¹⁵⁵² Тернки — село, яке належало до Острозького владицтва Луцької єпископії.

¹⁵⁵³ П і д c к a p б і й — завідувач державною казною. Підскарбієм коронним був тоді Л e щ и н с ь к и й P а ф а л (?—1703) — батько польського короля, польський письменник.

¹⁵⁵⁴ П e p e ч и н c ь к — містечко на Івано-Франківщині.

¹⁵⁵⁵ Г і б e p н а — зимовий збір.

¹⁵⁵⁶ Подано в перекладі з польської мови.

схопити, а жінку його тримає у Луцьку в арешті, жінку товариша моєї хоругви ¹⁵⁵⁰ пані Каменську побито, наказав його милість забрати в Теремнім ¹⁵⁵¹ коні в мого небожа пана Стефана Шумлян- ського і забрав худобу. Збіжжя моє в Тернках ¹⁵⁵², у скиртах та у шпихлірі, інше збіжжя в Теремнім у скиртах та шпихлірі наказав його милість забрати собі. Чи маю я це терпіти? — подати таке до уваги його милості отця номіната.

7. Має довідатися відтак той-таки велебний отець ігумен львівського монастиря святого Іоанна Богослова, в яких стосунках його милість отець номінат Луцької єпископії хоче зі мною жити надалі, оскільки (борони Боже!) я не починаю проти його милості і починати не замислюю нічого, тим більше, що ясновельможний його милість пан підскарбій ¹⁵⁵³ надвірний коронний, милостивий пан, звістив мені волю його королівської милості, милостивого пана, щоб я його милості не ставив перешкод і з його милістю жив добре. Коли б його милість отець номінат зохотів, матиме мене у всьому схильного,— взяв пан підскарбій те на себе, щоб бути поміж нас посередником, але оскільки його милість дуже зайнятий і у великім клопоті, забув про те, і годі його в тому винуватити.

8. Нарешті, той-таки велебний отець Ступницький щиро має порозмовляти з його милістю і має знову просити про єпископію його милості отця номіната луцького, з чим якнайшвидше повернеться до львівської кафедри, а коли там мене не застане, хай поїде до мене з реляцією до Перечинська ¹⁵⁵⁴.

Дано, як вище [сказано], 1695 року

Додаток. Призначена мені гіберна ¹⁵⁵⁵ на Луцькім владицтві і асигнування вже дійшли і є в моїх руках. Прошу отож його милість отця номіната луцького, щоб наказав підданим Луцького владицтва вчасно складати ту гіберну, згідно до асигнування в належний час, і хай накаже віддати на місце у Львів.

Іосиф Шумлянський, єпископ львівський,

адміністратор Київської митрополії і Луцької єпископії,

архімандрит Печерський

Ha ті пункти Шум’янського Жабокрицький учинив відповідь через того-таки Ступницького 8 липня такими своїми пунктами ¹⁵⁵⁶: