Дано велебному його милості отцю Бенедиктовї Ступницькому, ігуменові монастиря львівського святого Іоанна Богослова, на доручення від його милості єпископа львівського прислане до мене на письмі. B Забежі, 8 липня 1695 року.
1. У поважній духовній особі, присланій до мене, більше ніж звичайне (як це йому доручено й написано) приймаю я вітання від його милості отця львівського єпископа і зичу доброго порозуміння за повіншування мені ласки його королівської милості, мого милостивого пана, який віддав мені Луцьку єпископію.
2. За вродженою моєю і теперішньою чернечою смиренністю, вміючи належно шанувати кожного достойного чоловіка, я звик виказувати взаємне пошанування. Але на мою щиру, невигадану покору, висловлену в листі через її милість пані мечникову Жида- чевську його милості отцю львівському єпископу, не мав я щастя дістати відповіді від його милості не тільки ділом, але й звичайного найменшого пошанування ні через посланця, ні через любельську пошту, на якій я сам, їдучи з Дуклі до Варшави, про те пильно дізнавався,— не був, очевидно, того достойний на думку його милості. Більше того, зневажаючи добрі звичаї, відразу ж у інші руки, мені ворожі, було віддано той лист його милості, де правдиво говорилося про особу мою й мої акції,— хтось поштивий не міг би це криво
1557 Натяк на самого Й. Шумлянського.
1558 Слова в тексті старослов’янською мовою.
1559 Приказка в тексті українською мовою.
1560 A п a p а т и — тут: речі.
1561 3 а к о н н и к и — ченці.
1562 O c ь м и н а — є кілька тлумачень цієї міри ваги і об’єму. За однією, ось- мина — восьма частина каді, що дорівнює пуду (16 кг). Як литовська міра осьмина вміщувала 18 гарнців (51 літр). Очевидно, тут вжито у першому значенні.
перетлумачити в листах до двору, але в останніх листах, писаних зі Львова 11 травня, все було неслушно перетлумачено. Беру я за тисячу свідків сумління його милості отця єпископа львівського: чи не обурюватиметься на таку ворожість поштиве серце? Кладу це на розсуд найбільшого ворога моєї особи й гонору.
3. Завзятість його милості отця львівського єпископа, яку має до мене його милість пан, іде більше від гордої пихи, ніж з огляду на найменшу слушність,— жаль має він через те, що я [вибраний] без урочистості не через його милість (йдеться радше про те, що я його милість про те не просив і не кривлявся, бо мені не належало того чинити), а елекція на той ступінь чину єпископського з божого догляду [відбулася] через зичливий розгляд цілої Луцької єпархії духовного та світського стану і випала на мою багатогрішну особу згідно до зволення кожного і без розлиття людської крові (як це трапилось із кимось іншим, котрий святотатно домагався такого постановления 1557 і самим учинком заслужив анатему, яку й досі не відпущено). За найбільшу рацію кладе ваша милість, що та елекція відбулася не на Луцькій кафедрі; але він або не знає, або знати не хоче перш за все того, що,за установленим звичаєм, діялось так у єпархії і в минулі віки: не сперечалися, на якому збиратися місці, тільки [йшлося] про згідне зізволення щодо електів, або кандидат обов’язково був обраний за згодою. Ніхто так гордо не втручався в ту елекцію з вікопомних великого імені та заслуг перед церквою та Річчю Посполитою справжніх київських митрополитів, як оце його милість, який поза всяку слушність домагається конечного пошанування. До того ж, коли його милості моя згідна, не куплена через сімонію, елекція зараз не подобається, чого ж (хай не знітиться чуття великого єпископа і мого коханого брата від того, що не без жалю доводиться згадати) в особі небіжчика, родича його, вибраного цілком супроти права, подобалася була і не викликала такого сумніву та жалю, з яким тепер його милість зараз звертається до мене?
4. Отож, коли я без ласки та сприяння його милості отця єпископа львівського був вибраний з Божої волі, то можу й до святого габіту піти, не потребуючи в його милості прощення і благословен-
1 SrSH ^
ня , тримаючись, як правдивии русин, правдивого старого руського прислів’я: «Я тобі не молюся, ти мене не помилуй!» 15ί9
5.
Нарешті, визнаю, що найбільше має боліти його милість отця львівського єпископа те, що відразу після взяття святого законного габіту я відібрав (як наказувало й научило мене письмо привілею й ласки його королівської милості, мого милостивого пана) з рук неправдивих посесорів усі добра моєї Луцької кафедри, вказавши їм усім певну дорогу по їхні страчені гроші,— до його милості львівського єпископа. I краще в тому хай сам його милість отець львівський єпископ учинить по совісті і віддасть кожному, що є його, коли завів він так багато шляхти (є в тому потреба), аніж мав би я за нього чинити в тому ділі, хоч у цьому пункті ми обидва невеликі богослови! Щодо збіжжя, яке застав: при розрахунку, дай Боже, з його милістю отцем львівським єпископом або перед комісією його королівської милості (просити про яку покірно я послав), чи перед коронним трибуналом сподіваюся незабаром дістати разом з поверненням забраних апаратів 1560 повну сатисфакцію з винагородою тієї тяжкої руїни, яка сталась у кафедрі в тих добрах за адміністрації його милості. A оті кількадесят кіп жита, мишачих огризків, не домолочених хоругвою його милості отця єпископа львівського, змолотити було для кого, крім законників 1561, що перебувають на кафедрі, [треба було] роздати людям, щоб у подальшому не пухли з голоду й не умирали, бо вже кільканадцять осіб у руськім кошу померло з голоду і було б таких більше (хай розсудить те Бог), та з моїх власних добр роздав я відразу між громаду кількасот осьмин 1562 луцького жита.6. Краще було б його милості отцю львівському єпископу за велінням сумління звернути на те увагу й пам’ять, щоб усі справи і добра Луцької кафедри, вивезені до Львова без жодної слушної
1563 P о ч к и — строки засідання міського суду.
1564 3 и м i в л я — мається на увазі гі- берна, зимовий збір.
1565 T о б т о з M a p а м о ш у (тепер Мурамуреш) — провінція в Румунії.
1566 П e т p и к о в и ц i (Петриков) — містечко; тепер — у Білорусії.
1567 Лист подано в перекладі з польської мови.
1568 Виділені курсивом слова в тексті подано українською мовою.
причини, було прислано назад якнайшвидше, оскільки незабаром наближаються рочки 1563, так само й суди трибунальські в Київськім воєводстві, отож я й прошу його милість отця львівського єпископа, щоб довірені люди вашої милості могли вчасно все розглянути, інакше належна пеня за те впаде ні на кого іншого, тільки на особу й добра його милості; в меце ж не зменшиться дбання та пильності, аби тільки мав у чому правуватися.
7. Зимівлю 156\ де, і яка, і кому належатиме, визначить майбутня комісія, хай його милість отець львівський єпископ тим не клопочеться, її буде видано в належному часі, а його милість нехай цілком випустить ті добра зі своєї опіки, а вона була значна впродовж двох минулих адміністрацій його милості; взнає про те незабаром і цілий польський світ. 3 тієї оказії скажу, що його милість не припиняє піклуватися над тими добрами,— так читається підпис його милості на теперішньому скрипті, присланому до мене, де й досі його милість титулується адміністратором Луцької єписко- пії — це річ пекучіша для мене, ніж приязнь.
8. Насамкінець, нехай велебний його милість отець-делегат дасть від мене таку декларацію, що всі мої приватні урази, які я виніс за так багато років від його милості: рубці від ран і рани убогого гонору за чернечою моєю повинністю, вкладаючи в рани збави- теля Бога, декларую покрити вічною непам’яттю, коли його милість буде ставитися до мене із шляхетним та щирим братерським почуттям, а не захоче супроти звичаю заноситися: той, хто не шанує, буде нешанований навзаєм. Te ще додам: керувати собою ніколи не дамся його милості, як інші, котрі могли те зносити. Приязнь прихильну освідчувати з моєї чернечої покори я не відмовляюся, а про претензії та руїну моєї Луцької кафедри і добр, які до неї належать, я вважаю за краще обміркувати добро- хітно з його милістю через його милість отця-делегата.
Відтак чекаю подальшої невідкладної декларації від його милості отця львівського єпископа, хочу миру, але і свого домагаюся,— чекатиму того й того і готовий без гніву сперечатися та відповідати.Дано, як значиться, 1695 року
Дионисій на Жабокриках Жабокрицький,
номінат Луцької та Острозької єпископїї,
прототроній Київської митрополії.
При таких діях та поведінці Жабокрицький побачив, що його посвячення на Луцьку єпископію через його одруження з бувшою вдовою проволікається в отця київського митрополита і може проволікнутися й далі, хоч дбав про неодмінну щодо того собі ласку в отця митрополита і у гетьмана Мазепи через свої листовні кореспонденції, однак не зовсім на неї покладався, а, щоб уникнути більших утруднень та шкоди, вдався щодо того за кордон до Венгер, до отця архієпископа мараморійського 1565, як про те буде оповіжено далі.
28 серпня з обозу з-під Петриковиць 1566, виправляючи до Мазепи свого резидента, щоб дістати всілякі відомості про поведінку наших військ, та ознаймовуючи гетьману про своє приготування з військом на Буджак, також про турецьку, цісарську й німецьку поведінку, коронний гетьман Яблоновський писав до гетьмана такий свій лист 1567:
Вельможний милостивий пане гетьмане Запорозького війська, пресвітлих державних царських величностей, до мене вельми милостивий пане і приятелю!
Для кореспонденцій з вашою милістю, милостивим паном, яка необхідна через сусідську приязнь та обов’язок, особливо в
теперішніх промислах 1568 над загальним ворогом християнства і
1569 Князь Євгеній Саський.
1570 K о p и н т — місто в Греції.
1571 JI о г i й (Лугош) — головне місто комітату Крашо-Серен в Угорщині на p. Темеш.
Марія Мазепина (35).
для зносин з вашою милістю, милостивим паном, зичачи того, посилаю в резиденцію до боку вашої милості, милостивого пана, його милість пана Людвіка Крочовського, мого надвірного ротмістра.
Вашу милість, милостивого пана, прошу, щоб з доброго бажання і через теперішні обставини прийняли ви його. Я доручив йому, щоб давав він знати про успіхи як військ московських, так і запорозьких їхніх пресвітлих державних царських велич- ностей — дайте до того,ваша милість, милостивий пане, всяку можливість, щоб мали ми зобопіль у подальших справах погодженість. Я вже послав військо до пограниччя на ворога і через їхніх милостей панів послів звідомляв як князя, його милість пана Бориса Петровича Шеремета, ближнього боярина і білогородського воєводу та вятського намісника їхньої пресвітлої державної царської величності, так і вашу милість, милостивого пана, про всілякі ворожі задуми й диверсії. Отже, і я входжу в акцію і вже перебуваю в поході, оскільки й військо Великого Князівства Литовського злучилося зі мною. Річ дуже потрібна і належна до наших заходів, щоб мати якнайчастіші реляції про щасливі успіхи вельможної милості милостивого пана, чого від душі бажаю. 3 наших країв подаю для знаття таке: кримський хан 26 липня переправився через Прут під Фальчою, де приймав його волоський господар, і в дуже малім супроводі пішов за візиром до Венгер, покликаний більше для ради, ніж для помочі. Солтани на Буджаках лишаються з усією ордою і доти нікуди не рушали. Минулого тижня ходив до нас з Буджака для «язика» Карт-мурза, але повернувся з поразкою розгромлений, зовсім стративши силу татар і двісті коней, взято, окрім того, й хоругву. Коли запитували припроваджених «язиків», чому досі затримується на Буд- жаку вся орда, відповідали, що вона стежить за рухом наших військ. Війська його милості цісаря мають у своїх справах з божої ласки добре щастя. Князь його милість Саський 1569, який тримає генеральну команду над ними у Венграх, вже наблизився до Белграда, де візира ще не було. Цісар турецький набагато слабший у силі від цісаря християнського і через це сам, своєю особою на війну не йде, але тільки призначив візира. Венети теж недавно на Мореї під Коринтом 1570 на землі розбили турецьке військо, забрали обоз та гармати і після тієї перемоги пішли морем шукати турецького флоту.
При цьому віддаюся постійній приязні, з якою лишаюся статечно вельможній милості, милостивому пану, навзаєм зичливим приятелем та слугою
Станіслав Яблоновський, краківський каштелян, великий коронний гетьман.
Дано в обозі під Петриківцями 28 серпня 1695 року
Потім принесено до гетьмана такі відомості, що 21 вересня у Венграх під якимсь Логієм 1571 турецькі війська, а було їх 51 960 чоловік, зі своїм візиром зійшлися з цісарськими військами, яких було всього сім чи десять регементів, мали великий бій упродовж двох годин, в якому скільки турків пропало, про те невідомо, а цісарського війська, офіцерів та рядового товариства, забито і в неволю взято 1934, а поранено 500 чоловік, гармат узято 12, а коней забито 1674, однак цілком того цісарського війська не знесено.
Минулої весни, в березні місяці, київський земський суддя Войнаровський, бувши у Варшаві, виклав перед королем і сенаторами такий свій жаль, що в минулому часі його, Войнаровського, жінка, а рідна сестра гетьмана Мазепи, заїхавши з дітьми з дому до Києва, почала жити в жіночому Києво-Печерському монастирі при своїй матері Марії-Магдалині Мазепиній, ігуменії того-таки
1572 Лист подано в перекладі з польської мови.
1573 Тобто з’єднаним через закон (непрямим родичем).
1574 Слово в тексті подано українською мовою.
1575 Від шлюбу Мазепиної сестри з Войнаровським народився син Андрій. Войнаровська покинула чоловіка через сімейні незгоди і виїхала до Києва, забравши з собою і двох дочок Я. Война- ровського від першого шлюбу, своїх падчерок.
монастиря. B тому інтересі він, Войнаровський, як у коронних гетьманів Яблоновського та Потоцького і у великого гетьмана литовського Сапіги, так і в інших трьох польських сенаторів, випросив собі шість причинових листів до гетьмана Мазепи, щоб відпустили з дівочого Києво-Печерського монастиря додому його жінку. Ото ті сенаторські причинові шість листів Войнаровський притримав упродовж семи місяців і прислав їх через нарошного свого посланця до гетьмана аж у жовтні місяці, написавши від себе 7 жовтня такий свій осібний прохальний лист до гетьмана, щоб відпустили жінку його з дітьми 1572:
Ясновельможний милостивий пане гетьмане, їхньої царської пресвітлої величності Запорозького війська, мій вельми милостивий пане, коханий брате і добродію!
Скільки бажаної сердечної втіхи дав мені статечний, милий, утверджений від самого початку підпомогою зв’язок з домом вашої милості милостивого пана, стільки заздрісне людської завзятості око, змінивши міцно укріплені наші первісні стосунки, замислило перевести їх на невиносні, з чималим незадоволенням, нестатки. Я ж давав докази через листи про завжди незмінну приязнь, і так воно й було від щирого серця. A люта недогода моя шле всілякі на мене удари, випробовуючи після спочинку, бо людська злоба розлучила мене з милим, ще живим приятелем, віддаливши, окрім того, з-перед очей і діток, завше милу батькові втіху, ах! незичлива доля ставить перед нещасні очі тисячу жалів, про що я взнав від багатьох достойних обивателів Київського воєводства,— вмерла в мені вже вся надія, яку я мав постійно щодо згоди між мною і законним моїм приятелем 1573. Я сумно голошу і щиро пускаю в непам’ять всі незгоди, обливаюсь у цей нещасливий час потоком кривавих сліз, заявляючи з ретельністю те, що ніколи не мав укріпленого злого умислу, аби мститись у цьому. Так і тепер лишаюся далекий від усякого зломовства, наповнюю невтомним жалем щире перелякане моє серце думкою про смерть моєї милої дружини. 3 цим стаю перед Богом зі щирим посланням і за те оголошую кару тому, хто був найпевнішим автором найнещасливішої поміж нас розлуки; смію я його винуватити і в теперішній смерті моєї дружини, а родички вашої милості, милостивого пана. Ta що може краще знищити людські замисли, що руйнує тісну дружбу, що може спинити в них життя, як не лихі наклепи, навіть і в доброму подружжі? Тут, як у траві вуж, часто під личиною удатних 1574 слів ховається отрута, великий тягар не відшкодованої ніколи страти в заплющених очах. Але що може найліпше полегшити його, як не присутність діток? I хоч я знаю, що з дядьківської любові вашої милості, милостивого пана, можуть бути вони в усьому задоволені, однак, оскільки саме боже та суспільне право накладає на родичів обов’язок, щоб піклуватися власними дітками 1575, упрошую тож вашу милість, милостивого пана, щоб зволив ударувати мене тим щастям, аби міг бачити тут, удома, своїх дітей, яких сплодили ми з родичкою вашої милості, милостивого пана,— хай хоч від того дізнаюся полегшення. Адже я ношу на серці назавжди незагоєну рану, що не можу розрадити діток моїх, як то належить батькові. Вони і звідси мали б змогу засвідчити вашій милості, милостивому пану, належну пошану, і я обіцяю їх у тому скріпляти, а не відводити. Хоч і не хотів я зараз посилати листів, писаних від ясновельможних їхніх милостей панів гетьманів (чотирьох) і від їхніх милостей панів воєвод, поки не привезе мій посланець кореспонденції від вашої милості пана, але зараз посилаю, покладаючись на ласку вашу, милостивого пана, що на прохання моє охоче станеш листуватися, а я до смерті щирою зичливістю моєю не занехаю бути завжди до послуг дому вашої милості,
милостивого пана, обіцяючи лишатися вашій милості, моєму милостивому панові, навзаєм зичливим братом і приниженим слугою.
Ян Войнаровський, суддя київський
Дано з Моковичів 8 жовтня 1685 року
Але ні сенаторське листовне сприяння, ні лист Войнаровського нічого не досягли в гетьмана Мазепи, оскільки сестра його, Война- ровська, посвятившись Богові при своїй матері, ігуменії в дівочому монастирі, до кінця свого життя не захотіла повертатись у дім до свого чоловіка Войнаровського, і це сталося найбільше через неоднакову релігію, бо та Войнаровська була благочестивої греко- руської віри, а чоловік її, Войнаровський, був лях і римського сповідання, до якого почав примушувати і свою жінку.
Того-таки літа, оскільки в Литві був поганий врожай на збіжжя, гетьман Великого Князівства Литовського Сапіга просив у гетьмана Мазепи, щоб українським людям було дозволено його возити для продажу до Слуцька та Копилля, в такому своєму листі, писано- 1576 Лист подано в перекладі з поль- му 3 Гродна 8 ЖОВТНЯ 1576: ської мови.
Ясновельможний милостивий пане гетьмане царської величності Запорозького війська, мій вельми милостивий пане і приятелю!
Постійна з небес негода через справедливий божий суд причинили деякий ущербок у врожаї всілякого збіжжя у князівстві Слуцькому та Копильському, які лишаються в моєму опікунському нагляді. Як власник згаданих добр, володіючи ними з опікунського права, з огляду на святий союз і постановлений вічний мир з їхньою царською величністю і з того довір’я, яке маю до вашої милості пана, хочу просити вашу милість, милостивого пана, щоб не забороняв панам обивателям з пограниччя і з дальної Запорозької країни, а дозволив вивозити і продавати жито та інше збіжжя за кордон до Слуцька, де кожному забезпечую по приїзді безпеку, а за збіжжя — належну заплату. A вашій милості, милостивому пану, остаточно буду зобов’язаний за те приятельське освідчення і, повторно просячи про те, лишаюся
Вашої милості, мого вельми милостивого пана,
зичливий приятель та слуга
Казимир Сапєга, гетьман Великого Князівства Литовського.
Дано у Гродні 8 жовтня 1695 року
Ha те Сапіжине бажання, з огляду на сусідську приязнь, гетьман дозволив українським людям відвозити для продажу за кордон до Слуцька й Копилля жито.
Того-таки літа один значний чернець з Києво-Печерського монастиря, Єрофей, бувши від архімандрита Вуяхевича та іншої якоїсь тамтешньої братії ображений, поїхав у Москву і вдався з деякими доносами на архімандрита і свою києво-печерську братію до пресвітлих монархів та світлійшого патріарха. Ha те подання від великих государів було прислано через того-таки ченця Єрофтея звинувачувальну, а від святійшого патріарха заборонну грамоту. 3 того вони, архімандрит та києво-печерська братія, оправдовую- чись, просили старанно гетьмана, щоб удався до святійшого патріарха, аби тому Єрофтеєвому доносу не вірили, а від заборони щоб було подано їм патріарше розрішення, в чому не відмовлено їм від святійшого патріарха з огляду на гетьманську причинову і прохальну грамоту, писану в середніх числах жовтня:
Божою милістю великому панові, святійшому та всеблаженному кир Адріяну, архієпископу царського великого міста Москви, всієї Росії та всіх північних країн патріарху, отцю отцям і зверхньому архіпастирю, моєму добротворному наставнику в святім дусі, отцю та милостивому добродійникові, смиренно упадаючи під стопи святобливих ніг, б’ю чолом.
Всечесний архімандрит святої Києво-Печерської лаври Мелетій Вуяхевич зі своєю братією нітиться від смутку й печалі, що їхньої ж таки обителі чернець на ім’я Єрофей, забігши без відома в царське велике місто Москву, як перед великим нашим государем, його царською пресвітлою величністю, так і перед Вашою святинею наклепав на них деякі вини, яких вони аж ніяк у себе не знають. A оскільки вельми болить їм те, що від великих государів звинувачувальна, а від вашої святійшості заборонча грамоти були принесені через того-таки ченця, то вони писали до мене жалісливо й прислали мені підписану руками всіх старців та ченців чолобитну, доводячи, що той чернець Єрофей свій наклеп подав брехливо, вигадавши його, а не з дійсного стану. Через це просили ретельно і просити не перестають, щоб я, гетьман, писав за них великому государю і до вашої архіпастирської святійшості, заносячи про те чолобиття, аби за милостивим його, великого государя нашого, дізнанням, а вашої святійшості добротворним архіпастирським батьківським розмислом вони в невинності були помилувані і звільнені як від монаршої догани, так і вашої патріаршої заборони. Посилаючи, отож, список їхнього чолобиття до вашого святійшого патріаршого трону і перед ним-таки низько кланяючись, покірно прошу, щоб ваша святійшість, пізнавши з того чолобиття їхню, згаданого архімандрита з братією, невинність, зволили ту заборону з них зняти і для управління чину всіляких священнодійств подати їм незабаром архіпастирське своє благословення. Йому і я себе назавсігди підданчо вручаю.
Писано 22 жовтня 1695 року
1577
ської
Того-таки літа львівські міщани, які заїхали в купецьких справах до Москви, були там затримані як шпиги, про їхнє звільнення писав великий коронний гетьман Яблоновський 26 листопада Лист подано в перекладі з поль- такий свій лист до гетьмана Мазепи 1577: мови.
Вельможний милостивий пане гетьмане Запорозького війська, їхніх пресвітлих державних царських величностей, мій милостивий пане і приятелю.
Так само, як вільно можуть приходити сюди з держав їхніх пресвітлих державних царських величностей люди і можуть бути безпечні, так і нашим там мала б бути безпечність, однак двох львівських купців на ім’я Богун Ярухович, Стефан Богданович і третього Матіаша, їхнього челядника, затримано в столиці з вашої поради. He знаю, що за оказія могла тут бути, коли ж у підозрі шпигунства [66] (хоч у тому з огляду на сусідську приязнь не повинно бути сумнівів), то я завіряю, та й ціле місто переді мною посвідчило, що поїхали задля самих товарів, не з
КиТв.
Кирилівський монастир (33).
жодного іншого інтересу. Прошу, отож, вашу милість пана, щоб написали в столицю про їхнє звільнення і вигородили їх-таки при цьому моєму свідоцтві від неслушного підозріння. Виказую взаємну готовність у всіляких оказіях, лишаючись з постійною приязню.
Зі Львовау 26 листопада 1695 року
Вашої милості милостивому пану навзаємозичливий приятель та слуга
Яблоновський, каштелян краківський, великий коронний гетьман.
Коли Мазепа відіслав у Москву той лист Яблоновського при своєму осібному листі, то й затриманих львівських купців було вільно відпущено з Москви додому.
Того-таки року гетьман Мазепа, віддаючи хвалу Богу і Пресвятій Діві Богородиці за з’явлені йому добродійства, що підняли його від злиденного гноїща, звільнивши від тісних запорозьких кайданів (як про те писалося раніше), і посадили із земними
Київ.
Кирилівський монастир (33).
1579 K і о т — рама для ікони.
1580 Крщонович Лаврентій (?—1704) —український друкар, художник і письменник, автор присвят, передмов, поезій.
1581 Дедикація — поетичний твір з присвятою. Такого поетичного твору Л. Крщоновича на сьогодні не знаємо.
Київська академія і Гі студенти (22).
князями, поставивши його гетьманом землі Малоросійської (оскільки всяка влада від Бога за апостольським словом), немалим коштом зробив срібнокований кіот 1579 пречистої бого- матері в Чернігівському Святотроїцькому Іллінському чудотворному монастирі. За це йому отець Лаврентій Крщонович 15, ігумен тодішньої обителі тієї Троїцької, воздаючи гетьману подяку, написав дедикацію 1581.
1582 K о л а ч и н с ь к и й П p о -
к i п — ректор Київської академії в 1697—1701 pp. Перед цим, у 1691 — 1693 pp., П. Колачинський читав у Києві риторику, збереглися два його курси: за 1691 —1692 i 1692—1693 навчальні роки.
1583 Лист подано в перекладі з польської мови.
1584 П. Колачинський, навчаючись у Польщі, був уніатом.
1585 У документі виділені курсивом фрази i слова тут і далі подано старослов’янською мовою.
1586 Цитата з Євангелія від Матвія, XII, 30.
Училище (15).
Того-таки року преосвященний отець Варлаам Ясинський, київський митрополит, звідомившись про отця Прокопа Колачин- ського 1582, який виїжджав для науки з Києва до Польщі, а закінчивши. її, почав жити в якомусь монастирі, закликав його для викладу високих наук у Київських школах, написавши до нього
0 · u 1 S8^
такии свій лист
Превелебний у бозі милостивий отче Колачинський!
Мені найласкавший у Христі отче і брате!
Я дуже тішуся духовно, що Боже провидіння твою превелебність перенесло, ніби виноградну лозу з Єгипту, від супротивних 1584 до саду святої православної церкви, і радий був би мати завше твою превелебність присутньою перед моїми очима, бо, як кажуть, любов перемагає зором, як могутність ділом 1585. У тій-таки святій православній церкві я радий був би бачити й чути твою превелебність, як такого, що приносить плід маслини в доми божі. A хоча і досі не без праці було нести тяготу денну і спеку, однак це діялося без присутності Христа Господа, то не знаю, чи зачислиться в число заслуг, оскільки згідно до апостольських слів: «Ніхто не прийме переможну вітку, зле воюючи». Ось слова збавителя: «Хто не зо мною, той супроти мене» 1586. Отож радив би твоїй превелебності, хай би ти слушно та щиро постав за вітчизну з тією зброєю, яка доти була проти вітчизни, і такі високі науки не ховав під спудом незначних задніпровських монастирів: хай так просвітиться світ ваш, щоб було видно. Є, хвала Богові, на київському горизонті такі публічні місця на славу божу, для розширення православноі церкви, а ворогам на заздрість. Перш за все є вакансія філософії в колегії православній Могилянській, де закінчив дворічний курс філософії отець Зарудецький, то чи не можна було б потрудитися там із тією, що в тобі, високістю науки і
1587 Тобто латинською мовою.
1588 При відправленні за кордон на навчання в Люблін.
1589 Інокентій Монастирський.
силою розуму. Викладають філософію по-римському І587; було б це превелебності твоїй зі славою й пожитком; окрім того, колись і я хотів, щоб так сталося, коли виправляли тебе 1588, і була в тому обітниця твоєї превелебності. Вимовка, що не маєш книг власних, неважна, оскільки в бібліотеці братській київській повно філософій і друкованих, і навіть писаних. Я сам мав у руках філософію, писану твоєю рукою під керівництвом Альберта Влошановського в 1669 році. A над те превелебний отець ігумен Святокирилівський київський 1589 відзивався з тим, що має два писані курси: один свій львівський, а другий небіжчика отця Яндзурського — любель-
Тобто з Любліна у Польщі. СЬКИЙ 159°, ОЧЄВИДНОГО, B ТОГО Професора І ТВОЯ превелебнІСТЬ СЛухав
1590
філософію, у якого [вчився] i отець Яндзурський. Обидва ті курси обіцяв позичити превелебний отець ігумен Святокирилівський, тільки, на жаль, немає охоти в [твоєї] превелебності, а мудрість, яка сідає на божих кріслах і яка при таких заняттях посилає людське бажання та силу, сама направлятиме стопи не ніг, а розуму твоєї превелебності як наймудрішого учасника філософського курсу, про що і я недостойними молитвами моїми обіцяю благати маєстат всевишнього і охоче чекатиму найшвидшого і, дай Боже, найщасливішого повернення і самої твоєї превелебності.
Превелебності твоєї мого в святім дусі наймилішого отця
і брата цілком зичливий боголюбець і покірний слуга Варлаам Ясинський, київський митрополит.
Дано з кафедри 1695 року, 24 червня
Після того митрополичого листа отець Колачинський, прибувши до Києва, був постановлений ректором Київського братства і викладав філософію, а так само і теологію, потім його було поставлено ігуменом в Пустинно-Нікольському монастирі, а звідтіль, утомившись від усіляких суспільних справ та труднощів, попросив собі у преосвященного тихого і безмовного місця і за цим проханням був відпущений з Пустинно-Нікольського монастиря на ігуменство в монастир Густинський прилуцький і там, очевидно, й життя своє закінчив, маючи сімдесят чи вісімдесят років свого життя.
1591 У Літописі відсутня розповідь про польське старання утвердити на Pyci унію, про лист із Познані і про Ди- митрієві вірші.