Про посла Виговського до Москви з проханням військових клейнодів і потвердження себе на гетьманство; про царського посла до Виговського; про виконання ним присяги в Переяславлі на вірність і про прийняття потвердження та булави від того посла; про виправу того посла в Москву і про прибуття Виговського в Чигрин; про Пушкареве бажання від Запорозького війська; про задовольнення ними того його бажання і про погорду Виговського; про замисел Виговського піти на Пушкаря і про новий союз його з кримськ
Лишившись гетьманом і прийнявши до своїх рук військові клейноди, Виговський сховав перед великим російським госу-
W 741
дарем, що мав йому зрадити , і виправив у середніх числах жовтня свого нарочного посла, полкового корсунського осавула Юрія Миневського з товариством, у царське велике місто Москву з донесенням про своє обрання на гетьманство і проханням потвердити себе на той уряд та прислати військові клейноди 732.
Пресвітлий государ цар Олексій Михайлович, самодержець усієї Росії, повірив цьому проханню Виговського і зараз виправив із Москви до Виговського зі згаданим його послом, корсунським осавулом, нарочного свого государського посла, ближнього околичного й opy- жейничого, ржевського намісника Богдана Матвійовича Хитрова з товариством. Той прибув у Переяславль 733, прибув туди й новий гетьман Виговський зі старшиною, і при тому монаршому послі там-таки, в Переяславлі, в соборній Апостольській церкві виконав на вірність присягу і прийняв від його, Хитрова, рук прислану собі від царської величності булаву і ствердну монаршу грамоту на• · xj 7 Q A
гетьманство з колишніми правами та віиськовими вольностями . A після цієї церемонії Виговський, не затримуючи довго того монаршого посла біля себе, відпустив його чесно з Переяславля в Москву, обдарувавши його знаменитими подарунками, а сам також, у перших числах грудня 73δ, повернувся до Чигрина.
Полковник полтавський Мартин Пушкар, роз’ятрившись цілком проти Виговського, не зволив бути і при його елекції, і при виконанні в Переялавлі ним присяги, отож сподівався за те противенство погрому собі від Виговського і подався до запорожців, оскаржуючи їм Виговського різними доносами 736 і просячи від них собі війська на оборону від Виговського 737. Запорожці повірили всім Пушкаре- вим доносам, бо самі ще раніше взнали були частково, що Виговсь- ський хоче відшти від московського государя, а хилиться до приязні з поляками.
Вони ласкаво втолили Пушкареве бажання і, відкинувши Виговського від своєї любові, зараз прислали в Полтаву на допомогу Пушкареві проти Виговського своє військо числом до шістсот добро-738 Про цю особу дані розходяться. В. Герасимчук припускає, що це був син того Барабаша, що загинув на початку Хмельниччини. Але ще M. Максимович, досліджуючи рід Барабаша, вказав, що сини Барабаша звалися Грицько та Степан. C. Соловйов називає Якова Барабаша Федоровичем, а Барабаш, що діяв на початку Хмельниччини, звався Іваном.
739 Полтавський полк був тоді одним із найчисленніших.
740 Ha початку 1658 p. прибув у Чигирин Карач-бей, склав тут договір, і його закріплено присягою. 3 Карач-беєм прибуло 600 татар.
741 Хан пообіцяв, що прийде з ордою навесні, що й сталося.
го товариства на чолі з їхнім полковником Яковом Барабашем 738. Пушкар зміцнився цією запорозькою посилкою і, маючи до того ще найрадше свій Полтавський полк, люд військовий, добрий і достатній 739, ще більше возвеличився і підніс свої роги проти Виговського на згубу собі й Полтаві. Виговський, готуючись до зради й маючи намір присмирити полтавського полковника Пушкаря, а також не сподіваючись приязні й від запорожців з огляду на їхню листовну відповідь, написав зараз-таки через свого нарочного посла до кримського хана, прагнучи вступити з ним по-колишньому в такий союз та приязнь, який був у того з покійним гетьманом Хмельницьким 74°. Хан дуже зрадів на це бажання Виговського і відразу, без жодної затримки, відпустив назад посланця Виговського з такою декларацією та відповіддю, що на всі бажання його, Виговського, і на будь- які воєнні випадки йтиме з усіма ордами 741 та завжди готовий допомагати в усьому, чого від нього Виговський вимагатиме. Бувши впевнений такою ханською відповіддю, Виговський почав розмис- лювати, яким робом присмирити свого супротивника Пушкаря і прихилити його до себе. Він кількаразово писав до нього, лагідно й ласкаво закликаючи до себе в приязнь та згоду, вибачаючи йому перший переступ і застерігаючи його, яка буває шкідлива й погибельна загальному добру чварна неузгода та ворожнеча. Але що не міг тими листовними переконуваннями та побажаннями нічого корисного собі справити в Пушкаря, то удався до іншого способу, але про те буде оповіджено далі.
Еще по теме Про посла Виговського до Москви з проханням військових клейнодів і потвердження себе на гетьманство; про царського посла до Виговського; про виконання ним присяги в Переяславлі на вірність і про прийняття потвердження та булави від того посла; про виправу того посла в Москву і про прибуття Виговського в Чигрин; про Пушкареве бажання від Запорозького війська; про задовольнення ними того його бажання і про погорду Виговського; про замисел Виговського піти на Пушкаря і про новий союз його з кримськ:
- Про четверте у Польщі лихо від Ракочого і про королівське заохочення проти нього своїх вождів новими гонорами; про розі- слання універсалів від нового гетьмана, які закликали до себе для воєнного чину над ворогом кварціальне військо; про з'єднання під Опатовом иіведів та венгрів; про виправу Лещинського до християнського цісаря з проханням допомогти полякам військами і про втолення того прохання; про Яскольського, іншого посла, якого виправили до Порти; про затримання його матір'ю Ракочого і про
- Про царських послів із нагадуваннями Виговському, щоб відкинувся від своєї зради, і про несхильність до того Виговського; про розпорядження Виговського, послане до цьогобічних полковників; про погром Дорошенка в місті Срібнім; про зруйнування того Срібного Пожарським; про здобування Конотопа, де був Гуляницький, князем Трубецьким; про прибуття туди ж з-під Лохвиці князя Ромоданов- ського; про їхнє бездіяльне гайнування під Конотопом і про прибуття туди, до них, Виговського з ордами; про нерозваж
- Про польську конфедерацію під Тишовцями на шведа; про розі- слання конфедератських універсалів у Польщу і звідомлення королеві Казимирові про ту конфедерацію; про марнотну Казимирову виправу посла до хана, щоб той приборкав Хмельницького, і про те, як король Казимир прибув з-за кордону у Ланцут до конфедератів; про коронного маршалка Любомирського, який один час жив із польською короною у Венграх; про потвердження королівською присягою тої конфедерації і про розіслання в усю Польщу королівських
- Про ущемлення Лохвиці від зимових постояльців; про полтавця Іскру, якого відпустили з Москви з гетьманським нареченням і який поспішав до Лохвиці; про розгром його під Пісками виговцями; про те, що з Лохвиці йому не допомогли; про рушення Виговського до Зінькова на запорожців; про виправу від нього Немирича під Лохви- цю і про битву, яку той там учинив; про марнотний прихід та відхід Виговського від Зінькова; про спалення ним Веприка, Рашавки, Лютенки й Миргорода і про прибуття його в Чигрин; пр
- Про виправу Немирича від Виговського з Чигрина до Варшави на сейм для потвердження Гадяцької комісії й пактів; про прибуття Немирича до Варшави і про його промову перед королем та сенатом; про сеймову неузгоду напочатку щодо тих пактів з козаками та щодо унГі; про потвердження потім тих пактів сеймовою згодоюі королівською присягою з постановлениям на Україні третьої Річі Посполитої, подібно до Коронної й Литовської; про відозву всього украінського духовенства до римської столиці у зв'язку з опо
- Про відправлення від хана посла Хмельницького; про ханове посередництво з поставленими умовами; про посміховисько, з яким Хмельницький відіслав у Крим ханського посланця; про підкріплений присягою ханів союз із поляками; про рушення польських військ на Україну і про страх від того в Україні; про Богуна, який уступився перед польськими військами з Браславля до Уманіу і про розорення поляками Забузької України; про Opdut що прибули в допомогу полякам, і про їхні загони, шкідливі й полякам, і Украї
- Про ущемлення пруссів від шведів; про непослух польського війська, бо йому не оплачено його заслуги; про вичерпання коронного скарбу; про малу надію в поляків помиритися зі шведом; про несамовитість їхніх, поляків, союзників; про виправу від поляків послом до цісаря Ольшевського; про неприязну його відправу назад від цісаря; про схильність поляків до миру з ким тільки можна; про прохання Виговським польського війська, щоб відібрати Україну, і про схильність поляків до того прохання; про їхній на
- Про царювання трьох царів у Pocii; про стрілецький бунт і причини його; про якості государя Петра Олексійовича; про подГі, що були за його царювання; про розмежування Косоговим полтавських грунтів із коломацькими; про ханського посла в Москву і про постановления миру з Кримом; про королівські затяги козаків на Віденську війну і про заборону тих його затягів; про повторну переволочанську розміну і про викуплення Шеремета; про царське жалування, послане ханові.
- Про розмисли Виговського щодо своїх намірів і про зміну його фортуни через дії його ворогів; про Цецюрине тиранство в Переяс- лавлі; про схилення на російський бік і про прибуття за його листом у Переяславль від Путивля князя Трубецького з військами і гетьманом Безпалим; про складення там гетьманства Безпалим; про вибиття поляків з українських кватир, які відвів їм Виговький; про запорожців, які йшли на нього; про сумніви Виговського і про рушення його з Чигрина до Хмельника; про прибуття до ньо
- Про вальний з'їзд у Чигрині тогобічних полковників та старшини і потвердження там Дорошенка на ціле гетьманство із взаємною присягою на нейтральність; про Дорошенкові універсали, заслані на цей бік Дніпра, щоб люди прихилилися до нього; про п'яте чи шосте роздвоєннЯу українську пагубу через Ti гетьманів і про руїну від Дорошенка Переяславля; про замешкання й одруження в Москві Брюховецького; про знищення ним давніх прав і вольностей малоросійських; про прибуття Брюховецького до Гадячого; про йог
- Про зустріч Виговського з путивльським воєводою в Константи- нові; про скарання на смерть у Гадячому кількох чоловік і про посланця, гадяцького намісника, до Пушкаря із закликом до згоди; про відіслання Пушкарем того посланця Виговського в Калантаєв; про вислання Виговським сербів, щоб узяти Пушкаря; про розгром тих сербів біля Диканьки над Голтвою; про страх від того розгрому в Миргороді і про початок тодішніх козацьких чвар; тут-таки про вибрання на Київську митрополію Дионисія Балабана. [100]
- Про лядські замисли на Хмельницького і про його засторогу на них; про посольства Хмельницького до сторонніх монархів із проханням допомогти проти поляків і про обітниці; про два значні лядські роз'їзди і про велику шкоду від них Хмельницькому; про Богуна, якого послав Хмельницький проти наскоку Чернецького; про здобуття Чернецьким МонастириЩу про його поранення там і втечу звідтіля.
- Про прохання Хмельницького через своїх послів протекції у всеросійського монарха; про присланих від його величності повноважних послів і про виконання Хмельницьким зі старшиною й товариством у Переяславлі присяги на постановлених пактах; про убезпечення з боку царської величності Україні та всьому війську Запорозькому і про подарунки Хмельницькому та іншим; про відібрання присяги в усіх малоросійських містах і про визначення Хмельницьким малоросійського кордону від Корони Польської.
- Про нараду Брюховецького зі своєю старшиною, як вигнати з Малої Росії воєвод; про виконання того рішення і про воєвод, що втримались у деяких містах; про полтавську вірність; про благовіщенське свято і про сніг на нього; про монарший гнів на Малу Росію за зраду і про мстиву війну за те Ромодановського; про вихід Брюховецького на оборону вітчизни і про з'єднання його зі своїми полками на Сербинському полі; про прибуття д
- Про те, що Виговський на певний час утримався від своєї зради; про зносини його з іншими державами проти поляків, а особливо про пораду його великому московському государеві щодо Польської Корони; про гінця, посланого через те з Москви до короля; про скарби Хмельницького, які забрав із землі Виговський; про скромну королівську відповідь через гінця російському государеві; про приємну полякам звістку — поразку шведів від дунчика на морі; про успішні дії Чернецького в Померанії і про повернення йо
- Про королівський жаль на втрату козаків з Україною і про його промову в сенаті з тієї ж нагоди; про королівське прохання до царської величності не брати Україну під протекцію і про Tef що його прохання не було задовольнене; про царську виправу на війну проти поляків; про хитрість Богуна щодо поляків і про шкоду через те Україні від поляків.