Про перепросини Хмельницьким короля через лист і нарочних послів за завдану при Батозі поразку Калиновському; про віддання королеві своєї зичливості до Корони; про підозру його (Хмельницького) в підступності й облудності; про те, що король відпровадив посланців Хмельницького ні з чим; про сейми і сеймики в Польщі, які радили королю збирати на війну проти Хмельницького платні війська і гроші на них.

²¹⁶ Йдеться про посольство через полонених шляхтичів Корицького й Вой- ни. Але Хмельницький писав не до короля, а до канцлера, і не після синового одруження, а відразу після битви під Батогом, точніше, з-під Могильова, 24 червня.

Завершивши щасливо, як і бажав того, свій воєнний чин під Батогом і відбувши синове весілля, Хмельницький зважився одурити своїми писаннями через нарочних посланців і самого короля Яна-Казимира ²¹⁶, перепрошуючи й за поразку біля Батога, вчинену Калиновському. Він писав, що то сталося попри його (Хмельницького) волю, що він попереджував своїм листом Калиновського, ознаймовуючи його, що випровадив з козаками й татарами на весілля до Волох свого сина і, бажаючи, щоб він, Калиновський, звільнив для нього заступлений до Волох шлях. Хмельницький дивується, що він, Калиновський, цієї його перестороги й прохання не послухав і не виконав, але дочекався на тому місці, під Батогом, його сина, який ішов із свавільною ордою, приданою для охорони його особи. Калиновський не тільки не хотів дати йому вільного шляху, але хотів заборонити йому води й повітря. Це образило сина Хмельницького, і він зі згаданою ордою й козаками напав на польські війська і завдав їм, без відома його, Хмельницького, турботи й шкоди,за що королівська величність хай зволить не ображатися на нього,— Хмельницький просить про це принижено. Він доклав при цьому, що

Сейм у Варшаві (1).

Зустріч двох шляхтичів (25).

²¹⁷ Чамбули — татарські роз’їзди.

коли б він, Хмельницький, у всі минулі літа не гамував і не спиняв своїми ретельними стараннями розстервенену й заюшену свавільну орду, завжди жаліючи державу Корону Польську, то вона достеменно могла б плюндрувати й спустошувати своїми чамбулами ²¹⁷ Корону й поза ВіслОю. Тому-то він певний королівської ласки й милосердя, що вчинок сина його на Батозі йому подарується, а коли б мало бути інакше, то він, Хмельницький, муситиме удатися під оборону й протекцію до когось іншого зі сторонніх монархів. Однак з тим не квапитиметься, доки не одержить відповіді від його королівської величності й запевнення про незмінну до себе його панську ласку.

²¹⁸ Посланці і гадки не мали вертатися, бо ціною цього посольства випросили собі волю (див. приміт. 216).

Ha цей лист король і сенатори Хмельницькому не відповіли, оскільки побачили там облуду й блюзнірство до королівського престолу. Тим часом почали в Польщі відправлятися сейми й сеймики, на яких постановляли не що інше, а тільки те, щоб знову почати війну з Хмельницьким і щоб на нього не посилати посполитого рушення, тільки зібрати п’ятдесят тисяч кварціального війська. Для цього пропонувалося встановити і збирати в повітах на те військо грошові побори.

Посланці Хмельницького отож повернулися ні з чим ²¹⁸.