Про війну Хмельницького, яка була на Батозі й у його околицях; про те, що почали цю війну поляки, і про скасування Білоцерківського трактату й амністїі; про хитрість Хмельницького, коли він вибирався на ту війну; про Калиновського, який став на Батозі з військом і через своіх поляків не послухався листа Хмельницького; про заманний похід Хмельницького з сином і Ka- рач-мурзою до Ладижина й Батога; про вістки, які дійшли до Калиновського, що Хмельниченко має мало людей, і про легковаження його сил

Криваве змагання Хмельницького з поляками на Батозі сотворило численні сльози польським мешканцям. Воно постало з вини поляків і через такі причини. Хмельницький, гетьман Запорозького війська і всієї, що лежить обіруч Дніпра, малоросійської України, після багатьох раніше описаних військових трудів і постановления під взаємною присягою Білоцерківських пактів, бажав собі й усьому потерпілому від прийшлих військ малоросійському народові тиші й спокою.

Портрет Розанди Хмельницької (8). Портрет Тимофія Хмельницького (8).

¹⁸⁵ Автентичний текст Білоцерківського трактату не зберігся. Маємо тільки кілька копій. 3a трактатом козакам відступалося тільки Київське воєводство, Чернігівське — ні.

¹⁸⁶ Білоцерківський трактат не було затверджено сеймом через незгоду серед поляків.

¹⁸⁷ Ha голову Хмельницького тоді посягали, але не поляки, а самі козаки, невдоволені Білоцерківським договором і жорстокими розправами Хмельницького над непокірними. Невдоволені згрупувалися навколо «нового гетьмана» Вдовиченка (хто той Вдовиченко, точно невідомо), з яким був, між іншим, і полтавський полковник Пушкар. Цікаво, що польський історик XVII ст. Я. Py- давський називає Пушкаря Вдовиченком.

Чернігів ¹⁸⁵. Але швидко по певних і явних знаках він побачив, що поляки геть скасували Білоцерківського пакта ¹⁸⁶ і, незважаючи на свою амністію, почали жорстоко й по-тиранському ставитися до малоросійського народу, переходячи межі, встановлені своїми дозорцями, більше того — вони намагалися здобути й самого його, Хмельницьк*ого, голову ¹⁸⁷.

¹⁸⁸ Ha чолі татар стояв царевич Hy- радін. Був і Карач-мурза.

¹⁸⁹ Калиновський перепиняв шлях орді й Тимошеві з власної ініціативи.

¹⁹⁰ Калиновський мав не більше 15 тисяч війська.

¹⁹¹ M. Потоцький помер 20 листопада 1651 p.

Портрет Б. Хмельницького (24).

замирення хана з королем — він прагнув тільки відторгнути його, Хмельницького, від союзу й дружби з ханом. Отож Хмельницький мусив знову почати військові дії, поновив свій союз із кримським ханом і взявся до зброї, щоб захистити себе й цілість Малої Росії. Але перш ніж почати військову діяльність він вирішив ужити для одуру поляків такої хитрості.

Te діялося року (як позначено на початку п’ятої частини цієї історії) від Різдва господнього, за козацькими літописами, 1652-го. Хмельницький, маючи вже готове, зібране тихцем козацьке військо і поблизу Чигрина орду на чолі з Карач-мурзою ¹⁸⁸, розголосив серед народу українського, що має з невеликим почтом козацького війська виправити на весілля до волоського господаря свого сина Тимоша,— так воно було й насправді. Ян-Казимир з сенаторами, зневолений господаревим проханням, хотів перешкодити тому весіллю Хмельниченка і захопити таким чином у свої руки і його самого. Отож він виправив заступити Хмельниченкові прохід гетьмана польського коронного Калиновского ¹⁸⁹, який невдовзі перед тим відкупився з кримської неволі. Король дав йому під начало п’ятдесят тисяч доброго кінного й пішого кварціяльного війська ¹⁹°. Це військо, тільки-но вийшло з Польщі і наблизилося до українських кордонів, прийшло у незгоду й до непослуху своєму гетьманові, бо не мало до нього такого страху й підвільності, як мали до покійного великого коронного гетьмана Потоцького ¹⁹¹.

відомстити на Хмельниченкові свою колишню кривду від Хмельницького, рушив просто й поспіхом до Ладижина. Прибувши сюди, він став обозом у неміцному й голодному місці поміж Ладижином і горою Батогом, яка прилягала від поля до річки Бугу — біля неї на одну чи дві милі вище Батога лежить і місто Ладижин. Там Калиновський з військом і зупинився, а діставши від шпигунів звістку, що Хмельниченко вже пішов з нечисленним козацтвом з Чигрина й рухається, йдучи поволі, просто на Ладижин, виправив проти нього малий і хований свій роз’їзд, який десь зобачив у полі Хмельниченка і приніс гетьманові певну звістку про мале число людей при Хмельниченкові ¹⁹². Гетьман, одержавши таку, до мислі собі, звістку, був радий і певний у своїх ловах і сподівався, що відомститься на Хмельниченкові за свою кривду. Отож він не уміцнював окопами свого обозу, бо не мав про самого Хмельницького й орду ані найменшого знаття і аж ніяк не міг сподіватися їх на себе вслід за Хмельниченком. Але Хмельницький з Карач-мур- зою пильно стежили за поляками, які скасували Білоцерківського пакта, сотворивши на Україні численні біди, розор та різанину, і бажали взяти не лише синову, але й його самого, Хмельницького, голову. Хмельницький послав сина Тимоша на Ладижин до Волох, де той мав пойняти собі в жінку волоську господарівну Домну, лише з п’ятьма чи шістьма тисячами козаків. Він наказав синові йти поволі, в день по милі чи півтори, а тим часом прикликав до себе в поле на певне місце близько двадцяти шести тисяч готового легкого, не обтяженого обозом козацького війська на чолі зі своїми полковниками ¹⁹³. Він побачився з Карач-мурзою, порадився й призначив день, коли вони мали повітати на Батозі поляків,— а від Чигрина до Ладижина й Батога заледве буде двадцять — двадцять п’ять козацьких миль.

¹⁹² Інші дані: поляки не знали нічого про кількість війська, що йшло проти них.

¹⁹³ У Хмельницького було війська всього кільканадцять тисяч і 30 тисяч татар.

Козацький стрій таборовий (42).

за милю, повернутися назад і залишатися при ньому. A в листі своєму, писаному до Калиновського, він сповіщав, що виправляє з козаками й татарами на весілля до Волох свого сина Тимоша і дивується, що він, Калиновський, став невідомо для чого з численними польськими військами між Батогом та Ладижином і заступив шлях його синові, якому він, Хмельницький, начебто наказав оминути Ла- дижинський шлях, оскільки там стояли польські війська, іншим трактом. Однак він застерігав, аби свавільна орда і син його з козаками, а син його ще дуже молодий, не зачепили легковажно польських військ і не вчинили їм якихось турбот та шкоди. Через це він, Хмельницький, радив йому, Калиновському, відступити вбік із Ладижинського, що лежить до Волохів, шляху. Гетьман Калиновський, отримавши того листа, датованого в Чигрині, мав надію, що Хмельницький достеменно залишився в Чигрині і не сподівався на себе ані його, ані татар, адже й хований роз’їзд Калиновського, про який згадувалося раніше, доніс йому, що Хмельниченко не лише не має біля себе татар, але простує до Ладижина з малим числом козаків.

валося, не сподівався на себе ні Хмельницького, ні орд, а лише одного, та й то з малим числом козаків,Хмельниченка.

Хмельницький зрозумів намір Калиновського не так з його листовної відповіді, як зі словесного донесення своїх посланців. Він переконався, що гетьман стоятиме нерухомо на своєму місці під Батогом, а воно не було укріплене окопами і для оборони не годилося. Отож Хмельницький дуже цьому зрадів: він мав перебратися з козацьким військом, як тільки настане ніч, через Буг вище Ладижина і

Козак на коні (2).

вдарити удосвіта на лядські війська, що стояли під згаданою горою Батогом. Водночас він послав до Карач-мурзи, щоб він у ту ніч, згідно до їхньої словесної домови, перебрався через Буг нижче Батога і, почувши битву Хмельницького з поляками, вдарив зі своїми ордами від Батога на лядські обози. Так воно й сталося — війська козацькі й татарські переправилися через Буг, а тільки-но світло прогнало нічний морок і розвиднілося, Хмельницький з усією своєю силою, вирубавши першу семитисячну, що стояла вище Ладижина, польську сторожу ¹⁹⁵, вдарив неждано від Ладижина на все коронне військо, що безпечно спочивало собі в обозі. Це військо, перш ніж змогло виладнатися й дати відсіч, мусило пощербитися від козацької зброї на кільканадцять тисяч ¹⁹⁶. Але поляки зуміли отямитися й вигнали Хмельницького зі свого обозу, а тоді почали на нього міцно налягати, віддалившись від свого обозу на верству й більше.

²⁰¹ Число гармат, певно, завищене, джерел, щоб перевірити його, нема.

¹⁹⁸ Цифри завищені.

¹⁹⁹ Там загинули: син Калиновського, комендант піхоти Пшіємський, староста красноставський M. Собеський, староста теребовельський Ю. Балабан, староста вінницький Одживольський та інші.

²⁰⁰ Оповідали, що Калиновському було відрубано голову, прибито на жердці й ношено напоказ.

¹⁹⁷ Татари стріляли з луків.

¹⁹⁶ Цифри завищені.

Козацькі клейноди (I).

¹⁹⁵ Битва почалася (1 червня) з того, що польська кіннота напала на татарський полк. Потім надійшла більша татарська сила і відтіснила поляків до їхніх позицій.

Побачивши, що татарам дісталося багато значного й рядового польського товариства і жалуючи його, щоб не пішли вони всі в подальшу найтяжчу кримську неволю, Хмельницький попросив Карач- мурзу й татар, щоб відступили йому за гроші частину полонян. Ha це вони легко згодилися, учинили з Хмельницьким торг і за певну ціну відступили й віддали Хмельницькому двісті п’ятдесят шість найвиборніших полонян. Хмельницький тут-таки поклав за них належну, згідно торгу, суму (бо його просили зробити таке

благодійство деякі польські пійманці, обіцяючи за це особливих грошей) і, вдовольнивши їх таким чином, зараз відіслав при добрій своїй охороні до Чигрина ²⁰². Карач-мурзу він просив не обтяжуватися здобутим добром і ясиром, а відіслати його в Крим, а самому налегці допомогти йому, Хмельницькому, в подальшій війсь^орій

²⁰² Звістка неточна. Частина польських полонених лишилася при козацькому війську, принаймні є дані про польських невільників, що втекли від козаків з-під Кам’янця.

Фортеця у Кам’янці-Подільському (6).

виправі на Поділля і Побужжя; це бажання Хмельницького було вдоволене.

Твардовський пише, що татари видали Хмельницькому триста лядських невільників, яких він таки порубав. Але це на правду не скидається, бо де це бачено, щоб рубати викуплених невільників,

Валахи й молдавани (44).

²⁰³ Пляшівка, чи Пляшова — річка біля Берестечка. Тут під час битви під Берестечком загинула більша частина козацького війська.

на страту заплачених за них орді грошей?! Можна думати, що орда могла дати лядських невільників на вирубання задурно, але це вже зовсім неймовірна річ. Що залишив Хмельницький на Батозі непоховані лядські трупи, то це правда, бо, надумуючись іти на Поділля, наказав ті трупи поховати ладижинцям. Ti, скільки могли, стільки їх і поховали, залишивши інші гнити під небом. Доречно тут згадати, що король, перемігши Хмельницького й хана під Берестечком, а особливо в окопах козацьких на Пляшівці²⁰³, не лише не зволив через чисельність ховати козацьких та ординських трупів (так само, як і тут), але не ховав і своїх лядських, бо мав на оці намір, хоч той і не здійснився, йти в похід на Україну далі.