Про гетьманську уразу на Орільські сотні; про їхнє покарання й прощення, висловлене в гетьманському універсалі; про діткливе гетьманське писання до запорожців і взаємну діткливу листовну відповідь гетьманові від запорожців; про постановлений і утверджений у Москві Вічний мир і російський союз з поляками проти турчина; про тодішні пакти; про лібертаціяльний 1085 королівський універсал, виданий на прохання Шум’янського всьому духовенству грецького обряду, що жило в Польщі; про королівський лист до
Року від створення Адама 7194, а від плотського пришестя в світ Господа 1685 року. Гетьман Самойлович скоро після Різдва Господнього одержав з орільських міст 1086 Полтавського полку відомість, Що численне товариство, не слухаючи гетьманських універсалів, подалося зі своїх домівок за Дніпро на шкідливі собі лядські затяги.
Невзабарі дістав він і другу звістку, що начебто свавільне товариство тих-таки орільських міст розбило десь у полі кримського посланця, а з ним замордувало й царського гінця. Він дуже уразився за те на згаданих жителів орільських міст і, щоб покарати їх за ту сваволю (коли це справді вчинили вони), наказав тодішньому полтавському полковнику повідставляти від урядів усіх орільських сотників, а замість них понасилати з інших міст Полтавського полку добрих і справних молодців. Коли за гетьманським наказом це було вчинено, наслані сотники почали обходитися з тамтешніми жителями без належної пошани. Тоді орільські жителі, взявши ту новину, наслання сотників, за велику собі образу й утяження, суплікували до гетьмана, засвідчуючи свою невинність, що за свавільних людей, яких є скрізь повно, добрі й цнотливі мешканці терплять без пошани й розгляду гетьманський гнів і покладену на себе епітимію 1087. 1 коли б та епітимія незабаром після вичитання супліки не була б розрішена, то всі вони, покинувши старі свої житла, мусили б шукати собі іншого місця. Гетьман Самойлович, вичитавши таку супліку орільських сотень, схаменувся, що неслушно карає невинних замість винних, і відразу, розрішивши накладену епітимію, наказав полтавському полковникові 1088 познімати насланих сотників, а товариству тих орільських сотень дозволив, згідно давніх їхніх звичаїв та вольностей, повстановлювати в себе сотниками кого хочуть і мешкати їм нерушно на своїх місцях при вірності й статечності. Про це він 11 квітня писав у ті ж таки орільські сотні такий свій гетьманський універсал:«Іоанн Самойлович, гетьман з військом їхньої царської пресвітлої величності Запорозьким.
Ознаймовуємо всьому старшому й меншому військовому товариству і всім посполитим людям, обивателям орільських міст. Мусило нас вельми уразити те, що в тії тільки-но минулі літа з наших міст виявилися ворожі й шкідливі речі нам, усьому війську та народу, супроти поприсяженої пресвітлому монархові вірності й належної зичливості нам, рейментарям. Знаю-бо, що не тільки багато хто з-поміж вас позабігали на шкідливі затяги, але й що ви ніколи не зупиняли багатьох людей з інших міст, що бігли або явно простували на ту ж таки сваволю. Але найгірше, виросла з-поміж вас збродня, що тамтешні неприпинні мешканці розбили, схопившись із упертим гуком і з неситим до крові замислом, кримського посланця та замордували гінця власних наших пресвітлих царів, учинивши тим самим такий злий вчинок, від якого може бути в сторонніх держав на все військо і на весь народ наш ураза. Ви ж дали злий через те привід, що багато людей повтікало за кордон й утрапило в такі негаразди, що одні втратили свої душі, інші втрапили в бусурманську неволю, а треті залишилися, як блудні, без власного пристановища.
За такі нестатки, що діються отак у людях ваших, через відомий наш наказ постановлено у вас насланих сотників. I коли б звичайна добротливість не спинила нашого до вас гніву, годилося б послати до вас полки для помсти за незичливість та впертість. A тепер, покладаючись прецінь на ту ж добротливість, виказуємо вам замість помсти ласку, розуміючи, що ті наслані сотники не кожному з-поміж вас прийдуться в смак, ми наказали панові вашому, полтавському полковникові, щоб він спровадив їх від вас і дозволив вам вибрати з-поміж себе людей за вашим бажанням. Після цього нашого дозволу повинні ви наставити з-поміж себе таких старших, які б і до нас були зичливі та й поміж вас зуміли б, згідно волі нашої, встановити добрий і пожиточний лад. Відтак, щоб і самі уміли ви та ретельно дбали заховати самохітну постійність та віддавали нам у всіх оказіях вірне послушенство, дотримуючись, щоб з-поміж вас не виявилася жодна подібна до минулих учинків ворожість.
Коли ж після цієї висвідченої вам нашої ласки з-поміж вас виявилося б щось незичливе супроти нас, то вже не матимете більше приступу до ласки нашої і годі буде вам просити милості, чого вам не зичимо, а зичимо вам усім заживати від господа Бога доброго в мирі здоров’я.Даний у Батурині, 11 квітня 1686 року
Звищнайменований гетьман, рукою власною»
A що за чиїмсь доносом й уданням за згаданий розгром кримського посланця була гетьманська докірлива ураза й на низове Запорозьке військо, то гетьман через свого нарошного посланця писав до того низового війська вельми діткливого свого листа, ганячи в ньому їм такі неслушні вчинки й злодіяння. Запорожці, не почуваючись у тому анітрохи винними і не визнаючи слушними ті докори, вельми розгнівалися за свою зневагу й безчестя на гетьмана Самойловича і через того посланця, вет на вет, діткливо й уразливо написали 26 квітня у відповідь такого свого до гетьмана листа:
«Вельможний милостивий пане гетьмане Самойлович!
Після розорення Чигрина з вашої із князем Ромодановським ласки та й решти українських міст через бусурман, коли пронеслася була поголоска, що вони, бусурмани, хотіли прийти з великими своїми силами й на розорення нас, низового Запорозького війська, ваша милість, милостивий пан, пишучи про те до нас, низового війська, горливо обіцялися боронити нас від такого ворожого бусур-
1089 Мається на увазі Федір Петрович Шереметьев, зять Самойловича, якого було 1685 p. призначено київським воєводою. Але дочка I. Самойловича Параска недовго прожила з чоловіком, померла 20 березня 1685 p. У липні цього ж року I. Самойлович послав у Київ Л. Неплюєва та I. Мазепу і забрав придане своєї дочки, отже не мав із зятем ніякого приятельства,
1090 Тобто Новобогородицький город, пізніше Новомосковськ. Російський уряд вирішив збудувати це місто у 1688 p. для складання тут військових припасів.
1091 I. Самойлович був сотником у м. Веприку Гадяцького полку.
1092 У м. Красний Колядин мав парафію батько I.
Самойловича, священик.1093 I. Самойлович був чернігівським наказним полковником.
1094 Див. приміт. 1089.
1095 Лянцкоронський Прец- л а в — козацький гетьман у першій чверті XVI ст., його іменують «першим гетьманом».
манського наступу всіма силами свого рейменту. A тепер виказується інакше, що сам, ваша милість, винаходиш свої рейментарські способи вже не заступати, а розоряти нас, низове військо, оскільки, щоб витіснити нас з лугів і віток дніпрових, старовічних наших козацьких жител, урадилися з московськими боярами, а найбільше зі своїм сватом Шереметом 1089, побудувати нижче Самари понад Дніпром міста 109°, чого ми ніколи не сподівалися. Над те, як позаминулого року через гадяцького Вечоренка, так і тепер через козака Батуринської сотні Книша, обписуєш нас, ваша милосте, і досаджуєш нам своїми листами без жодної нашої вини. Бо ми, низове військо, як перед нашими пресвітлими монархами, так і перед тобою, рейментарем, ні в чому не чуємося винними, і коли б до того прийшло, то ми готові стати перед ким належить до розправи й успра- ведливлення з тими, які нас перед вами оббріхують і обплескують. Уваж, ваша рейментарська милосте, чи то слушно чините, що без жодного документа й розшуку, повіривши одним тільки безсовісним наклепникам, і слухати не хочете виводів та оправдань наших, низового війська, та безневинно нам допікаєте й безчестите, а може, й пресвітлим монархам невинно те доносите на нас і ласку їхню, монаршу, до нас губите? A коли прийшло до того, що кращу честь у вас мають ваші підхлібники, крутії та шахраї, ніж ми, ціле Запорозьке військо, і краще вірити їм, хоча й брешуть, ніж нам, хоча й правду мовимо, то зволь, ваша милосте, надалі з ними й жити, а нас, Запорозьке військо, ні в чому не зачіпати й не досаджати, ми ж також не станемо докучати навзаєм і вашій рейментарській милості, згідно приказки: «Святий Бернардине, ми ж тобі не молимося, ти ж нас не помилуй!»
Намір ваш щодо витіснення нас з наших дніпрових лугів хай буде цілком відмінено — просимо, бо хоча, бачиться нам, ще далеко до того, однак усілякому злу проханням і порадою краще запобігти завчасно. Чи ж не досить ще того вашій милості, що, вважай, уся цьогобічна Україна, одурена сподіванкою твоєї оборони, до решти пропала й запустіла? Ta ще хочеш віддати запустінню дніпрові луги й терни, що красяться військом нашим, як зільними кринами! Люди, що хотіли працювати для Бога в усамітненні, залишали світ і відходили в пустелі, ти ж, у світі живучи і від світу збагачуючися славою та грішми, неправедно хочеш оглядати мирські поселення порожніми, що вже й доказав немало над Чигрином та іншими тогобічними містами й провінціями.
Сподіваємося запевне, що краще ваш покійний батько мешкав зі своїми парафіянами, ніж ваша милість обходиться з нами, Запорозьким військом, і братами нашими військом городовим, через ласку й зичливість якого з дрібної посади1091 · 1092 ·
веприцького , потім красноколядинського сотництва і тамтешнього писарства, потім з наказного полковництва 1093 й генерального суддівства став поставлений на високому гетьманському уряді. Зволь знати про те, що тут, поміж нами, низовим Запорозьким військом, є кращі від вашої милості, милостивого пана, заслужені товариші й досвідчені кавалери в рицарських справах, які могли б справляти той гетьманський уряд так, щоб наша малоросійська вітчизна жила краще, на що маємо в себе й дорогоцінні клейноди, що належать гетьманській персоні. Але для загального добра й вітчизняного миру не хочемо їх наставляти на той уряд і тим перечити голосам братів наших, городового малоросійського війська, поданим за твоє гетьманство. Але ваша милість, чи то через багатства, що дісталися до рук твоїх, чи через колежанство Шеремета 1094, лишаючись на тому гетьманському урядові, надто високо вгору зносишся. I не тільки братів наших, військо свого рейменту городове, але й нас, добрих молодців, зичливих синів вітчизни своєї, за ніщо маєш і, як дворових своїх челядників чи хлопців, ганиш та безчестиш невинно своїми листами. Такого безчестя наше старожитнє низове військо ніколи не дізнавало протягом давніх минулих часів і від стародавніх, що були тут у лугах, дніпрових гетьманів своїх вельможних Лян- скоронських 1095, польських сенаторів і ясновельможних князів
Вишневецьких та Ружинських 1096. Ta й тепер, не тільки пресвітлі государі, царі наші православні, але й найясніші християнські монархи, римський цісар і король польський, також цар, і вейзир турецький, та хан кримський, пишучи до нас при належних потребах, віддають нам належну шану і не понижують рицарської хвали нашої, як то чиниш ваша милість, що не тільки нас ганиш, але й неслушно чигаєш на викорінення наше.
Тож хай намір ваш будувати понад Дніпром нижче Самари міста і витіснювати нас з наших дніпрових лугів буде остаточно відмінено й полишено — втретє і вдесяте пильно просимо. Коли ж не зволиш відкинути за нашим проханням те неслушне своє передзавзяття, то дивися пильно й уважай, щоб незабаром не спіткало тебе те, чого зичиш нам, де вже ні багатства твої, ні колегування не допоможуть тобі і від гніву Божого не збавлять, бо дім, що розділився в собі, за правдивим євангельським словом, порожніє, а хто кому зле мірить, тією ж міркою відміриться і йому. Бо що то за увага й правда, щоб нас, старожитнє Запорозьке військо, витіснити з наших предковічних низо-дніпрових жител, а населити там інших, нових невігласів, хіба що для крайнього розорення й занепаду вітчизни. Цього ми не тільки з сумління нашого християнського, але і з сердечної братерської зичливості вашій милості, милостивому панові, не зичимо. Ми теж, військо низове Запорозьке, віддавши безчестя й печаль нашу, завдані від вашої милості, милостивого пана, серцезнавцеві Богові, зичимо вашій рей- ментарській милості доброго здоров’я і щасливого в усьому на довгі літа життя-буття.1096 Мається на увазі B и ш н e в e ц ь - к и й Д м и т p о (Байда) — козацький ватажок у середині XVI ст., який на початку 1550 pp. поставив замок на острові Хортиця і згромадив довкола себе козаків. P у ж и н с ь к и й M и - X а й л о — гетьман реєстрового козацтва (1587).
3 коша Запорозької Січі 26 квітня 1686 року
Вашій рейментарській милості всього добра зичливі приятелі й брати
1097 Яременко-Сагайдачний Г. таки був Григорій Сагайдачний 1097, кошовий отаман,
у той час кошовим. 3 yCjM старшим і меншим товариством низового
Запорозького війська»
1098 Тобто Венеція.
Фігура шляхтича з титула книги: K. Бадецький. · Література міщанська в Польщі XVII ст. (2).
Того-таки 1686 року в травні було домовлено й закріплено в царському великому місті Москві Вічний мир росіян з поляками та їхній союз супроти турчина. Бо після багатокровних (раніше описаних) військових російських і козацьких з поляками й литвою експедицій з великим розоренням Литви, з узяттям литовської столиці Вільня, також Смоленська та інших багатьох міст і провінцій — було це все через Хмельницького,— либонь, у 1667 році в Андрусові було постановлено (як писалося про це в розділі восьмому) перемир’я росіян з поляками на тринадцять років. Однак, як минули ті роки, коли 1680 року послано до поляків у Варшаву повноважних російських послів (про це оповіджено в розділі двадцять першому), щоб учинити повний мир та союз супроти турчина, то повного миру й союзу з поляками не постановлено, посольство те закінчилося, здається, тільки письмовим перемир’ям і з тим повернуло до свого государя в Москву. Коли ж минуло п’ять років і чотири місяці, збла- говолив тоді Бог бачити поміж обома християнськими монархами, російським і польським, повний мир. Господь нахилив тоді серця обох монархів до згоди й вічного миру, який був цілковито постановлений й утверджений після прибуття в царське місто Москву великих і повноважних лядських послів 6 травня цього 1686 року отими, що їх подано нижче, пактами й договорами з повним союзом у майбутній війні супроти сильного християнського ворога — турчина й хана кримського. Треба сказати, що цього союзу росіян та поляків бажали найясніші християнські монархи, тобто римський цісар Леопольд, французький король, курфюрст брандербурзький та Річ Посполита Венетійська 1098, як про те свідчиться в десятому
артикулі, або пункті нижчеподаних пактів вічного миру, мовиться про це і в Пуфендорфія на листі чотириста сьомому. A щоб краще побачити, на яких пунктах ті договори вічного миру росіян з поляками закінчено й закріплено, подаю їхню копію:
1103 Собрание: «Волковійський».
1101 Собрание: «Немоновський».
1102 Собрание: «Приймський».
1099 Звірено за вид.: Полное собрание законов Российской империи.— СПБ, 1830.— T. II.— С. 770—786. (Далі — Собрание).
1100 Пропуск. Собрание: «для вічної i святої хвали його, для безсмертної пам’яті того нижче поданого діла, для слави й примноження християнського добра, для прикрашення і добробуту схилених до святого миру християнських народів». Далі в Собрании йдеться про польських послів, а тоді вже про російських. У C. Величка — навпаки. Це пояснюється тим, що він користувався польським примірником договору. Таке зміщення є і в інших місцях, але це не спотворює змісту.