Про листовний відгук Хмельницького до запорожців у Січ на те, що він хоче удатися під протекцію московському монархові, і про листовну відповідь на те запорожців.

³¹¹ Лист вважається сумнівним щодо автентичності, так само, як і подальша відповідь на нього.

Хмельницький, відпровадивши з Чигрина до Запорозької Січі вищезгаданих запорожців, послав із ними туди ж і нарочного свого посланця зі своїм листом до кошового отамана і всього війська ^зп.

Пане отамане кошовий з усім військом низовим Запорозьким, вельми зичливі до мене панове й брати!

Відпускаємо до вас військо ваше низове Запорозьке, яке ви прислали до нас в минуле літо на наше бажання до військової потреби проти ворогів-поляків. Дуже дякуємо, ваша милосте панство, за це прислання і пильно просимо такої ж неодмінної від вас приязні й наперед.

Ми не маємо від вашої милості панства ніякої письмової відповіді на наш лист, писаний до вашої милості панства ще минулого літа, в якому йшлося про потрібну нам протекцію від пресвітлого і великодержавного московського монарха. Отож тепер ми виправляємо до вас при вашому війську свого нарочного посланця і дуже хочемо, щоб ваша милість панство, досконало зрозумівши той наш лист, швидко, остаточно й ретельно відповіли через цього нашого посланця і порадили нам. Адже ми розкручували махину війни з поляками не без вашої, брати наші, волі й ради, отож і це не менше діло про згадану московську протекцію не хочемо чинити без вашого зі- зволення й поради. Ми вже послали на раду нашої старшини до його царської пресвітлої величності і самодержця всеросійського нашу відозву, але без відома і зізволення вашого завершувати те діло не будемо.

Майте за обов’язок, отож, ваша милосте панство, без найменшої відволоки дати нам ретельну на перше просторе наше писання письмову відповідь. Цього ми пильно й повторно жадаємо і вас же доручаємо на збереження Господові Богові. ^[51]

Запорожці (15).

3 Чигрина, 26 грудня 1654 року³¹².

Зіновій Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького і народу україно-малоросійського ³¹³.

Посилаємо вам, братам нашим, через цього ж нашого посланця гостинця, тисячу битих талярів, і просимо від серця їх прийняти.

Ha той лист Хмельницького послано з Запорозької Січі від усього низового козацького війська таку письмову відповідь:

Ясновельможний пане Зіновію Хмельницький, гетьмане війська Запорозького і всієї малоросійської України, брате й добродію наш!

Ha ваш гетьманський просторий лист, писаний до нас минулого літа, не вчинили ми відповіді аж досі через те, що твоя гетьманська милість з усім козацьким військом залишався ціле літо в Польщі і на Поділлі під Жванцем. Дуже просимо вашу гетьманську милість вибачити нам. Відповідаючи зараз на вищезгаданий лист ваш гетьманський, висловлюємо, що ми його цілком зрозуміли і не лише пізнали з того листа, а й побачили на власні очі, що нам уже з поляками, як зі змією, яка має відсічений кимось хвіст, уже ніяк не дійти до колишньої дружби. Адже це вони започаткували й спричинили все лихе й війну, і навіть зараз, після шестилітнього змагання, бачивши і в Короні своїй, і в нашій малоросійській Україні великі попелища з людських поселень і безліч побитих війною людей, що лежать на полях, нітрохи не хочуть зм’якшити свого серця і, забувши про свою гнівну завзятість на нас, прийти до колишньої, зі ствердженням давніх наших прав та свобод, приязні та згоди. Отож і ми

не радимо вашій гетьманській милості допоминатися більшої, ніж є зараз, їхньої до нас приязні і признаємо за слушний ваш задум удатися й бути з усім народом малоросійським, що живе обіруч Дніпра³¹⁴, під протекцією великодержавного і пресвітлого російського монарха. Ми даємо вам пораду, щоб того діла не полишали і завершили його на якнайкращу користь нашій малоросійській вітчизні і всьому Запорозькому війську. Але як писатимете пакта, то звольте, ваша гетьманська милосте, додивлятися до того самі, щоб не було в ньому чого зайвого і шкідливого нашій вітчизні, некорисного і супротивного нашим предковічним правам та вольностям.

³¹⁴ Термін «обіруч Дніпра» в Хмельницького не вживався.

Москва.

Красна площа XVII ст. (12).

ський самодержець прийме нас як православний цар, охоче й ласкаво під свою кріпку протекцію, як чадолюбивий батько своїх синів, що незрушно лишаються в тому ж святому православ’ї. Гадаємо, що він не вимагатиме від нас жодних податків та річних платежів до своєї монаршої скарбниці, окрім того, хай би ми, в міру своєї сили, завжди були готові до його, монаршої, військової служби проти його, монарших, ворогів. Бо недавно, в минулий Пилипів- ський піст, їхав до Криму з московської столиці один царський дворянин Никита Харлампієв, щоб викупити з бусурманської неволі своїх кревних. Він був тут, у Запорозькій Січі, і купив у нас за дев’ять золотих трьох татар. Так оцей дворянин чув від багатьох своїх близьких до царської величності князів та бояр, що його царська пресвітла величність дуже зволяє і від усієї душі жадає мати нас, військо Запорозьке з усім народом україно-малоросійським, у своєму монаршому союзі і в протекції, лише не хоче до нас про те відізватися, щоб не дати полякам від себе слушного приводу розірвати з ними нинішній мир. Радимо отож ми, все військо низове Запо-

Москва XVII ст.— План (18). рОЗЬКЄ, ТВОЇЙ геТЬМаНСЬКІЙ МИЛОСТІ, ЩОб ТОГО ПОТрІбнОГО ДІла НЄ

занехаювали й уладнали та завершили його якнайкраще на користь усіх нас і вітчизни нашої малоросійської. Але не забувай і давнього прислів’я: «Чинь мондре, а патриш конца ³¹⁵»,— крім того, треба застерігатися, щоб поляки, довідавшись, не вчинили тут через свої хитрощі якоїсь перепони. Дуже дякуємо при цьому твоїй ясній гетьманській милості за гостинець, тисячу битих талярів, пересланих до нас у військо. Зобов’язуємося відслугувати те при різних оказіях. A на тепер і на всякчас зичимо щиро вашій гетьманській милості з усім військом та Україною, нашою вітчизною, багатолітнього доброго здоров’я і щасливого бажаємо уживати в усьому жит- тя-буття. Писано в Січі Запорозькій 3 січня 1654 року.

Переяслав.

Михайлівська церква XVII ст. (33).

³¹⁶ Повернувшись з-під Жванця, Хмельницький не посилав до Москви посольства, бо справу про союз з Московською державою вирішено ще в серпні 1653 p. через посольство Г. Яцьковича та Л. Капусти. В. Бутурліна вислано на Україну 9 жовтня, і він прибув у Переяслав 31 грудня.

³¹⁵ Чини мудро, але дивись у кінець ( пол.).