<<
>>

допомагав сватові; про нове звідомлення Хмельницького Порті на Ракочого і його союзників; про турецькі війська, які мали прибути до Хмельницького; про заповільну допомогу Хмельницького сочавським обложенцям і про смерть у Сочаві Хмельниченка; про незгоду в козацькому війську після Хмельни- ченкової смерті в Сочаві; про господарів рішенець; про рушення поляків із Гусятина до Кам’янця; про королівський рішенець щодо Сочави і про рушення його з-під Кам’янця до Жванця; про послання з-під Жванця соча

Козацька порохівниця (13).

Козацька порохівниця (13).

267 Тобто дружина волоського господаря.

268 Хмельницький на Поділля не рушав. До нього в Чигирин прибув сам Лупул. Спершу подалися на Волощину Тиміш і Лупул з кількома тисячами козаків. Вони з’єдналися під Кальниболо- том з двома тисячами ногайської орди і близько 10 серпня були вже за Дністром. Лупул від Тимоша відстав, а Тиміш 20 серпня прибув під Сучаву. Хмельницький рушив з військами значно пізніше — на початку жовтня.

269 Лупул у Яссах не був, а спинився в Рашкові, очікуючи основного козацького війська.

72 Легенд про Тимошеву смерть ходило багато, часто вони розбігаються в деталях. Сходяться в одному: Тимоша поцілено в ногу (це сталося 12 верес

чаву 19 серпня. Облога козацького табору тривала від 21 серпня до 9 жовтня.

[1] Польське військо прибуло під Су

[1] Венети — Венеція. Римський цісар — австрійський імператор.

посланців до польських союзників; про наміри татар і козаків та іхнє наближення до Жванця проти поляків; про відверте ремство війська на короля і про втечі з обозу до своїх домівок, а також про союзні війська; про королівські наради з військом, що чинити далі і як звільнитися від свого ущемлення; про хана, який з’явився під Гусятином; про те, як він розпустив від себе чати і заступив полякам усі проходи додому; про королівський роз’їзд на хана і про те, як той (роз’їзд) пропав; про наміри ханські й Хмельницького щодо польських обозів; про зменшення польського війська, про його крайнє бідування і про відчай поляків, що не вбережуть собі голови; про польську постанову закінчити цю війну через трактат і без кровопролиття.

Хмельницький, почувши про ущемлення свого свата від Ракочо- го і про те, що господарева 267 виїхала зі скарбами із Ясс до Сочави, рушив із військами на Поділля 268 в перших числах вересня і виправив звідтіля на допомогу господареві свого сина Тимоша з двадцятьма тисячами козаків. Тиміш через ворожі війська уже не міг добратися на допомогу тестеві до Ясс 269, отож спинився й замкнувся разом із тещею в Сочаві. Король польський прочув про те і, щоб Хмельницький не міг більше посилати війська сватові до Волох, рушив до Гусятина й далі. Хмельницький же знайшов новий спосіб на свій пожиток, як захистити свого свата, волоського господаря, і свого сина. Він послав до Порти звідомлення, що Ракочій з’єднався з поляками і зганяє з господарства старого волоського господаря, а встановлює нового і здобуває штурмом господареву дружину, яка замкнулася зі скарбами в Сочаві. Але, крім цього, він хоче вибитися з-під турецької влади і звільнитися від установленої данини, а прийшовши до згоди з Римським цісарем і Венетами 27°, може стурбувати й саму Порту. Цього ж варто великому візирові, застерігав Хмельницький, вчасно запобігти і поскоромити Ракочого своїми військами, пославши їх на з’єднання з ним, Хмельницьким. Ця пропозиція Хмельницького припала Порті до вподоби, і великий візир одразу ж виправив до Хмельницького на допомогу проти Ракочого і поляків румельське й ординське військо на чолі з султанським еміром і сілістрійським башею.

Хмельницький ішов на допомогу Сочаві, де зачинився його син Тиміш із тещею, волоською господаревою, дуже повільно, бо виглядав хана з ордами, що мав до нього прибути. Через це сочавські обложенці потрапили в таке ущемлення від лядських і венгерських військ, що не тільки поїли коней, але не мали води і впали в крайню біду 271. Сват Хмельницького, волоський господар, не маючи більше сили опиратися венграм і мултянам, що кріпко на нього наступали, і зневірившись у допомозі Хмельницького, вийшов таємно зі своєю двірнею з Ясс і пішов під протекцію хана у Крим.

Але найбільша біда спіткала Хмельницького саме в Сочаві, бо загинув там його син Тиміш. Він ходив по замкових сочавських валах поміж замкових гармат, і його вдарив з великою силою в ногу шмат гарматного колеса, відломаний вистріленою з польських гармат кулею 272 *. Від того удару він і смерть свою скоро дістав. Після смерті Хмель-

• ·« w 97¾

ниченка вчинилися поміж козацького війська незгода и розрух . Одні хотіли віддати замок і вклонитися королеві, інші ж воліли [45] [46]

краще вмерти, ніж так учинити, бо вже були кілька тижнів у сочав- ській облозі і, обороняючись, забили кільканадцять тисяч поляків та венгрів. Цим вони дуже їх роздразнили, і через це козаки не сміли піддатися полякам, бо знали, що тільки потраплять їм у руки, будуть по-тиранському вибиті, тим більше, що їх із дванадцяти тисяч лишилося ледве вісім тисяч. Спинила й стримала від цієї зради козаків мужнім серцем сама волоська господарева 2'4. Вона мала певну відомість від Хмельницького і сподівалася, що він із численним військом прийшов до Умані і поспішає на допомогу волохам і Сочаві. Ця ж вістка про Хмельницького дійшла й до короля, і він відразу ж рушив з усім військом з-під Гусятина до Кам’янця-Подільського. Тут він зупинився і почав радитися з військовими вождями, де б краще перепинити й належно зустріти Хмельницького, що простує до Волох і Сочави. Він вирішив був рушити від Кам’янця до Брац- лавля, але змінив той намір і постановив не віддалятися від Волощини і не кидати в небезпеці коронні війська, які він послав у допомогу Ракочому на Волох.

Отож у перших числах жовтня король рушив від Кам’янця до Жванця, а до своїх старшин під Сочаву послав військове розпорядження, щоб намагалися, не хоронячи й життя свого, якнайшвидше здобувати Сочаву, оскільки до Волох наближається Хмельницький.

Невдовзі після того король послав з-під Жванця до козаків, сочавських обложенців, Маховського з таким словом і впевненням, щоб вони без найменшого вагання і великого кровопролиття, сподіваючись на королівську ласку, здали йому Сочавський замок. Ha це згадані обложенці схилилися і віддали замок полякам, які його здобували, прийнявши через Маховського такі прислані до них королівські умови:

1) що виконають присягу на вірність королеві2/0 й у подальшому не підноситимуть на нього своїх рук;

2) щоб усі скарби Тимоша Хмельниченка, які знайдуться в обох молдавських землях, оголосити без утаювання — вони підуть на пожиток різним військовим офіцерам;

3) ніяких схованок і скарбів старого волоського господаря поляки не займатимуть, а господаревій з єдиним її сином та двірнею дається воля, і вона може вийти зі своїми скарбами з Сочави і жити, де забажає;

4) козаки-обложенці мають віддати гармати й хоругви, а також вийти з усім тим, що є при них, із Сочави, лишивши тільки десять гармат у Сочаві при господаревій. Вони повинні увійти в польський обоз, що був під Сочавою, з повною покорою й приниженістю і виконати ретельно присягу, одностайно разом зі своїм начальником і полковником Федоренком [47] [48] [49], піднісши вгору пальці.

Сочавський замок було віддано новому волоському господареві Стефанові Логофету 27/, який у подяку за допомогу обдарував польського короля вином і стома дорідними яловицями, пообіцявши, що буде зі своїм військом готовий на будь-яку послугу королеві. Війська ж румельські й сілістрійські, які тяглися на допомогу Хмельницькому, прочувши, що старий господар утік із Волох і що Сочаву взято, повернули назад, ущербивши свою приязнь до Хмельницького.

Король приписував сочавську перемогу собі самому. Він ніяк не сподівався, що Хмельницький, котрий не допоміг своєму синові,

2'8 Ракочій прислав двотисячний полк разом з таким же полком молдавським.

279 Поляки сподівалися, що перекуплений воеводою Стефаном хан не допомагатиме Хмельницькому, але в цей час перехоплено Лупулові листи, де йшлося, що Хмельницький з ханом іде на допомогу Сучаві.

Тому польське військо повернуло від Бара. Є дані про татарський роз’їзд під Баром.

280 Тоді поляки ловили «язиків». Але звістки були суперечливі.

281 Це було 12—13 жовтня. Були з татарами й козаки. Вони захопили Заслав, Корець, Острог. Потім такі наїзди продовжилися.

282 Тут змішано дві звістки. Король стояв на Поділлі, а не на Волині. Ha королівський обоз напала кіннота татар, що йшла на допомогу Сучаві.

283 Ary Тохтамиша.

284 Інші дані: Лупул не був у Криму. Пізніше виїхав у Царгород, де й помер.

Татарин-воїн (42).

міг би виступити проти нього і, так легко ставлячись до війни та маючи біля себе значне число венгерського війська Ракочого й польського, яке давніше прибуло й прибувало ще далі2'8, намірився піти просто з-під Жванця на Україну, щоб добити Хмельницького й кінчити війну з козаками. Але той королівський намір несподівано довелося змінити, коли неподаль Бара начебто з’явився (а була то тільки одна ординська чата) хан із кримськими, ногайськими і кизилбаськими численними ордами 279; їх побачили за милю від королівського обозу, коли вони захопили цілу польську хоругву, що безпечно виїхала з обозу за харчами. Від цього в польськім таборі зродився несподівано страх і жах, виведене з обозу й вишику- ване військо стояло незмінно три дні і, нічого не дочекавшись, повернуло в обоз. Поляки старанно почали там-таки, під Жванцем, укріплювати й докінчувати незавершені біля обозу окопи й вали. Лядські роз’їзди не могли в той час схопити ні козацького, ні татарського «язика» 28°, хоч одна татарська чата на шістсот коней здобулася на Волинь 281 і з веселим серцем, ніби жартуючи, увірвалася під самий королівський обоз 282 і, добре його налякавши, примусила замкнутися. Застрашений цими звістками, король поклав стояти незрушно там-таки, під Жванцем, доки ті звістки чи підтвердяться, чи зникнуть.

Так він прогайнував декілька тижнів, аж доки в німецькому, польському й венгерському війську не почалося невдоволення, що вони голодні й холодні (час уже був осінній, перші числа листопада) і даремно гинуть у полі й окопах. Король мусив годувати військо зі своєї кишені і чекав на своєму місці певніших звісток про ворога. Незабаром вони довідались певно й безпомильно (а не як під Баром), що хан з численними ордами й козаками дійшовдо Шарго- рода. Ця звістка знову викликала в польському війську пилявський, вінницький, збаразький і зборовський страх.

Ha цей час послані роз’їзди зловили татарських «язиків», від яких король узнав, що хан має відвернути від союзу з поляками нового волоського й мултянського господарів, а також Ракочого, для чого послав до них днями гінців зі своїми листами. Це й насправді підтвердилося наступного дня, коли в обоз до короля привели татарина 283 з листами від хана до Ракочого. B тих листах викладалося ханську вимогу до Ракочого, щоб той, по-перше, відступився від спілки з поляками, а по-друге, оскільки він є причиною й приводом вигнання з Волох і заслання до Криму 284 старого господаря (адже він поставив нового), хай надішле ханові дари й борги, а коли того не зробить, то за кривду старого господаря, певне, й сам він, Ракочій, не мине від хана кривди й руїни в своїй державі.

Хан теж прогайнував чимало часу з Хмельницьким понад Дніпром та в інших українських місцях; було це вже восени, він готувався до прийдешньої зими й одягав військо в добрі кожухи. Потім добре нагадав про себе під Шаргородом і став наближатися до королівського обозу, маючи намір обкласти його зусібіч, сильно й одночасно вдарити на обоз. Це поляки спостерегли і стали нарікати на короля увіч, що той даремно живе надією зберегтися, коли протягом минулої зими, весни, літа і в теперішню осінь, аж до останніх чисел листопада тримає військо в окопах на його погибель і, стратившись бездіяльними стоянками, хоче тільки зараз, увійшовши в холод і голод, воюватися. 3 таким невдоволенням багато хто з поляків, і не лише рядові, але й знамениті, почали вперто й нишком роз’їжджатися з-під своїх хоругов від короля до своїх домівок. Почали просити короля відпустити їх венгри та волохи, які також терпіли нестатки.

У такому стані і з такою бідою король увесь час радився в рицарському колі, що чинити й як діяти. Одні радили стояти нерушно під Жванцем, де було пристосоване до оборони місце, й чекати наступу на себе хана й Хмельницького. Інші казали іти просто до хана і пробиватися крізь його військо в свої домівки до Польщі. Треті радили вдатися до Польщі через Покуття й обминути ворожі війська. Четверті бажали для кращого собі спокою домовитися з

285 Під Гусятином став Хмельницький.

Козацькі люльки (13).

286 Зачіпку до переговорів подали татари. Полякам загрожувало повне знищення, а хан бажав продовжувати війну. Першого листа від Шефер-кази принесено 29 листопада.

Козацькі люльки (13).

287 У листі Шефер-кази йшлося також і про порушені поляками Зборовські та Білоцерківські пакти.

ханом. У час цих нарад над’їхав до обозу лядський роз’їзд і привіз королеві звістку, що хан з усім військом став під Гусятином 285 і, розпустивши звідтіля до Львова й далі свої густі чати, заступив полякам всі шляхи та проходи. Але про ханські наміри король не мав жодної певності — куди той хоче вдатися і як діятиме. Він виправив, щоб здобути «язика», значний свій роз’їзд до хана. I цей роз’їзд узяв крадькома «язика», але вже біля обозу сам став «язиком» орді — татари розгромили й розбили його вщент, лише один начальник того роз’їзду, тяжко поранений, здолів утекти до обозу. Хмельницький увесь той час мовчав — здавалося, ніби його й не було з ханом, оскільки всю ханову кореспонденцію поляки перепиняли. Це вже було в перших числах грудня і діялося під Жванцем, недалечко від Кам’янця-Подільського, коли королівські війська замкнулися були в окопах.

Тим часом, порадившись із Хмельницьким, хан постановив обов’язково піти на польське військо вальним наступом, знаючи напевне від «язиків», що число їхнє значно зменшилося проти літнього числа — вісімдесяти тисяч: одні вимерли з холоду й голоду, інші повтікали з обозу, а решта так підохляли, що ледве жили й валилися від вітру. Також із п’ятнадцяти тисяч піхоти, яка була влітку, тоді залишилося ледве чотири тисячі, й то бідної та нужденної, і, як сказано вище, валив її, наче очерет, вітер — вони вже мало що могли вдіяти.

Коли поляки довідалися про це, їх пойняв великий відчай за своє життя. Вони постановили обов’язково скінчити тодішню війну, уклавши трактат 286. Для цього, бачивши, що їх обходить довкола козацьке й татарське військо, вони вийшли з обозу ушиковані наче до битви, але послали водночас до хана свого тлумача, закликаючи його до згоди з собою і до укладення трактату.

<< | >>
Источник: Самійло Величко. Давньоруські та давні українскі літописи. Том 1. Київ - 1991. 1991

Еще по теме допомагав сватові; про нове звідомлення Хмельницького Порті на Ракочого і його союзників; про турецькі війська, які мали прибути до Хмельницького; про заповільну допомогу Хмельницького сочавським обложенцям і про смерть у Сочаві Хмельниченка; про незгоду в козацькому війську після Хмельни- ченкової смерті в Сочаві; про господарів рішенець; про рушення поляків із Гусятина до Кам’янця; про королівський рішенець щодо Сочави і про рушення його з-під Кам’янця до Жванця; про послання з-під Жванця соча:

  1. 3. 2. Козацькі ради – новий етап українського державотворення
  2. Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки; про дітей його та значніших слуг; про німецького історика Пуфендорфія.
  3. Про незаслужене тиранство, яке вчинив князь Вишневецький у Погребищах над посланцями Хмельницького; про виїзд князя зі своїм домом від Лубен на Любеч за Дніпро і про удання його від Брагиня до (...) 154 і Немирова; про немирівську різанину, яку вчинив Вишневецький, і про відплату немирівців; про військові дії між Кривоносом та Вишневецьким в Махновичах і під Констан- тиновим; про їхні втрати, а також про те, як вони один з одним роз'їхалися.
  4. Про війну Хмельницького, яка була на Батозі й у його околицях; про те, що почали цю війну поляки, і про скасування Білоцерківського трактату й амністїі; про хитрість Хмельницького, коли він вибирався на ту війну; про Калиновського, який став на Батозі з військом і через своіх поляків не послухався листа Хмельницького; про заманний похід Хмельницького з сином і Ka- рач-мурзою до Ладижина й Батога; про вістки, які дійшли до Калиновського, що Хмельниченко має мало людей, і про легковаження його сил
  5. Про сумне й розпачливе рушення Хмельницького до Глинян на короля; про тривогу в королівському обозі після тогОу як зловили «язика» Хмельницького; про нерішучість Хмельницького й повернення його від Тарнополя на Чорний Острів за Дніпроу щоб примножити своє військо; про виправу do короля з Чорного Острова начебто не від Хмельницького, а від усього козацького війська кіїів- ського полковника Антона з проханням ласки і про удавання Хмельницького, начебто він має душогубний намір; про прийняття того
  6. допомагав сватові; про нове звідомлення Хмельницького Порті на Ракочого і його союзників; про турецькі війська, які мали прибути до Хмельницького; про заповільну допомогу Хмельницького сочавським обложенцям і про смерть у Сочаві Хмельниченка; про незгоду в козацькому війську після Хмельни- ченкової смерті в Сочаві; про господарів рішенець; про рушення поляків із Гусятина до Кам’янця; про королівський рішенець щодо Сочави і про рушення його з-під Кам’янця до Жванця; про послання з-під Жванця соча
  7. Про поляків, які потягли зі Жванецького окопу додому; про повернення звідти Хмельницького із військом до Чигрина; про безкорисний варшавський сейм і про подальші ханові дії в Польщі.
  8. Про листовний відгук Хмельницького до запорожців у Січ на те, що він хоче удатися під протекцію московському монархові, і про листовну відповідь на те запорожців.
  9. Про царське готування до війни проти Литви й поляків і про взаємний обмін козацьких та московських військ; про королівські листи до турків та хана і про прихильні відповіді до нього звідтіля.
  10. Про вибрання Виговського на гетьманство після Хмельницького; про листи його до запорожців, послані через нарочних послів, із висловленням своєї вірності; про вислання їм, запорожцям, грошей і про відповідь йому на те запорожців.
  11. Про дії Виговського та Пушкаря; про закликання орди і про розгром під Жуками Пушкаревого війська; про забиття самого Пушкаря і про зраду Виговського російському государеві; про Гадяцьку комісію та пакти і про вчинене тоді на Україні бідство, кровопролиття та розор; про змагання Ромодановського з Гуля- ницьким під Варвою і про постановлення там нового й першого на цім боці Дніпра гетьмана Безпалого; про відступ його, Ромода- новського, з новим гетьманом від Варви до Лохвиці.
  12. ПРО ОСТРЯНИНА, ГУНЮ, ФІЛОНЕНКА TA ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
  13. Стефан САВИЦЬКИЙ ПОВІСТЬ ПРО КОЗАЦЬКУ ВІЙНУ 3 ПОЛЯКАМИ, ЯКА ВЕЛАСЯ ГЕТЬМАНОМ ЗАПОРОЗЬКИХ ВІЙСЬК ЗІНОВІЄМ БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦЬКИМ I ЧЕРЕЗ ЯКУ BIH 3 БОЖОЮ ПОМІЧЧЮ ВИБИВСЯ 3 КОЗАКАМИ Й ТАТАРАМИ З-ПІД ЛЯДСЬКОГО ПІДДАНСТВА I ВДАВСЯ ПІД ВЕЛИКОДЕРЖАВНУ ПРОТЕКЦІЮ ПРЕСВІТЛОГО ВСЕРОСІЙСЬКОГО МОНАРХА. ВІД КНИГИ, НАЗВАНОЇ «ВІЙНА ДОМОВА», ТВОРУ САМУЇЛА ТВАРДОВСЬКОГО, СКЛАДЕНОЇ ПОЛЬСЬКИМИ РИТМАМИ Й ВИДРУКОВАНОЇ B КАЛІШІ У 1681 РОЦІ, КОРОТКО ВИПИСАНА У КВІТНІ 1718 РОКУ
  14. Про вальний з'їзд у Чигрині тогобічних полковників та старшини і потвердження там Дорошенка на ціле гетьманство із взаємною присягою на нейтральність; про Дорошенкові універсали, заслані на цей бік Дніпра, щоб люди прихилилися до нього; про п'яте чи шосте роздвоєннЯу українську пагубу через Ti гетьманів і про руїну від Дорошенка Переяславля; про замешкання й одруження в Москві Брюховецького; про знищення ним давніх прав і вольностей малоросійських; про прибуття Брюховецького до Гадячого; про йог
  15. Про королівський універсал з присягою преосвященного отця Тукальського, київського митрополита; про листовну Дорошенкову відповідь до запорожців з його вимовленнями і висловленням запорозької неправди; там-таки про роздвоєння та розтроєння малоросійське; про цьогобічних гетьманів і уманського Ханенка; про шкідливі для Малої Росії Андрусівські договори; про Підгаєцькі пакти; про Острозьку комісію і про піддання його, Дорошенка, під турецьку протекцію.
  16. Про подвійні різні тодішні зачини; про причини, через що турчин повстав на розорення тогобічної козацької України; про супліка- ції тогобічних міст до гетьмана Самойловича, щоб заступив від турчина, і про його легковажне заступництво; про Мурашкове лицарство під Ладижином проти турків і про неправедний вчинок його — забиття взятого живцем турецького царевича; про турецький за те гніву про взяття
  17. Про смерть царя Олексія Михайловича і про нового царя Феодора Олексійовича; про Самойловичеву апеляцію до Москви на Дорошенка; про Дорошенковий лист do запорожців, у якому він жаліється на Самойловича, / про відповідь запорожців на цей лист Дорошенкові; про Дорошенкову антипатію із Самойловичем через тодішні причини; про прихід під Чигрин Ромодановського з Самойловичем і про здобування Чигрина; пр
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -