Взаємозв’язок феноменів особистості і колективу

Стрижневим аспектом виховного впливу колективу на осо­бистість є необхідність сприяти формуванню і підтримці дієвих ме­ханізмів самовиховання особистості кожного вихованця, заохочення активного ставлення особистості до власного статусу і позиції у ко­лективі.

Водночас, варто звернути увагу на особистісно орієнтовану концепцію В. Серікова: в освітньому процесі людина повинна воло­діти досвідом “бути особистістю”, тобто досвідом виконання спе­цифічних особистісних функцій. Тут знову звертаємося до колективу, бо в колективі найбільш яскраво виявляється індивідуальність кож­ного учня. Тому вихователь особливу увагу мусить приділяти фор­муванню в колективі виховуючих відносин, які А. Макаренко назвав “істинним об’єктом педагогічної роботи.”

Подальший розвиток теорії виховуючих відносин у колективі знайшов своє відображення в дослідженнях А. Бойко. Нею доведе­но, що характером відносин, які складаються між учителем і учнем, детермінуються стосунки у дитячому колективі, ставлення учнів до оточуючої дійсності, самовідносини школярів.

Останнім часом інтерес до проблеми дослідження розвитку особистості в колективі різко підвищився. При вивченні цієї проблс ми використовуються різні методи: соціометрія, анкетування, співбе­сіди, психологічні дослідження, тестування тощо. Особливо широкої популярності здобув соціометричний метод, що дає можливість виз­начити статус і позицію особистості в мікрогрупі та колективі. Ре­зультати цих досліджень учителі широко використовують в практичній діяльності. Зусилля педагогів спрямовуються на те, щоб учень міг якнайповніше визначитися, виявити всі свої здібності і таланти. Для цього його вчать здійснювати самоаналіз становища в колективі, прагнути до самовдосконалення.

Особливу занепокоєність викликають мікрогрупи в колективі, що можуть бути спрямовані як позитивно, так і негативно. Саме останні проявляють зарозумілість, егоїзм, зосередження суто на влас­них інтересах. Сюди, як правило, входять “важкі” діти, потрапляють і талановиті, здібні — вони потребують особливої педагогічної ува­ги. Ефективність виховних упливів залежить від ставлення дітей до вихователя і колективу.

Отже, в контексті аспекту проблеми особистості і колективу особливо актуальним є питання ставлення особистості до колек­тиву. Педагог-дослідник І.Т. Огородников розрізняє такі його види: 1) активно-позитивне', зовнішнє ставлення особистості адекват­не внутрішньому; учень підкоряється колективу, бореться за його честь; 2) активно-негативне: зовнішнє ставлення особистості до колективу неадекватне внутрішньому; школяр не виконує вимог, ігно­рує їх, чинить опір виховним діям (це ставлення виявляється рідко, але потребує дуже кропіткої виховної роботи); 3) пасивно-позитив­не: на тлі бажання учня виконувати всі вимоги колективу, він не вірить у власні сили і не прикладає зусиль для здійснення свого бажання; 4) пасивно-негативне (байдуже): інтереси школяра не співпада­ють з інтересами колективу.

У взаємодії особистості і колективу в сучасних умовах модернізації виховання варто відмовитися:

— від положення про те, що колектив є єдиним інструмен­том виховання;

— від твердження, що лише в колективі особистість може найяскравіше себе виявити;

— від колективної відповідальності за вчинок певної особис­тості;

— від тоталітарних тверджень про безумовне підкорення дій особистості вимогам колективу;

— від антигуманного розуміння педагогіки паралельної дії як засобу підтримки авторитарних підходів у вихованні;

— від думки про перевагу колективного висновку й оцінки над поглядами окремої особистості;

— від поодиноких, окремих заходів у виховній діяльності (організовувати систему роботи, прагнути до об’єднання колективів педагогів і дітей у вирішенні питань виховання);

— від авторитаризму педагога (формувати суб’єкт-суб’єктні відносини „вчитель — учень”, удосконалювати професійну культуру педагогічних колективів).

Дитячий колектив, — писав В.О. Сухомлинський, — лише тоді стає виховною силою, коли він підносить кожну людину, утверд­жує в ній почуття власної гідності.

Не можна не навести ще одну думку Василя Олександрови­ча, що має надзвичайно велике значення для майбутнього педагога. „Доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути атмосфе­рою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей. Яке це прекрасне слово й водночас, яке це глибоке, складне, багатогранне людське ставлення — доброзичливість”.

6.5.3.