Основні положення теорії дитячого колективу

Для успішної роботи щодо забезпечення єдності індивіду­ального й колективного підходів у вихованні особистості в колективі особливо важливим є усвідомлення сутності поняття колективу.

Слово “колектив” походить від латинського colligo, що в перекладі означає “об’єдную”, а латинське collectivus - збиральний. У сучасній педагогічній теорії існує значна кількість визначень цьо­го терміну.

Так, Т. Мальковська зауважує, що це поняття вживається у двох значеннях: під колективом, по-перше, розуміється будь-яка організація або група людей (у школі, ПТУ, бригаді, на заводі, в сту­дентській групі та ін.); по-друге, колектив — це високий рівень роз­витку групи з такими якісними характеристиками як цілеспрямо­ваність, згуртованість, духовна єдність. Сучасний колектив навчаль­ного закладу — це органічна єдність двох колективів — нсдаї оі ні і учнів¹.

Т. Ільїна визначає колектив як організаційну форму об’єді іаі п їм людей, на основі якоїсь певної цілеспрямованої діяльності. Шкільний учнівський колектив — це організаційна форма колективістського об’єднання всіх учнів на основі навчальної діяльності. Діяльність колективу має яскраво виражену соціальну спрямованість^{[42] [43].}

Я. Левін зазначає, що „в сучасних умовах розвитку школи і педагогічної науки під загальношкільним трудовим колективом слід розуміти соціально-педагогічне об’єднання учнів, учителів і батьків школярів, діяльність яких ґрунтується на принципах гуманізму, де­мократії, управління і самоуправління”^[44].

Проаналізувавши ці та інші концепції, колектив можна пред­ставити як групу людей (дітей або дорослих), яка є частиною суспільства, об'єднана загальною метою і спільною діяльністю.

Ознаки колективу. А.С. Макаренко зазначав, що колектив об’єднує людей не тільки в загальній меті і загальній праці, але і в загальній організації цієї праці; у колективі повинні бути керівники і певні обов’язки у кожного члена колективу.

Сучасний дослідник М.Ф. Красовицький визначає такі озна­ки колективу:

1. Єдність моральних цінностей, які становлять основу гро­мадської думки колективу, його традицій і норм поведінки.

2. Гуманістичні взаємини між дітьми, повага до особистості, її неповторності та індивідуальних особливостей, турбота про кож­ного члена колективу.

3. Свобода вибору і відповідальності особистості перед ко­лективом.

4. Можливість кожної особистості у вираженні власного „Я”, своєї неповторності, відмінності від інших.

5. Захищеність особистості в колективі.

6. Взаємна залежність та відповідальність у спільній діяльності.

7. Відкритість колективу класу шкільної спільноти, готовність до співпраці з усіма іншими спільностями для громадського блага.

Ці ознаки мають право на використання їх при формуванні колективу, проте деякі із них за своєю сутністю повторюють ознаки, розроблені А.С. Макаренком та іншими макаренкознавцями.

А.С. Макаренко належить обґрунтування структури ко­лективу, у якій головною ланкою він вважав первинний колектив. Первинний колектив є тією одиницею виховного впливу на особистість, який зберігає всі основні властивості цілого — загальношкільного колективу. Первинним колективом у закладах А.С. Макаренка був загін, який налічував від 7 до 15 чоловік. Такий чисельний склад він вважав оптимальним; у той же час у багатьох статтях він називав первинним колективом клас. Опора на первинний колектив — важ­лива умова активізації кожної дитини, оскільки тут її легше вивчити, знайти справу за інтересами і нахилами, вплинути на відносини з то­варишами. Первинні колективи можуть бути різноманітними: клас, гурток, загін, клуб тощо. В одному колективі вихованець розвивається як учень, в іншому — як спортсмен і т.

Гуманістичний напрямок у розробці проблем виховання осо­бистості в колективі ґрунтується на тому, що дитина є центром пе­дагогічного процесу. М. Красовицький обґрунтував принципи вихо­вання особистості в колективі, до яких належать: особистісно орі­єнтований підхід, виховання як педагогічна підтримка процесу саморозвитку і самовиховання особистості, єдність поваги і вимогливість до неї, єдність прав і обов ’язків особистості, право вибору, єдність свободи і відповідальності. Цими принципами варто користуватися у практичній виховній діяльності.

Динаміка розвитку колективу. А.С. Макаренко вивів за­кон “руху” колективу. Згодом до цієї проблеми зверталося багато вчених. Вони визначають власні етапи його розвитку. О.Г. Ковальов, Л.І. Новікова, А.Т. Куракін, А.М. Лутошкін мають у основі своїх поглядів на колектив учення А.С. Макаренка.

А.С. Макаренко обґрунтував авторський підхід до періодизації розвитку колективу.

Перша стадія розвитку колективу характеризуєіься пє достатньою організованістю, розмежованістю учнів, що лише фор мально об’єднані в один клас. На цій стадії в колективі іноді буває погана дисципліна, свавілля, незахищеність одних учнів від інших. Тому спершу вчитель виступає в ролі організатора колективу. Іноді він, висуваючи вимоги, виступає один. Виховне ставлення учнів більш вимогливе до інших, аніж до себе, вони не вміють висувати виховні вимоги, кожен учень відповідає лише за себе. Поступово у класі формується ядро активу, на яке учитель-вихователь може поклас­тися. Це — учні, яких пригнічує безладдя і які підтримують органі­заторські починання з боку вчителя. Коли вчитель визначить цей актив і почне спиратися у виховній діяльності на нього, відбувати­меться перехід на якісно нову, другу стадію.

Критерієм розвитку колективу є ступінь виховуючих відно­син у ньому. Четвертої стадії в своєму розвитку досягають лише окремі колективи. На цій стадії виховуючі відносини сформовані між усіма членами колективу. Кожна особистість тримає звіт перед своєю совістю, висуває до себе вищі вимоги, ніж до інших.

Розвиток колективу за стадіями є загальною закономірністю, хоча різких розмежувань між ними може й не бути. Отже, розподіл розвитку колективу на схарактеризовані вище стадії, запропонова­ний А.С. Макаренком, — досить умовний. Окремі школярі можуть відставати чи випереджувати у процесі розвитку колективу, але за­гальний процес руху колективу проходить три-чотири стадії. Учні, які “випадають” із колективу, потребують підвищеної педагогічної уваги. Основною умовою успішного переходу від однієї стадії до іншої є, передусім, високий професіоналізм педагога, його вміння форму­вати виховуючі відносини в колективі на рівні співробітництва і співтвор­чості, підтримувати суб’єктну позицію дитини у педагогічному діалозі (табл. 6.5.3.1).

Фактори формування колективу. Формування класного та шкільного колективів відбувається в різних видах діяльності. Ди­тина не може нормально розвиватися, якщо не задовольняється її потреба в рухах, грі, знаннях, естетичних враженнях, у спілкуванні з іншими людьми. Тому педагог може очолити колектив тільки тоді, коли він зможе розвити діяльність дітей до високого і найвищого рівнів взаємодії.

Таблиця 6.5.3.1

ПОРІВНЯЛЬНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВУ

З чого ж треба починати роботу з формування колективу? На думку А.С. Макаренка, з педагогічної вимоги. Вимог має бути небагато, але учні повинні їх виконувати. Якщо вимоги не викону­ються, педагог втрачає авторитет.

Робота з активом — необхідна умова розвитку колективу. А.С. Макаренко писав: “Я поспішав з цим (підбором активу). Я не дивився на те, що ці хлопчики і дівчатка мають так багато недоліків, намагався скоріше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами, висловлюваними на загальних зборах, у своїй групі, своєю думкою”.

Далі необхідно розширювати це ядро методом громадських доручень. При цьому важливою є опора на індивідуальні нахили дітей, урахування їхніх інтересів. У професійно компетентного вихователя не вистачає суб’єктів діяльності, а не видів громадської роботи. Обов’язковим елементом організації громадських доручень є пере­вірка їх виконання і звітність. За доручену справу необхідно питати з активу, виховуючи тим самим у кожного почуття відповідальності.

Форми і методи педагогічної дії з формування позитивно­го ставлення до колективу можуть бути найрізноманітніші. А.С. Макаренко вказує на три форми впливу на вихованця: пряму, паралельну і побічну. Пряма форма впливу використовується без­посередньо на вихованця, найчастіше при його негативному став­ленні до колективу. Паралельна форма — вплив на особистість через колектив. Побічна форма — вплив на школяра через шкільний ко­лектив, інших педагогів, батьків.

Форма, а інколи й принцип паралельної дії, це — вимога до особистості і дія на неї — не прямо, а через колектив, опора на ак­тив, відповідальність за дії товариша. Практика засвідчує, що най­кращий результат дає застосування цього принципу на третій стадії розвитку колективу.

А. Макаренко вважав за необхідне постановку перед колективом мети його розвитку, окреслення перспективи, що здатна захопити всіх членів колективу. “Істинним стимулом людського жит­тя є завтрашня радість.” У міру розвитку колективу мета, цілі по­винні перетворюватися у більш складні, глибокі, соціально значущі. А. Макаренко виділяв три види перспектив: близькі, середні, дальні.

Близька перспектива ставиться здебільшого на першій стадії розвитку колективу: це прогулянка, культпохід, гра, змагання — реальна і зрозуміла для дитини “завтрашня радість”. Колективна гра пожвавлює.роботу в колективі. Радість колективної праці дітей

— вищий рівень близької перспективи.

Середня перспектива відтягнута в часі, це — радість якоїсь колективної події, планованої завчасно. Нею може бути будь-який захід, наприклад — збір, вечір, диспут, свято. Середня перспектива має велике значення в тому випадку, коли вона охоплює підготовкою багатьох дітей, а найкраще — всіх. На цьому етапі система дору­чень поєднується з перевіркою їх виконання і контролем.

Дальня перспектива найбільш віддалена в часі і соціально значуща. Це може бути особиста перспектива, пов’язана з майбутнім України, з вибором професії і т. ін., але з обов’язковим усвідомлен­ням особистістю необхідності власної участі в її досягненні. А. Ма­каренко говорив: “Виховати людину — значить виховати в неї перс­пективні шляхи. Чим більше місця в колективній діяльності займає праця, тим більший виховний ефект”.

Наступним важливим фактором розвитку колективу є вста­новлення, зміцнення і примноження традицій. Для зміцнення вже створеного колективу важливо знати, зберігати традиції. За ви­словлюванням А. Макаренка, “ніщо так не зміцнює колектив як тра­диції’. У практиці роботи школи можна виділити три типи традицій'. 1) традиційні масові заходи (свята, олімпіади, збори тощо); 2) тра­диційні проведення церемоній, що влаштовуються з приводу важли­вих подій шкільного життя (останній дзвоник, перший дзвоник і т. ін.); 3) традиції, що стосуються вчинків дітей: точність, чесність, допомога відстаючим, піклування про хворих, бережливість, ввічливість. Вони сприяють вихованню етичної поведінки, формуванню особистісно-гуманістичної аксіології учнів. Кожен клас у школі повинен мати свої традиції (збори, зустрічі, диспути, дискусії тощо). Традиції прикрашають і збагачують життя колективу, наповнюють його цікавим змістом. Тому вчителі, класні керівники повинні постійно створювати і примножувати традиції. Особливої актуальності в сучасних умовах набуває виховання на національно- культурних традиціях українського народу.

У процесі формування колективу дітей важливим є розши­рення колективних інтересів. У школі не слід обмежуватися інте­ресами свого класу, необхідно підтримувати зв’язки із загальним шкільним колективом, позашкільними дитячими, юнацькими і молодіжними організаціями. Шкільна преса, телебачення, радіозв’язок — важливі засоби для цього.

Суспільна праця є могутнім засобом створення загального шкільного колективу. Виконуючи конкретне доручення, учні відчуті ють, що це справа честі не тільки класу, але й школи в цілому. І Іри бирання класів, майстерень та ін. створюють простір для особистії* ної ініціативи й самодіяльності.

Загальношкільний актив також є засобом об’єднання клас­них колективів і спілкування між ними. Робота з об’єднання активу, вдосконалення самоврядування в школі охоплює велике коло учнів різних класів. Оперативні наради старост, збори, які проводяться швидко і точно, пропозиції, пов’язані із завданням на новий навчаль­ний рік, з підсумками навчального року — цементують колектив “по вертикалі”. Завданням класних керівників є підготовка активу, конт­роль його діяльності і допомога активу, підбір резерву активістів, що прийдуть на зміну випускникам.

Загальношкільні збори також згуртовують колектив. Вони проводяться на змінах: як по класним паралелям, так і для всіх класів. Класні керівники заздалегідь турбуються про активну участь акти­ву класу в роботі загальношкільних зборів.

Чергування по школі та інші форми самообслуговування здійснюють зв’язок класу з шкільним життям. Це сприяє відчуттю учнем “смаку” господарювання у школі (V-XI кл.). У цьому кон­тексті важливо проводити урочисті передачі атрибутів чергування, журналів, графіків, плакатів та ін., які є важливими виховуючими моментами в колективному житті. Завдання педагога при цьому — виховати почуття відповідальності перед школою за якість чергу­вання, почуття колективізму.

Стінна преса, радіо, телебачення, відеотехнології — надійний засіб зв’язку класу з життям школи. Конкурси на кращі газети підсилюють відповідальність за їх випуск. За допомогою ра­діо класні справи виносяться на обговорення всього шкільного ко­лективу, зближують і знайомлять учнів різних класів, зміцнюють зв’я­зок старших і молодших школярів. Тісний зв’язок старших і молод­ших— перша вимога до шкільного колективу. “Необхідно, щоб 8-9- 10-річний хлопчик дивився на старшого учня, як на своє заповітне майбутнє, щоб він його любив, щоб він був у нього закоханий”, — писав А. Макаренко. Однією з форм взаємозв’язку старших і мо­лодших є шефство, контроль за успішністю, допомога у проведенні виховної роботи. Для зародження добрих взаємовідносин важливою є спільна робота учнів різного віку з організації урочистого випуску учнів зі школи, свят рідної мови, історії рідного краю, церемонії ос­таннього дзвоника, зустріч малюків, зустріч із випускниками, діяльність краєзнавчих експедицій, здійснення етнографічної роботи тощо.

6.5.4.