Взаємозв’язок понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”

Психологія особистості є розділом психологічних знань, який вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні зв’язки, характеризується індивідуальністю проявів та пов’язана з навколишнім природним і соціальним середовищем.

Людина є духовною і біосоціальною істотою, яка має розви­нений інтелект і самосвідомість. Як суб’єкт виробничої діяльності і культури людина бере участь у цілеспрямованому перетворюю­чому впливі на світ. Як духовна істота кожна людина сприймає й усвідомлює саму себе, інших людей і світ у цілому через призму своєї унікальної свідомості, крім того, людина наділена пам’яттю, вродженими мистецькими та іншими здібностями, має свободу волі, естетичні смаки та інші характеристики.

Як природна істота людина належить до окремого біологіч­ного виду - homo sapiens (лат. людина розумна), який тілесно має багато спільного з вищими тваринами. Водночас наш вид характе­ризується рядом специфічних ознак: крім розвиненого інтелекту, маємо подовжену тривалість життя, ходимо на нижніх кінцівках, що дозволяє вивільнити руки для праці і так далі. Кожна окрема людина має спадковість - генетично зумовлені вроджені задатки та біологічні особливості. Унікальність набору генів кожної лю­дини є біологічною основою її неповторності. Але приналежність усіх людей (представників будь-яких рас і народів) до єдиного бі­ологічного виду є підставою для визнання нашої рівності перед за­коном і рівності у правах.

Людські здібності проявляються і реалізуються лише в суспі­льстві в культурно зумовлених формах. Наприклад, кожна людина має вроджену здатність засвоювати мову, але практично оволоді­ває нею тільки в суспільстві в процесі освіти і виховання. Рука лю­дини біологічно пристосована до різноманітної діяльності, але усі людські вміння і навички праці формуються і розвивають у суспі­льстві.

Тварина задовольняє потреби безпосередньо, людина ж - опосеред­ковано. Люди здатні стримувати задоволення природних біологіч­них потреб та інстинктів для того, щоб задовольнити їх у майбут­ньому у відповідних, визначених суспільством і культурою формах.

Для характеристики людини використовуються такі поняття, як “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”. Поняття “індивід ” використовується для позначення окремого представника людсь­кого роду, який конкретно втілює інтегральну єдність біологічних, соціальних і духовних характеристик людини. Іншими словами, в окремому індивіді в унікальній комбінації проявляються типові ознаки, характерні для людей (вік, стать, фізична сила, інтелек - туальні здібності, здоров’я та ін.). На відміну від поняття “інди­від”, у понятті «індивідуальність» окреслюється не типовість рис, а, навпаки, неповторність кожної окремої людини в її тілесних, со­ціальних і духовних якостях, здібностях, талантах, самостійній діяльності, житті у цілому. Людська індивідуальність має дві скла­дові: по-перше, зовнішньотілесну (зокрема, навіть генетично іден­тичні однояйцеві близнюки мають різний малюнок на шкірі паль­ців, різні родимі плями тощо); по-друге, внутрішньодуховну (ті ж самі близнюки завжди будуть окремими особистостями, з унікаль­ними спогадами про життя, відмінними бажаннями, різними цін­нісними пріоритетами та переконаннями).

Людина упродовж свого життя, реалізуючи природні здібності і таланти, розвиває свою індивідуальність і є особисті­стю.

життєдіяльності для досягнення вищої мети. Реалізація цього пок­ликання здатна зробити людину щасливою, і, навпаки, нещасною стає та людина, яка не може самореалізуватися.

Талановита людина, успішно виконуючи певну соціальну роль, спроможна навіть змінювати епоху і культуру. Стосовно цього особистість є мірою прояву окремого індивіда в суспільстві. Відповідно, про одних індивідів говорять як про яскравих і ви­датних особистостей, а про інших - як про посередніх і непри­мітних. Яскравими особистостями можуть бути видатні полі­тики, учені, письменники, актори та інші люди. Видатна людина сама обирає життєві цілі й пріоритети, виконує суспільні обов’язки залежно від своїх переконань та інтересів, а не піддаю­чись зовнішнім впливам.

Конкретні шляхи духовної еволюції окремих індивідів, реа­лізації їхнього покликання і, відповідно, розвитку їхніх особисто­стей залежать, насамперед, від усвідомлення ними сенсу свого життя. Окремий індивід спроможний активно впливати на своє власне становлення як особистості, а не виступає суто як пасивний матеріал для впливу з боку того чи іншого типу суспільства. Сво­боду та автономію особистості забезпечує її воля, тобто здатність до виняткової концентрації зусиль для виконання певних важли­вих дій, наполегливість і готовність досягати поставленої мети, а також здатність брати на себе відповідальність за результати своєї діяльності.

Специфічно людським способом ставлення до світу виступає її практична діяльність і праця. Саме їй людина зобов’язана своїм становленням, творчим розвитком закладених природою здібнос­тей і якостей. Долучаючись до процесу культурно-історичної діяльності, окремі індивіди перетворюються на суб’єкти соціоку- льтурної взаємодії. Суб’єкт, на відміну від об’єкта, є активною компонентою взаємодії. Усвідомлення себе як вільного і незалеж­ного в своїх діях суб’єкта є значимим тому, що в цей момент лю­дина усвідомлює, що саме вона несе відповідальність за свої дії і 245 їхні наслідки. Діючи, ми (люди) усвідомлюємо своє буття, пов’язу­ємо його з буттям інших людей і буттям світу в цілому. Відпо­відно, всі різноманітні форми і сфери буття потенційно доступні людині, але актуалізуються лише в процесі її діяльності.

Отже, особистість - це система відносно стійких індивідуа­льних соціально-психічних якостей людини, породжених соціаль­ним середовищем і вихованням, здатних змінюватися і розвива­тися у процесі активної трудової діяльності та спілкування з іншими людьми. Кожна людська особистість неповторна у своїй індивідуальності, тобто в унікальному поєднанні анатомо-фізіоло- гічних, духовних, психічних і соціальних властивостей людини, що безпосередньо впливають на її поведінку і діяльність. Як ви­сновок, можна навести слова О. Г. Асмолова, які найбільш повно відображають динаміку цих понять: “Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність набувають”.

14.2.