Психологічна структура особистості

Окремі риси та психологічні властивості особистості не про­сто об’єднані в єдину структуру, але й утворюють певну ієрархію. Структура особистості є цілісним утворенням, системою соціально значущих психічних властивостей, настанов та дій інди­віда, яких набуто ним у процесі онтогенезу і які визначають його поведінку як соціального суб’єкта.

У структурному аспекті основні форми прояву психіки особи­стості поділяють на психічні процеси, стани та властивості. У свою чергу, психічні процеси поділяють на три основні групи: по- перше, пізнавальні (когнітивні) процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, увага, уява, мовлення); по-друге, емоційні про­цеси (емоції, почуття); по-третє, вольові процеси.

У результаті процесів пізнання відбувається відображення в свідомості і мозку людини предметів та явищ дійсності. Вони складаються із серії пізнавальних психічних процесів: відчуттів, сприймання, уваги, пам’яті, уявлення, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на чуттєвому та абстрактному рівнях. Чуттєве пізнання характери­зується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосеред­ньо впливають на органи чуття людини (її зір, слух, нюх, тактильні та смакові аналізатори) і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання. Вищою формою пізнання людиною предметів, процесів та явищ світу є абстрактно-теоретичне мислення, що від­бувається також за участі процесів уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності.

У розумових діях можемо виокремити їх головні складові елементи або процеси - розумові операції, які є також механізмами мислення.

При аналізі мислення та його зв’язку з особистістю викорис­товують поняття “інтелект” (від лат. intellectus - розуміння, ро­зум), тобто сукупність загальних розумових здібностей, які забезпечують успіх у вирішенні різноманітних когнітивних (пізнавальних) завдань. Існують різні тлумачення поняття інтеле­кту. Зокрема, його ототожнюють із мисленнєвими операціями, зі стилем і стратегіями розв’язання проблемних ситуацій, зі здатні­стю до навчання і пізнання, або зі здатністю адаптуватися до об­ставин. Факторами розвитку інтелекту є спадковість та вплив на­вколишнього середовища.

Важливою характеристикою психічної діяльності особис­тості є емоційні та вольові процеси, які спонукають її до активних дій і вольових актів. Людина, пізнаючи навколишній світ, певним чином ставиться до пізнаваних предметів і явищ - із замилуван­ням, гнівом, радістю, сумом. Це можливо насамперед завдяки емоційним процесам, тобто специфічної для людини форми психі­чного суб’єктивного ставлення до предметів та явищ дійсності у формі їхнього приємного чи неприємного безпосереднього пере­живання. Емоції і почуття за своїм змістом і формою переживання не тотожні. Емоції - це особливий клас психічних явищ, що відо­бражаються у формі безпосереднього, швидкоплинного пережи­вання важливих для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій. По­чуття є вищим рівнем розвитку емоцій, це специфічно людські, узагальнені, стійкі суб’єктивні переживання, засновані на різному ставленні індивідів до предметів, явищ та потреб і які мають моти­ваційну значущість.

Вольові процеси - це окремий вид психічних процесів як свідомої, так і несвідомої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Поведінка і діяльність людини в будь-який проміжок часу за­лежать від того, які саме особливості психічних процесів і психічних властивостей особистості виявляються протягом цього періоду, тобто від її психічного стану. Під психічним станом людини ма­ють на увазі наявний відносно стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній або пониженій активності особис­тості та відображає її тривалі, статичні душевні переживання. Пси­хічний стан може бути ефектом (наслідком) психічної діяльності або її тлом. Психічна діяльність відбувається в горизонті, (“тілі”) психічного стану, який впливає на неї. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а повторюючись часто, набу­вши стійкості, можуть стати властивістю особистості.

Види психічних станів виділяють залежно від таких параметрів:

- за впливом на особистість (позитивні і негативні, стенічні й астенічні);

- за переважними формами психіки (емоційні, вольові, інтелектуальні);

- за глибиною (глибокі, поверхневі);

- за часом протікання (короткочасні, тривалі та ін.);

- за ступенем усвідомленості.

Основними видами психічних станів є: стрес, настрій, афект, страх, гнів, сором, фрустрація, радість, агресія тощо.

Психічні властивості - це сталі, стійкі душевні якості суб’єкта, яким притаманні закріпленість і повторюваність у стру­ктурі особистості. Основними видами психічних властивостей особистості є темперамент, характер та здібності.

Темперамент (від лат. temperare - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, ке­рувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм та інтенсивність. Виділяють чотири основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. Але у переважної більшості індивідів при віднос­ній перевазі одного типу темпераменту можуть бути й елементи іншого типу. Тобто, наприклад, для людини може бути властивий змішаний флегматично-меланхолійний темперамент.

Кожній людині, крім динамічного боку психічних реакцій, що проявляються в її темпераменті, властиві також істотні особли­вості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Адже про од­них осіб говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, а про інших, що ті ліниві, хвалькуваті, неорганізо­вані, честолюбні, самовпевнені. Ці й подібні риси виявляються на­стільки виразно й постійно, що формують типовий вид особис­тості та індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психо­логічні особливості особистості називають рисами характеру. Тобто сукупність стійких психологічних рис індивідуальності, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишнього світу та самої себе, становить характер особистості.

Серед істотних властивостей особистості виділяють також її здібності. Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелек­ту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Здібності та дія­льність, особливо праця, органічно взаємопов’язані. Людські здіб­ності виникають і розвиваються у процесі праці. Люди, які мали розвинені здібності, в усі часи відігравали провідну роль у розви­тку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі.

14.3.