Класифікація видів мислення

Залежно від характеру і змісту завдань, які виконує людина, в психології існує така класифікація видів мислення: 1) за формою відображення дійсності; 2) за характером проблем, які розв’язу­ються; 3) за ступенем новизни одержаного продукту; 4) за розло­гістю у часі; 5) за впливом на емоційну сферу людини.

За формою відображення дійсності виділяють наочно -дієве, наочно-образне й абстрактне. Наочно-дійове - вид мислення, пов’язаний із практичними діями над предметами. В елементарній формі воно притаманне дітям раннього віку, для яких мислити щодо предметів означає діяти, маніпулювати з ними. У розвиненій формі властиве людям певних професій, пов’язаних з практичним аналізом, конструюванням (аналітик, інженер, конструктор). Нао­чно-образне - вид мислення, необхідною умовою якого є опора на сприймання чи уявлення. Цей вид мислення притаманний дошко­лятам, школярам молодшої школи. У подальшому властивий пред­ставникам професій, що пов’язані з яскравими уявленнями про пе­вні предмети чи явища (художники, музиканти, актори). Абстрактне мислення переважно характеризує старших школярів і дорослих, це мислення поняттями без опори на наочність.

Наочно-дієве, наочно-образне й абстрактне мислення є послідов­ними стадіями розвитку в результаті предметної взаємодії із зовніш­нім світом через присвоєння суспільно-історичного досвіду в про­цесі навчання.

За характером проблем, які розв’язуються, виділяють практи­чне і теоретичне мислення. Практичне мислення безпосередньо спрямоване на вирішення конкретних практичних завдань, тоді як теоретичне пов’язане з розв’язуванням абстрактних теоретичних проблем, що лише опосередковано стосуються практики. Наспра­вді ці види мислення взаємопов’язані, оскільки вирішення бага­тьох практичних завдань неможливе без використання результатів теоретичного мислення.

За ступенем новизни одержаного продукту виділяють творче і репродуктивне мислення. Результатом творчого мислення є принципово чи суттєво новий або удосконалений образ певного аспекту дійсності. За своїм характером і змістом творче мислення повністю протилежне репродуктивному, яке відбувається у про­цесі застосування готових знань.

За розлогістю у часі мислення може бути інтуїтивним і дис­курсивним. Інтуїтивне характеризується швидким, миттєвим пере­бігом, пов’язаністю етапів і незначним рівнем усвідомлення. Його протиставляють дискурсивному як виду зв’язного словесного мір­кування, у якому кожне наступне твердження ґрунтується на по­передньому. Це вищий етап розвитку мислення людини. У дитини воно виникає у процесі оволодіння мовленням, коли вона засвоює систему понять і основні операції мислення. У результаті мис­лення починає виступати не тільки у вигляді практичних дій чи у формі наочних образів, а передусім як фора абстрактних понять і логічних міркувань.

За впливом на емоційну сферу людини, розглядають патогенне і саногенне мислення. Змістом патогенного є роздуми, уявлення, пов’язані з негативними емоційними переживаннями: образою, соромом, невдачею, страхом тощо. За такого мислення підвищується психічна напруга, з’являється імовірність виникнення психічних розладів. Спостерігається повна свобода 122

уяви, відсутність свідомого контролю за вільним плином образів і думок, а також рефлексивного аналізу. Саногенне мислення сві­домо спрямоване на подолання негативних емоційних пережи­вань, психічне оздоровлення і підтримку власного позитивного Я-образу. Це мислення є ефективним засобом розв’язання склад­них психотравмуючих проблем і ґрунтується на свідомому аналізі власних переживань та емоціогенних факторів.

Схильність людини до певного виду мислення може висту­пати як індивідуально-типологічна особливість, бути зумовлена професійною діяльністю.

7.3.