Проблема запитань і відповідей у професійній діяльності працівників OBC

Професійна діяльність працівників OBC грунтується в першу чергу на вимогах Конституції України, чинному за­конодавстві та відомчих нормативно-правових документах. Разом з тим, вся теоретична і практична діяльність правоохо­ронців підпорядкована суворим логічним закономірностям, ігнорування яких призводить до серйозних помилок, і навіть до правопорушень з боку працівників.

У процесі своєї службової діяльності працівник по­стійно спілкується з різними категоріями громадян, в тому числі і з правопорушниками. Логіка вимагає дотримува­тись при постановці питань наступних правил: вони пови­нні бути чіткими, зрозумілими, послідовними, коректними. Що ж таке запитання? Чітке визначення щодо його сут­ності дає І. В. Хоменко.

Запитання - це висловлювання, у якому міститься вимога певної інформації від людини, до якої звертаються. Граматичною формою вираження запитань є питальні ре­чення. Вміння формулювати запитання залежить від знан­ня як логіки, так і тієї сфери реальності, яка відображаєть­ся у запитані. Таке вміння передбачає ще й знання мови. У професійній діяльності працівника органів внутрішніх справ, дуже важливо вміти висловлювати думку професій­но, використовуючи професійні терміни, зрозумілі мовні звороти. При цьому треба дбати про чіткість вимови, праг­нути бути небагатослівним, не засмічувати мову словами- паразитами.

Передумовою даного запитання будуть наступні ви­словлювання:

1) існує певний нормативно-правовий документ;

2) в ньому існує певна глава;

3) у цій главі існують статті.

Якщо передумова запитання є незрозумілою для лю­дини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться. Якщо передумови істинні, то вони містять інформацію, на яку можна дати правильну відповідь. Слід зазначити, якщо пере­думови хибні, то дати на них правильну відповідь практично неможливо. Усі запитання поділяються на відкриті і закриті.

Відкриті запитання - це запитання, які передбача­ють можливість необмеженої кількості відповідей. Закриті запитання - це запитання, на які можна дати обмежену кількість відповідей. Наприклад, запитання: «Яким є Ваше ставлення до діяльності української міліції?» Це питання є відкритим, оскільки кожен громадянин держави може ви­словити свою власну думку з цього приводу.

Те саме запитання можна сформулювати у закритій формі, якщо додати до нього перелік можливих відповідей. Наприклад: «Яким є Ваше ставлення до діяльності укра­їнської міліції?» (позитивне, негативне, не можу відповісти).

Основна проблема запитально-відповідального мис­лення полягає в тому, щоб правильно ставити запитання і отримувати на них чіткі, істинні відповіді.

Що ж таке правильне запитання? При яких умовах можна ставити запитання таким чином, щоб воно було правильним з точки зору логіки? Правильно поставлене запитання - це питання, на яке в принципі можливо дати істинну відповідь.

З іншого боку, якщо, скажімо, запитання правильне, але відповідь не можна отримати, то це ще не означає, що взагалі відповідь на запитання отримати не можна. В даній ситуації потрібно продовжувати пошук відповіді. Для вста­новлення правильності запитання слід перевірити всі його передумови. Якщо всі вони істинні, то запитання є правиль­ним. Якщо хоча б одна з передумов хибна, то запитання не є правильним. Для того, щоб отримати істинну відповідь, не­обхідно, в першу чергу, чітко, логічно визначити сутність термінів та їх логічний зв’язок. Якщо на запитання не вда­ється отримати істинної відповіді, то необхідно перевірити, чи не допустили ми в ньому прихованих передумов. Якщо в результаті цієї причини запитання поставлено неправильно, то необхідно знайти приховану передумову і переформулю- вати запитання. Слід вказати й на те, що з педагогічною ме­тою для перевірки точності мислення на неправильне запи­тання реципієнт, який мислить чітко, логічно, не дасть від­повіді, а той, хто думає неточно, нелогічно, зможе відповісти.

У свій час з цього приводу І. Кант писав: «Вміння ста­вити розумні запитання є вже важлива і необхідна ознака розуму і його гостроти. Якщо саме по собі запитання без­глузде і вимагає некорисних, марних відповідей, то окрім сорому для того, хто запитує, він має ще й той недолік, що спонукає необережного слухача до безглуздих відповідей і створює смішне видовище (за висловами древніх): один козла доїть, а другий тримає під ним решето».

У повсякденному житті неправильні запитання став­ляться з метою піймати людину на «слові». Серед неправиль­них запитань існують так звані провокаційні запитання, які припускають відповіді, що за своїм змістом ущемляють до­стоїнство людини, інколи ставлять під сумнів компетентність та інші позитивні якості особи. Отже, такі запитання як з точки зору логіки, так і моралі є недопустимими.

Запитання кваліфікується як провокуюче тільки тоді, коли особа, яка ставить запитання, точно знає, що її виснов­ки є хибними. У розслідуванні кримінальних справ та роз­критті злочину важливу роль відіграє логіка запитань та відповідей. Як і будь-яка людська діяльність, професійна діяльність працівників слідчо-оперативно-розшукових та ін­ших служб починається з постановки низки питань щодо події злочину, винності або невинності обвинуваченого у вчиненому злочині, мотивів злочинного діяння. Але встановлення, на­приклад, мотивів злочину, своєю чергою, вимагає відповіді на питання: «Коли, у який спосіб його вчинено?» і т. ін.

Для того, щоб розв’язати ці завдання, слідчому та іншим працівникам міліції треба вміти правильно постави­ти значну кількість допоміжних запитань до свідків, підо­зрюваних або обвинувачених.

Осягнувши отриману таким чином інформацію, вони зможуть дійти до істини і тим самим розкрити злочин.

У практичній діяльності працівника OBC при під­готовці запитань, до підозрюваного або правопорушника необхідно виділити ключове слово. Це термін, який означає об’єкт першочергового аналізу. Так, наприклад, при роз­слідуванні кримінальної справи «крадіжка власних речей громадянина з квартири», ключовим словом буде «крадіж­ка», а не «розбій» або «вимагання». У даній ситуації всі запитання, які будуть адресовані свідкам, сусідам, а також підозрюваному, повинні формулюватись таким чином, щоб отримати найбільш достовірну і оперативну інформацію. У процесі спілкування можуть формулюватися як логічно коректні, так і некоректні запитання.

До логічно коректних відносяться запитання, на які існує істинна відповідь незалежно від того, чи може люди­на дати відповідь на нього, чи ні.

На логічно некоректні запитання одержати істинні відповіді принципово неможливо. До логічно некоректних можна віднести запитання:

1) якщо воно включає терміни, значення яких неві­доме співрозмовнику. Наприклад: «Чи можете пояснити, той факт, що під час обшуку у Вашій квартирі дружина вела себе неадекватно, з яскраво вираженою емоційно- вольовою збудливістю?»;

2) якщо деякі терміни, які зустрічаються у ньому не є чітко визначеними.

3) якщо у питанні стверджуються ознаки предмета, які суперечать одна одній. Прикладом такого запитання служить: «Чи міг зустрітись у суботу громадянин Н. з пі­дозрюваними особами К. і Л., якщо вони з Н. незнайомі, але й не прибули на місце зустрічі».

Як видно з наведених прикладів, некоректні питання грунтуються на невизначених, незрозумілих, суперечливих чи хибних передумовах.

При формулюванні запитань працівник OBC пови­нен дотримуватись наступних логічних правил. Запитання повинні відповідати таким вимогам: 1) запитання повинні бути коректними. Для перевірки коректності питання слід перевірити чи істинні передумови; 2) запитання повинні формулюватись чітко, ясно, у зрозумілій формі, вимагати конкретної відповіді. Нечіткі запитання ускладнюють їх розуміння і пошук відповіді на них.

Запитання треба ставити у певній послідовності, це дасть змогу правоохоронцю отримати необхідну інформа­цію, витрачаючи менше часу та сил.

При формулюванні запитань слід враховувати куль­турний рівень особи та її підготовку в галузі нормативно- правових актів.

Для досягнення позитивного результату щодо отри­мання необхідної інформації від реципієнта, слід створити таку морально-психологічну атмосферу, яка б сприяла ко­мунікації й викликала взаємоповагу між правоохоронцем і особою, якій ставлять запитання.

У процесі своєї професійної діяльності працівники OBC намагаються одержати максимальну інформацію про об’єкт, який їх цікавить. У цьому аспекті важливу роль відіграє відповідь реципієнта.

Що таке відповідь на запитання? Відповідь - це іс­тинне висловлювання, судження, яке дає інформацію, за­требувану запитанням. Правильна відповідь - це відпо­відь, яка повністю або частково надає інформацію стосовно проблеми, якою цікавиться той, хто запитує.

Існує поняття «хибна відповідь». Слід зазначити, що істинні і хибні відповіді визначаються за гносеологічною характеристикою, тобто наскільки відповідь на поставлене запитання відповідає дійсності. Наприклад, на запитання «Чи можуть громадяни України, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин поза межами України бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду?» істинною буде від­повідь: згідно cm. 25 Конституції України, а також cm. 10 KK України, громадянин не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т. ч. в разі вчинення ним злочину за межами України».

Прямі і непрямі (побічні). Пряма відповідь - це ви­словлювання, яке безпосередньо дає стверджувальну від­повідь на ту частину запитання, яка шукалася.

Наприклад, «Які існують правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, пе­редбачених Кримінальним кодексом України, а також на під­ставі закону України про амністію чи акта помилування» (cm. 44 KK). Відповідь: згідно зі cm. 45-49 KK «Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності».

Короткі та великі відповіді розрізняються за грама­тичною формою. Короткі відповіді мають лаконічному фо­рму: «так», «ні», «може», «не може», а великі відповіді повторюють усі елементи запитання. Наприклад, запитан­ня: «Чи можуть судді бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту» відповідь: «Ні, судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення».

Повна і неповна відповідь визначається за обсягом інформації. На запитання: «За якими основними ознаками може наставати кримінальна відповідальність особи?», від­повідь: «Якщо вона є фізичною особою, тобто людиною». Це неповна відповідь, оскільки крім цієї ознаки існують ще й інші: а) якщо вона є осудною; б) досягла віку, з яко­го може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки визнаються загальними юридичними ознаками суб’єкта злочину. Від логічно точних і зрозумілих запи­тань, які вимагають точних, ясних відповідей, слід відріз­няти риторичні запитання, провокаційні та софістичні запитання. Правильній постановці запитання надається велике значення у будь-якій галузі знання.

Значна увага правильній постановці запитань нада­ється у юридичній науці і судовій практиці, особливо під час розслідування та розгляду кримінальних справ і, зок­рема, під час планування розслідування, висунення версій, збирання і перевірки доказів, під час допиту свідків, поте­рпілих, обвинувачених, експертів та інших учасників кри­мінального процесу.

Забороняється домагатися показів шляхом насильст­ва, погроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не передбачена можливість отриман­ня показів за винагороду.

Будь-який допит розпочинається з того, що слідчий встановлює особу того, кого допитує, з’ясовує його взаємо­відносини з іншими учасниками процесу, роз’яснює до­питуваному його процесуальні права та обов’язки.

Допитуваному пропонується у довільній формі ви­класти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. Навідні запитання не допуска­ються. Так, наприклад, з’ясування обставин справи має починатись з пропозиції свідку у довільній формі розпові­сти все, що йому відомо у цій справі. Така розповідь свід­ка не повинна перериватися запитаннями чи коментарями слідчого. Запитання можуть бути поставлені після довіль­ної розповіді свідка.

Практиці відомі такі допустимі під час допиту види за­питань:

1) спрямовані на розширення і доповнення показів: за­питання про обставини, які свідок не виклав у своїй роз­повіді (забув, свідомо уник, не надав їм значення);

2) конкретизуючі - запитання, спрямовані на уточ­нення окремих фактів;

3) нагадуючі - запитання, що викликають асоціації з подією, яка з’ясовується, чим допомагають пригадати зна­чимі для справи обставини (наприклад, у свідка запиту­ється про те, яка була телепередача у відповідний час, чим допомагається згадати час злочину, при цьому недопусти­мими є запитання, які нав’язують певну відповідь);

4) контрольні запитання для перевірки правильності наданих свідком даних.

Згідно з ч. 4 cm. 167 КПК, «Забороняється ставити за­питання, у формулюванні яких міститься відповідь, части­на відповіді або підказка до неї» (навідні запитання - питан­ня, в яких звучить характер обізнаності слідчого, що може спонукати свідка до підтвердження певної інформації).

Наприклад, неправильно буде запитати: «Чи був у ру­ках обвинуваченого портфель коричневого кольору?», бо це і є навідне запитання. Для з’ясування тієї ж інформації став­лять декілька запитань: «Чи не було якихось предметів у руках обвинуваченого?», «Що за предмет у руках обвинува­ченого?», «Якого кольору був цей предмет?».

Закон забороняє під час допитів застосування таких прийомів, як обіцянка, обман, приниження честі й гідності, вплив на релігійні почуття, фізичне і психічне насильство, допущення на допит сторонніх осіб, залякування, застосу­вання гіпнозу та інших незаконних дій з метою одержання бажаних результатів. Слід зазначити, що у справах про уми­сні злочини дві третини обвинувачених активно протидіяли встановленню істини. Особливо можливими є зловживання обвинуваченими правами, що зв’язані з їх особистими якос­тями, які мають процесуальне значення. Наприклад, він мо­же заявити, що знає мову, на якій ведеться розслідування і перекладача не потребує. А на суді заявляє зовсім інше, що мову судочинства знає дуже погано і у зв’язку з цим нена­лежно ознайомився з матеріалами справи. У такій ситуації суд може повернути справу на доснідування, так як ступінь знання мови у суді дослідити буде важко. Щоб така ситуація не сталася, слідчий при роз’ясненні прав обвинуваченого, його відмову від перекладача повинен перевірити, враховую­чи конкретну ситуацію і особистість обвинуваченого, закрі­пити відмову обвинуваченого фактичними даними, докумен­тами про освіту та іншими характеристиками.

Отже, при розслідуванні кримінальних справ у про­цесі допиту свідків, потерпілих і обвинувачених запитання мають бути сформульовані стисло, чітко і виразно, вони повинні бути зрозумілими, щоб можна було на них дати правильну відповідь. «Під час допиту, - пише професор В.Є. Жеребкін, - немає нічого шкідливішого, ніж поста­новка розпливчатих запитань, невиразних або не зовсім ясних тому, кому вони ставляться, оскільки на такі за­питання, як правило, будуть здобуті відповіді, що ма­ють характер загальних суджень».

У цьому аспекті заслуговує уваги метод логіко-психо- логічної та етичної побудови запитань та відповідей, який застосовує славетний детектив Шерлок Холмс.

- Ви, ваше Величносте, наскільки я розумію, мали складні стосунки з цією молодою особою, - запитує ко- роля Шерлок Холмс, - писали їй якісь листи, що вас компрометують, і тепер хочете повернути їх назад?

- Саме так.

- Ви таємно не одружилися з нею?

- Ні.

- Не залишили яких-небудь юридично засвідчених паперів чи документів?

- Ні.

- В такому разі, я не розумію вашу величність. Як­що ця молода особа захоче скористатись листами для шантажу або чогось схожого на це, то як вона доведе, що вони справжні?

- Там мій почерк.

- Em! Підроблено.

- Мій особистий папір.

- Украдено.

- Моя особиста печатка.

- Фальшивка.

- І моя фотографія.

- Її куплено.

- Але ми сфотографовані разом.

- От тобі й маєш! Це зовсім кепсько. Ваша ве­личність справді припустилася необачного вчинку.

- Я втратив від неї голову.

- Ви серйозно себе скомпрометували.

- Тоді я був лише кронпринцом. Я був молодий. Мені й зараз тільки тридцять.

- Фотографію треба будь-що повернути.

- Ми пробували, але нам не пощастило.

- Ваша величність повинна заплатити. Треба ку­пити цю фотографію.

- Вона не хоче її продавати.

- Тоді її треба викрасти.

- Було зроблено п’ять спроб. Двічі злодії-зломщики, яких я найняв, обнишпорили все в її домі. Один раз, коли вона подорожувала, ми обшукали її багаж. Двічі їй було влаштовано пастку. Але все даремно.

— І жодних слідів фотографії?

— Абсолютно, - Холмс розсміявся.

— Що ж, цікава задачка! — промовив він.

— Для вас цікава, а для мене вкрай серйозна, — докірливо сказав король.

Важливу роль у допиті відіграє знання логіки, особ­ливо при формулюванні запитань, визначенні їх послідов­ності, при аналізі і оцінці одержаної інформації. Ефектив­ність допиту значною мірою визначається тим, наскільки правильно сформульовані запитання, яка їх послідовність, постановка і цілеспрямований зміст. Таким чином, знання законів і правил логіки дає можливість при розслідуванні кримінальних справ домагатись їх ефективності і приймати правильні рішення, у цьому аспекті суттєву роль відіграє проблема запитань у практичній діяльності працівників правоохоронних органів.

Слід вказати й на те, що в процесі запитань і відпо­відей можуть допускатись помилки.

Таким чином, проблема культури комунікації пра­цівників OBC, у якій значне місце займає весь спектр за­питань і відповідей у професійній діяльності є сьогодні актуальною, оскільки Україна проводить цілеспрямовану політику щодо входження до єдиного правового простору розвинутих країн світу, до цивілізованої міжнародної правоохоронної діяльності. Це вимагає від правоохоронців високої як загальної, професійної, так і логічної культури, що є важливим чинником для наближення міжнародно- правових стандартів, ефективної боротьби зі злочинністю, забезпечення конституційних прав і свобод громадян України.

3.6.