СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ З ЛОГІКИ

Аналогія - умовивід, в якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх в інших ознаках.

Аналогія відношень - умовивід, в якому об’єктом уподібнення ви­ступають відношення між двома предметами або двома класами однорі­дних предметів.

Аналогія властивостей - умовивід, в якому об’єктом уподібнення виступають два схожих одиничних предмети або дві множини однорід­них предметів, а переносною ознакою - властивості цих предметів.

Апагогічне доведення - вид непрямого доведення, яке здійснюється шляхом встановлення хибності судження, яке суперечить тезі (антите­зи).

Аргумент - істинне судження, яке використовується при доведенні тези.

Аргументація - спосіб міркування, направлений на обґрунтування істинності або хибності певних положень.

Безпосередній умовивід - умовивід, в якому висновок отримано з одного засновку шляхом його перебудови.

Більший термін - термін, який виступає предикатом висновку в простому категоричному силогізмі. Позначається літерою “Р”.

Визначення - логічна операція, за допомогою якої розкривається зміст поняття або встановлюється значення терміну.

Визначення через рід і видову ознаку - спосіб явного визначення, при якому вказується множина, до якої належить даний предмет, після чого наводять ознаки, які відрізняють його від інших предметів цього РОДУ-

Виконувана формула - формула, яка може змінювати своє логічне значення, тобто бути істинною або хибною, залежно від того, які логічні значення набувають її складові.

Відношення логічного підпорядкування між судженнями - від­ношення між судженнями А та I, E та О, згідно якого з істинності зага­льного судження слідує істинність часткового судження, але з хибності загального судження не слідує хибність часткового; із істинності част­кового судження не слідує істинність загального, але з хибності частко­вого судження слідує хибність загального.

Відношення логічного слідування - відношення між засновками та висновком умовиводу. Якщо засновки представити у вигляді формули А, а висновок у вигляді формули В, тоді можна стверджувати, що із форму­ли А логічно випливає формула В, коли імплікація ^a→^bc логічним зако­ном.

Відношення перехрещення (часткового збігу) між поняттями - відношення між поняттями, обсяги яких частково співпадають.

Відношення підпорядкування між поняттями - відношення, яке існує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один із видів цього роду-

Відношення протилежності між поняттями - відношення між по­няттями, які є двома крайніми видами однієї родової множини. Сума об­сягів протилежних понять не вичерпує всього обсягу родового поняття.

Відношення протилежності (контрарності) між судженнями - відношення між загальними судженнями А та Е, які не можуть бути од­ночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними.

Відношення сігівігідпорядкування між поняттями - відношення, яке існує між поняттями, які є різними видами одного роду.

Відношення суперечності між поняттями - відношення між понят­тями, зміст одного з яких заперечує зміст іншого, а сума їх обсягів по­вністю вичерпує обсяг родового поняття.

Відношення суперечності між судженнями - відношення між су­дженнями А та О, E та І, згідно якого ці судження не можуть бути одно­часно ні істинними, ні хибними.

Відношення часткової сумісності між судженнями - відношення між частковими судженнями І та О, які можуть бути одночасно істин­ними, але не можуть бути одночасно хибними.

Відношення тотожності між поняттями - відношення між понят­тями, які мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Гіпотеза - науково обґрунтоване припущення про причини або зако­номірні зв’язки яких-небудь явищ природи, суспільства і мислення.

Генетичне визначення - вид визначення через найближчий рід і ви­дову ознаку, де видовою ознакою виступає спосіб походження або утво­рення предмета.

Дедуктивний умовивід - умовивід, у якому між засновками та вис­новком існує відношення логічного слідування.

Диз’юнкція сильна (строга) - “v” логічний сполучник, за допомо­гою якого утворюється складне судження, істинне тоді і тільки тоді, ко­ли істинним є лише один його елемент.

Диз’юнкція слабка (нестрога) - “v’’логічний сполучник, за допомо­гою утворюється, складне судження, істинне тоді і тільки тоді, коли є іс­тинним хоча один її елемент.

Дихотомічний поділ - поділ, при якому обсяг діленого поняття роз­кладається на два суперечних поняття (А і не-А).

Доведення - сукупність логічних прийомів, направлених на обґрун­тування істинності деякого судження за допомогою суджень, істинність яких уже встановлена.

Еквіваленція - “о’’логічний сполучник, за допомогою якого утво­рюється складне судження, істинне тоді і тільки тоді, коли логічні зна­чення його складових збігаються - або істинні, або хибні.

Ентимема - скорочений умовивід, в якому один із засновків або ви­сновок прямо не висловлюється, а мається на увазі.

Еігіхейрема - складноскорочений силогізм, засновками якого є ен- тимеми.

Закон виключеного третього - один із основних законів формаль­ної логіки, згідно якого з двох суперечних суджень одне істинне, друге хибне, а третього не дано.

Закон достатньої підстави - один із чотирьох законів формальної логіки, згідно якого всяка істинна думка повинна бути достатньо обґру­нтована.

Закон несуперечності - один із основних законів формальної логіки, згідно якого два протилежних судження не можуть бути істинними в один і той же час в одному і тому ж відношенні.

Закон тотожності - один із основних законів формальної логіки, згі­дно якого в процесі певного міркування всяке поняття і судження пови­нні мати один і той же визначений зміст незалежно від того, скільки б разів вони не повторювалися.

Заперечення - логічний оператор, який з істинного судження тво­рить хибне, а з хибного - істинне.

Запитання - логічна форма, яка виражає вихідну інформацію з од­ночасною вказівкою на її недостатність і вимагає отримання нової інфо­рмації у вигляді відповіді.

“Зведення до абсурду” - один із способів непрямого (побічного) спростування тези, за яким тимчасово припускається істинність тези спростування, а потім доводиться, що з даної тези витікають наслідки, які суперечать дійсності.

Зміст поняття - основна логічна характеристика поняття, яка вира­жає сукупність істотних ознак предмета чи множини однорідних пред­метів, відображених у даному понятті.

Знак - матеріальний об‘єкт, який служить у процесі спіл-кування і мислення людей представником якогось іншого об‘єкта.

Імплікація - "-→’’логічний сполучник, за допомогою якого утворю­ється складне судження, хибне тоді і тільки тоді, коли антецендент (під­става) істинний, а консеквент (наслідок) хибний.

Ім‘я - нелогічний термін, який позначає будь-який предмет або клас предметів.

Індукція - умовивід від знання меншого ступеня загальності до но­вого знання більшого ступеня загальності.

Індукція через аналіз і відбір фактів - вид неповної індукції, в яко­му висновок про множину предметів отримано на підставі вивчення планомірно відібраних, найбільш типових її елементів.

Класифікація - багатоступінчастий, послідовний поділ обсягу по­няття з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань що­до членів поділу. Результатом класифікації є система спів поряд кованих понять: ділене поняття є родом, а члени поділу є видами цього роду, ви­дами видів і т.д.

Кон’юнкція - “л’’логічний сполучник за допомогою якого утворю­ється складне судження, істинне тоді і тільки тоді, коли істинним є ко­жен складовий елемент.

Критика аргументів - вид спростування, спрямований на обґрунту­вання безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів для обґрунтування тези.

Логіка - наука, яка вивчає закони і форми мислення, схеми побудови правильних міркувань.

Логічна помилка - порушення законів і правил логіки. Логічні по­милки в процесі міркування можуть припускатися як ненавмисно (че- 116

рез незнання), так і навмисно з метою введення в оману опонента, об­ґрунтування неправдивого твердження.

Логічна форма - будова думки (міркування), спосіб зв‘язку її скла­дових частин. Основними компонентами логічної форми є логічні та не­логічні терміни.

Логічне суперечність - формула, яка набирає значення хибності при будь-яких значеннях її змінних.

Логічний закон - формула, яка набирає значення істинності при будь-яких значеннях її змінних.

Логічний сполучник - логічний термін, основна функція якого по­лягає у тому, що за його допомогою з простих суджень утворюються складні. Виділяють такі логічні сполучники: заперечення, кон’юнкція, диз’юнкція (слабка та сильна), імплікація, еквіваленція.

Логічні значення суджень - такі характеристики суджень як істин­ність та хибність.

Менший термін - термін, який виступає суб‘єктом висновку у прос­тому категоричному силогізмі. Позначається літерою “S”.

Мова логіки - штучна мова, призначена для аналізу логічної струк­тури різних типів міркувань. Будь-яка мова характеризується списком знакових засобів та визначенням формули.

Модальність - характеристика або оцінка судження, яка дається з тієї чи іншої точки зору.

Модуси простого категоричного силогізму - різновиди силогізму, які відрізняються якісною і кількісною характеристикою його засновків і висновку.

Наукова індукція - вид неповної індукції, у якому висновок випли­ває через відбір необхідних та виключення випадкових обставин.

Неповна індукція - вид індуктивного умовиводу, у якому висновок про множину предметів отримано на підставі вивчення її окремих еле­ментів. Включає популярну індукцію, індукцію через аналіз і відбір фак­тів, наукову індукцію.

Непорівнянні поняття - поняття, які не належать до одного універ- суму, тобто не мають спільних родових ознак.

Неправильне міркування - міркування, яке не відповідає законам і правилам логіки, що призводить до логічних помилок.

Непряме доведення - доведення, в якому істинність тези встанов­люється шляхом обґрунтування хибності антитези.

Неспроможність демонстрації - спосіб спростування, який полягає в тому, що вказує на помилки у формі доведення.

Несумісні поняття - поняття, обсяги яких не мають жодного спіль­ного елемента.

Неявне визначення - визначення, що не має форми тотожності ви­значуваного і визначаючого понять. У такому визначенні зміст поняття встановлюється з системи відношень його до інших понять у певному контексті.

Обернення - спосіб отримання безпосередніх умовиводів, при якому суб‘єкт і предикат судження міняються місцями. Розрізняють два види обернення - чисте і з обмеженням.

Обмеження понять - логічна операція, при якій відбувається пере­хід від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом, але бі­льшим змістом.

Обсяг поняття - сукупність елементів, які мають усі істотні ознаки, що вказані у змісті поняття.

Одиничне поняття - поняття, обсяг якого складається лише з одно­го елемента.

Перетворення - спосіб отримання безпосередніх умовиводів, при якому з вихідного утворюють нове рівнозначне судження, але протиле­жної якості.

Повна індукція - вид індуктивного умовиводу, в якому загальний висновок про клас предметів зроблено на підставі вивчення кожного елемента цього класу.

Поділ - це логічна операція, яка полягає у розкладанні (розмежуван­ні) обсягу родового поняття на видові за певною ознакою.

Поділ за видозміною ознакою - поділ, у якому основою виступає будь-яка предметно-функціональна характеристика елементів обсягу ді­леного поняття.

Полісилигізм - умовивід, який складається із декількох простих си­логізмів, поєднаних між собою таким чином, що висновок попереднього силогізму стає одним із засновків наступного.

Поняття - форма мислення, в якій виражено узагальнене знання про істотні ознаки предмета або сукупності однорідних предметів.

118

Популярна індукція - вид неповної індукції, в якій загальний ви­сновок зроблено на підставі повторюваності однієї і тієї ж ознаки в ряді однорідних предметів за відсутності суперечного випадку.

Порівнянні поняття - поняття, які належать до одного універсуму, тобто мають спільні родові ознаки.

Правильне міркування - міркування, яке відповідає законам і пра­вилам логіки.

Проблема - теоретичне або практичне питання, яке потребує дослі­дження і вирішення.

Простий категоричний силогізм - дедуктивний умовивід, заснов­ками і висновком якого є прості категоричні судження.

Протиставлення предикату - спосіб отримання безпосередніх умо­виводів, при якому суб’єктом стає поняття, що суперечить предикату вихідного судження, суб’єкт-предикатом, а дієслівна зв’язка змінюється на протилежну.

Пряме доведення - вид доведення, в процесі якого теза логічно ви­пливає з аргументів.

Пусте поняття - поняття, яке не має в обсягу елементів, тобто реа­льно не існує такого предмета, який виражається даним поняттям.

Розділове доведення - вид непрямого доведення, при якому істин­ність тези встановлюється шляхом послідовного доведення хибності всіх членів розділового судження, крім одного, яке і є тезою.

Середній термін - термін простого категоричного силогізму, який знаходиться в обох засновках і не входить до висновку.

Складне судження - судження, яке утворюється із простих суджень за допомогою логічних сполучників: кон’юнкції, диз’юнкції, імплікації, еквіваленції.

Сорит - складноскорочений силогізм, в якому не висловлюються, а лише маються на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Спростування - логічна операція, направлена на встановлення хиб­ності або необґрунтованості раніше висунутої тези.

Судження - форма мислення, в якій щось стверджується або запере­чується відносно предмета, його ознаки або відношення.

Сумісні поняття - поняття, обсяги яких мають хоча б один спільний елемент.

Теза - судження, істинність якого необхідно довести.

119

Умовивід - форма мислення, в якій з одного або декількох суджень на підставі певних правил виводу отримано нове судження.

Узагальнення - логічна операція, при якій відбувається перехід від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом.

Фігури простого категоричного силогізму - різновиди силогізму, які відрізняються розміщенням середнього терміну.

Формалізація - побудова моделі, у якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги.

Явне визначення - визначення, в якому дано визначуване і визна­чаюче поняття, які рівні за обсягом (Dfd=Dfri).